Глава 5
15 квітня 1257р. 14:00
На місто Дирим наступала величезна армія. По чисельності, вона була приблизно в 10 разів більшою, ніж армії всіх королів, які прибули в Дирим. Нік та Лезаліт піднялись на стіну. Вона розгледіли, що армія була добре озброєна. Всі звернули увагу на те, що вони були в повністю чорних обладунках.
- Чорний Орден,- сказав Нік.
- Серйозно? А ми й не побачили,- мовив Борча, що піднявся на стіну.
Нік бачив, що деякі солдати, що захищали місто, в паніці.
- Треба діяти, бо наших просто розіб'ють,- мовив Борча.
- Нам треба захистити ціль,- нагадав Лезаліт.
Хто знає, як би все склалось, якби він звернув увагу на ці слова, але він пропустив їх повз вуха. В натовпі міщан, які ховались хто де міг, він побачив дівчину, які, здається, десь вже бачив раніше. Несподівано, невелика група солдатів вибігла з одного з будинків та почала вбивати людей. Троє солдатів вирішили "розважитись" з дівчиною, тому напали на неї.
- Така красива,- говорив один.
- Ще й з благородної сім'ї,- мовив другий.
- Відпустіть мене! Я вам заплачу!
Нік розумів, що в них небагато часу, але вирішив допомогти дівчині.
Чоловік швидко пішов до неї. Він швидким ударом меча заколов одного з солдатів в спину. Другий побачив це та спробував атакувати, але Нік ухилився від удару та рубанув противника. Третій схопив дівчину та приставив ніж до горла.
- Тільки спробуй підійти і вона здохне,- сказав солдат.
- Чого тобі треба?- спитав Нік.
- Я хочу, щоб ти пішов звідси! Вже!!!
- Тільки з нею.
- Е,ні. Вона залишиться зі мною.- солдат різко повернув голову дівчини та поцілував її в губи. Дівчина вдарила солдата в ногу.
Нік скористався моментом, тому швидко вибив ніж з рук та спритним рухом відрубав їх.
- Пробач, що тобі довелось це побачити,- сказав Нік до дівчини.
- Дякую, Ніку,- несподівано мовила дівчина і обняла його.
- Ми знайомі?- спитав чоловік.
- Ти не пам'ятаєш? П'ять років тому, в Равенстерні.
Голова чоловіка жахливо заболіла, ніби хтось сильно вдарив його величезним молотом. Настільки сильного головного болю в нього ще не було. Нік впав на землю.
5 років тому
Нік прогулювався по ринку міста Равенстерн. Він приніс три шкури оленя на продаж.
- Дам тобі 400 динар,- мовив торговець.
- 400 динар? Серйозно? Мені стріли дорожче обійшлись,- обурився Нік.
- 450 - максимум. Для тебе це найвигідніше. За більшу ціну в тебе куплять в Явіксхольмі, але доки туди дойдеш тільки більше грошей витратиш.
- Чорт,- вилаявся Нік,- Добре. Давай.
В той же момент на ринок в'їхала колона солдатів. Близько 50 воїнів в красивих і товстих обладунках на сильних конях, лучники, мечники. За ними в кареті їхав якийсь лорд, а коло нього сиділа красива та молода дівчина. За ними йшла така ж кількість охорони, що й спереду.
- Хто це?- спитав Нік в торговця.
- Люди кажуть, що це якась делегація з Кальрадії. З Саранидського Султанату. Від Султана Харима...ні...Султана Хамума.
- Султана Хакима,- мовив Нік.
- Так. Ти звідки знаєш?
- Книги читаю.
- Забавно. Люди кажуть, що це Емір Лакем - найкрасивіший васал того султана, а поряд з ним їхала його сестра-красуня Леді Софія.
- Чому вони приїхали сюди аж з Кальрадії?- спитав Нік.
- Не знаю. Кажуть, що це дуже таємно.
- Зрозуміло,- мовив Нік.
- Що будеш зараз робити?
- Не знаю. Напевне, поїду додому.
- Це не менш таємно ніж переговори королів, тому я тобі не скажу. Я ж знаю, що за 50 динар ти і рідну матір продаси.
- Йди давай і не говори багато.
Чоловік переночував в місті, а на наступний день вирушив в подорож. Він їхав кілька годин, доки не побачив дівчину, що проскакала коло нього неймовірно швидко. Він вирішив наздогнати її. Нік догнав її через годину.
- Кудись зібралась?- спитав Нік. Він не бачив її лиця, тому не знав, хто перед ним.
- Не твоє діло,- відповіла дівчина, опустивши голову вниз.
Раптово коло Ніка впала на землю стріла.
