Вірші
Ти завжди думала про інших
Ти завжди думала про інших,
Ти, часом, ночі геть не спала,
Ти до зірок небесних світлих
Очей своїх не підіймала...
Купа паперів, кухня, їжа...
І безкінечне колесо.
Ти не доходила до ліжка
Й не пам'ятала про свій сон.
Важкі торбини, хворі очі,
Роботи море і турбот.
Ти рахувала дні та ночі
До дня, що буде без турбот.
І йшли роки, короткі ночі,
А дня того все не було,
Втомились від безсоння очі
Й життя в думках все пропливло...
Все пролітало, пробігало
І серце в грудях все ще билось,
А зараз думка: "Що було?
Чому нічого не лишилось?"
Ти запитала: "Це життя?"
І впала в ліжко геть безсила.
Чи в цьому сенс цього буття,
Щоб відпочинок ти просила?
Ти робиш все і не встигаєш,
Біжиш кудись усе життя.
Коли сміялась не згадаєш -
Нема в минуле вороття...
Свій час цінуйте й бережіть,
Частіше в небо поглядайте,
Забудьте все! Творіть! Живіть!
Найближчих теж не забувайте!
7
0
414
Ностальгія
Життя минає, час не спиниш.
В очах печаль за втраченим минулим.
Так хочеться прожити життя знову
І виправити помилки одвічні.
І згадується все прийдешнє:
Дитинство, школа, інститут...
В душі бринить тонка струна,
Що сльози навертає враз на очі.
У пам'яті подруги і уроки,
Суворий ректор, завуч, довгі пари...
І дух дитинства, материнські руки
І батькова сувора настанова.
Брати, подружки, мама й тато...
Веселі вечори побіля хати,
Вечері у сімейнім колі
І бешкети й дитячий сміх.
Усе живе у пам'яті навіки:
Кохання щире і любов,
Маленький син
І дочка наче сонце.
Пожовклі фото, аромат паперу
І радість й сум в душі бринить.
У вазі на вікні троянди,
А ностальгія у душі болить...
Усе минає і нове приходить,
Тому не треба дуже сумувать!
Минуле відпускайте й не сумуйте,
Бо треба далі йти і далі жить!
Присвячено Могилці О. М.
6
0
611
На столі годинник
На столі годинник, у очах печаль -
Роки пролетіли і нам дуже жаль:
Втрачені секунди, втрачені близькі,
Несміливе слово, кроки боязкі...
Час летить мов вихор, як промінчик світла,
Час летить невпинно - сивина розквітла...
Ми ж і далі в темпі губимо хвилини,
Потім зупиняємося й бачимо могили...
Ранок блискавичний, на обід печаль
Потім знов робота і безтямний жаль:
"Знов я те не встигла, знов втрачаю час,
Треба менше спати!" - саме так у нас!
Спали чи не спали - летимо по новій!
Зносим все навколо, наче буревій
І не думаємо зовсім, що втрачаєм більше -
Наших рідних, що чекають спілкування лише...
У нас купа клопотів і роботи гори -
Забуваєм все це, коли губить горе...
Клопоти й турботи будуть у нас завжди,
Але рідних й близьких може враз не стати!
Бережіть найближчих, найдорожчих серцю,
Бережіть й даруйте їм не пил із перцю,
А свій час, любов і турботу щиру
І тоді в душі буде більше миру!
8
2
404
