...

Деміра Рейн

я втомилась, мені боляче, знаєш... я хочу назад, повернутись туди, де нічого немає... я здалась, бо сьогодні похолодало... минуле бентежне, але мені понад усе його не вистачає. мені знову болить, очі скляніють... я простила усіх, я молю небо, лише б вони мене також простили. дерев'яне обличчя, з ним так важко всміхатись, але ж чере силу, можна потерпіти, щоб дивним не здатись. 24/03/23

2023-03-29 08:29:48

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Хонна

Ох, як точно Ви описали мене, котрим я був приблизно місяць назад, як раз під час напису цього вірша)

Відповісти

2023-07-23 15:22:20

Інші вірші поета

Коли попрощаюсь ! РЕНЕГАТ Вони – це ми . Не сумую я !

Інші поети

Катерина Данилевська

@Bookish_Phoenix

BON BON

@bon_bon_c0xu

Josephine schultz

@josephine_schultz

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

9525

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12017