Граблі

Людмила Скрипко

Уміли ж якось люди жити, Розмножились по всій землі. Допоки не з'явились в світі Отії клятії граблі. Хто ж знав, що не піде наука Як уникати тих граблів. Відтоді не життя, а мука, Бо хто хотів, чи не хотів, А час від часу попадався... Ступав і падав, збитий з ніг. Але нічому не навчався І знов та тії граблі біг. Нема посібника у світі, Як людям оминуть граблі. Ступають і старі, і діти... Та чи не кожен на землі. То що ж весь час керує нами, Що не засвоюємо урок? І кожен раз у лоб граблями За свій свідомо хибний крок. Та раз у раз вертає доля Чи ми її ведем самі? Не в білий світ, не в чисте поле, А знов туди, на ті ж граблі. Як жити, що тепер робити? Є шанс у людства на землі? Навчитись на своїх помилках Й не бігти знову на граблі.

2021-11-24 13:22:12

6

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11386

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3192