***
Вже, здавалось, добра не чекати, Все життя - "на парах" під уклін. У Ростові лишилася мати. Вже й забула, що в неї є син. Коли Крим захопили зненацька, Там лишатися я не зміг. Наче долі покинута цяцька, Що дитина жбурнула до ніг. Я зростав там з Вкраїною в серці, Ріс своєї бабусі дитям, Що любила до самого денця. Мати ж все лаштувала життя. Йшли з бабусею ранком до моря, У лице дмухав легкий бриз. "Бачиш ті кораблі - то горе... Принесуть ще чимало сліз". Вже давно на хмаринці старенька Без колишніх земних турбот, А і досі щимить у серці Від пророцтва її про флот. Чотирнадцятий рік - прокляття, Потяглися "брати" по нас. Угризаючись із завзяттям У Луганщину, Крим, Донбас. І казали в зневірі люди, Що самі ми призвали біду, Що того, як раніш не буде, Вже не скласти все доладу. Я не руський, я українець, Я лишатись в Криму не зміг. Опинився в Дніпрі, як мизинець, Сам один. Ніби землю з-під ніг В мене вибило "руським миром". Я з нуля будував життя. Через рік я зустрів дружину Ще за рік народилось дитя. Надіслав мамі радісну звістку, А у відповідь тиша. Окей. Не признала вона невістку - Від своїх відхрестилась дітей. Я для неї бандерівець, зрадник, Не судитиму, хай живе, Бо російський стебаний ватник Ближче став ніж дитя своє. Ніби ладилось все, та горе Повернулось в моє життя. Як любив я колись те море... А воно відібрало дитя. Зкам'янів, серце вмить охололо, Втратив сенс і любов до життя. І дружина, здалось, випадкова, Як пішла і не зтямився я. Потім фронт. Я, як кажуть, атошник. Свою лють я приборкав в війні. Мене мудрості вчив юний хлопчик, Що діставсь в побратими мені. Мій сержант - зовсім юна дитина, Та без страху у бій вступав. Бог неначе вернув мені сина. Він мене, я його прикривав. Коли виніс його з поля бою, Він в шпиталі кохання зустрів. Промайнуло два роки й сьогодні Став він батьком, у нього є син! Запросив він мені розділити Щиру радість батьківства із ним - Сина першого окрестити. Тож і в мене тепер буде син! Хоч життя мене добре тріпало, Але доля новий шанс дає. Є важливе життя - вже чимало! Значить й сенс у житті точно є. 11.07.2022
2023-08-27 07:21:37
0
0
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
5193
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3938