- От чорт,- мовив Нік, оглядаючись навколо. Їх оточило два десятки бандитів, які були готові стріляти в будь-який момент.
До них підійшов вождь племені.
- Ви дивіться хто тут у нас - молода дівиця. Далеко ти від міста.
- Забери свої руки,- відгризнулась Леді Софія,- а то зламаю.
Нік впізнав її, як тільки довгий капюшон впав з її голови. Її красиве коричневе волосся було доволі довгим та досягало нижньої частини спини.
- Не добре, щоб мале дівча ламало руки дорослому чоловікові. Все таки, майбутня дружина має бути доброю та покірною.
- Ти дійсно думаєш, що тобі вдасться переконати її одружитись на тобі?- втрутився Нік.
- Легендарний Нік Блек,- вождь підійшов до чоловіка,- "Мисливець за головами", "Винищувач злочинців", "Ангел добра".
- Клерусе, про мене й справді так говорять? Я приємно вражений.
- Минулого разу ми зустрічались, коли ти і твої десятеро людей перемогли дві сотні моїх найкращих головорізів.
- Так. Чудова тоді була битва.
- Тоді ти мене переміг, але зараз ти сам, а в мене 2 тисячі воїнів. Я можу хоч зараз піти на Равенстерн.
- Так, можеш, але помреш через секунд 30. Хоча ні, ти дволі великий, тому через секунд 40.
- Я краще піду до Нольдорів. Ельфи непогані гроші за тебе платять.
Нік злякався, але не показав цього.
- Мені завжди було цікаво,- продовжив Клерус,- хто сильніший: легендарний Нік Блек чи нольдорський ельф?
- Я маю дещо цікавіше. Двобій. Ти і я.- говорив Нік.
- І яка мені з цього користь?
- Ти можеш перемогти мене. Легендарного Ніка Блека. В тебе зараз є 2 тисячі воїнів, але буде 20 тисяч, коли всі північні племена підуть за тобою. Враховуючи скільки проблем я приніс для Джату, то й вони будуть твоїми союзниками, тому ще додаткові 30 тисяч кінноти. Ти зможеш створити свою державу, де не буде законів, а лише твоє слово. Після того як ти створиш державу, весь кримінальний світ буде твоїм.
Клерус фальшиво засміявся.
- А ти непоганий! Реально хороший! Вмієш переконувати, але не цього разу. Ти розумний, але і я не дурний. Я не буду з тобою битись.
- Чорт забирай! Ну ти і свиня! Могли б обійтись без крові,- Нік вихопив меч.
Один з бандитів спробував напасти, але Нік ухилився від удару та вдарив його в спину. Чоловік ухилився від удару з-заду і рубонув противника по коліну. Іншого він рубонув по грудях. Ще одному жорстоко віжрубав голову. На Ніка напав Клерус. Він атакував своєю сокирою дуже швидко, але Нік встигав ухилятись від ударів. Ухилившись від чергового удару, Нік зробив перекат по землі і опинився за спиноб противника. Чоловік вдарив Клеруса в спину, але той з розвороту махнув сокирою. Нік не очікував цього удару, але встиг ухилитись і вдарити мечем по руках Клеруса. Вождь бандитів випустив з рук сокиру. Нік теж кинув меч на землю. Клерус побіг на Ніка та повалив його на землю. Бандит почав швидко та сильно бити чоловіка в обличчя. Нік зміг закритись руками від ударів. Один з ударів Нік відбив та вдарив Клеруса в обличчя. Це дало можливість вибратись з під бандита. Чоловік сильно вдарив бандита ногою в обличчя. Обличчя Клеруса було залите кров'ю.
- Годі!- крикнула Софія.
Нік глянув на неї та зупинився.
- Ха-ха-ха, Ніку,- виплюнув кілька зубів Клерус,- Тебе зупинила якась жінка. Втрачаєш свою форму.
Нік промовчав та відпустив бандита.
- Я пропонував тобі приєднатись до нас!- крикнув Клерус.- Ти вовк. Вовчий клан - це зграя, а без зграї вовк помирає.
- Краще бути самотнім вовком ніж грабувати бідних селян і казати, що ми відновлюємо справедливість.
Нік сів на коня.
- Ти йдеш?- спитав чоловік в Софії.
Майже весь наступний день вони їхали мовчки. Лише під вечір вона заговорила до нього.
- Куди ми їдемо?- спитала Софія.
- В Явіксхольм.
- Звідти ти відправишся додому.
- Чому ти допомагаєш мені?
- Просто сидіти і кинути людину на течію долі - це не про мене. А ти?
- Що я?- не зрозуміла дівчина.
