Заборонена

Мия Готлиб

Іди поруч з мистецтвом Та знай, зазнаєш втрати Ти ж знаєш як це бути поруч і сильно кохати Як бігти за потягом З сльозами у серці Та плакать не будеш Пообіцяв нені Рани зашиті квітами Слова ллються ріками Жалю нема і краплини І любити маємо так, як заповіли Заповідали нам палко, віддано Та будь і різким як блискавка Я вдариш в землю Всі долілиць впадуть На колінах благатимуть За кожну провину За рідну країну За мову За стару хатину А ти? Ти просто є плід любові А любов заборонена плоттю Ти побачиш її у білому платті Та не з тобою пішла під вінець Ти жалітимеш кожні втраті Ти писатимеш кожен день коханій Дівчині? Ні Країні За яку би віддав життя За яку би убив без вагань Завдяки молитві й завзяття І хай реве ревучий Тобі не байдуже, друже? Тоді давай хутчіш руку Пам'ятаєш? Батька Тараса науку? "Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями" І скільки раз ти приходила зі сльозами до мами? Скільки раз ти кричала Не вірю То чому ж ти не слуха свою Берегиню?

2020-11-30 21:17:11

2

0

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

2008

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2665