Глава 1
28 березня 1257р. 08:45
Декілька годин тому, Нік з загоном перетнули кордони Королівства Родок і рушили в бік столиці. По дорозі до столиці, неподалік села Дірігсен, Нік з загоном зустріли великий загін одного з лордів Королівства Родок. Нік вирішив почати розмову.
- Ми знайомі?- спитав лорд, коли до нього під'їхав Нік на коні.
- Нік Блек,- відповів хлопець.
- Я Тан Трібідан, васал Королівства Родок і правитель замку Кульмарр. Щасти вам в майбутньому і не забувайте прикрашати свою славу милосердям, а сміливість - честю. В вас до мене якісь питання?
- Я недавно в Кальрадії і хотів би заробити трохи грошей. Можливо, ви маєте для мене якісь завдання?
- Так. Я завжди цінував допомогу навіть найнищого класу суспільства,- з насмішкою сказав Тан Трібідан, але Нік пропустив це повз вуха,- Мені треба передати листа для Еміра Мандхаліра з Сапанидського Султанату, який зараз, мабуть, в замку Джамейед. Я думаю, що ви зможете доставити йому цього листа. Воно має прийти до нього якнайшвидше.
- Так, звісно. Замок Джамейед нам по дорозі. Все буде зроблено без проблем,- мовив Нік.
- Я ціную це. Беріть листа і невелику суму, яка покриє дорожні витрати. Емір Мандхалір, напевно, дуже зрадіє.
Нік взяв в руки листа та покинув табір родоцького лорда.
28 березня 1257р. 15:32
Нік Блек з своїми людьми прибув в місто Велука. Місто оточене кам'яними мурами, на яких стоять лучники. Ворота в місто охороняють двоє вартових. Зразу коло воріт розміщена лавка продавця коней. Прямо на в'їздній вулиці розміщені таверна і магазин. Трохи далі - продавець зброї, а ще вглиб міста - продавець обладунків. В центрі міста збудовано замок, в якому живе сам лорд і його найближче оточення.
Нік замовив кімнату в таверні для себе та своїх людей. Ввечері він вирішив спуститись вниз, де сиділи кілька людей та випивали алкоголь чи вечеряли. За одним з столів кричав якийсь п'янчуга.
- Давно він вже тут?- спитав Нік в власниці таверни.
- Вже третю годину тут кричить.
- Всі сараниди повинні здохнути! Псячі виродки!- кричав п'яний чоловік.- Ми вже давно мали їх перебити. В нас найновіша зброя. Наші арбалетчики можуть перестріляти їх ще до того як вони добіжать до нас на своїх конях.
Нік зацікавився чоловіком та сів до нього. Те ж саме зробив і посередник, який доволі довго спостерігав за чоловіком.
- Що тобі зробили сараниди?- спитав Нік і продовжив,- Вони такі ж люди, як і ти. Навіть лають так само.
- Ці виродки століття тому забрали в нас територію. Тепер, коли наш король мирно захотів її повернути, вони послали нас під три чорти. Тоді він для визволення нашого вільного народу, який жив під тиранією саранидів, оголосив їм війну.
- Ти звинувачуєш саранидів в тому, що вони захищають свою територію, яку сотні років тому здобули на війні?
- Вони забрали нашу територію!
- Чуєш, патріоте, якщо зараз кожен почне забирати свої старі землі, то Кальрадія перетвориться на величезний цвинтар.
- Тим більше, наскільки я знаю, Королівство Родок - повстанці, які повернули зброю проти Свадії,- втрутився посередник.
- Свади - боягузи, які бояться з нами воювати. Вони нікчемні істоти, яким ніколи не зламати нашого духу.
- Мені здається, що ваш дух вже зламаний,- мовив Нік,- Ваші лорди або далеко від лінії фронту, або поховались в міцних замках, поки простий народ змушений терпіти приниження та грабежі не тільки від ворогів, але й від людей вашого "всесміливого" короля, який не може дати одного нормального бою.