- Чому ти втекла з міста?
- Це особисте.
- Добре, що заради тебе я ризикував своїм життям.
- Мої батьки померли, коли я була дитиною. Лакем єдиний, хто піклувався про мене. Одного разу від Султана Хакима прийшов лист, що мені вже є 15, тому Лакем має вибрати мені нареченого до 16 років. Лакем не хотів мене примушувати, тому не став вибирати. Одного дня мене запросив до мене Султан Хаким. Він сказав, що оскільки, Лакем не вибрав для мене нареченого, то він це зробить за нього. Ми з Лакемом прибули сюди, бо султан хотів вигідного політичного шлюбу в Пендорі, але я втекла, бо не хотіла одружуватись на старому королю. Ти, можливо, думаєш, що я дурна, але я вірю, що існує любов.
- Ти не одна в це віриш. І, чесно кажучи, ти найсміливіша за всіх, кого я бачив. Не кожна втече від короля і буде огризатись найнебезпечнішому бандиту півночі.
- Дякую,- усміхнулась Софія.
Раптово Нік почув якийсь шурхіт та витягнув меча.
- Опусти сокиру, пацан, а то поранишся,- сказав старий і добре озброєний чоловік.
- Я можу поранити тебе.- мовив Нік.- Хто ти?
З-за дерев вийшло ще кілька людей.
- Розвідка Королівства Вегір. Леді Софія піде з нами.
- Мені начхати хто ви і звідки. Нікуди вона з вами не піде.
- Ти мене втомлюєш. Я не хочу тратити свій час на тебе. Просто йди геть.
- Не сьогодні, друже.
- Вбий його,- дав наказ старий чоловік.
Один з солдатів швидко підійшов до Ніка. Нік спробував вдарити першим, але не вийшло і отримав удар в лице. Тоді Нік замахнувся для другого удару, але розвідник ухилився. Тоді чоловік вирішив використати іншу тактику - замість сильних ударів використовувати швидкі. Тепер розвідник не встигав ухилятись і витягнув ножа, але Нік встиг ухилитись від його удару. Він зробив пірует та відрубав противнику ногу.
- Тепер ти що скажеш?- спитав Нік, обернувшись до старого.
Чоловік побачив, що противник тримає в руках лук. За мить одна стріла опиняється в грудях Ніка, а тоді ще дві зовсім поряд. Молодий чоловік впав на землю. Над ним схилилась Софія, щоб якось допомогти. Нік встигає побачити саранидського коня, який вбиває вегірського розвідника. Нік знепритомнів.
Емір Лакем зліз з коня.
- Йому потрібна допомога,- схивльовано сказала Софія.
- Все буде добре. Він виживе.
Сьогодення
- Софіє?!- спитав Нік.
- Ти згадав?
- Так. Ми ще обов'язково поговоримо, але зараз тут занадто небезпечно. Тобі треба сховатись.
- Добре. Я добре знаю підземелля.
- Йди туди і веди з собою якомога більше людей.
- Добре. Бережи себе.
Нік кивнув їй і побіг в тому напрямку, куди бігли Лезаліт і Борча. Він побачив, що в них неприємності. Вони вступили в бій з загоном найманих вбивць.
- Чорт, буде печально, якщо ми здохнемо тут,- сказав Борча.
- Не сьогодні,- сказав Нік та втрутився в бійку.
Нік використав рунні камені відьмака, тому руни на мечі засвітились. Чоловік відчув, що меч став набагато легшим та ним стало набагато легше керувати. Інколи, при ударі противник загорявся, заморожувався, відлітав на кілька метрів. Це буває доволі рідко, але Нікові цього цілком вистачало. Разом з Ніком, Борча та Лезаліт справились з противниками.
Трійця ввірвалась в зал переговорів. Королі доволі непогано тримались проти найманих вбивць, але цього було недостатньо. Нік напав на найближчого противника та розрубав його навпіл. Лезаліт підбіг до Короля Яроглека та допоміг йому перемогти вбивцю. Борча рвятував Короля Рагнара. Через кілька хвилин вони відбили напад. Король Гравет був серйозно раненим, але Борча допоміг йому затягнути рану.
- Чудова робота,- несподівано оптимістично сказав Король Яроглек,- Лезаліт, Борча, дворянського титулу вам не дам, але нагороду отримаєте. Добре, що привели мені його.
- Що?!- не зрозумів Нік.
- Панове, я вас тут зібрав, щоб повідомити, що Чорний Орден напав на нас не просто так. Вони хотіли позбутись нас та отримати нащадка Кальрадійської Імперії - його,- Король Яроглек вказав на Ніка.- Він істинний король Кальрадії, тому ми маємо щось робити. Я пропоную позбутись від цього. Тихо і без розголосу.
