224.
🙏🏻🙏🏻🙏🏻🙏🏻 Життя земне коротке, наче мить, Як спалах світла, що у пітьмі згорить... І ти цього нажаль не помічаєш, Як день за днем життя втрачаєш... Марнуєш просто ти його щодня Чи справді ти по - Божому живеш... Як приходить тихо мить і час кінця, Тоді і відповідь собі ти сам даєш... Із сумом озираєшся назад, І бачиш просто прірву або пишний сад... А прірва, то втрачені, змарновані літа, А сад, квітучий, то добрії усі твої діла ... Що по собі, ти, залишаєш на землі, Замислюйся щораз, ти, при житті... Бо яким словом твоє життя згадають, Залежить це, яким тебе запам'ятають... 30.11.2022
2023-01-27 16:19:37
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2836
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12418