Пролог
Пролог
23 березня 1257р. 06:23
Кальрадія колись була могутньою імперією: на горбистих полях зеленіли пшениця, ячмінь та овес, а на верхівках гір можна було розгледіти стада корів та овець. Селяни працювали на полях, йшли в місто на ринок та, повернувшись, вечеряли на дворі коло хати. Міщани ж йшли на службу до лорда або займались найбільш прибутковим ремеслом. Люди жили спокійно та знали, що буде завтра.
Тепер все змінилося. Час від часу можна побачити величезних бойових коней – гордість свадійської армії. Королівство Свадія не є бідним, але часто можна побачити спалені села та витоптані поля, що є результатом постійних війн в Кальрадії. В лісах переховуються біженці та багато інших людей, які хочуть багатства, або яким не куди податись.
Нік Блек прибув в Кальрадію лише недавно і, нарешті, зміг добратися до Правена. Він – молодий та енергійний 25-річний чоловік. В нього було красиве чорне волосся, підняте догори, та невеличка чорна борода. В своїх краях він був браконьєром, тому добре вмів битись і стріляти з лука, і завжди мав з собою лук та сокиру. Одягнений він в хутряний одяг, який чудово йому підходив.
Прибувши в місто, чоловік зняв кімнатку в невеликому трактирі, в центрі Правена, і одразу заснув. Проснувшись, він зразу пішов вивчати місто, бо перебував тут вперше. Незважаючи на те, що тільки почало світати, вулиці вже були людними, а торговці намагались продати свій товар. Видно, війна не зачепила це місто. Гуляючи по вулицях, він забрів на дуже тиху і безлюдну вуличку і одразу ж почув крик про допомогу. Чоловік швидко побіг туди і побачив, бандита, який напав на багатого торговця. Нік взяв в руки лук та випустив три стріли в злочинця. Той впав замертво. До чоловіка підійшов шокований торговець.
- Ви як? В порядку?- спитав торговець. Нік хотів відповісти, але той зразу перебив його,- На щастя, ви живі. Добре, що на одного злодія стане менше. За ним ніхто плакати не буде... Зараз не про це. Мені здається, що ви могли б мені допомогти. В мене до вас є одна справа. Поговорімо всередині, щоб нас ніхто не чув.
Дім торговця був недалеко, тому він запросив нового знайомого всередину. З порогу оглянувши вулицю, торговець закрив двері. Переконавшись, що за розмовою ніхто не підслуховує, він почав:
- А тепер, поясню свою пропозицію. В тутешніх пагорбах завжди мешкали бандити. Хтось з них став злочинцем через те, що став бідним після війни, хтось тікав від боргів, а хтось просто через любов до насилля. Проте, останнім часом вони стали нахабнішими: частіше виходять з своїх нір і навіть ризикують приходити в місто. Капітан сторожі каже нам, що через постійні сутички на кордонах в місті мало воїнів і нема кому патрулювати вулиці, але я не впевнений, що головна причина в цьому. Мені здається логічним, що в бандитів є своя людина в місті, яка допомагає їм пробиратись всередину… Минулого тижня вони викрали мого брата! Не знаю, про що він думав, гуляючи вночі. Він хлопець з хорошої родини. Ви, звісно, зробили б так само, але ви тут іноземець і не знаєте, що тут діється після заходу сонця. Врешті-решт, він частина моєї родини, а я навіть не можу нічого зробити! Якщо я не зможу захистити свою сім’ю, то втрачу репутацію. Без сумнівів, бандити захочуть викуп, але я не можу його платити. І ось, що я придумав. Здається, у вас є немалий досвід володіння зброєю і, що більш важливо, в вашому серці горить вогонь, що змусив вас прибути в Кальрадію на пошуки пригод. Я прошу вас: зберіть загін, знайдіть лігво бандитів та провчіть їх так, щоб вони ніколи не забули. Верніть мені мого брата, а я, в свою чергу, обіцяю вам свою вдячність і трохи грошей. Що скажете?
Нік деякий час сидів мовчки.
- Я зацікавлений. Тим більше, грошей в мене зараз небагато, тому зайвий заробіток знадобиться,- мовив чоловік, не показуючи особливого інтересу до нової роботи.
- Самі ви не впораєтесь. Буде краще, якщо ви наймете декілька хороших людей, щоб оточити бандитів. Відправляйтесь в таверну, там завжди багато найманців, але набагато дешевше буде поїхати в село і пошукати добровольців. Візьміть цей гаманець. Там 100 динарів. Цього має вистачити.
- Дякую.- холодно мовив Нік, підводячись з старого дерев'яного стільця.
- Коли впораєтесь, то приходьте в таверну. Я буду чекати вас там. Тоді й поговоримо, що робити далі,- сказав торговець.
Чоловік лише легко кивнув головою, після чого покинув будинок.
23 березня 1257р. 10:45
Нік відправився на пошуки добровольців. Через декілька годин, він прибув в село Азгад, що розташоване за декілька кілометрів від Правена. Чоловік побачив, що жителі села веселі та активні. В садах і на полях було багато людей. Зерносховища переповнені. Земля, як видно, дає хороший урожай, а жителі села готові до завтрашнього дня.
На своєму воронному коні, Нік під’їхав до старійшини.
- Добрий день і ласкаво просимо в село Азгад,- привітався старійшина, побачивши незнайомця,- Чим я можу вам допомогти?
- В селі є хлопці, які б ризикнули спробувати себе на війні?- спитав Нік.
- Є в нас декілька людей. Якщо ви їм заплатите по 10 динарів, то вони приєднаються до вас.
- Кажіть, щоб вони готувались,- сказав Нік.
З села виїхало десятеро людей, які зовсім не були готові до того, що їх чекало в майбутньому, але вони погодились, щоб спробувати знайти кращу долю. Що ж ще їм залишалось?
23 березня 1257р. 11:13
Дорога назад, в Правен, виявилась доволі довгою та небезпечною. Оскільки злочинці люблять покидати свої укриття перед заходом сонця та атакувати необачних мандрівників, команді героя також не пощастило.
- Твоє щастя, що я в хорошому настрої,- мовив бандит, підійшовши до Блека,- Давай всі гроші і, можливо, ми залишимо тебе живим.
- Я тебе не боюсь. Бийся, якщо сміливості вистачить.
