Дякуєм, що світив

Людмила Скрипко

Тягнеться, наче за голкою нитка, Ближче до світла весь світ. Тому люди світла згоряють швидко, Гріють так мало літ. Тільки і чує прохання про поміч. Відповідь - без відмов. І біля світла того пообіч Кружляють всі знов і знов. Гріє невпинно серце велике, Плавить зсередини жар... І не питає ніхто в людини Прокляття то, а чи дар. Кожний своє лиш на думці має, Знову без зайвих слів Гоїть болюче, поміч питає. У відповідь тиша... Зітлів... Більше не знайдуть тепла у серці, Вигрібли з нього жар. Світло його не пульсує, не ллється, Людям роздав свій дар. Зліт у останнім ривку земному В самісіньку синь небес... А на землі вже й забули про нього, В пошуках нових чудес. Хочется встать на околиці світу, Вигукнуть в небо щосил: "Вічная пам'ять і слава світлим, Дякуєм, що світив!" 21.01.2023

2023-08-27 07:24:52

Інші вірші поета

Рідні Своє-чуже. Легкий сум Про важливе

Інші поети

Abbas Ghallu

@MAbbasAliG

Jasmin Robledo

@jasmerrrn

Ізабелла Фокс

@vanessa_layf

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2401

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4661