Поки ти лише чай допиваєш...

Деміра Рейн

Майже ранок, на годиннику п'ята, прокидаєшся, вариш чай. Їх, в той час, накриває арта, попадаючи прямо в бліндаж. Свище чайник, вода закипіла, дістаєш свій улюблений чай, А у них розривається міна, прямо на їхніх очах. Береш чашку свою щербату, наливаєш по вінця кип'яток. В одного ногу порвато, а двох інших геть посікло. Кладеш цукор, останній пакетик, і помішуєш лошкою повільно. А його ратують турнікетом, бо тих двох рятувати вже пізно. Надпиваєш злегка, бо гаряче, читаєш стрічку новин. Його намагаються евакуювати, як і тіла його побратимів. Допиваєш до середини чай, до кінця лише два ковтки, Він прибув у найближчий шпиталь, не вдалось врятувати ноги. На годиннику п'ята тридцять, бачиш, потроху світає. Хтось загинув, а когось покалічено, поки ти лише чай допиваєш... 17.08.22

2022-10-07 19:54:33

Інші вірші поета

Ти знаєш У вікнах по місту люди люблять життя... Вони – це ми . СВІТЛО

Інші поети

Валерія Долінос

@Valere

Юліана

@babasia

Anna Tykholiz

@westofcoast

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

103

15721

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1804