Битва розпочалась в невеличкій долині. З усіх боків її оточували гори і була лише маленька ущелина. Нік з шістьма людьми пішли в атаку, в той час як четверо людей стали біля входу в ущелину, щоб відрізати бандитам шлях для втечі. Бандити були пішими, тому воїн, будучи на коні, без проблем пробирався між ними та вправно рубав їх сокирою по тілу і голові. Бандити пробували блокувати удари, але Нік бив швидко і сильно, а його сокира була дуже масивною, тому легко пробивала спроби противників захиститись. Деякі бандити падали, а люди Ніка їх добивали. В результаті, вправність чоловіка та його здібності командира стали причиною перемоги загону шукача пригод.
23 березня 1257р. 12:34
Близько полудня, Нік повернувся в Правен. Він дав наказ своїм людям роздивитись місто, а сам пішов в таверну, на зустріч з торговцем. Опинившись в приміщенні, чоловік побачив, що вона досить непогано облаштована, хоч відвідувачів було мало: лише торговець і загін найманців, що щось святкував. Нік підійшов до знайомого.
- Я набрав десятьох людей для загону. Не думаю, що вдасться більше знайти. Війна забрала багатьох,- сказав Нік.
- Чудова робота. Цього буде достатньо, можеш не хвилюватись. Мандрівники, що проходили повз Правен казали, що в околицях міста шастають розбійники. Думаю, що вони з тої ж банди, що викрала мого брата. Прослідкуйте за ними і змусьте розповісти, де знаходиться їхнє лігво.
- Чому б вам не відправитись з нами?
- Тому що я плачу гроші не за те, щоб займатися цим самостійно. Крім того, я не хочу, щоб мене вбили в якійсь бійці – я не для того вас наймав,- холодно відповів торговець.
- Добре. Я спробую впіймати цих розбійників.- невдоволено сказав Нік,- Прийдеться зробити це.
Чоловік вийшов з таверни та зустрівся з своїми людьми неподалік міських воріт.
23 березня 1257р. 17:51
Через декілька годин, загін наткнувся на розбійників, які організували привал. Нік побачив, що бандитів всього четверо, тому вони легко з ними справляться. Він сміливо наблизився до табору розбійників.
- Чого вам треба?- спитав керівник розбійників, оглядаючи команду Ніка.
- Тебе я і шукаю. Я не хочу крові, тому просто скажи, де ви тримаєте полонених і тоді, можливо, я тебе відпущу.- мовив Блек.
- Ха-ха-ха,- засміявся бандит,- Полонені підуть, тільки якщо ти за них заплатиш. В тебе є золото?
- Ні, зате сталі достатньо.- впевнено мовив чоловік, витягнувши сокиру.
Люди Ніка витягнули зброю, тому бандити не наважились напасти. Керівника плюнув на землю і кинувся на опонента. Він спробував вдарити його, але марно: Нік вправно ухилився від удару та атакував бандита в спину. Ворог спробував вдарити вдруге, але Блек заблокував удар та наніс такий же ж у відповідь, вдаривши бандита два рази в живіт, ногу та нанісши сильний удар в лице. Противник відхилився трохи назад, але зразу спробував атакувати. Нік професійно ухилився від нього, відштовхнувся від його спини та опинився подалі від бандита. Він швидко зняв лук та дістав стріли, доки бандит йшов до нього. Стріла Ніка попала бандиту точно в коліно. Бандити кинули зброю на землю та побігли хто-куди. Нік дивився їм вслід, а потім підійшов до раненого бандита.
- Добре,- сказав Нік, присівши перед бандитом,- Я збережу тобі життя, але в обмін на інформацію. Ти і твої товариші викрали брата одного відомого міського купця. Розкажи, де ви його тримаєте і я даю тобі слово, що пожалію тебе і ти зможеш піти, але при умові, що більше ніколи не будеш когось грабувати.
- Дякую вам, пане! Ми хлопцю нічого поганого не зробили. Ми його тримаємо в лігві, неподалік села Гізім,- признався бандит.
- Можеш йти, коли нога вилікується. Якщо вилікується,- сказав Нік та разом з загоном, вирішивши не витрачати часу, вирушив до лігва бандитів.
Шлях зайняв у них кілька годин, а день поволі йшов до свого завершення, хоч і здавалось, що тільки нещодавно був ранок. Розуміючи, що сьогодні до табору розбійників їм не добратись, Нік порадився з командою і вони вирішили зробити привал. Місце вони вибрали не найкраще: з одного боку росте ліс, в якому водяться дикі звірі і велика кількість розбійників, а з іншого – океан, який відрізає шлях для втечі. Чоловіку залишалось лише сподіватись на краще.
24 березня 1257р. 06:48
Коли Нік прокинувся, його люди вже збирали речі. Роздивившись, він побачив групу селян, що чекали на його загін. Чоловік підійшов до одного з своїх людей.
- Хто це?- спитав Нік.
- Це Едвард їх привів. Він полював і зустрів цих селян. Вони заговорились і він вирішив, що було б добре, якби ми йшли разом, мовляв так безпечніше.
- Не те слово,- сказав Нік і підійшов до селян,- Звідки йдете?
- Ми бідні селяни з села Гізім. В Правені був базарний день – ось ми і повертаємось звідти в село своє.
- Зрозуміло. Ми маємо інформацію, що неподалік вас є табір бандитів. Ви можете щось розказати?
Нік побачив на обличчі селянина суміш з страху, здивування і чогось схожого на надію.
- Так.- невпевнено почав один з них. Жінка хотіла його заткнути, але він жестом сказав їй мовчати,- Вони вже півроку нам докучають. Часто приходять в село, забирають нашу їжу, гроші, наших дітей, спалюють пару будинків і йдуть собі, а ми нічого не можемо зробити, бо вони нас зразу повбивають.
- Лорд повинен вас захищати.- сказав Нік.
- Повинен, але йде війна. Багато сил потрібно для захисту кордонів або нападу на ворогів. Коли ми посилаємо до нього людей, то він нас просто ігнорує або підвищує податок... Хоча і до війни було так само.
- Співчуваю.- зміг лише сказати чоловік, якому були знайомі ці проблеми.
Через півгодини вони вирушили в подорож. Вона була на диво спокійною. Селяни розповідали про свої проблеми, напади бандитів та старі легенди, а новобранці розповідали про своє колишнє життя в ролі селян. За пару кілометрів від села вони розділились. Селяни пішли в село, а загін пішов в табір бандитів по ледь помітній стежині.
24 березня 1257р. 13:32
Нік із загоном були за декілька десятків метрів від табору бандитів.
- Маємо лише один шанс,- говорив чоловік,- Без права на помилку, тому робимо все дуже обережно. Стараємось захистити заручників. Пішли.
