1 квітня 1257р. 12:54

   Під час подорожі до замку, Нік і його команда зустріли загін хергитського васала - Нойона Тириди. Його солдати хотіли згвалтувати доньку селянина. Він стояв перед ними на колінах і благав їх зупинитись. Нойону набридло слухати його слова, тому він витягнув шаблю і відрубав голову селянину. 

   Нік не міг залишатись осторонь, тому разом з загоном підійшов до них. Витягнувши сокиру, чоловік відштовхнув хергита від дівчини. Хергитські воїни витягнули зброю. До Блека підійшов Нойон Тирида, з шаблі якого крапала кров. Хергити втратили інтерес до дівчини. Вона змогла піднятись та сховатись за найманцями Ніка. 

- Ти хто такий?- розлючено спитав Тирида.

- Правосуддя. Дарма ти вбив цього чоловіка. 

- Я Нойон Тирида. Він не платив данину, тому ми вирішили взяти плату іншим способом. 

- Це зовсім не виправдовує тебе. Бідні люди помирають з голоду через таких, як ти!

- Це говорить мені найманець. Ще один стерв'ятник, який живиться плодами війни. Говори, що тобі потрібно, або йди геть. 

- Що ж,- видихнув Нік,- Даю вам вибір: здавайтесь або помрете.

- Правда? Тобі жити набридло?! Я з радістю тобі допоможу. Якщо хочеш смерті, я не буду тобі відмовляти.

   Сили Ніка та Нойона були однаковими, але обидва чудово розуміли, що професійна хергитська армія набагато краще тренована ніж найманці Ніка. 

   Чоловік зробив величезну помилку, коли пішов з зброєю проти хергитів. Як тільки почалась битва, двоє найманців померло від стріл, а ще чотирьох вбила кавалерія. Піші солдати Ніка не могли протистояти кавалерії хергитів, тому ворог різали їх один за одним. Нік ледве встигав відбивати швидкі удари. Під час різні, Нік побачив як прямо на нього біжить хергитський улан. Нік розігнався та високо підскочив, відрубавши голову противнику. Голова підлетіла вгору, а тіло дальше скакало на коні. Зразу після улана, Нік вбив ще одного хергитського вершника. Битва перетворилась на жорстоку різню. Навколо кричали люди. Нік бачив десятки покалічених та мертвих тіл. 

   На полі бою Ніка побачив Нойона Тириду. Вони зійшлись в поєдинку. Нік був занадто втомленим та раненим, щоб боротись з професійним та досвідченим воїном, але тримався як міг. Поєдинок тривав доволі довго. На секунду противник відволікся, що дало можливість Ніку провести контратаку - чоловік наніс кілька ударів. Від першого Нойон встиг захиститись, але від другого в нього зламалась шабля. Нойон втратив рівновагу та впав на землю. 

- Ти не вб'єш мене. Ти поняття не маєш, що з тобою буде, якщо ти це зробиш.- говорив Нойон.

   Нік чудово розумів закони та звичаї цих країв, тому вирішив помилувати Нойона. 

   Позаду до Ніка підскакав хергитський улан і вдарив його списом в спину. Зброя проткнула Ніка наскрізь. Чоловік впав на змочену кров'ю землю і більше не рухався. 

                                                           ***

7 квітня 1257р. 07:12

- Я тобі кажу, що він здох,- говорив якийсь чоловік. 

- Я абсолютно впевнений, що він ще живий, тому що в нього присутні всі ознаки життя,- заперечує інший чоловік.

- А, ну так, точно. Адже спис в животі, це капець яка ознака життя! Всі живі так ходять!

- Борча правий. Він скоріше за все, мертвий,- озвався третій,- Битва була тиждень тому. Дивно, що його досі не роздерли вовки. 

- Трупів тут не так багато, тому запах не такий сильний.

- Всеодно, всі вони вже мертві. Нам нема чого тут робити.

   Вони розвернулись і пішли. Раптово Нік тяжко задихав. Чоловіки швидко підбігли до нього.

- А я казав, що він ще живий!

- Зараз не час, Джеремусе, його треба рятувати!- крикнув Борча.

