Щось про людину

Людмила Скрипко

Налаштування в людини цікаві. Доки маленька - вся, як на долоні. Все, що на думці - і тату, і мамі, Сусідам, рідні, навіть, просто знайомим. Від заздрощів й підлості, щоб не страждати, В незручності щоб не спинитись полоні. З роками навчиться дитина мовчати. Голову схилить, стисне долоні І пальці схрестивши, сховає у душу (Там затишно й тепло, і не заглядають) Все наче перлини у рідкісну мушлю. Та всі крізь роки душу знов відкривають. Чому? Бо душа, хоч й велика мов Всесвіт Весь скарб за життя умістити не зможе. І як у дитинстві - все навстіж і все в світ, І радість, і сльози розділить охоче. Боятися пізно - життя наче потяг, Швидке і невпинне. Чого ж зупинятись? Тому і виходить душа, мов на протяг... І плакати може, і щиро сміятись. Налаштування в людини цікаві Хай обертів скільки оберне земля. В душі ми усі- світлі, щирі, ласкаві. Дорослі, а знову неначе дитя.

2021-08-07 10:06:35

3

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3255

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12265