Волошки-очі
Одна невелика родина -
Мама і підліток-син
Переживала зміни,
Як безліч інших родин.
Приїхали в інше місто,
Нове будувать життя.
І хлопчик зустрів під під'їздом
Блакитнооке дитя.
Дівчинка, очі-озера,
Усмішка, як в кіно.
Подумав хлопчак - королева,
В душі розійшлось тепло.
Вона вся неначе з казки,
Він десь про таку читав...
Ховаючи щік рум'янець
Лиш мовчки спостерігав.
Лелеки-роки летіли,
Не хлопчик уже - юнак,
Але не знайшов в собі сили,
Відкритись не зміг ніяк.
Торік закінчила школу,
Покинула рідний край.
Він місця собі не знаходив,
Те згадуючи :"Прощай!"
І вже кілька тижнів поспіль
Щоночі він бачить сон:
Чарівні волошки-очі,
А в серці кохання полон.
В той вечір спішив додому -
Ремонт, привезуть паркет...
І мало не збив знайомий
Омріяний силует.
"Сусіде, привіт"- всміхнулась,
Він наче у землю вріс.
В душі все перевернулось,
Думки вітер знов поніс.
Чудові волошки-очі,
Тоненький дівочий стан.
Його наче хто зурочив.
Він знову не їв, не спав,
Все мріяв її обійняти.
Слова в голові підбирав.
Він вирішив все сказати.
Волошки в полі зібрав.
Додав до того букету
Ромашки і маків цвіт.
А як калатало серце,
Бо вперше за стільки літ.
Він тихо постукав в двері:
"Я, знаєш, не майстер слів,
Та ти полонила серце,
Як тільки тебе зустрів.
Не вмів все тобі сказати,
Відкрити душу свою.
Як мріяв тебе цілувати,
Як сильно тебе люблю!"
Вона червоніти стала,
Сплітаючи кóсу свою:
"Як довго тебе чекала,
Як сильно тебе люблю..."
2021-07-04 20:31:19
4
0