ПАНАЦЕЯ
Дванадцять відсотків зарядки, навушники, телефон — панацея...
Вмикаю на всю, до розриву, щоб забути, хто я і де я.
Щоб забути, про своє існування, бо як же набридло воно,
Й ця реальність, й ця віра у краще — мені так уже допекло.
Година уже двадцять третя, а може і більше, не знаю,
Я втратила рівновагу, а разом з нею і плинність часу.
Щодня геть усе набридає, я хочу закритись у тиші.
Не лікує нас час, а вбиває, ми за нього тепер не сильніші.
Згасають відсотки життєві, один за одним — штабелями.
Ти мріяв прожити роки, а Бог фіксував це як днями.
Вже завтра їх точно не буде, не буде вже так, як ти звик.
А опісля — все знову забудуть, як згодом забудуть і всіх.
28.12.2022
8
0