Густі зарості кущів дали можливість підібратись максимально близько. Тепер вони діяли тихо та обережно.
Нік підкрався на достатню відстань, двічі вистрілив в бандита з лука і той помер. Загін пішов в атаку. Інший злочинець підкрався до чоловіка та спробував атакувати його, але Блек вчасно його побачив і ухилився від удару. Бандит напав вдруге, але герой, відбивши атаку, рубанув противника по спині. Прямо перед Ніком, один з новобранців не зміг втримати блок, тому помер від удару противника. Він швидко і тихо підбіг до розбійника та рубанув того в шию. Чоловік подивився на новобранця і зрозумів, що той вже мертвий, тому допомагати немає сенсу. Він виліз на дах одного з будиночків і допомагав своїм людям, стріляючи з лука, зачищувати лігво бандитів. Через хвилин п'ять останнього бандита було вбито, а полонені звільнені. Нік підійшов до єдиного чоловіка, що був заможно вдягненим.
- Дякую, що врятували мене від цих бандитів. Це мій брат вас найняв, щоб ви знайшли мене?- спитався брат торговця, тиснучи руку своїм рятівникам.
- Так. Він попросив мене знайти вас. Думаю, що вам треба повернутись в місто разом з нами. Так буде безпечніше.
- Добре, як скажете. Я знав, що ви побачите мій слід.
- Ви про що?
- Я кидав на землю крихти хліба, щоб той хто буде мене шукати, зміг піти по сліду. Ви ж мене саме так знайшли, правда?
- Так, звичайно, саме так,- збрехав Нік і повернувся до своїх людей.
24 березня 1257р. 23:23
Після від’їзду з розбитого табору бандитів, Нік та команда прибули в Правен пізної ночі. Нік з загоном відправились в таверну. Команда пішла спати, а чоловік пішов на зустріч з торговцем.
- Мій брат вже вдома і він в безпеці.- одразу почав заможний чоловік,- Навіть не знаю, що тепер робити. Може відправлю його в університет подалі від Кальрадії, десь в Пендор. В будь-якому випадку, не хочу морочити вам голову. Ось, візьміть вашу нагороду. Ви її заслужили,- сказав торговець.
- Гроші мені ще пригодяться. Крім того, мені приємно було з вами працювати.
- Мені теж дуже приємно. Можливо, ви хочете заробити ще більше?
- Можливо. Залежить від того, що треба робити.
- Пам’ятаєте, я вам казав, що в розбійників є своя людина в місті? Думаю, що я знаю хто це – капітан гвардії. Кілька місяців тому, цей капітан, дивлячись на те, скільки заробляють торговці, вирішив позичити грошей на особистий караван. На жаль, він, як і багато інших не розумів, що великий прибуток можна отримати лише при наявності великого ризику. І ось він вклав свої гроші в найдорожчі товари. Його караван був атакований і розграбований. Капітан втратив все, що в нього було. Здається мені, що саме після цього він вирішив стати на неправильний шлях. Думаю, що я б зробив так само, якби в мене було стільки боргів. Зрозуміло, що вся гвардія так чи інакше пов’язана з розбійниками і корупцією, але цей капітан на них працює! Він приводить їх в місто, дозволяє робити, що завгодно, а потім отримує свою долю. Чули коли-небудь, щоб лісники ставали браконьєрами? На жаль, в Кальрадії це стається дуже часто. Добре, що в нашому краї ще залишаються чесні та сміливі люди, які розповіли мені цю історію.- торговець встав, підійшов до вогнища та почав вдивлятись у вогонь,- Я міг би зробити так, щоб про це дізнався король Харлаус, правитель цього міста і Королівства Свадія, але він обов’язково почне розслідування, мені прийдеться судитись з капітаном, той приведе куплених свідків і вся моя справа піде коту під хвіст, а якщо до того ще й хтось атакує наші кордони, то історія взагалі забудеться, а мене по-тихому заріжуть десь в провулку. У стані війни, правителя мало цікавлять його піданні та їхні проблеми.Проте, в мене є план. Ось, що я пропоную. Я зібрав групу міщан: хтось працює на мене, в когось розбійники вбили рідних. Ми самі нападемо на капітана, коли він того не очікує, приведемо його до короля Харлауса і хай вже він його судить, а спіймані бандити зразу дадуть покази проти нього. Мені потрібно лише одне – щоб хтось повів мою маленьку армію в бій. Думаю, що ви з цим прекрасно впораєтесь. Що скажете?- торговець обернувся до Ніка.
- Звідки мені знати, що ви говорите правду?
- Що ж, можливо, я знайшов дюжину людей, які готові віддати своє життя брехунові, який недавно прибув в Правен і готує заколот проти нинішньої влади міста. Не думаю, що зможу довести істинність своїх слів, але ви вірите грошам, тому я готовий підкріпити свою розповідь сумою в 100 динар, а може і більше, якщо ви погодитесь мені допомогти.
- Добре, я поведу ваших людей в бій.- сказав, трохи подумавши, Нік, бо розумів, що на Новій Землі знайти роботу дуже важко.
- От і добре. Давненько я так не ризикував. Мої люди чекають вашої команди. Готові?
- Не зовсім. Мені потрібно трохи відпочити.
- Добре, ми не будемо поспішати. Мої люди можуть почекати, але якщо вас не буде занадто довго, то мені прийдеться все робити без вас. Хоча, я волію не вдаватись до цього. Так чи інакше, відпочивайте стільки, скільки вам потрібно.
Нік кивнув торговцю в знак згоди та пішов кімнату, щоб трохи поспати.
25 березня 1257р. 05:43
Чоловік проснувся дуже рано. Коли всі його люди ще спали, він вирішив прогулятися вулицями міста та поговорити з міщанами. Після кількох десятків коротких розмов, він відправився до дому торговця, щоб повідомити, що можна починати.
- То що? Ви готові йти в бій?- спитав торговець, побачивши нового союзника на порозі.
- Так. Можете казати людям, щоб вони готувались.
- Чудово! Нападіть так, щоб капітан і його люди, навіть, зрозуміти нічого не встигли. Хай допоможуть нам боги.
Нік і торговець вийшли з таверни і пішли бродити по вулицях, очікуючи ідеального моменту. Майже на кожному кроці, герой бачив молодих людей, від яких “віяло” сумішшю страху, нетерпіння та гордості. Під одягом можна було розгледіти палки та кинджали. Чоловік лише надіявся, щоб солдатів капітана не насторожили ці люди. Він приготувався йти в бій.
