9 квітня 1257р. 00:18

- Що це за світ?- повторив біловолосий незнайомець.

   Нік і Лезаліт тримали зброю напоготові, але не атакували, бо бачили, що він зробив з солдатами. 

- Кальрадія,- здивовано відповів Нік,- А ти хто такий?

   Незнайомець зняв довгий капюшон з голови. 

- Твою ж мать!- мовив Нік.

   В незнайомця через око проходив довгий шрам, але дивним було те, що очі в нього були, як в кота. 

- Геральт з Рівії, відьмак,- сказав незнайомець.

- Ясно. Хто?!- здивовано перепитав Лезаліт.

- Відьмак - вбивця чудовиськ, який захищає світ від нечисті,- пояснив Геральт. 

- Єдина нечисть в Кальрадії - люди, але вони самі себе непогано вбивають,- мовив Нік. 

- Як ти тут опинився?- спитав Лезаліт, дивлячись на те місце, де був портал.

- Я вишукував одного вампіра, який вміє подорожувати між світами. І, здається, він тут.

- Вампір? Єдині вампіри, що дожили до сьогодні - це кажани.

- Тоді в вас нові проблеми,- мовив Геральт. 

   Чоловіки почули тупіт копит і побачили немалий загін кінноти, який наближався до пустого табору. 

- Солдати Лакема,- сказав Нік,- Мандхалір дістався до замку. Треба тікати.

   Вирішивши, що Нік та Лезаліт йому не загрожують, Геральт вирішив тікати з ними.

 

9 квітня 1257р. 02:12

- Ми зараз в землях саранидів,- сказав Лезаліт,- Тут занадто небезпечно. Треба тікати.

- Найближче місто - Хальмар,- сказав Борча,- В мене є знайомі, які нас можуть пропустити. 

- Після битви з Нойоном, хергити не дуже хочуть мене бачити. 

- Я про все домовлюсь. 

- Тоді збираємось. Де Джеремус?- спитав Лезаліт.

- Він поїхав в Хальмар. Йому прийшов лист, де було сказано про дивні трупи, які померли при загадкових обставинах.- говорив Борча,- Він казав, що з того, що йому описали, вони не могли померти від людей.

   Це зацікавило Геральта.

- Ці тіла були висушені?- спитав відьмак.

- Не знаю, він не говорив,- відповів Фірентіс.- але це було щось дійсно незвичне. 

- Це може бути той, за ким ти прийшов?- спитав Нік.

- Можливо. Він міг одразу відправитись в місто.

- Тоді тобі треба йти з нами. Всюди війна, дороги ти не знаєш.- мовив Лезаліт.

- Я частіше працюю один.

- Цього разу таке не вийде. Якщо хочеш знайти вампіра, а потім ще й перемогти, тобі прийдеться прийняти допомогу.- сказав Нік.

   Геральт лише невдоволено хмикнув.

  

9 квітня 1257р. 09:54

   Загін дійшов до Хальмару. 

- Не думаю, що вони мене пропустять,- сказав Нік до Борчі.

- Я тобі, звичайно, не довіряю, але ти в команді, а значить за тебе прийдеться домовлятись. Якщо не вийде, то будеш відбиватись.

- Сам?

- А ти як хотів?

- Як ти потрапив сюди? Ти точно колись був розбійником.

- В мене були деякі проблеми в місті Барийє. Прив'язаний до трактиру кінь був точно таким самим, як та мерзенна тварюка, що скинула мене та втекла за кілька днів до того. Я вирішив детальніше розглянути його і відв’язав повід. Виявилось, що цей кінь належить торговцю - старому жирному козлу, який мене і слухати не хотів і зразу покликав солдатів. Тоді коло мене і був Лезаліт, який зміг за мене поручитись. 

- Нещастило тобі.

- Зате знайомих багато.

   Компанія розбила табір неподалік міста, а Нік, Борча, Лезаліт і Геральт пішли в місто. Борча довго говорив з одним з солдатів, що стояли на вході і вони, зрештою, пропустили Ніка. 

- Чому на тебе напали люди Мандахаліра?- спитав Лезаліт.

- Тільки зараз вирішив спитати? Він щось говорив про Чорний Орден та про тих, хто бореться з ними. Ще він казав, що я нащадок імператора,- Нік зрозумів, що йому не варто так багато розповідати, але вже було пізно. Крім того, ця новина не дуже вразила Лезаліта.

- Вражає,- мовив Борча.

- Чорний Орден,- почав Лезаліт,- загадкова організація. Дехто каже, що це лише байки, але якщо ти серйозно нащадок імператора Кальрадії, то вони захочуть схилити тебе на свою сторону будь-яким способом, а противники будуть шукати тебе.

