" Втомлені життям "
Merian Varner
І щоб на себе не вдягнув ти Який би вираз не прийняв Не мають значення прикраси Очі потухли - не блистять !. І , як би не ховав нещасність Одразу видно пустоту За усмішкою ніби в ляльки Всі бачимо лише журбу . Ми часто одягаєм маски , Щоб зберегти один секрет : " Немає стимулу на " жити " Бо вже втомилися в кінець " !.
2023-01-08 07:17:15
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Євгеній Назаренко
Непогано. Якби одна рима не влізла посеред віршу) Поки що краще, що я прочитав з новинок. Але треба працювати, якщо хочете, звичайно
Відповісти
2023-01-11 05:03:24
1
Merian Varner
@Євгеній Назаренко Підкажіть свою риму 😊 буду вдячна за допомогу
Відповісти
2023-01-11 05:11:20
Подобається
Євгеній Назаренко
@Merian Varner Хочу без рими
Відповісти
2023-01-11 05:22:17
Подобається
Інші вірші поета
" Ми тебе вітаєм " " А у діда Панаса " " Здивуй її букетом квітів " " Так важко відпустити "
Інші поети
Muzalevski
@Muzalevski
Ruslana
@rock_ksolana
Mary
@Marin_98
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3502
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11156