Деградація

Кирило Сорока

Літера до літери, кома до крапки Кожне закінчене слово становить нову абстракцію Кожен рядок логічно завершує (думку) автора Кожен, хто це прочитає, має собі зізнатися: Я ніколи в житті не стану найкращим Я не зможу без мрії рухатись далі Я не маю часу на забавки й страждання Я є живим небіжчиком поміж мертвих наймитів Я є світилом і прірвою Я є початком і хаосом Я є лірою, я є кризою сталості Подивіться! Погляньте! Жахливо! Частинка частково частину чіпає чварами Миготить ліхтар надії над Олешківськими пісками

2024-07-03 19:59:33

Інші вірші поета

Якщо я знайду тебе уві сні Мовозбур Час Щось чекає тебе

Інші поети

Anntuanetta

@Anntuanetta

Ann Hensel

@d0ntvv0rry

Your Witch

@Your_Witch

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

2900

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12548