Вірші
Всі
Виснаження
По серцю холодом пройшов тупий кенжал,
Залишивши по собі рвану рану.
Розлилась кров і витекла руслом
Через артерії у душу мою драну.
Підійму очі, гляну в їх туман,
Зилишу всі страждання я - на потім,
Немає сил вже думати про те,
Що скажуть мені друзі по "роботі".
Сковзну пелиною по гострих скелях брів:
Бліде обличчя звиє враз про втому.
Глибоке синє море розіллє
Свої венисті хвилі на роздолі.
Волосся закує мене в хітон,
Нема кому рукой по ньом провести.
Кому потрібна дівчина з глибин
З промерзлим мов крижина злісним серцем?
Я підійму ще раз туманні очі,
Накину теплу куртку і піду.
Та перед цим повернусь до усіх охочих
Й промовлю щиро: "Я вас прокляну....."
1
0
174
Порочне кохання
Твої вуста, ну що ж сказати
Взяли в полон мене земний,
Твій погляд-марево утрати
Я заберу його собі.
Не можу більш забути тебе,
Твої обійми, руки на моїй спині.
Турботи погляд й насолоди
О серце, не згубись у їх пітьмі!
Не знаю, чій вже волі я служу,
Бо серце-птаха, мрія-полонина
Твої слова не можу вже згадати,
Бо голос твій, то марево цвітіння.
Його почувши раз- забудеш,
Бо в світі більше схожого нема.
Його волітимеш почути знову..
Побачити ті руки, ті вуста!
А руки! В них моє спасіння
Ті кисті, тонкі пальці, може десь,
Ти ними доторкаєшся до когось,
Авжеж, моя любов, то лише мій секрет......
У сні я марю лиш твоїм волоссям,
Я уплітаю в них свої слова,
Про ніжність твою, волю, неповторність....
Не знатимеш цього ти, бо сама
Лишила нас я права на любов.....
Згадай мене колись, коли взлетять всі мрії
Забудеш ти його та всі слова,
Які він шепотів тобі щоночі,
Згадай лишень, мої палкі вуста.....
Я душу віддам тобі, за один погляд..
Анастасія....
4
2
241
До літній антракт
Згадать тебе, не займе дуже сили,
Адже , твій погляд в пам'яті живе.
Твої вуста із шрамом над губою
Тремтячий погляд й серце вольове.
Ти грієш душу, мов дощі у Львові,
Які так часто згадують в піснях,
А пам'ятаєш рупори вокзальні?
Любов передала тобі в очах.....
І знов не тут, і знов ти за кордоном,
Я не виню тебе, я просто серцем плачу
Сказать тобі хотіла я люблю....
Та все ж були ми трохи не обачні.
І ось "Бумбокс", тяжіють зорі в небі,
Збира ведмедиця у ковш пісні слова,
Наш дзвінкий спів під грушею до ночі,
Гітара з медіатором в руках .
Тяжіють струни, бас, удар, акорд,
Взліта до неба спогади в ключах.
Невже не зможем ми згадати знову,
Ту річку в оксамитових мечах?
І знову плачуть струни в твоїх пальцях,
В руках книжки ,ми у парку на лавці,
Литаврами заграла у душі
Для мене твоя усмішка без фальші.
Твоє подвір'я кличе до останку,
Навушники в вухах, солодка кава,
Tom Odell щебета нам про кохання,
І зорі мерехтять у млосній тьмі.
Невже, сьогодні ти побудеш довше?
Одвічна фраза - сіра, мов грезайль,
Вона пробила мені серце тоді
А зараз, зігріва в думках скрижаль.
Нарешті тиша....антракт панове, годі...
Не можу більше згадувать тебе
Я краще почекаю ще хоч трошки,
До літа вогняного з вівтарем.
Хоча була з тобой я завжди груба,
І хоч могла образити тебе,
Проте, ти ж повернешся, зовсім скоро?
Проте, ти ж не залишиш, тут мене?.......
Молю тебе, скоріше повернись....
6
2
196
