Ні расизму

Наян Коваль

Хтось мені, іще малому, дивну річ чомусь сказав: "Все змінилося навколо. Новий час уже настав". Я ж тоді був ще наївним. Світ, мов казку, уявляв. В тому світі усі щирі. Усмішку від всіх чекав. Тепер виріс. І шкодую. Вже не бачу я казок. І у щирість теж не вірю. Серце зшите з мотузок. Новий світ – то щира правда. Та не кращим став, повір. Досі більшість наче стадо. Все беруть на себе гріх. Колір шкіри –перепона. Темношкірість – то клеймо. І хай плаче там ікона. Та расистам все одно. Чом не байдуже на расу? То ж теж люди, як і всі. Чому цураєтесь, ви – маси? Темношкірі не раби! Досить вже цього свавілля. Повітрям ж дихаєм одним. Це дикунське божевілля. Ми ж, бо білі, не боги. Звідки у вас це лицемірство? Звідки взяли ви пиху? Чому ви множите насильство? Коли втамуєте жагу? Нема різниці у відтінках. Чорний, білий, все одно. Головне, щоб на картинках було єднальне полотно. Ми усі діти природи, а дітей не виділяють. Їй байдужа ваша порода. Які є, такі приймає. Тож кидайте цю хворобу. Ми такі, які ми є. Ну і що, якщо він чорний. В нього серце теж живе.

2020-08-04 20:05:26

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Наян Коваль

@Евгений Якутович #ТОК Поэт-Энергетик дякую)

Відповісти

2020-08-05 05:24:36

1

Наян Коваль

@Boanerge дякую

Відповісти

2020-08-06 06:52:52

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4653

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11203