Подрузі дитинства
Ми загубилися десь за порогом дитинства.
Дружба та мала найвищий в житті моїм сенс.
Я кілька років носила твоє намисто
З перлів рожевих, як у казкових принцес.
Місце твоє так ніхто і не зайняв у серці -
Дружба дитяча роками жива й міцна.
В тобі було молоко тепле з дрібкою перцю,
Ти, як ніхто, добирала потрібні слова.
Як сумувала, нікому того невідомо,
Як я губилась в думках, які ні з ким ділить.
І серед натовпу погляд шукала знайомий.
Буду відверта - я вчилася нарізно жить.
Час пролетів. Ми знайшлися лише з роками -
Кілька дзвінків, листування у мережі.
Нині ти стала ще більше подібна до мами,
Ми знов загубились... По різнії боки межі
Війною розкидало нас, розійшлися дороги,
Бункерний дід ,замість лягти спокійно в труну,
Душу продав сатані і, забувши про Бога,
Світові цілому цю нав'язав війну.
Ми нарізно жили, лишалось лиш спільне дитинство,
Та серце ніяк не хотіло втрачати зв'язок.
У скриньці дитячій і досі твоє намисто
Із перлів рожевих. Чекала на твій дзвінок...
Ти все не дзвонила, але новорічним ранком
Прийшло повідомлення, наче звалилось з небес.
Небо горіло яскраво-багряним світанком,
Ніби за обрієм з попелу Фенікс воскрес.
Людиною бути це хрест надважкий, як навколо
Їх вікон усіх, і на кожному кроці - мла.
У хорі скажених так важко лишатися соло...
Ти сильною завжди була, і тому змогла.
У темряві світлих людей дуже добре видно,
Одне лиш прошу - бережи у собі СЕБЕ.
І , коли тихо вночі прочитаю молитву,
Я точно у ній не забуду згадати тебе.
10.01.2023
2023-08-27 07:14:39
0
0