***
Людмила Скрипко
Вже, здавалось, добра не чекати, Все життя - "на парах" під уклін. У Ростові лишилася мати. Вже й забула, що в неї є син. Коли Крим захопили зненацька, Там лишатися я не зміг. Наче долі покинута цяцька, Що дитина жбурнула до ніг. Я зростав там з Вкраїною в серці, Ріс своєї бабусі дитям, Що любила до самого денця. Мати ж все лаштувала життя. Йшли з бабусею ранком до моря, У лице дмухав легкий бриз. "Бачиш ті кораблі - то горе... Принесуть ще чимало сліз". Вже давно на хмаринці старенька Без колишніх земних турбот, А і досі щимить у серці Від пророцтва її про флот. Чотирнадцятий рік - прокляття, Потяглися "брати" по нас. Угризаючись із завзяттям У Луганщину, Крим, Донбас. І казали в зневірі люди, Що самі ми призвали біду, Що того, як раніш не буде, Вже не скласти все доладу. Я не руський, я українець, Я лишатись в Криму не зміг. Опинився в Дніпрі, як мизинець, Сам один. Ніби землю з-під ніг В мене вибило "руським миром". Я з нуля будував життя. Через рік я зустрів дружину Ще за рік народилось дитя. Надіслав мамі радісну звістку, А у відповідь тиша. Окей. Не признала вона невістку - Від своїх відхрестилась дітей. Я для неї бандерівець, зрадник, Не судитиму, хай живе, Бо російський стебаний ватник Ближче став ніж дитя своє. Ніби ладилось все, та горе Повернулось в моє життя. Як любив я колись те море... А воно відібрало дитя. Зкам'янів, серце вмить охололо, Втратив сенс і любов до життя. І дружина, здалось, випадкова, Як пішла і не зтямився я. Потім фронт. Я, як кажуть, атошник. Свою лють я приборкав в війні. Мене мудрості вчив юний хлопчик, Що діставсь в побратими мені. Мій сержант - зовсім юна дитина, Та без страху у бій вступав. Бог неначе вернув мені сина. Він мене, я його прикривав. Коли виніс його з поля бою, Він в шпиталі кохання зустрів. Промайнуло два роки й сьогодні Став він батьком, у нього є син! Запросив він мені розділити Щиру радість батьківства із ним - Сина першого окрестити. Тож і в мене тепер буде син! Хоч життя мене добре тріпало, Але доля новий шанс дає. Є важливе життя - вже чимало! Значить й сенс у житті точно є. 11.07.2022
2023-08-27 07:21:37
0
0
Інші вірші поета
Пазл Кохання всюди Розмова зі смертю Цілий світ
Інші поети
Надин
@mindmap
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12182
Недоречне (UA)
Ай
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1735