8 квітня 1257р. 04:23

   Нік проснувся в наметі. Коло нього сидів чоловік 45 років з лисиною. Коло себе чоловік тримав посох, але неподалік лежали меч і короткий ніж. 

- Я Джеремус,- мовив чоловік,- Можеш нас не боятись. Ми не бандити.

-А хто?

- Я лікар, який врятував тобі життя. Дивно, що ти взагалі вижив. Ми тебе знайшли приблизно через тиждень після битви. 

- Згадав,- сказав Нік та вхопився за голову від сильного болю,- Кляті хергити. 

- Ти зробив помилку?

- Так... Почав битву.

- Не всі ми ідеальні. Хоча знаєш, знав я колись одну дівчину, яка мала меч з особливо міцного металу. Ім'я дівчини я так і не дізнався, але меч вона називала "Голкою". Мав щастя бачити її в бою, і не можу сказати, що пощастило тим, хто був проти неї. 

- Ти ж лікар? Часто на війні бував?

- Я був молодим студентом, коли почалась чергова війна. Майже весь час пробув на фронті і допомагав раненим. В битві за Велуку врятував півсотні людей, а коли свадійці почали перемагати, а підкріплення все не було, тоді сам взяв до рук зброю. Цей посох досі мені служить. 

- І як такий герой війни опинився тут?- спитав Нік.

- Я розкажу тобі історію про жахливу несправедливість,- почав Джеремус,- Кажу зразу, щоб ти на мене не накинувся з кулаками. Я вивчився на філософа і фізика, але вирішив присвятити своє життя медицині. Проте мені не давали цього зробити недолугі доктори з мого університету. Торговець з Ічамура попросив мене зцілити його сина: той впав з балкону і деякий час був непритомним. Я успішно провів йому трепанацію черепа, зменшив гематому, але сім'я не послухала мене і не стала лікувати жар настійкою з івової кори. В результаті хлопчик помер. Його батько, замість того, щоб подякувати мені за зусилля, звинуватив мене в чаклунстві - мене, вченого! Ось воно, людська недолугість та невдячність. Місцевий Нойон готувався взяти мене під арешт, а там далі хто знає. Я втік з міста і тепер броджу з цими людьми, час від часу лікуючи рани і болячки.  Крім того, вони боряться за добро і справедливість. 

   В намет зайшов чоловік хергитської зовнішності. 

- Ми вже маємо йти. Він готовий? 

- Так, майже. Борча, треба дещо обговорити.

- Пізніше.

   Через годину Нік вийшов з намету і побачив більше шестидесяти людей, які виглядали як лицарі. З два десятки лицарів натирали свої мечі. Лучники та арбалетники оглядали свою зброю. Деякі вершники годували коней. Найбільше здивувало Ніка те, що крім чоловіків в цьому війську були і жінки. Через кілька годин вони вирушили в дорогу. Нік підскакав до вершника, що їхав першим. 

- Хто ти?- спитав Нік.

- Я Лезаліт - керівник цієї компанії. Ти, наскільки я знаю, Нік. Борча говорив, що тебе знайшли на полі бою з списом в спині. 

- Він пройшов наскрізь, але так. Все так і було. Оскільки ти керівник, скажи куди ви їдете?

- Цій компанії вже рік і жодного разу ми не мали плану. Ти кудись бажаєш? Куди душа рветься?

   Нік не знав чи варто довіряти цим людям, але виглядали вони доволі порядно. Крім того, хіба в нього був вибір?

- Перед поразкою від хергитів я йшов в замок Джамейед. 

- Тоді я думаю, що до сутінок дійдемо. Замок не так і далеко,- мовив Лезаліт.

- Я хотів спитати ще дещо. Хтось з моїх людей вижив?

- Ні.- сумно сказав чоловік,- Ми знайшли тільки тебе. 

- Жаль,- засмутився Нік,- Що я пропустив? Що робили сильні світу цього?

- Султан Хаким і Король Гравет підписали мирний договір. Можливо, цей мир між родоками і саранидами буде стійкішим ніж попередній. Король Яроглек і Король Рагнар підписали мирний договір. Я б не сказав, що війна між вегірами і нордами була довгою і важкою, тому це перемир'я нічого не міняє. Після зустрічі в Булузі, Рагнар оголосив війну Свадії. 

