До світанку
Veronа
(18+)
Мовчи. Не хочу чути твого голосу. Нехай шепіт тиші порушує лише прискорене дихання. Цілуй. Поки в нас часу досхочу. Поки не повернулась метушня. Не проковтнуло місто наші душі. Наші серця так близько, ніби сіамських близнюків. Хочеш, ми втратимо свідомість від задоволення. Хочеш, загубимось у сенсі пошуків У наших відносинах не буде прискорення. Я наврядчи зацікавлюсь у твоїх інтересах. Я себе в тобі шукаю, егоїстка. Усе в нас як в заплутаних п'єсах. Закохана до світанку, реалістка. (Збірка "Ночі")
2018-07-01 10:18:27
1
0
Інші вірші поета
За хвилину до... Заплутано Вже не маленька, та в дитинстві досі В тиші
Інші поети
Alonar
@Alonar
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5609
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446