Горе
Ми собі жили у мирі й любові,
Інколи, тихо сварили зарплату,
А недалечко було собі горе...
Тихо дрімало. Його б не чіпати...
Сусід розбудив,що катує і мучить.
Воно прокидалось неспішно, поволі,
Спочатку, як грім, прогриміло у Бучі.
Зайшло у Ірпінь, Бородянку, Гостомель.
Життя - довгий шлях співпадінь різних й збігів,
А так лиш в жахливім буває кіно...
Горе прийшло в Маріуполь, Чернігів,
Бахмут, Кременчук, Дніпро.
Його ми не кликали і не чіпали
І хай би дрімало повік, без пори.
Ні, воно лізе... Горе дістало
І Київ, і Бровари...
В Винниці горе, в Херсоні, в Одесі,
В кожному місті й селі,
Воно проростає в українськім серці
На чорних руїнах війни.
Світе, не спи! Дай щити нам і зброю,
Дай повернути наш дім.
Вигнати з нього війну і горе.
І жить, як раніше, в нім.
Вирвати з серця свого з корінням
Паросль згорьованих днів,
Скільки ще в нас залишилось терпіння?
Вистачить, щоб дочекатись мир!
Щоб душу і серце не рвало на частки,
Не падати, щоб без сил.
У наших містах хай поселиться щастя,
Світло, добробут і мир.
Загоїм любов'ю болючії рани
І нечисть прогонимо всю.
А горе хай верне туди, звідки звали,
До тих, що збудили. В москву.
22.01.2023
2023-08-27 07:26:08
0
0