- Це добре чи погано?- спитав Нік.

- Війна - це завжди погано. 

8 квітня 1257р. 18:11

   Нік Блек, Лезаліт і його компанія добрались до замку Джамейед. Кілька разів, вдалечінь, вони бачили пустельних розбійників, але вони не ризикнули напасти на такий загін. Компанія підійшла до стін замку і до них вибіг молодий хлопець.

- Я посланець від Еміра Лакема,- почав швидко говорити хлопець,- Він хоче знати, що вам потрібно.

- Сам Емір занадто гордий, щоб вийти і поговорити з нами?- спитав Нік.

- Ні. Справа в тому, що Емір Лакем зараз в важкому стані. Він серйозно ранений після битви проти Нойона Тириди, яка відбулась два тижні тому.

   Лезаліт глянув на Ніка.

- Зате Нойон зараз почувається набагато краще.- сказав Нік.

- Ми можемо зайти в замок?- спитав Лезаліт.

- Звичайно, але без цієї загрозливої армії,- одразу відповів хлопець.

- Ми розкладемо табір за пагорбом. Якщо щось буде потрібно - приходь,- мовив Лезаліт та розвернувся до своїх людей. 

   Нік зайшов разом з посланцем в замок. Незважаючи, що він стояв посеред пустелі і навколо не було жодної ферми чи річки, жителі замку чудово почувались через каравани, що часто проходили тут. Нік здав зброю та зайшов в покої, де лежав Емір Лакем, який намагався стати на ноги. 

- Ми знайомі?- спитав Емір. 

- Колись зустрічались,- мовив Нік.

- Ах, точно, Нік Блек. Я чув про тебе.  

- Справді?- здивувався Нік.

- Розмови про те, як ти переміг бандитів в Правені розходяться доволі швидко. І це вражає. 

- Я чув, що в той самий час в вас була сутичка з хергитом.

- Так. Я і Нойон Тирида схрестили зброю. Він розбив мою армію вщент, а мене покалічив, сказавши, що це буде для мене уроком. Знаєш, я не засмучуюсь, адже я теж завдав йому серйозних втрат. В нього залишилось лише кілька десятків воїнів. 

- Так. Я знаю. Мені теж не пощастило з ним зустрітись. Всі мої люди померли. Я вижив лише дивом. 

- Співчуваю. Ви прибули сюди з певною метою?

- Я шукаю Еміра Мандхаліра.

- Наскільки я знаю, він має бути недалеко звідси. Він вирушив в Шариз не так давно, тому якщо підете на південь - зможете догнати його. 

- Зрозуміло. Здоров'я вам.

- І вам. 

   Нік швидко покинув замок та галопом поскакав на південь. Він натрапив на табір саранидського лорда опвіночі. Якраз тоді, коли золотий пісок виблискував на місяці, небо засіяне зорями, які здались Нікові дивними, а сам Емір вирішив відпочити. В таборі горіло багато вогнів, але Нік одразу знайшов намет Еміра. Чоловік швидко переговорив з охороною і в їхньому супроводі зайшов всередину. Мандхалір наказав їм залишити їх наодинці.

- Хто ти такий?- спитав Емір. 

- Нік Блек.

- Ніколи не чув про тебе, але ти викликаєш в мене довіру. Напевно, на тебе чекає світле майбутнє. 

- Можливо. Тан Трібідан передав вам послання.

- Правда? Дай-но гляну,- сказав Емір і потягнувся до Ніка.

- Спочатку я хочу дізнатись відповідь на деякі питання.

- Я не повинен на них відповідати. 

- Але будете, оскільки я спалив листа і все, що в ньому було, зараз в моїй голові. 

   Емір знову сів на крісло.

- Гарантії?

- Можете ризикнути вбити мене і обшукати мої речі, але всеодно нічого не знайдете. 

- Я тебе слухаю.

- Що таке Чорний Орден?- спитав Нік.