- Ти назвав нашого короля боягузом?!- крикнув п'янчуга і витягнув меча.
За ним витягнули зброї ті, хто погоджувався з його думкою. Одночасно з ними витягнули зброю Нік Блек, посередник і кілька найманих арбалетчиків, які вирішили послухати дискусію.
- Я тебе заріжу, як собаку!- крикнув чоловік та кинувся на Ніка.
Нік спритним рухом своєї сокири відбив удар противника та відскочив вбік, опинившись позаду ворога. П'янчуга не був готовим до такого, тому Нік, скориставшись нагодою, вдарив нападаючого дерев’яним руків’ям сокири. П’янчуга знепритомнів та впав на підлогу.
- Я не вбивця, але якщо знадобиться, вас уб’ю,- сказав Нік до прихильників “патріота”.
Люди переглянулись та швидко покинули таверну. Після цього Нік підійшов до найманців.
- Надіюсь, я вам нічого не винен за те, що ви вирішили прикривати мене,- сказав чоловік.
- Ні. Ми беремо плату тільки за вбитих ворогів.
- Це радує. Всеодно, думаю, що вам потрібно віддячити.
Нік замовив для найманців декілька склянок міцного та дорогого алкоголю.
- Вам потрібні найманці?- спитав командир загону,- Ми шукаємо з ким подорожувати. На шляху можемо стати вам в нагоді.
- Буду дуже радий. Декілька арбалетів нам точно не завадить.
- Ви не будете розчаровані. У всій Кальрадії немає настільки хороших воїнів.
- Навіть не сумніваюсь,- мовив Нік та покинув групу найманців.
29 березня 1257р. 07:45
Нік і його компанія заночували в Велуці, а на наступний день вирушили в подорож. Під час подорожі, Нік любив насолоджуватись краєвидами, але цього разу бачив лише спалені села та стоптані поля. Одного разу вони натрапили на замок Грюнвальд, де жив Тан Райчин.
- Ніколи не любив спілкуватись з бідняками,- сказав Райчин, коли Нік зайшов в приймальню,- але я бачу, що ви виглядаєте непогано, хоч і схожі на шайку другосортних бандитів.
- Беремо приклад з вчинків королів та лордів,- огризнувся Нік.
- Будь-хто інший відрубав би вам голову за такі слова, але мені зараз потрібна допомога головоріза. Такого як ви.
- Я не збираюсь вибачатись перед вами, а тим більше схилятись на коліна чи цілувати зад.
- Було б непогано, але ні. Мені цього не потрібно. Я бачу, що вам потрібен відпочинок та їжа, а в мене для вас є пропозиція. Справа в тому, що один негідник, схожий на вас, відомий під ім’ям Таарл Яробор, вбив мого солдата і тепер ховається від правосуддя. Я не хочу, що він уникнув відповідальності, тому оголосив нагороду за його голову в розмірі 300 динар. Друзі вбитого думають, що він може приховуватись в родичів, в селі Чаєза. Якщо ви його знайдете і покараєте, то отримаєте нагороду і місце за моїм столом.
- Я візьмусь за це, хоч і дуже не хочу це робити,- сказав Нік.
- Не сумніваюсь, що ви вибрали правильне рішення. Вдалого полювання!
Нік переконав Райчина взяти загін в замок, а сам вирушив на пошуки злочинця. Чоловік приїхав в село в обід. Ніхто з селян не хотів здавати свого односельця, тому вони просто відмовчувались. Пошуки зайняли багато часу, але Нік знайшов самотню людину, яка щось шукала в городі. Він здався йому доволі нервовим.
- Чого тобі?- спитав чоловік, коли Нік підійшов до нього.
- Що ти копаєш?
- Тобі яке до того діло? Йди звідси!
- Я шукаю вбивцю на ім’я Таарл Яробор.- мовив Нік і побачив страх в очах чоловіка,- І мені здається, що я його знайшов.
