Про важливе

Людмила Скрипко

Про важливе хотів, то давай про важливе, Але ж ти розумієш, у всіх воно різне. Хтось з усмішкою робить щось надможливе, Хтось стражданням вважає відсутність хисту. У когось від самотності шрами на серці, А в когось все життя боротьба із болем, Що влізає під шкіру пекучим перцем, Й випікає надію лишатись собою. Як дивитись в майбутнє мене питаєш? Я не знаю, тому і дивлюсь з позитивом. І коли що робити в цю мить не знаєш, Головне пам'ятай - будь в гармонії з миром. Біль у кожного свій, зрозуміло ,одначе... Як на більший чи менший його ділити? Хтось надривно з образи дрібної плаче, Хтось без сліз все купує попарні квіти І щоранку іде крізь все місто пішки, Щоб побути хоч мить наодинці з татом... І нехай він мовчить, все одно це близькість, Яку, навіть, по смерті не поламати. Хтось на ватмані стрес свій малює чорним, Хтось співає, мов сльози гіркі зроняє. Біль у кожного свій, сум свій теж і неспокій. Ідентичних людей взагалі не буває. Хочеш ще про важливе? Я дуже рада, Бо здавалось про це вже ніхто не слуха. Не наука це, знаєш, і не порада, І не те, що знайшлося два вільні вуха... Це спокута. Мій шлях і моя безодня, Від яких в забуття відійти несила, Найстрашніше, як серце лишилось порожнім... Залишатись людиною - ось що важливо.

2021-06-10 09:40:05

4

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12473

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

2074