ПРАВДА
я вічно брешу, пробач, просто в цьому моя щира правда. я б сильно хотіла сказать, як хочу щоб впала ця барикада. я вічно брешу, що все добре, слава богу, що гірше не стане, та трасця, який там бог, його ж просто не було і немає. я поїм вчорашній суп, це найкраще, що могло б статись, сотню «вибач» тобі напишу, в мене просто поганий настрій. пообіцяю дожити до завтра, хоча ти ж знаєш мої обіцянки, вони такі ж як і моя «правда», що з туманом розвіється зранку. як мій день?! він справді хороший, якщо очі закрити на все, і найкраще в ньому мабуть дошик, він знебарвлює все, що живе. я вчергове увімкну Паліндрома, на повторі два дні підряд. це як ліки від емоційної втоми, що рятують мене, позаяк.
2022-11-07 21:23:54
8
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6406
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12311