Як добре, що ти не читаєш віршів

Veronа

Дай напитись тобою і щоб до оскоми Дай відчути тебе, як сукню шовкову Не пускай мене, а цілуй аж до стоми, Хай хоч летітиме обертом все навколо. Викради серце, як професійний злочинець. Намалюй крила, як вже крилатий художник. Розбий, як тонесеньке скельце, усі мої стіни. Й тоді коли впаду безсила, хай зчезне мій страх, як і біль вже зник. Я вірю і змушена сподіватися вкотре, як добре, що ти не читаєш віршів. Сказав би дитина і нічого не знаю. Сміявся б мабуть, або ж все зрозумів Занадто все швидко, я мабуть вже марю. Я піду, вже назовсім залишу у спокої твій дорослий й чужий мені світ. Останні дні я бачу твою посмішку, востаннє обійму. Не для мене ти, обіцяй не з'являтись у снах і думках моїх. Чому закохалась саме в тебе я, чому? (Збірка "Ночі")

2018-08-22 17:06:39

5

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3119

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12012