- Так, я це вже чув.

   На одній з тихих вуличок міста лежали мертві тіла, які роздивлявся Джеремус.

- Радий вас бачити,- радісно сказав лікар, а тоді глянув на відьмака,- Матінко рідна! Хто це?

- Геральт з Рівії.

- Рівія? Це взагалі де? 

- Він здалеку,- втрутився Нік,- Дуже здалеку. 

- Я хочу обдивитись тіла,- сказав відьмак.

   Джеремус неохоче пропустив відьмака. Він схилився над тілом і детально обдивлявся його, щось бурмочучи собі під ніс. Через кілька хвилин він сказав:

- Зараза. Це зробив вампір, але не той, якого я шукаю. Вони так не діють. Це був або альп, або фледер. Можливо, еккіма, але дуже сумніваюсь.

- Пфф,- озвався Джеремус,- Хочу тебе засмутити, але кажани, зазвичай, не вбивають людей, а тим більше, не діляться на альпів, фледерів та екімм.

- Я впевнений, що ваша наука далеко зайшла,  але є такі речі, які не може пояснити навіть вона.

   Запала мертва тиша. Першим озвався Лезаліт.

- Геральт, я і Нік будемо шукати цього вампіра, чи вбивцю, чи хто це, чорт забирай, такий. Джеремус і Борча вирушать в Дирим і дізнаються чи є там, що ловити.

- Добре,- сказав Борча і потягнув Джеремуса, який хотів протестувати.

- Треба розпитати в місцевих більше про ці вбивства,- сказав Нік.

   Вони зайшли в таверну. Нік ніколи таких не бачив. Тут не було звичних лав чи стільців, а лише подушки, на яких сиділи люди. В таверні було троє людей і власник таверни. Лезаліт пішов до власника, а Нік та Геральт підійшли до менестреля. Геральт стояв збоку, щоб молодий чоловік не побачив його очей. 

- Мої вітання, благородний чоловіче,- сказав менестрель.

- Добридень. Що привело вас сюди?- спитав Нік.

- Я придумую і записую пісні для правителів цих земель. Інколи, я співаю про війну, доблесть королів... Для найбільш вимогливої публіки я можу співати про чудове вино, але найчастіше від мене чекають пісень про вино.

- Лютик, блять,- тихо сказав Геральт.

- Перепрошую?- не розчув менестрель.

- Це він про своє,- сказав Нік,- Можете розказати щось про Кальрадію?

   Геральт подивився на Ніка. Важко було прочитати емоції відьмака.

- Знать - дивні люди. В Кальрадії донька є, свого роду, політичним інтрументом і віддається тому, з ким її батько хоче укласти угоду. Знать любить говорити про неймовірну любов між чоловіком та жінкою, але це тільки слова. Доблесні воїни плачуть, коли чують історію про Сахіру і Джануна, але це не зупиняє їх розбивати серця рідних дітей. Звичайно. не всі люди однакові. Деякі вельможі Кальрадії дають можливість донькам вибирати чоловіків, яких люблять. Інші вважають, що дарувати доньці право вибору - це ставити під сумнів владу в домі. Такі вибирають наречених, не задумуючись про почуття дітей. Добре, що більшість притримуються “золотої середини” - вони самі обирають наречених, але прислухаються до думки дівчини. В кінці кінців, щасливий шлюб приносить більше нащадків, тому дотримуючись деяких правил можна багато досягнути. 

- Які переваги може дати шлюб?- спитав Нік, все частіше ловлячи незадоволений погляд Геральта.

- Я бачу, ви романтик. Крім очевидної радості від любовних втіх, подихів під нічним небом та домашнього затишку, шлюб з дитиною знатного роду дає багато переваг. Ви можете укласти міцний союз з сім’єю нареченої і ваша дружина може допомогти вам розібратись в політичних інтригах Кальрадії. Що більш важливо, більша частина знатних родів має кровні зв’язки з королівською династією. Це означає, що у вас є шанси боротись за трон. Після смерті короля, звісно.

- Ви часом нічого не знаєте про вбивства, що останнім часом відбуваються в місті?- неочікувано спитав Геральт.

   Менестрель заткнувся, озирнувся навколо та попрямував до виходу. Нік з докором глянув на відьмака. 

- В мене немає часу чекати, коли ти вирішиш одружуватись чи ні,- мовив відьмак.

- Не можна так просто починати розмову про жорстокі вбивства, які відбуваються навколо. Я його по-трохи готував до цього питання.

- Ви хочете дізнатись про ті вбивства, щовідбуваються навколо?- раптово спитала дівчина за сусіднім столом.

   Нік та Геральт переглянулись і сіли коло неї.