- Пора! До бою!- закричав торговець.
Оскільки, місто було великим, довелось розділитись на декілька груп. В місті почалась бійня. “Добре, що короля зараз нема”- подумав Нік. Він побачив, що одну з груп оточили. Швидко підбігши, чоловік замахнувся та розрубав двох бандитів сокирою. Третій спробував ударити опонента мечем, але той ухилився і відрубав руку. Решта відступили, але битва не зупинялась. Від одного з міщан, Нік дізнався, що більша частина вже переможена, а решта зібралась в одну групу, щоб захистити капітана. Вони побігли і дуже скоро побачили цю групу. Близько 13 людей стояли притиснені до стіни і, з наляканими очима, дивилися на міщан, які повстали проти них. Нік хотів напасти, вже, навіть, замахнувся для удару, але зупинився.
- Стоп,- крикнув чоловік і люди торговця зупинились.
- Якого чорта?!- здивовано крикнув один з молодих людей.
- Досить на сьогодні вбивств,- спокійно мовив Нік,- Померло занадто багато людей.
- Та мені плювати. Бандити вбили мого брата через цього виродка. І я вб’ю кожного, хто спробує мені завадити.- сказав молодий хлопець.
- Капітан стане перед судом, але його люди невинні в тому, що виконують накази,- сказав Нік.
- Та мені плювати на його людей, на суд, на самого короля. Я вб’ю кожного.- сказав хлопець і пішов в сторону капітана.
Блек швидко, майже миттєво, взяв його за плече та розвернув хлопця. Той витягнув ножа, щоб вдарити Ніка, але чоловік зміг ухилитися від удару, вибити ножа з рук хлопця та встромити ніж йому в горло. Хлопець впав на землю мертвим.
- Я сказав, що на сьогодні досить вбивств!- розлючено закричав Нік.
- Що ти робиш?!- спитав торговець, який щойно підбіг до знайомого,- Ми не можемо відпустити капітана, а вони нам його не віддадуть.
- Я вбив цього хлопця, щоб ви жили,- сказав Нік, обернувшись до охоронців капітана,- хоч він цього не заслужив. Занадто багато людей сьогодні померло, щоб що? Отримати капітана, якого віддадуть під суд королю, якому немає діла до своїх людей? Чи щоб захистити корумпованого і брехливого капітана, який впускає бандитів в місто і дозволяє їм робити все, що завгодно? Ні. Всі, хто помер сьогодні – помер за ідею. В кожного були свої мотиви. Які? Це вже не важливо. Ми цього вже не дізнаємось. Важливо те, що вони мали ціль, якої вже не досягнуть, на відміну від вас,- звернувся Нік до всіх.- Так. Ви ще маєте шанс збудувати нормальне життя. Дехто з вас вже зробив це, але не всі.- Нік обернувся до охоронців капітана.- Цих людей, які зараз готові вбити вас, більшість. Віддайте капітана та складіть зброю, тоді ніхто з вас не помре. Даю слово. Якщо ж ви зараз не упустите зброю, то я піду, а ці люди,- сказав Нік, показуючи на людей за собою,- просто вб’ють вас. Подумайте, чи варто віддавати своє життя за цього виродка.
Солдати капітана вагались, але все ж кинули зброю на землю. Нік подивився на торговця, щоб той дав наказ своїм людям опустити зброю.
- Битва закінчена,- сказав торговець,- Беріть капітана.
- Що?! Та як ви смієте?! Я вас всіх повішу!- кричав капітан, коли невдоволені міщани зв'язували руки та ноги.
25 березня 1257р. 19:12
Нік, разом з торговцем, зайшли в дім.
- Чудова робота! На жаль, вісьмох моїх людей було поранено. Треба їх провідати,- мовив торговець.
- Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Звичайно. Зараз, декілька моїх людей прижали капітана в задній кімнаті, з ножем на горлі. Я піду до короля Харлауса і все розповім йому. Краще вам не брати участі в цьому. Ось, що я вам скажу: якщо все буде добре, то я зустріну вас в таверні і розповім як все пройшло. Якщо ж мене не буде в таверні, а моя голова буде висіти коло міських воріт, то скоріше за все, ви знаєте достатньо, щоб забратися з міста і забути про те, що тут було. Надіюсь, ми зустрінемось знову.
Чоловік мовчки кивнув і пішов в таверну, щоб трохи відпочити. На наступний день, Нік прекрасно виспався. Він спустився на перший поверх таверни, щоб поговорити з торговцем. На щастя, торговець був в таверні і чекав його.
- Ах, Нік. Радий вас бачити,- знервовано говорив торговець,- Все вийшло не так, як я сподівався. Король Харлаус, звісно, не міг не відзначити мого вкладу в безпеку міста. Він вдячний за те, що я позбувся капітана – за гроші цей покидьок і ворогів впустив би в місто. І все ж, для короля я став чимось схожим на нагадування його власної слабкості.
- Якось це несправедливо,- сумно мовив Нік.
- Яка тут справедливість?! Це Кальрадія, малий! Королі роблять те, що хочуть, а інші роблять те, що мусять. Мене не повісили – і то добре. Навіть, дали час продати майно і не збивати на нього ціну. Словом, не все так погано. Ех, наш король, як і всі інші правителі цих земель, занадто слабкий, тому в першу чергу він старається не втратити репутацію, а потім вже думає про справи держави. В будь-якому випадку, коли зі мною вів розмову король Харлаус, я не став згадувати вас в цій справі, тому вас не накажуть повісити, хоч він і звернув на вас увагу. Можливо, з часом, він дасть вам якусь роботу. Словом, думаю, що ви вже зрозуміли, що в цих краях не так просто залишитися живим і добитись справедливості. Надіюсь, ви потратите зароблені гроші з розумом. Удачі вам!
- Радий був з вами працювати. Можливо, ми ще зустрінемось,- сказав Нік.
- Надіюсь,- мовив торговець.
Вони потиснули один одному руки, після чого, торговець швидко вийшов з таверни.
Через декілька годин, Нік з загоном виїхали з міста та відправились на південь.
23 березня 1257р. 06:23
Кальрадія колись була могутньою імперією: на горбистих полях зеленіли пшениця, ячмінь та овес, а на верхівках гір можна було розгледіти стада корів та овець. Селяни працювали на полях, йшли в місто на ринок та, повернувшись, вечеряли на дворі коло хати. Міщани ж йшли на службу до лорда або займались найбільш прибутковим ремеслом. Люди жили спокійно та знали, що буде завтра.
