Зима
Наян Коваль
Зима вже не та, не тих вже стандартів, теплішає в неї рука. Звільнилась від холоду, побралася з сонцем, змінює зима полюса. В Африці сніг, в Європі плюс тридцять, в Дубаї дощ тихо ллє. Антарктида зникає, нещирі, злі лиця, кожна подія настрій псує. Постійно щось коїм, ставим кордони до щастя що Земля нам дала. Робим помилки, та все одно в долі, відкриваючи серце для зла. Та прийде час. І буде вже пізно, бо таймер зламався і сірка дощем тихо ллє. Дали нам щастя, тож вічно цінімо, бо більше його не знайдем.
2020-08-16 06:32:54
9
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Наян Коваль
@Boanerge повністю погоджуюсь)
Відповісти
2020-08-16 06:57:27
1
Інші вірші поета
В присутствии лишних очей... Ні расизму Чоловік кохати не вміє... Пірам і Фізба
Інші поети
Prosvet
@Prosvet
Аня
@13AmYa05
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12613
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5040