- Я не знаю про кого ви говорите! Я не вбивав ніякого солдата!
- Я нічого не говорив про солдата.
- Ви мене не за того прийняли!
- Тоді опустіть меч. Я поговорю з вашими сусідами і якщо все підтвердиться, я піду собі дальше.
- Друже, я нікуди не піду. Дарма ти сюди прийшов.
- Жаль, а я хотів по-доброму,- сказав Нік та витягнув сокиру.
- Здохни, псина!
Таарл напав на Ніка, але той зміг вчасно ухилитись від удару. Вбивця був не простий. Таарл рубанув мечем по верхньому шарі броні так, що зачепив лікоть Ніка. Тоді Нік вирішив одним ударом вбити противника, але Таарл відбив сокиру та контратакував, кольнувши Ніка мечем під ребро. Нік зміг швидко відскочити та зайняти вигідну позицію, щоб сонце світило противнику в очі. Таарл не очікував цього, тому сонце його осліпило. Нік скористався цим та одним махом відрубав голову противнику.
Озирнувшись навколо, Нік побачив, що селяни, які прийшли подивитись на бій почали його проклинати та кидати камінням. Прикриваючись руками, Нік заліз на коня та швидко покинув село.
Нік затримався в Чаєзі довше ніж планував, тому йому прийшлось ночувати на шляху між Велукою та замокм Грюнвальд.
30 березня 1257р. 08:45
Нік прибув в замок. Його зустрів Тан Райчин.
- Мушу сказати, що я вражений,- почав лорд,- Я посилав п’ятьох людей, щоб вони знайшли цього виродка, і всі п’ятеро померли, а ви вижили, хоч і з серйозною раною. Вона ще й заражена!
Тан Райчин обернувся до одного з своїх солдатів та сказав:
- Поклич мого лікаря.
- Я виконав роботу,- сказав Нік,- Мені потрібна платня. Я не збираюсь тут затримуватись. Зараз тільки ранок, тому ми зможемо переночувати в Сарені.
- Я обіцяв вам місце за своїм столом і я стримаю обіцянку. Крім того, Сарен майже на фронті, тому велика ймовірність, що він вже спалений. Крім того, в вас велика рана, яка майже повністю заражена. Думаю, вам потрібно трохи відпочити.
- Я б з радістю,- сказав Нік, здивований такою гостинністю Райчина,- але є певні справи, які не чекають.
- Значить, вони можуть почекати. Зараз прийміть ванну та поспіть. Згодом до вас прийде мій лікар, який вас огляне і все скаже.
Лікар прибув через півгодини і сказав, що рана потребує серйозного та довготривалого лікування. Тоді ж, Райчин запросив Ніка на вечерю.
Ввечері Нік зайшов в головну будівлю замку і здивувався, адже Райчин був один.
- Більше нікого не буде?- спитав Нік.
- Ви думаєте, що у кожного лорда є дружина і двадцять дітей?- засміявся лорд,- Ні. Я неодружений, не маю дітей. Мої матір і сестра в безпеці, а батько, наскільки я знаю, десь коло Ялена.
- Чому в лорда, в якого є стратегічно важливий замок зараз немає нареченої?
- Стратегічно важливий замок дали мені за те, що мій дід захопив його під час Другого повстання родоків. Наш рід мав два замки і процвітаюче село, тому коли до влади прийшов король Гравет, який був відомий тим, що любив брати все до своїх рук, батько дав наказ передати замок мені, щоб рід його не втратив. По суті, я просто інструмент для утримаття цього місця. Вся реальна влада в руках мого батька. Не здивуюсь, що якщо мене захоплять в полон, про мене всі забудуть. В будь-якому випадку, король дав наказ сидіти в замку та чекати подальших вказівок. От я і тут. А ви куди прямуєте?
- Замок Джамейед.
- Замок Джамейед? Я надіюсь, ви знаєте, що це фортеця на кордоні між Саранидським Султанатом та Хергитським Ханством, тому туди без тисячі професійних воїнів краще не пхатись.
