Душа

Людмила Скрипко

Відкриваючи душу навстіж, Я всі сумніви й страхи відкину, Різнобарвний натовп хай бачить, В серці все, що до волі лине. Бути іншою вже не зможу... Свій порив усвідомить мушу. Хай людський поговір не тривожить, Підійди, зазирни у душу! Тут усе наче на долоні: Біль, печаль, і безмежна радість. Від умовних звільнюсь полонів, Принесе нехай мудрість старість. Ну а нині, лишусь наївна, Хай сміються, не плачуть і добре. Скажуть люди - смішна і дивна, Душу вихлюпнула наче море... Хай і так, не ховаю очі. Хай горять і печаллю, і щастям, Наче небо в грозові ночі - Справжній бій громовиці й ненастя. Коли блискавки протинають Темну синь, що відкрита навстіж. У небес правди всі шукають. Придивись і усе побачиш... Ні, не страшно, що для забави Зможуть болем затаврувати. Потрощити тоненькі лати, Серце згубою зможуть рвати. Вірю в силу, що світ запалить, Як маленький сердечний вогник, Відкриваючи щиру радість, Розбиваючи всі полони, Душу вихлюпну - Всесвіт стане. Дім без вікон, дверей і стелі, І хай кожен знайде пристанок У розкритій оцій оселі. Бо у світі нема непрошених, Всі прийшли, мов за спекою зливи, Не погані і не хороші ми, А щасливі чи нещасливі. І коли вдихаючи розпач, Ти навчишся любов видихати, Світу щиро відкриєш очі, Без страху, щось у собі зламати, Безкінечне тепло розіллється Світ рятуючи від розрухи. Не ховай, відкривай своє серце І не бійсь простягнути руки. Світ сліпий, та добра все ж більше, І змінить це ніхто не зможе. І дорогу добра відкривши Цілий світ врятувати можеш. (Згадуючи поезію Е. Асадова)

2021-08-11 09:35:36

Інші вірші поета

Надія Запах літа Ранок, вечір, день Живи сьогодні

Інші поети

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

-Rayures

@Catalina_P

Линда Портман

@linda_portman

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

972

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1012