SANTA MUERTE
Наян Коваль
На горизонті, на зіткненні планет. Де сонце, мов цілує землю. Жіночий видно силует, що всоте проклинає долю. Ступає з сумом кожен крок. Текіли пляшка вже порожня. На револьвері звела курок, їй усе на світі можна. В другій руці дзвенить гітара. Сумная мексиканська діва, підходячи до небосхилу, заграла із останньої сили. Ступивши крок, зникла назавжди. «Куди ж ти, Пресвята Катріно?» Почувся постріл, зім‘яті фарби. І на вінку колір малини. 2020р.
2020-07-23 20:05:50
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
Вірш цікавий, але мені здається, що Смерть не має вибору, вона робить те, що повинна, а не те, що хоче. Але це я так, не в критику, а в особисту думку вдався😉
Відповісти
2020-07-23 20:34:00
1
Наян Коваль
@Kruhitka Dobro це Смерть, Вона рамками, як моральна людина, не обмежена. Тому і що хоче, те і робить. Але загалом дякую 😁
Відповісти
2020-07-23 20:48:57
1
Інші вірші поета
Ми втратили патріотизм... ХХI Я - Джокер Орел
Інші поети
Mrs Monica L
@MrsMonica
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6238
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12096