СОНЕТ
НІЖНОЇ ТУГИ І ВСЕОБІЙМАЮЧОГО СМУТКУ
Слова, не вимовлені вчасно, краплями спізнілої роси
Котяться у скаліченої душі безодню глибоку,
Стигнуть у серці потятому отрутою на вічні часи,
Не сказані, звисають над тілом жалю грізним роком.
Слова, сказані невпопад, мимоволі кинуті не до ладу,
Ріжуть зсередини гострої провини лезом холодним,
Розбурхують, терзають вогнем пекельним кров руду,
Не вчасно вимовлені, в аорті в’ються чорним кодлом.
І тріпочеться у грудях метеликів смутку клубок
Всеобіймаючий. За сказані й не сказані слова.
Ллється із очей туги і ніжності стрімкий струмок.
Все розбила вщент, зламала необачності хуга снігова;
Хочеться зробити до хиткого миру крок,
Та слів, що повернути здатні все назад, нема...
28/03/2021
2021-08-14 05:44:04
3
3