Тепер все змінилося. Час від часу можна побачити величезних бойових коней – гордість свадійської армії. Королівство Свадія не є бідним, але часто можна побачити спалені села та витоптані поля, що є результатом постійних війн в Кальрадії. В лісах переховуються біженці та багато інших людей, які хочуть багатства, або яким не куди податись.
Нік Блек прибув в Кальрадію лише недавно і, нарешті, зміг добратися до Правена. Він – молодий та енергійний 25-річний чоловік. В нього було красиве чорне волосся, підняте догори, та невеличка чорна борода. В своїх краях він був браконьєром, тому добре вмів битись і стріляти з лука, і завжди мав з собою лук та сокиру. Одягнений він в хутряний одяг, який чудово йому підходив.
Прибувши в місто, чоловік зняв кімнатку в невеликому трактирі, в центрі Правена, і одразу заснув. Проснувшись, він зразу пішов вивчати місто, бо перебував тут вперше. Незважаючи на те, що тільки почало світати, вулиці вже були людними, а торговці намагались продати свій товар. Видно, війна не зачепила це місто. Гуляючи по вулицях, він забрів на дуже тиху і безлюдну вуличку і одразу ж почув крик про допомогу. Чоловік швидко побіг туди і побачив, бандита, який напав на багатого торговця. Нік взяв в руки лук та випустив три стріли в злочинця. Той впав замертво. До чоловіка підійшов шокований торговець.
- Ви як? В порядку?- спитав торговець. Нік хотів відповісти, але той зразу перебив його,- На щастя, ви живі. Добре, що на одного злодія стане менше. За ним ніхто плакати не буде... Зараз не про це. Мені здається, що ви могли б мені допомогти. В мене до вас є одна справа. Поговорімо всередині, щоб нас ніхто не чув.
Дім торговця був недалеко, тому він запросив нового знайомого всередину. З порогу оглянувши вулицю, торговець закрив двері. Переконавшись, що за розмовою ніхто не підслуховує, він почав:
- А тепер, поясню свою пропозицію. В тутешніх пагорбах завжди мешкали бандити. Хтось з них став злочинцем через те, що став бідним після війни, хтось тікав від боргів, а хтось просто через любов до насилля. Проте, останнім часом вони стали нахабнішими: частіше виходять з своїх нір і навіть ризикують приходити в місто. Капітан сторожі каже нам, що через постійні сутички на кордонах в місті мало воїнів і нема кому патрулювати вулиці, але я не впевнений, що головна причина в цьому. Мені здається логічним, що в бандитів є своя людина в місті, яка допомагає їм пробиратись всередину… Минулого тижня вони викрали мого брата! Не знаю, про що він думав, гуляючи вночі. Він хлопець з хорошої родини. Ви, звісно, зробили б так само, але ви тут іноземець і не знаєте, що тут діється після заходу сонця. Врешті-решт, він частина моєї родини, а я навіть не можу нічого зробити! Якщо я не зможу захистити свою сім’ю, то втрачу репутацію. Без сумнівів, бандити захочуть викуп, але я не можу його платити. І ось, що я придумав. Здається, у вас є немалий досвід володіння зброєю і, що більш важливо, в вашому серці горить вогонь, що змусив вас прибути в Кальрадію на пошуки пригод. Я прошу вас: зберіть загін, знайдіть лігво бандитів та провчіть їх так, щоб вони ніколи не забули. Верніть мені мого брата, а я, в свою чергу, обіцяю вам свою вдячність і трохи грошей. Що скажете?
Нік деякий час сидів мовчки.
- Я зацікавлений. Тим більше, грошей в мене зараз небагато, тому зайвий заробіток знадобиться,- мовив чоловік, не показуючи особливого інтересу до нової роботи.
- Самі ви не впораєтесь. Буде краще, якщо ви наймете декілька хороших людей, щоб оточити бандитів. Відправляйтесь в таверну, там завжди багато найманців, але набагато дешевше буде поїхати в село і пошукати добровольців. Візьміть цей гаманець. Там 100 динарів. Цього має вистачити.
- Дякую.- холодно мовив Нік, підводячись з старого дерев'яного стільця.
- Коли впораєтесь, то приходьте в таверну. Я буду чекати вас там. Тоді й поговоримо, що робити далі,- сказав торговець.
Чоловік лише легко кивнув головою, після чого покинув будинок.
23 березня 1257р. 10:45
Нік відправився на пошуки добровольців. Через декілька годин, він прибув в село Азгад, що розташоване за декілька кілометрів від Правена. Чоловік побачив, що жителі села веселі та активні. В садах і на полях було багато людей. Зерносховища переповнені. Земля, як видно, дає хороший урожай, а жителі села готові до завтрашнього дня.
На своєму воронному коні, Нік під’їхав до старійшини.
- Добрий день і ласкаво просимо в село Азгад,- привітався старійшина, побачивши незнайомця,- Чим я можу вам допомогти?
- В селі є хлопці, які б ризикнули спробувати себе на війні?- спитав Нік.
- Є в нас декілька людей. Якщо ви їм заплатите по 10 динарів, то вони приєднаються до вас.
- Кажіть, щоб вони готувались,- сказав Нік.
З села виїхало десятеро людей, які зовсім не були готові до того, що їх чекало в майбутньому, але вони погодились, щоб спробувати знайти кращу долю. Що ж ще їм залишалось?
23 березня 1257р. 11:13
Дорога назад, в Правен, виявилась доволі довгою та небезпечною. Оскільки злочинці люблять покидати свої укриття перед заходом сонця та атакувати необачних мандрівників, команді героя також не пощастило.
- Твоє щастя, що я в хорошому настрої,- мовив бандит, підійшовши до Блека,- Давай всі гроші і, можливо, ми залишимо тебе живим.
- Я тебе не боюсь. Бийся, якщо сміливості вистачить.
Битва розпочалась в невеличкій долині. З усіх боків її оточували гори і була лише маленька ущелина. Нік з шістьма людьми пішли в атаку, в той час як четверо людей стали біля входу в ущелину, щоб відрізати бандитам шлях для втечі. Бандити були пішими, тому воїн, будучи на коні, без проблем пробирався між ними та вправно рубав їх сокирою по тілу і голові. Бандити пробували блокувати удари, але Нік бив швидко і сильно, а його сокира була дуже масивною, тому легко пробивала спроби противників захиститись. Деякі бандити падали, а люди Ніка їх добивали. В результаті, вправність чоловіка та його здібності командира стали причиною перемоги загону шукача пригод.