- Мене звати Катрін і я можу вам допомогти.

- Що ти знаєш про вбивства?- спитав Геральт.

- Все почалось тиждень тому. Тоді ж місті з’явився дивний торговець. Кожної ночі щось вбиває цілу сім’ю. Повністю. Староста міста заборонив виходити з дому після заходу сонця, але тоді вбивця пробирається в житло. Людей охоплює паніка. Ми чекаємо на приїзд Нойона. Він зможе закрити місто, а тоді солдати все обшукають.

- Чому люди бояться про це говорити?- спитав Нік.

- Дехто думає, що вона весь час стежить за нами. Ті, хто гворили про істоту вже мертві. Люди - істоти лякливі і повірять в різне. В місті вже діє релігійна секта. 

- Хтось бачив вбивцю?- спитав відьмак. 

- Люди різне кажуть. Одного разу, вбивця прийшов в дім моєї подруги. Я живу недалеко від неї, тому змогла почути її крик. Я швидко побігла до неї, але на даху, над входом, я побачила істоту. Зір в мене хороший, тому я побачила, що з її рота текла кров жертви, а тіло було синювати-зеленого кольору. Клянусь, такого я ще не бачила ніколи. 

- Ти помітила ще щось?- спитав Геральт.

- Так. Лікті були дивно викривлені.

- Розкажи про дивного торговця.

- Дивний чоловік. Очі в нього трохи залиті кров’ю, дивні зуби, бліда шкіра і його немає на площі в обід - найкращий для торгівлі час. Лише пізно ввечері або рано вранці. Колись казали, що він і вночі торгує, але тепер невідомо, бо тих, хто ходить по вулиці вночі садять в в’язницю та відпускають якщо вбивства не закінчуються.

- Дякую, ви нам допомогли,- сказав Нік. 

   Тоді до них приєднався Лезаліт.

- Ви щось дізнались?- спитав Лезаліт.

- Вампір має бути тут, але він взяв з собою альпа, який складе немало проблем,- мовив Геральт.

- Альп?

- Перехідна стадія вампіра,- пояснив Геральт,- Вони сильні, швидкі, стають невидимими та смертельно небезпечні. 

- Це погано,- сказав Нік.

- Ми тобі допоможемо,- мовив Лезаліт.

- Ми?

- Альп вб’є вас, не морнувши.

- Ми не прості воїни і мечем махати вміємо.

- Чудово,- невдоволено видихнув Нік. 


10 квітня 1257р. 23:46

   Лезаліт та Геральт приготувались до бою. Патрулів ніде не було видно.

- Де солдати?- спитав Геральт.

- Приїхав нойон разом з Саньяр Ханом. Він головний в Хергитському Ханстві, тому його треба захищати.

- Власник таверни сказав?

- Так.

   Вони тихо йшли по вулиці і побачили самотнього торговця.

- Це він?- спитав Лезаліт.

- Так.

- Тоді ходімо і вб’ємо його.

   Неподалік вони побачили двох молодих людей, які йшли тримаючись за руки.

- Ось це зовсім недоречно,- мовив Лезаліт.

- Захисти їх,- сказав відьмак,- Альп може бути де-завгодно.

   Двоє закоханих продовжували йти, коли раптово перед ними опинився альп.

- О боже! ЩО ЦЕ?!!!- закричала дівчина.

   Альп голосно закричав. Звукова хвиля відкинула хлопця об стіну. Дівчина страшенно налякалась. Потвора хотіла закричати ще раз, але Лезаліт в стрибку збив дівчину з ніг, врятувавши від крику.

- Біжи додому. Не зупиняйся,- сказав Лезаліт та витягнув меча.- До такого життя мене не готувало.

   Альп високо стрибнув та впав на землю. Ударна хвиля відкинула Лезаліта та кілька метрів, але він швидко став на ноги. Потвора неймовірно швидко опинилась в нього за спиною та вдарила довгими кігтями в спину. Лезаліт закричав, але обернувся та спробував вдарити мечем, проте вампір вчасно ухилився. Альп наніс ще один удар і Лезаліт ледве зміг його відбити. Він почув звуки боротьби відьмака проти ворога, що відволікли його. Цим скористався альп, який вдарив його по руці, а тоді по грудях. Вампір підняв Лезаліта вгору та приготувався добити його, але в нього влучило кілька стріл. Монстр обернувся і побачив Ніка, що стояв на міському мурі та цілився в нього з лука. Нік знову вистрілив, але альп встиг зловити стрілу. 

- От чорт,- сказав Нік.

   Чоловік витягнув стрілу, але вампір раптово зник. Він відклав лук та стрибнув на дашок однієї з торгових лавок, а тоді на землю. Чоловік підбіг до Лезаліта.

