Моїй мамі
В хаті бабусі завжди пахне хлібом й теплом.
Літо спекотне, тому, мабуть, сплю погано.
Мені тижні зо два, я ще не дивлюсь, що кругом.
Мені все одно, мій Всесвіт великий - мама.
Мамині руки, здається, вже менш ніж мої,
Губи сухі мені тихо дають настанову.
В скронях пульсує тривожне :"Мамусю не йди!"
Але я тримаюсь, мовчу і молюся Богу.
Дивними плямками вкрилося тіло моє.
Кожного дня вони нові полонять цілі.
Мама ховає заплакані очі свої,
Бо мої скроні й повіки також вже білі.
Мені одинадцять, крізь натовп сміливо йду.
Наш термінал усіма продується вітрами.
Я тільки-но з Куби, одна в аеропорту.
В тривожному натовпі - рідне обличчя мами.
Я уже мама мені майже двадцять два.
Варю для дитини у чай заспокійливі трави.
Я мало не падаю, я не справляюсь сама.
Сьогодні, нарешті, посплю, бо у мене мама.
Роки пролетіли, за тиждень вже сорок один.
Буйно цвітуть і полонять повітря лілеї.
Сердиться мама, бо дзвонить їй завжди син,
А донька чомусь раз у раз забуває про неї.
Мамо не сердся, вже маю родину свою.
Так, це не привід забути дзвонити мамі.
Я не забуваю, я дуже тебе люблю.
Мені нема діла, що іноді є поміж нами
Якісь недомовки, образи чи щось таке.
Знаеш, давно в небуття відійшло минуле.
І завжди у серці моєму є місце твоє.
А все, що не так - відпустили, простили, забули.
2021-07-15 09:26:59
5
1