ЗАБУДЕТЬСЯ

Деміра Рейн

а знаєш, все точно забудеться, хороші люди, яскраві дні. хоч зараз тобі не віриться, та час забере все як звір. біль теж спроможний минати, як і образи́ людські. не треба довго чекати, вже завтра друзями стануть нові. життю притаманно згасати, як вуличні старі ліхтарі, люди можуть відпускати, та легко вдається далеко не всім. а знаєш, все точно забудеться, так важко буде це сприймать. але все в минулому останеться, щоб мати можливість згадать. пам'ять приносить лиш біль, та й всіх нас потроху вбиває. мабуть, це і є її ціль, але ж ми всеодно «пам'ятаєм»?! живемо намарно минулим, хоронячи в ньому майбутнє, й так хочеться враз все забути, щоб не тригеритись від слова "лютий". __________________________ дивно, але вірш був написаний 24-го лютого (окрім двох останніх рядочків, їх я дописала тільки-но).

2022-12-16 22:44:59

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Гарно написано ✨

Відповісти

2022-12-16 22:46:23

1

Veil

Дуже проникливо

Відповісти

2022-12-16 23:44:03

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4794

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353