23 березня 1257р. 12:34
Близько полудня, Нік повернувся в Правен. Він дав наказ своїм людям роздивитись місто, а сам пішов в таверну, на зустріч з торговцем. Опинившись в приміщенні, чоловік побачив, що вона досить непогано облаштована, хоч відвідувачів було мало: лише торговець і загін найманців, що щось святкував. Нік підійшов до знайомого.
- Я набрав десятьох людей для загону. Не думаю, що вдасться більше знайти. Війна забрала багатьох,- сказав Нік.
- Чудова робота. Цього буде достатньо, можеш не хвилюватись. Мандрівники, що проходили повз Правен казали, що в околицях міста шастають розбійники. Думаю, що вони з тої ж банди, що викрала мого брата. Прослідкуйте за ними і змусьте розповісти, де знаходиться їхнє лігво.
- Чому б вам не відправитись з нами?
- Тому що я плачу гроші не за те, щоб займатися цим самостійно. Крім того, я не хочу, щоб мене вбили в якійсь бійці – я не для того вас наймав,- холодно відповів торговець.
- Добре. Я спробую впіймати цих розбійників.- невдоволено сказав Нік,- Прийдеться зробити це.
Чоловік вийшов з таверни та зустрівся з своїми людьми неподалік міських воріт.
23 березня 1257р. 17:51
Через декілька годин, загін наткнувся на розбійників, які організували привал. Нік побачив, що бандитів всього четверо, тому вони легко з ними справляться. Він сміливо наблизився до табору розбійників.
- Чого вам треба?- спитав керівник розбійників, оглядаючи команду Ніка.
- Тебе я і шукаю. Я не хочу крові, тому просто скажи, де ви тримаєте полонених і тоді, можливо, я тебе відпущу.- мовив Блек.
- Ха-ха-ха,- засміявся бандит,- Полонені підуть, тільки якщо ти за них заплатиш. В тебе є золото?
- Ні, зате сталі достатньо.- впевнено мовив чоловік, витягнувши сокиру.
Люди Ніка витягнули зброю, тому бандити не наважились напасти. Керівника плюнув на землю і кинувся на опонента. Він спробував вдарити його, але марно: Нік вправно ухилився від удару та атакував бандита в спину. Ворог спробував вдарити вдруге, але Блек заблокував удар та наніс такий же ж у відповідь, вдаривши бандита два рази в живіт, ногу та нанісши сильний удар в лице. Противник відхилився трохи назад, але зразу спробував атакувати. Нік професійно ухилився від нього, відштовхнувся від його спини та опинився подалі від бандита. Він швидко зняв лук та дістав стріли, доки бандит йшов до нього. Стріла Ніка попала бандиту точно в коліно. Бандити кинули зброю на землю та побігли хто-куди. Нік дивився їм вслід, а потім підійшов до раненого бандита.
- Хай біжать,- холодно сказав чоловік до своїх людей, які погнались за ворогами,- Вони нас не цікавлять.
- А-а! Змилуйся! Відпусти мене і я піду з цих місць, займусь чесним ремеслом і ти більше ніколи, клянусь, ніколи про мене не почуєш!- молив бандит.- Добре,- сказав Нік, присівши перед бандитом,- Я збережу тобі життя, але в обмін на інформацію. Ти і твої товариші викрали брата одного відомого міського купця. Розкажи, де ви його тримаєте і я даю тобі слово, що пожалію тебе і ти зможеш піти, але при умові, що більше ніколи не будеш когось грабувати.
- Дякую вам, пане! Ми хлопцю нічого поганого не зробили. Ми його тримаємо в лігві, неподалік села Гізім,- признався бандит.
- Можеш йти, коли нога вилікується. Якщо вилікується,- сказав Нік та разом з загоном, вирішивши не витрачати часу, вирушив до лігва бандитів.
Шлях зайняв у них кілька годин, а день поволі йшов до свого завершення, хоч і здавалось, що тільки нещодавно був ранок. Розуміючи, що сьогодні до табору розбійників їм не добратись, Нік порадився з командою і вони вирішили зробити привал. Місце вони вибрали не найкраще: з одного боку росте ліс, в якому водяться дикі звірі і велика кількість розбійників, а з іншого – океан, який відрізає шлях для втечі. Чоловіку залишалось лише сподіватись на краще.
24 березня 1257р. 06:48
Коли Нік прокинувся, його люди вже збирали речі. Роздивившись, він побачив групу селян, що чекали на його загін. Чоловік підійшов до одного з своїх людей.
- Хто це?- спитав Нік.
- Це Едвард їх привів. Він полював і зустрів цих селян. Вони заговорились і він вирішив, що було б добре, якби ми йшли разом, мовляв так безпечніше.
- Не те слово,- сказав Нік і підійшов до селян,- Звідки йдете?
- Ми бідні селяни з села Гізім. В Правені був базарний день – ось ми і повертаємось звідти в село своє.
- Зрозуміло. Ми маємо інформацію, що неподалік вас є табір бандитів. Ви можете щось розказати?
Нік побачив на обличчі селянина суміш з страху, здивування і чогось схожого на надію.
- Так.- невпевнено почав один з них. Жінка хотіла його заткнути, але він жестом сказав їй мовчати,- Вони вже півроку нам докучають. Часто приходять в село, забирають нашу їжу, гроші, наших дітей, спалюють пару будинків і йдуть собі, а ми нічого не можемо зробити, бо вони нас зразу повбивають.
- Лорд повинен вас захищати.- сказав Нік.
- Повинен, але йде війна. Багато сил потрібно для захисту кордонів або нападу на ворогів. Коли ми посилаємо до нього людей, то він нас просто ігнорує або підвищує податок... Хоча і до війни було так само.
- Співчуваю.- зміг лише сказати чоловік, якому були знайомі ці проблеми.
Через півгодини вони вирушили в подорож. Вона була на диво спокійною. Селяни розповідали про свої проблеми, напади бандитів та старі легенди, а новобранці розповідали про своє колишнє життя в ролі селян. За пару кілометрів від села вони розділились. Селяни пішли в село, а загін пішов в табір бандитів по ледь помітній стежині.
24 березня 1257р. 13:32
Нік із загоном були за декілька десятків метрів від табору бандитів.
- Маємо лише один шанс,- говорив чоловік,- Без права на помилку, тому робимо все дуже обережно. Стараємось захистити заручників. Пішли.
Густі зарості кущів дали можливість підібратись максимально близько. Тепер вони діяли тихо та обережно.
