РЕНЕГАТ

Деміра Рейн

відстав усе, відправ мене на Марс, бо тут вже остогидло жити, пече живіт, вже навіть організм — сам намагається мене добити. знов темрява глухоніма, бо відключили кляте світло. до жаху вже мені набридло, дивитись в хтонічні чорні вікна. відстав усе, прийди до мене, чомусь несамовито ніч пуста. мені подихати ще треба, хоч тисне ліва сторона. я звикла вже, та й в чом біда, хіба в житті це найстрашніше!? бо в нас усіх – ця темрявя, засіда десь вже значно глибше. відстав усе, відправ мене на Марс, мені шкода, що я вже ренегат. так склалося, та й це моя вина, що я здалась і рушила назад. бо я стомилась вже жахливо, набридло абсолютно все. найважче бути на Землі — людиною, і відчувати у собі живе.

2022-11-10 19:54:57

Інші вірші поета

Момент Гірше смерті Вони – це ми . СЕНС

Інші поети

Ай

@bisovadivchina

Женя Закарян

@Evgenia_zakaryan

Juli Pencil

@Juli_Pencil

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16349

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12946