- Чому?- спитав Нік.
- Найпопулярніше місце для степових та пустельних розбійників, а під час війни, всі тікають звідти, бо ніхто не виживає. Що вам потрібно в замку?
- Тан Трібідан сказав відвезти листа Еміру Мандхаліру.
- В час війни? Дивно. Якщо ви взялись за цю справу, то це ваші проблеми, але ось, що я вам скажу: зараз серед вищих станів суспільства, та й серед простого люду ходять розмови про Чорних Лицарів - орден, який намагається відродити Кальрадійську Імперію. Що б вам не казали - не вірте. Це все просто вигадки, проте будьте обережні. Можливо, ви вже вплутані в цю гру.
- Ага, дякую, це було дуже цікаво, але насвітанку я вирушатиму, тому мені треба добре виспатись.
- Я теж завтра планую вирушити в столицю. Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Так, я теж.
31 березня 1257р. 16:42
Нік з загоном зупинились неподалік Сарена. Чоловік сів під деревом, щоб нагострити свою сокиру, в той час як кілька людей пішли в село, щоб купити трохи їжі в селян. До Ніка сів один з арбалетчиків.
- Чому ми йдемо в цю богом забуту диру? Я впевнений, що є й інші напрямки, наприклад, на північ. Там багато тундрових бандитів.
- Є завдання доставити листа. Замовник нам щедро платить за це.
- Це точно?
- Я надіюсь. Принаймні, можеш забути про бідність.
- Зрозуміло. Що хоч в тому листі написано?
- Я не знаю. Не відкривав.
- Було б добре, якби ми знали, що веземо, а то ще через нас якась війна почнеться.
Якраз в той момент приїхали побратими з провізією. Арбалетчик пішов до них, а Нік задумався над словами найманця.
Вночі Нік відкрив листа. Прочитавши його, здивований Нік помнув лист та кинув його в вогонь.
На наступний день, вони продовжили подорож
Декілька годин тому, Нік з загоном перетнули кордони Королівства Родок і рушили в бік столиці. По дорозі до столиці, неподалік села Дірігсен, Нік з загоном зустріли великий загін одного з лордів Королівства Родок. Нік вирішив почати розмову.
- Ми знайомі?- спитав лорд, коли до нього під'їхав Нік на коні.
- Нік Блек,- відповів хлопець.
- Я Тан Трібідан, васал Королівства Родок і правитель замку Кульмарр. Щасти вам в майбутньому і не забувайте прикрашати свою славу милосердям, а сміливість - честю. В вас до мене якісь питання?
- Я недавно в Кальрадії і хотів би заробити трохи грошей. Можливо, ви маєте для мене якісь завдання?
- Так. Я завжди цінував допомогу навіть найнищого класу суспільства,- з насмішкою сказав Тан Трібідан, але Нік пропустив це повз вуха,- Мені треба передати листа для Еміра Мандхаліра з Сапанидського Султанату, який зараз, мабуть, в замку Джамейед. Я думаю, що ви зможете доставити йому цього листа. Воно має прийти до нього якнайшвидше.
- Так, звісно. Замок Джамейед нам по дорозі. Все буде зроблено без проблем,- мовив Нік.
- Я ціную це. Беріть листа і невелику суму, яка покриє дорожні витрати. Емір Мандхалір, напевно, дуже зрадіє.
Нік взяв в руки листа та покинув табір родоцького лорда.
28 березня 1257р. 15:32
Нік Блек з своїми людьми прибув в місто Велука. Місто оточене кам'яними мурами, на яких стоять лучники. Ворота в місто охороняють двоє вартових. Зразу коло воріт розміщена лавка продавця коней. Прямо на в'їздній вулиці розміщені таверна і магазин. Трохи далі - продавець зброї, а ще вглиб міста - продавець обладунків. В центрі міста збудовано замок, в якому живе сам лорд і його найближче оточення.