Нік підкрався на достатню відстань, двічі вистрілив в бандита з лука і той помер. Загін пішов в атаку. Інший злочинець підкрався до чоловіка та спробував атакувати його, але Блек вчасно його побачив і ухилився від удару. Бандит напав вдруге, але герой, відбивши атаку, рубанув противника по спині. Прямо перед Ніком, один з новобранців не зміг втримати блок, тому помер від удару противника. Він швидко і тихо підбіг до розбійника та рубанув того в шию. Чоловік подивився на новобранця і зрозумів, що той вже мертвий, тому допомагати немає сенсу. Він виліз на дах одного з будиночків і допомагав своїм людям, стріляючи з лука, зачищувати лігво бандитів. Через хвилин п'ять останнього бандита було вбито, а полонені звільнені. Нік підійшов до єдиного чоловіка, що був заможно вдягненим.
- Дякую, що врятували мене від цих бандитів. Це мій брат вас найняв, щоб ви знайшли мене?- спитався брат торговця, тиснучи руку своїм рятівникам.
- Так. Він попросив мене знайти вас. Думаю, що вам треба повернутись в місто разом з нами. Так буде безпечніше.
- Добре, як скажете. Я знав, що ви побачите мій слід.
- Ви про що?
- Я кидав на землю крихти хліба, щоб той хто буде мене шукати, зміг піти по сліду. Ви ж мене саме так знайшли, правда?
- Так, звичайно, саме так,- збрехав Нік і повернувся до своїх людей.
24 березня 1257р. 23:23
Після від’їзду з розбитого табору бандитів, Нік та команда прибули в Правен пізної ночі. Нік з загоном відправились в таверну. Команда пішла спати, а чоловік пішов на зустріч з торговцем.
- Мій брат вже вдома і він в безпеці.- одразу почав заможний чоловік,- Навіть не знаю, що тепер робити. Може відправлю його в університет подалі від Кальрадії, десь в Пендор. В будь-якому випадку, не хочу морочити вам голову. Ось, візьміть вашу нагороду. Ви її заслужили,- сказав торговець.
- Гроші мені ще пригодяться. Крім того, мені приємно було з вами працювати.
- Мені теж дуже приємно. Можливо, ви хочете заробити ще більше?
- Можливо. Залежить від того, що треба робити.
- Пам’ятаєте, я вам казав, що в розбійників є своя людина в місті? Думаю, що я знаю хто це – капітан гвардії. Кілька місяців тому, цей капітан, дивлячись на те, скільки заробляють торговці, вирішив позичити грошей на особистий караван. На жаль, він, як і багато інших не розумів, що великий прибуток можна отримати лише при наявності великого ризику. І ось він вклав свої гроші в найдорожчі товари. Його караван був атакований і розграбований. Капітан втратив все, що в нього було. Здається мені, що саме після цього він вирішив стати на неправильний шлях. Думаю, що я б зробив так само, якби в мене було стільки боргів. Зрозуміло, що вся гвардія так чи інакше пов’язана з розбійниками і корупцією, але цей капітан на них працює! Він приводить їх в місто, дозволяє робити, що завгодно, а потім отримує свою долю. Чули коли-небудь, щоб лісники ставали браконьєрами? На жаль, в Кальрадії це стається дуже часто. Добре, що в нашому краї ще залишаються чесні та сміливі люди, які розповіли мені цю історію.- торговець встав, підійшов до вогнища та почав вдивлятись у вогонь,- Я міг би зробити так, щоб про це дізнався король Харлаус, правитель цього міста і Королівства Свадія, але він обов’язково почне розслідування, мені прийдеться судитись з капітаном, той приведе куплених свідків і вся моя справа піде коту під хвіст, а якщо до того ще й хтось атакує наші кордони, то історія взагалі забудеться, а мене по-тихому заріжуть десь в провулку. У стані війни, правителя мало цікавлять його піданні та їхні проблеми.Проте, в мене є план. Ось, що я пропоную. Я зібрав групу міщан: хтось працює на мене, в когось розбійники вбили рідних. Ми самі нападемо на капітана, коли він того не очікує, приведемо його до короля Харлауса і хай вже він його судить, а спіймані бандити зразу дадуть покази проти нього. Мені потрібно лише одне – щоб хтось повів мою маленьку армію в бій. Думаю, що ви з цим прекрасно впораєтесь. Що скажете?- торговець обернувся до Ніка.
- Звідки мені знати, що ви говорите правду?
- Що ж, можливо, я знайшов дюжину людей, які готові віддати своє життя брехунові, який недавно прибув в Правен і готує заколот проти нинішньої влади міста. Не думаю, що зможу довести істинність своїх слів, але ви вірите грошам, тому я готовий підкріпити свою розповідь сумою в 100 динар, а може і більше, якщо ви погодитесь мені допомогти.
- Добре, я поведу ваших людей в бій.- сказав, трохи подумавши, Нік, бо розумів, що на Новій Землі знайти роботу дуже важко.
- От і добре. Давненько я так не ризикував. Мої люди чекають вашої команди. Готові?
- Не зовсім. Мені потрібно трохи відпочити.
- Добре, ми не будемо поспішати. Мої люди можуть почекати, але якщо вас не буде занадто довго, то мені прийдеться все робити без вас. Хоча, я волію не вдаватись до цього. Так чи інакше, відпочивайте стільки, скільки вам потрібно.
Нік кивнув торговцю в знак згоди та пішов кімнату, щоб трохи поспати.
25 березня 1257р. 05:43
Чоловік проснувся дуже рано. Коли всі його люди ще спали, він вирішив прогулятися вулицями міста та поговорити з міщанами. Після кількох десятків коротких розмов, він відправився до дому торговця, щоб повідомити, що можна починати.
- То що? Ви готові йти в бій?- спитав торговець, побачивши нового союзника на порозі.
- Так. Можете казати людям, щоб вони готувались.
- Чудово! Нападіть так, щоб капітан і його люди, навіть, зрозуміти нічого не встигли. Хай допоможуть нам боги.
Нік і торговець вийшли з таверни і пішли бродити по вулицях, очікуючи ідеального моменту. Майже на кожному кроці, герой бачив молодих людей, від яких “віяло” сумішшю страху, нетерпіння та гордості. Під одягом можна було розгледіти палки та кинджали. Чоловік лише надіявся, щоб солдатів капітана не насторожили ці люди. Він приготувався йти в бій.
- Пора! До бою!- закричав торговець.