- Чорний Орден - група лицарів в Кальрадійській Імперії, які захищали імператора та цілісність держави. Зараз - це міфічна таємна організація, яка, нібито, має на меті відновити Кальрадійську Імперію. Особливо про них чутки поповзли після того, що тут влаштував Тосдер. 

- Чому вони таємні? Відновлення Імперії - це відновлення миру на континенті. 

- Ніхто з королів не хоче віддавати свого, але хоче отримати якогомога більше. Як тільки з'явиться хоч найменший шанс відновлення Кальрадії - почнеться війна між всіма. Кожен сам за себе. Різня в особливо великих масштабах. 

- В листі писало про "білу пташку". Що це?

- Білий птах - це символ миру, але в Чорного Ордену - нащадок імператора Кальрадії. Після визнання імператором Королівства Нордів, Хергитського Ханства та Саранидського Султанату, Імперія втратила половину своїх територій. Після того, Королівство Вегір оголосило свою незалежність, а свади оголосили себе наступниками Кальрадійської Імперії. Пройшло кілька років і в Свадії розгорілась війна. Населення розділилось на Лісових свадів і Гірських свадів. Результатом війни було повалення короля Свадії, який до того був імператором Кальрадії і прихід нової династії. Гірські свади, які підтримували старого короля обурились і почали Перше родоцьке повстання. 

- До чого тут білий птах?- спитав Нік. 

- Імператор втік до Пендору.

- Я народився в Пендорі. Там нічого не гворили про імператора-втікача. 

- Та ще б. Про мертвих родичів зазвичай погано не говорять.

- Це точно.- сказав Нік, а тоді схаменувся,- Стоп! Тобто про родичів?!

- Я не знаю як вони це дізнались, але ти предок останнього імператора Кальрадійської Імперії. Ти законний претендент на трон Кальрадії. Якщо Чорний Орден тебе отримає - почнеться Велика війна, яка забере мільйони життів. Ні я, ні мої друзі не можуть цього допустити.

   В намеь зайшло троє солдатів.

- І ти вирішив мене вбити?- спитав Нік.

- Це заради більшого блага.

- Не тобі вирішувати, що є більшим благом!

- Вирішує той, в чиїх руках вибір. Взяти його!

   Троє солдатів схопили Ніка. Чоловік вирвався з рук одного з солдатів. Вдаривши його в лице, Нік витягнув його меча і проткнув ворогу шию. Чоловік встиг парирувати удар другого солдата і рубанути його по спині. Після того він побіг на Еміра, але третій солдат став йому на шляху. Нік відсокчив від удару та сильним ударом відрубав руку противнику. Тоді Емір сам напав на Ніка. Воїну важко було захищатись від ударів сокири, але швидким піруетом він опинився за спиною Мандахаліра і вдарив того в спину. Емір голосно закричав та вибіг з намету. Ніка оточили солдати саранидів. 

- Вбити його!- крикнув Емір, поки сідав на коня.

   Солдати Еміра напали на Ніка. Йому було важко відбиватись, але досвід і майстерність показували своє. Тоді, коли він побачив атаку, яку не зможе відбити, Лезаліт відрубав противнику голову. Нік і Лезаліт боролись пліч-о-пліч.

- Чому ти мені допомагаєш?- спитав Нік,- Ти не мусив цього робити. 

- Я бачу, що ти хороший хлопець, а хороших хлопців вбивають погані хлопці, а поганих хлопців вбиваю я,- відповів Лезаліт.- До речі, хотів тобі сказати, здається, ми в задниці!

- Тобі не здається. Їх, як мінімум, в десять разів більше. 

   Два воїни настільки часто відбивали удари, що просто не мали можливості нанести удар. 

   Неочікувано над головами Ніка та Лезаліта прозвучало щось дивне і утворилось жовте коло, що віддалено нагадувало прохід. З того кола вистрибнув біловолосий чоловік з котячими очима та двома мечами за спиною. На чоловіка напав один з солдатів, але той швидким ударом розрубав його. Інші побоялись підходити. Дехто кинув зброю та втік. Нік і Лезаліт підійшли до чоловіка. Побачивши, що вони безпечні, чоловік сховав меч і спитав:

- Ненавиджу портали. Що це за світ?