Нік замовив кімнату в таверні для себе та своїх людей. Ввечері він вирішив спуститись вниз, де сиділи кілька людей та випивали алкоголь чи вечеряли. За одним з столів кричав якийсь п'янчуга.
- Давно він вже тут?- спитав Нік в власниці таверни.
- Вже третю годину тут кричить.
- Всі сараниди повинні здохнути! Псячі виродки!- кричав п'яний чоловік.- Ми вже давно мали їх перебити. В нас найновіша зброя. Наші арбалетчики можуть перестріляти їх ще до того як вони добіжать до нас на своїх конях.
Нік зацікавився чоловіком та сів до нього. Те ж саме зробив і посередник, який доволі довго спостерігав за чоловіком.
- Що тобі зробили сараниди?- спитав Нік і продовжив,- Вони такі ж люди, як і ти. Навіть лають так само.
- Ці виродки століття тому забрали в нас територію. Тепер, коли наш король мирно захотів її повернути, вони послали нас під три чорти. Тоді він для визволення нашого вільного народу, який жив під тиранією саранидів, оголосив їм війну.
- Ти звинувачуєш саранидів в тому, що вони захищають свою територію, яку сотні років тому здобули на війні?
- Вони забрали нашу територію!
- Чуєш, патріоте, якщо зараз кожен почне забирати свої старі землі, то Кальрадія перетвориться на величезний цвинтар.
- Тим більше, наскільки я знаю, Королівство Родок - повстанці, які повернули зброю проти Свадії,- втрутився посередник.
- Свади - боягузи, які бояться з нами воювати. Вони нікчемні істоти, яким ніколи не зламати нашого духу.
- Мені здається, що ваш дух вже зламаний,- мовив Нік,- Ваші лорди або далеко від лінії фронту, або поховались в міцних замках, поки простий народ змушений терпіти приниження та грабежі не тільки від ворогів, але й від людей вашого "всесміливого" короля, який не може дати одного нормального бою.
- Ти назвав нашого короля боягузом?!- крикнув п'янчуга і витягнув меча.
За ним витягнули зброї ті, хто погоджувався з його думкою. Одночасно з ними витягнули зброю Нік Блек, посередник і кілька найманих арбалетчиків, які вирішили послухати дискусію.
- Я тебе заріжу, як собаку!- крикнув чоловік та кинувся на Ніка.
Нік спритним рухом своєї сокири відбив удар противника та відскочив вбік, опинившись позаду ворога. П'янчуга не був готовим до такого, тому Нік, скориставшись нагодою, вдарив нападаючого дерев’яним руків’ям сокири. П’янчуга знепритомнів та впав на підлогу.
- Я не вбивця, але якщо знадобиться, вас уб’ю,- сказав Нік до прихильників “патріота”.
Люди переглянулись та швидко покинули таверну. Після цього Нік підійшов до найманців.
- Надіюсь, я вам нічого не винен за те, що ви вирішили прикривати мене,- сказав чоловік.
- Ні. Ми беремо плату тільки за вбитих ворогів.
- Це радує. Всеодно, думаю, що вам потрібно віддячити.
Нік замовив для найманців декілька склянок міцного та дорогого алкоголю.
- Вам потрібні найманці?- спитав командир загону,- Ми шукаємо з ким подорожувати. На шляху можемо стати вам в нагоді.
- Буду дуже радий. Декілька арбалетів нам точно не завадить.
- Ви не будете розчаровані. У всій Кальрадії немає настільки хороших воїнів.
- Навіть не сумніваюсь,- мовив Нік та покинув групу найманців.
29 березня 1257р. 07:45
Нік і його компанія заночували в Велуці, а на наступний день вирушили в подорож. Під час подорожі, Нік любив насолоджуватись краєвидами, але цього разу бачив лише спалені села та стоптані поля. Одного разу вони натрапили на замок Грюнвальд, де жив Тан Райчин.