- Ти ще живий?- спитав Нік.

- Нормально, хоча сумніваюсь,- важко сказав Лезаліт.

   Нік відчув щось за спиною, витягнув меча та вчасно відбив удар альпа. Чудовисько замахнулось вдруге, але Нік зробив переворот по землі. Чоловік замахнувся для удару, але альп був швидшим. Вампір взяв Ніка за горло та почав душити. Чоловік витягнув кинджал з-за спини та неочікувано проткнув вампіра. Альп послабив хватку, чим скористався Нік та вирвався з його рук. На жаль, альп встиг проткнути його кігтем. Вампір швидко наблизився до Ніка, підняв йогота кинув об стіну. Тоді Нік пожалів, що вибрав легку броню, тому що відчув кілька переломів. Спершись об стіну, він вже не вставав.

   В той час, Геральт бився з вищим вампіром.

- Чого тобі від мене треба, відьмак?- спитав вампір.

- Ти напав на мій дім та на Йеннефер. Де вона?

   Геральт намагався бити якогомога швидше та сильніше, але так і не зміг серйозно ранити вампіра. Вампір напав на відьмака, але той використав знак Квен, щоб відбити кілька його ударів.

- Я думав, що ти розумніший, Геральте з Рівії. Всім відьмакам відомо, що вищого вампіра може вбити інший вищий вампір.

- Але поховати на кілька сотень років можу і я.

   Нарешті, відьмак зміг провести серію вдалих ударів, які не завдали потворі шкоди, але розлютили її. Вампір відбив удар Геральта та відкинув меч відьмака. Щоб захиститись, відьмак підпалив того знаком Ігні. 

- Ти мені набрид, відьмаче.

   Вампір зробив кілька неймовірно швидких ударів, які не міг відбити навіть відьмак. Серйозно ранений Геральт впав на землю.

- Я можу вбити тебе зараз, але я пожалію тебе,- сказав вампір.

   Геральт витягнув ножа та спробував вдарити того в шию, але вампір перехопив його та проткнув відьмаку ногу. Геральт побачив блискучий камінь в вампіра, за допомогою яких, той відкривав портали. Відьмак непомітно взяв один.

   Вампір відпустив Геральта та відкрив портал. Відьмак вижив, хоч і був серйозно ранений. Він глянув на Ніка та кинув якусь дивну кулю з пилом всередині. Вона вибухнула і навколо розлетілось тисячі маленькх осколків. Тоді альп став видими для них. Геральт став на ноги та підійшов до вампіра. Відьмак ледве ухилявся від ударів вампіра, але не мав достатньо часу для того, щоб атакувати. Альп опинився позаду Геральта та вкусив його в шию. Цим скористався Нік, який підняв свого меча та проткнув ним потвору. Геральт вирвався з рук істоти та відкинув її знаком Аард. Вампір вдарився об стіну будинку. Він спробував напасти на Ніка, але той ухилився від удару та відрубав йому руку. В той момент, відьмак відрубав потворі голову. Тіло вампіра впало на землю. Слабкий Нік впав на землю, а ранений відьмак сховав меча. Лезаліт допоміг Ніку піднятись і вони швидко покинули місто. 


11 квітня 1257р. 12:12

   Трійця воїнів відпочили та трохи відійшли від ран, хоча Нік і досі кривився від болю. 

- Мені вже пора йти,- сказав відьмак. Він хотів піти не прощаючись, але Лезаліт не дав йому цього зробити.

- Не думав ще залишитись? Рани підлікувати? В Джеремуса це непогано виходить.- мовив Нік.

- Рани загоюються швидко, а часу мало.- сказав Геральт і додав,- В моєму світі за вбивство монстрів відьмаки беруть плату.

- Ми не відьмаки і нам платити не треба,- сказав Лезаліт.

- Та все ж, я думаю, що ви маєте це отримати.- відьмак та передав їм мішечок з камінням.

- Що це?-спитав Нік.

- Рунні камні. Вони додадуть певних ефектів до вашої зброї.

- Круто. Ще б знати як цим користовуватись,- мовив Нік.

- Я хотів ще дещо сказати. Ти нагадуєш мені мою прийомну доньку. В вас трохи схожа історія, тому краще тримай в таємниці своє походження.

- Добре,- легко кивнув Нік.

- Удачі тобі,- сказав Лезаліт.

- Бувайте.

   Через секунду відьмак зник.

- Знаєш, я тільки що побачив яка неймовірна зараз погода: віє вітер, тепле, але не пекуче сонце. Це хіба не прекрасно?- говорив Нік.

- Так, звісно.