Репресії душі
Анастасия Лукьященко
Занадто швидко серце б`ється, Болить і ниє занедбана душа, Те серце вже давно до неба рветься, А та душа ніяк не відпуска. До світла серце рветься, як шалене, Мабуть, втомилося від стресу і депресій. Кричить душа: «Рожеве небо не для тебе!», А мозок не витримує її репресій. Глузує з-за кутка наді мною сонце – Воно мститься мені за щось, Прийшов вітер у розбите віконце – Він шукає в мені когось. Чи щось, чи когось-неважливо! Мабуть, в мені ще десь блукає людина, Якщо не поводжу себе так фальшиво, Мені ще потрібна остання хвилина. Чи дасть мені сонце торкнутись тепла? Воно карає мене, ну і нехай! Чи очікував ти, що й без тепла я пішла? Ти смієшся крізь сльози і ледь шепчеш: «Бувай!», Ну, а я байдуже говорю: «Ну і нехай…»
2019-03-14 01:05:33
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Aneta Adygezalova
Вау.. Прекрасные работы! Этот больше всего пришолся по душе) Ты настоящий талант) По правде говоря, когда стаёт грустно ищу стихи, яркие-бы почитать, твои сильно вдохновляют.
Відповісти
2020-02-20 21:25:19
1
Анастасия Лукьященко
@Aneta Adygezalova Спасибо большое за комментарий! ❤️
Відповісти
2020-02-22 10:52:16
Подобається
Інші вірші поета
Надістота Фантазій твоїх причал Вбивці часу Прихильник
Інші поети
Тесса
@caxxap16
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1212
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1995