- Ніколи не любив спілкуватись з бідняками,- сказав Райчин, коли Нік зайшов в приймальню,- але я бачу, що ви виглядаєте непогано, хоч і схожі на шайку другосортних бандитів.
- Беремо приклад з вчинків королів та лордів,- огризнувся Нік.
- Будь-хто інший відрубав би вам голову за такі слова, але мені зараз потрібна допомога головоріза. Такого як ви.
- Я не збираюсь вибачатись перед вами, а тим більше схилятись на коліна чи цілувати зад.
- Було б непогано, але ні. Мені цього не потрібно. Я бачу, що вам потрібен відпочинок та їжа, а в мене для вас є пропозиція. Справа в тому, що один негідник, схожий на вас, відомий під ім’ям Таарл Яробор, вбив мого солдата і тепер ховається від правосуддя. Я не хочу, що він уникнув відповідальності, тому оголосив нагороду за його голову в розмірі 300 динар. Друзі вбитого думають, що він може приховуватись в родичів, в селі Чаєза. Якщо ви його знайдете і покараєте, то отримаєте нагороду і місце за моїм столом.
- Я візьмусь за це, хоч і дуже не хочу це робити,- сказав Нік.
- Не сумніваюсь, що ви вибрали правильне рішення. Вдалого полювання!
Нік переконав Райчина взяти загін в замок, а сам вирушив на пошуки злочинця. Чоловік приїхав в село в обід. Ніхто з селян не хотів здавати свого односельця, тому вони просто відмовчувались. Пошуки зайняли багато часу, але Нік знайшов самотню людину, яка щось шукала в городі. Він здався йому доволі нервовим.
- Чого тобі?- спитав чоловік, коли Нік підійшов до нього.
- Що ти копаєш?
- Тобі яке до того діло? Йди звідси!
- Я шукаю вбивцю на ім’я Таарл Яробор.- мовив Нік і побачив страх в очах чоловіка,- І мені здається, що я його знайшов.
- Я не знаю про кого ви говорите! Я не вбивав ніякого солдата!
- Я нічого не говорив про солдата.
- Ви мене не за того прийняли!
- Тоді опустіть меч. Я поговорю з вашими сусідами і якщо все підтвердиться, я піду собі дальше.
- Друже, я нікуди не піду. Дарма ти сюди прийшов.
- Жаль, а я хотів по-доброму,- сказав Нік та витягнув сокиру.
- Здохни, псина!
Таарл напав на Ніка, але той зміг вчасно ухилитись від удару. Вбивця був не простий. Таарл рубанув мечем по верхньому шарі броні так, що зачепив лікоть Ніка. Тоді Нік вирішив одним ударом вбити противника, але Таарл відбив сокиру та контратакував, кольнувши Ніка мечем під ребро. Нік зміг швидко відскочити та зайняти вигідну позицію, щоб сонце світило противнику в очі. Таарл не очікував цього, тому сонце його осліпило. Нік скористався цим та одним махом відрубав голову противнику.
Озирнувшись навколо, Нік побачив, що селяни, які прийшли подивитись на бій почали його проклинати та кидати камінням. Прикриваючись руками, Нік заліз на коня та швидко покинув село.
Нік затримався в Чаєзі довше ніж планував, тому йому прийшлось ночувати на шляху між Велукою та замокм Грюнвальд.
30 березня 1257р. 08:45
Нік прибув в замок. Його зустрів Тан Райчин.
- Мушу сказати, що я вражений,- почав лорд,- Я посилав п’ятьох людей, щоб вони знайшли цього виродка, і всі п’ятеро померли, а ви вижили, хоч і з серйозною раною. Вона ще й заражена!
Тан Райчин обернувся до одного з своїх солдатів та сказав:
- Поклич мого лікаря.
- Я виконав роботу,- сказав Нік,- Мені потрібна платня. Я не збираюсь тут затримуватись. Зараз тільки ранок, тому ми зможемо переночувати в Сарені.
