Мовозбур

Кирило Сорока

(18+)
Птахи співають на світанку Їх так багато, що мій кіт насрав Згорають підвіконня сподівання Поспати ще хвилинок п'ять Чому я не закрив вікно? Ранкова дивна прохолода морозить килима завзятий ворс Немає ковдри, покривала і білизни Ногою штрикаю пропуканий матрац Чому я засинаю без супутніх втрат? Ригає стеля від цинізму Стакан розбився, всюди кислота Бурбон стоїть у магазині на вітрині Хоча я вчора звідти його брав Чому на мене тисне атмосфера в один Бар? Забудьте, лишенько, забудьте Що я колись вам написав Це був не я, це був не я Це був не я, це був не я А хто ж тоді? Це був не я, це я не був Це був не я, це я не був Це був не я, це я не був Це був не я, це я не був Це хтось пожартував невдало А я лишень стояв Поруч, так Надихала міазмом пошесть А я то що, за що то я? Це янебув! Зловісний геній, що сере у мої штани Він наливає і він п'є, а я ригаю за усіх! Він б'є, гарчить, ламає стіл А я лікую нам синці! Це бувнея! Це він порвав сусідів дзвоник Це він кидав з вікна тушонку Це він кричав на дітлахів Це він здавав під'їзду лавку на утіль Не я це Точно же не я Ну подивіться, ось вам фото... А, стоп... *п'ятами накивав* 11.05.2024

2024-05-14 04:20:05

2

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

3079

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12731