Гральні кубики

Лідія Юртаєва

Цифри на гральних кубиках вчора не випало жодної. Вони стали ребром І паралелі непересічні пересіклись, Зімкнувшись в одну. Прямі кути згладжено, Необмежено простору, Довкола тіла плавають В невагомості Сила тяжіння працює в зворотньому напрямку і притягує місяць, зорі, планети, інші галактики.. Та опівночі Гра починається знову. Тож сьогодні на кубиках випала два смертним вироком, Сіючи поділ, розділивши і нас на два. Ти став Півднем, Я— Північчю А між нами— екватор і гральні кубики... Ймовірно колись вони знову стануть ребром.

2022-02-03 23:57:53

2

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Олег Шемчук (ОЛШ)

Лідіє, у тебе цікавий стиль)

Відповісти

2022-02-04 08:29:23

1

Лідія Юртаєва

Дякую!🙂

Відповісти

2022-02-04 09:06:31

Подобається

Лідія Юртаєва

@Олег Шемчук (ОЛШ) Сподіваюсь, мені вдасться його дотримувати) Іноді мені здається, що це найважче, не тільки витримувати стиль написання, а ще й розвивати його

Відповісти

2022-02-04 09:08:34

1

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5524

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3861