не свято

Деміра Рейн

Завтра донечці виповнюється шість, Але тато привітати не при́йде. Тата вчора поранив рашист, А сьогодні він в лікарні загинув. Донька тата не побачить ніколи, Але вірить, що він прийде на свято. Мама лиш відповідає, що скоро. Бо не знає, як доньці сказати. Донька тата шукає за вікном, Виглядаючи кожну хвилину, Мама плаче чомусь за столом. Не розуміє нічого дитина. «Завтра зранку він точно прийде, У думках дівча промовляє, — Бо не може ніколи бути таке, Що тато мене не привітає». Донька вранці прокинулась швидко, І гайда шукати тата у домі. Мати каже «моя ти дитинко... Тато вже не прийде ніколи... Він тепер із небес захищає, Поглядає на нас з тобою», Світ зламався, сльози в малечі, Лиш шепоче тихесенько «тато», Оселилась в душі порожнеча, День народження — більше не свято.

2022-10-02 20:11:41

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Деміра Рейн

для мене це лише біль, або спосіб хоч трохи полегшити її

Відповісти

2022-10-02 20:14:52

Подобається

Деміра Рейн

@Джавелін ꑭ Байрактарович віддаю біль віршам, стає трішки легше

Відповісти

2022-10-02 20:16:51

1

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

13

5340

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11196