Оскільки, місто було великим, довелось розділитись на декілька груп. В місті почалась бійня. “Добре, що короля зараз нема”- подумав Нік. Він побачив, що одну з груп оточили. Швидко підбігши, чоловік замахнувся та розрубав двох бандитів сокирою. Третій спробував ударити опонента мечем, але той ухилився і відрубав руку. Решта відступили, але битва не зупинялась. Від одного з міщан, Нік дізнався, що більша частина вже переможена, а решта зібралась в одну групу, щоб захистити капітана. Вони побігли і дуже скоро побачили цю групу. Близько 13 людей стояли притиснені до стіни і, з наляканими очима, дивилися на міщан, які повстали проти них. Нік хотів напасти, вже, навіть, замахнувся для удару, але зупинився.
- Стоп,- крикнув чоловік і люди торговця зупинились.
- Якого чорта?!- здивовано крикнув один з молодих людей.
- Досить на сьогодні вбивств,- спокійно мовив Нік,- Померло занадто багато людей.
- Ти вирішив подумати про це лише зараз?!- обурився молодий міщанин, якого Ніка бачив вперше.
- Я не дам померти людям, які виконують накази. Це мав бути напад на капітана, а не масова різня міського гарнізону! Я сказав, що крові на сьогодні досить,- холодно мовив чоловік.
Ще досі було чути, як голосно і жахливо кричать ранені солдати та люди торговця. Всі хто були коло Ніка, були в крові своїх ворогів, своїх жертв.- Та мені плювати. Бандити вбили мого брата через цього виродка. І я вб’ю кожного, хто спробує мені завадити.- сказав молодий хлопець.
- Капітан стане перед судом, але його люди невинні в тому, що виконують накази,- сказав Нік.
- Та мені плювати на його людей, на суд, на самого короля. Я вб’ю кожного.- сказав хлопець і пішов в сторону капітана.
Блек швидко, майже миттєво, взяв його за плече та розвернув хлопця. Той витягнув ножа, щоб вдарити Ніка, але чоловік зміг ухилитися від удару, вибити ножа з рук хлопця та встромити ніж йому в горло. Хлопець впав на землю мертвим.
- Я сказав, що на сьогодні досить вбивств!- розлючено закричав Нік.
- Що ти робиш?!- спитав торговець, який щойно підбіг до знайомого,- Ми не можемо відпустити капітана, а вони нам його не віддадуть.
- Я вбив цього хлопця, щоб ви жили,- сказав Нік, обернувшись до охоронців капітана,- хоч він цього не заслужив. Занадто багато людей сьогодні померло, щоб що? Отримати капітана, якого віддадуть під суд королю, якому немає діла до своїх людей? Чи щоб захистити корумпованого і брехливого капітана, який впускає бандитів в місто і дозволяє їм робити все, що завгодно? Ні. Всі, хто помер сьогодні – помер за ідею. В кожного були свої мотиви. Які? Це вже не важливо. Ми цього вже не дізнаємось. Важливо те, що вони мали ціль, якої вже не досягнуть, на відміну від вас,- звернувся Нік до всіх.- Так. Ви ще маєте шанс збудувати нормальне життя. Дехто з вас вже зробив це, але не всі.- Нік обернувся до охоронців капітана.- Цих людей, які зараз готові вбити вас, більшість. Віддайте капітана та складіть зброю, тоді ніхто з вас не помре. Даю слово. Якщо ж ви зараз не упустите зброю, то я піду, а ці люди,- сказав Нік, показуючи на людей за собою,- просто вб’ють вас. Подумайте, чи варто віддавати своє життя за цього виродка.
Солдати капітана вагались, але все ж кинули зброю на землю. Нік подивився на торговця, щоб той дав наказ своїм людям опустити зброю.
- Битва закінчена,- сказав торговець,- Беріть капітана.
- Що?! Та як ви смієте?! Я вас всіх повішу!- кричав капітан, коли невдоволені міщани зв'язували руки та ноги.
25 березня 1257р. 19:12
Нік, разом з торговцем, зайшли в дім.
- Чудова робота! На жаль, вісьмох моїх людей було поранено. Треба їх провідати,- мовив торговець.
- Надіюсь, що ми ще зустрінемось.
- Звичайно. Зараз, декілька моїх людей прижали капітана в задній кімнаті, з ножем на горлі. Я піду до короля Харлауса і все розповім йому. Краще вам не брати участі в цьому. Ось, що я вам скажу: якщо все буде добре, то я зустріну вас в таверні і розповім як все пройшло. Якщо ж мене не буде в таверні, а моя голова буде висіти коло міських воріт, то скоріше за все, ви знаєте достатньо, щоб забратися з міста і забути про те, що тут було. Надіюсь, ми зустрінемось знову.
Чоловік мовчки кивнув і пішов в таверну, щоб трохи відпочити. На наступний день, Нік прекрасно виспався. Він спустився на перший поверх таверни, щоб поговорити з торговцем. На щастя, торговець був в таверні і чекав його.
- Ах, Нік. Радий вас бачити,- знервовано говорив торговець,- Все вийшло не так, як я сподівався. Король Харлаус, звісно, не міг не відзначити мого вкладу в безпеку міста. Він вдячний за те, що я позбувся капітана – за гроші цей покидьок і ворогів впустив би в місто. І все ж, для короля я став чимось схожим на нагадування його власної слабкості.
- Якось це несправедливо,- сумно мовив Нік.
- Яка тут справедливість?! Це Кальрадія, малий! Королі роблять те, що хочуть, а інші роблять те, що мусять. Мене не повісили – і то добре. Навіть, дали час продати майно і не збивати на нього ціну. Словом, не все так погано. Ех, наш король, як і всі інші правителі цих земель, занадто слабкий, тому в першу чергу він старається не втратити репутацію, а потім вже думає про справи держави. В будь-якому випадку, коли зі мною вів розмову король Харлаус, я не став згадувати вас в цій справі, тому вас не накажуть повісити, хоч він і звернув на вас увагу. Можливо, з часом, він дасть вам якусь роботу. Словом, думаю, що ви вже зрозуміли, що в цих краях не так просто залишитися живим і добитись справедливості. Надіюсь, ви потратите зароблені гроші з розумом. Удачі вам!
- Радий був з вами працювати. Можливо, ми ще зустрінемось,- сказав Нік.
- Надіюсь,- мовив торговець.
Вони потиснули один одному руки, після чого, торговець швидко вийшов з таверни.
Через декілька годин, Нік з загоном виїхали з міста та відправились на південь.
Коментарі