- Я обіцяв вам місце за своїм столом і я стримаю обіцянку. Крім того, Сарен майже на фронті, тому велика ймовірність, що він вже спалений. Крім того, в вас велика рана, яка майже повністю заражена. Думаю, вам потрібно трохи відпочити.
- Я б з радістю,- сказав Нік, здивований такою гостинністю Райчина,- але є певні справи, які не чекають.
- Значить, вони можуть почекати. Зараз прийміть ванну та поспіть. Згодом до вас прийде мій лікар, який вас огляне і все скаже.
Лікар прибув через півгодини і сказав, що рана потребує серйозного та довготривалого лікування. Тоді ж, Райчин запросив Ніка на вечерю.
Ввечері Нік зайшов в головну будівлю замку і здивувався, адже Райчин був один.
- Більше нікого не буде?- спитав Нік.
- Ви думаєте, що у кожного лорда є дружина і двадцять дітей?- засміявся лорд,- Ні. Я неодружений, не маю дітей. Мої матір і сестра в безпеці, а батько, наскільки я знаю, десь коло Ялена.
- Чому в лорда, в якого є стратегічно важливий замок зараз немає нареченої?
- Стратегічно важливий замок дали мені за те, що мій дід захопив його під час Другого повстання родоків. Наш рід мав два замки і процвітаюче село, тому коли до влади прийшов король Гравет, який був відомий тим, що любив брати все до своїх рук, батько дав наказ передати замок мені, щоб рід його не втратив. По суті, я просто інструмент для утримаття цього місця. Вся реальна влада в руках мого батька. Не здивуюсь, що якщо мене захоплять в полон, про мене всі забудуть. В будь-якому випадку, король дав наказ сидіти в замку та чекати подальших вказівок. От я і тут. А ви куди прямуєте?
- Замок Джамейед.
- Замок Джамейед? Я надіюсь, ви знаєте, що це фортеця на кордоні між Саранидським Султанатом та Хергитським Ханством, тому туди без тисячі професійних воїнів краще не пхатись.
- Чому?- спитав Нік.
- Найпопулярніше місце для степових та пустельних розбійників, а під час війни, всі тікають звідти, бо ніхто не виживає. Що вам потрібно в замку?
- Тан Трібідан сказав відвезти листа Еміру Мандхаліру.
- В час війни? Дивно. Якщо ви взялись за цю справу, то це ваші проблеми, але ось, що я вам скажу: зараз серед вищих станів суспільства, та й серед простого люду ходять розмови про Чорних Лицарів - орден, який намагається відродити Кальрадійську Імперію. Що б вам не казали - не вірте. Це все просто вигадки, проте будьте обережні. Можливо, ви вже вплутані в цю гру.
- Ага, дякую, це було дуже цікаво, але насвітанку я вирушатиму, тому мені треба добре виспатись.
- Я теж завтра планую вирушити в столицю. Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Так, я теж.
31 березня 1257р. 16:42
Нік з загоном зупинились неподалік Сарена. Чоловік сів під деревом, щоб нагострити свою сокиру, в той час як кілька людей пішли в село, щоб купити трохи їжі в селян. До Ніка сів один з арбалетчиків.
- Чому ми йдемо в цю богом забуту диру? Я впевнений, що є й інші напрямки, наприклад, на північ. Там багато тундрових бандитів.
- Є завдання доставити листа. Замовник нам щедро платить за це.
- Це точно?
- Я надіюсь. Принаймні, можеш забути про бідність.
- Зрозуміло. Що хоч в тому листі написано?
- Я не знаю. Не відкривав.
- Було б добре, якби ми знали, що веземо, а то ще через нас якась війна почнеться.
Якраз в той момент приїхали побратими з провізією. Арбалетчик пішов до них, а Нік задумався над словами найманця.
Вночі Нік відкрив листа. Прочитавши його, здивований Нік помнув лист та кинув його в вогонь.
На наступний день, вони продовжили подорож
Коментарі