***
Вже, здавалось, добра не чекати, Все життя - "на парах" під уклін. У Ростові лишилася мати. Вже й забула, що в неї є син. Коли Крим захопили зненацька, Там лишатися я не зміг. Наче долі покинута цяцька, Що дитина жбурнула до ніг. Я зростав там з Вкраїною в серці, Ріс своєї бабусі дитям, Що любила до самого денця. Мати ж все лаштувала життя. Йшли з бабусею ранком до моря, У лице дмухав легкий бриз. "Бачиш ті кораблі - то горе... Принесуть ще чимало сліз". Вже давно на хмаринці старенька Без колишніх земних турбот, А і досі щимить у серці Від пророцтва її про флот. Чотирнадцятий рік - прокляття, Потяглися "брати" по нас. Угризаючись із завзяттям У Луганщину, Крим, Донбас. І казали в зневірі люди, Що самі ми призвали біду, Що того, як раніш не буде, Вже не скласти все доладу. Я не руський, я українець, Я лишатись в Криму не зміг. Опинився в Дніпрі, як мизинець, Сам один. Ніби землю з-під ніг В мене вибило "руським миром". Я з нуля будував життя. Через рік я зустрів дружину Ще за рік народилось дитя. Надіслав мамі радісну звістку, А у відповідь тиша. Окей. Не признала вона невістку - Від своїх відхрестилась дітей. Я для неї бандерівець, зрадник, Не судитиму, хай живе, Бо російський стебаний ватник Ближче став ніж дитя своє. Ніби ладилось все, та горе Повернулось в моє життя. Як любив я колись те море... А воно відібрало дитя. Зкам'янів, серце вмить охололо, Втратив сенс і любов до життя. І дружина, здалось, випадкова, Як пішла і не зтямився я. Потім фронт. Я, як кажуть, атошник. Свою лють я приборкав в війні. Мене мудрості вчив юний хлопчик, Що діставсь в побратими мені. Мій сержант - зовсім юна дитина, Та без страху у бій вступав. Бог неначе вернув мені сина. Він мене, я його прикривав. Коли виніс його з поля бою, Він в шпиталі кохання зустрів. Промайнуло два роки й сьогодні Став він батьком, у нього є син! Запросив він мені розділити Щиру радість батьківства із ним - Сина першого окрестити. Тож і в мене тепер буде син! Хоч життя мене добре тріпало, Але доля новий шанс дає. Є важливе життя - вже чимало! Значить й сенс у житті точно є. 11.07.2022
2023-08-27 07:21:37
0
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11354
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3842