Втеча
Лідія Юртаєва
Простую навмання За покликом безликих стареньких вулиць Що ведуть, поворот за поворотом у даль глушинної самоти Намагаюсь віднайти її, Лагідну й ніжну Тишу Чемпіонку по іграх у хованки. Міс граціозності й краси. Ось, стій нерухомо, й споглядай ЇЇ тінь Вона гойдається поміж гіллям високих тополь, і лип, і беріз.. Ось, стій нерухомо, і задивись, щоб  вхопити сонячний промінь чорний кіт в котре під  парканом проліз.. Раптом, винирнули з-за рогу заіржавілі столітні поштомати.. Й на облуплених облізлих лавах Поруч сидять такі ж столітні обсивілі діди І час собі пливе, ніби так легко, серед тих хмар горбатих Й лише пронизливі гудки сирени, Щораз нагадують , що ще не скресли, ще дні війни.
2023-04-12 20:38:49
0
0
Інші вірші поета
ТУМАН Вони від мене йдуть ІНІЦІАЦІЯ Прелюдія
Інші поети
Plzdrinkmypapaaa
@Plzdrinkmypapaaa
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3377
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13105