- Що?!
- Він загроза для всіх нас, тому коли я дізнався, що нащадок імператора знову в Кальрадії, я одразу почав думати над тим, що зібрати всіх нас тут.
- Ти хворий покидьок!- крикнув Гравет,- Ти чудово знав, що Чорний Орден скористається цим.
- Знав, але якби сказав вам, ви б привели свої війська і Орден не напав би на нас. Тож, що ви думаєте?
- Я не зрозумів, що тут, нахрін, відбувається?- втрутився Нік.
- Ти все чув, а тепер замовкни,- мовив Яроглек.
- Він врятував мені життя тут,- сказав Хаким,- я не буду забирати в нього його життя.
- Завдяки йому, моя столиця чиста від бандитів,- сказав Король Харлаус.
- Роби як знаєш, Яроглеку,- сказав Саньяр-Хан.
- Відведіть його в підземелля,- зкомандував Яроглек.
Борча і Лезаліт вивели Ніка з залу.
На місто Дирим наступала величезна армія. По чисельності, вона була приблизно в 10 разів більшою, ніж армії всіх королів, які прибули в Дирим. Нік та Лезаліт піднялись на стіну. Вона розгледіли, що армія була добре озброєна. Всі звернули увагу на те, що вони були в повністю чорних обладунках.
- Чорний Орден,- сказав Нік.
- Серйозно? А ми й не побачили,- мовив Борча, що піднявся на стіну.
Нік бачив, що деякі солдати, що захищали місто, в паніці.
- Треба діяти, бо наших просто розіб'ють,- мовив Борча.
- Нам треба захистити ціль,- нагадав Лезаліт.
Хто знає, як би все склалось, якби він звернув увагу на ці слова, але він пропустив їх повз вуха. В натовпі міщан, які ховались хто де міг, він побачив дівчину, які, здається, десь вже бачив раніше. Несподівано, невелика група солдатів вибігла з одного з будинків та почала вбивати людей. Троє солдатів вирішили "розважитись" з дівчиною, тому напали на неї.
- Така красива,- говорив один.
- Ще й з благородної сім'ї,- мовив другий.
- Відпустіть мене! Я вам заплачу!
Нік розумів, що в них небагато часу, але вирішив допомогти дівчині.
Чоловік швидко пішов до неї. Він швидким ударом меча заколов одного з солдатів в спину. Другий побачив це та спробував атакувати, але Нік ухилився від удару та рубанув противника. Третій схопив дівчину та приставив ніж до горла.
- Тільки спробуй підійти і вона здохне,- сказав солдат.
- Чого тобі треба?- спитав Нік.
- Я хочу, щоб ти пішов звідси! Вже!!!
- Тільки з нею.
- Е,ні. Вона залишиться зі мною.- солдат різко повернув голову дівчини та поцілував її в губи. Дівчина вдарила солдата в ногу.
Нік скористався моментом, тому швидко вибив ніж з рук та спритним рухом відрубав їх.
- Пробач, що тобі довелось це побачити,- сказав Нік до дівчини.
- Дякую, Ніку,- несподівано мовила дівчина і обняла його.
- Ми знайомі?- спитав чоловік.
- Ти не пам'ятаєш? П'ять років тому, в Равенстерні.
Голова чоловіка жахливо заболіла, ніби хтось сильно вдарив його величезним молотом. Настільки сильного головного болю в нього ще не було. Нік впав на землю.
5 років тому
Нік прогулювався по ринку міста Равенстерн. Він приніс три шкури оленя на продаж.
- Дам тобі 400 динар,- мовив торговець.
- 400 динар? Серйозно? Мені стріли дорожче обійшлись,- обурився Нік.
- 450 - максимум. Для тебе це найвигідніше. За більшу ціну в тебе куплять в Явіксхольмі, але доки туди дойдеш тільки більше грошей витратиш.
- Чорт,- вилаявся Нік,- Добре. Давай.
В той же момент на ринок в'їхала колона солдатів. Близько 50 воїнів в красивих і товстих обладунках на сильних конях, лучники, мечники. За ними в кареті їхав якийсь лорд, а коло нього сиділа красива та молода дівчина. За ними йшла така ж кількість охорони, що й спереду.
- Хто це?- спитав Нік в торговця.
- Люди кажуть, що це якась делегація з Кальрадії. З Саранидського Султанату. Від Султана Харима...ні...Султана Хамума.
- Султана Хакима,- мовив Нік.
- Так. Ти звідки знаєш?
- Книги читаю.
- Забавно. Люди кажуть, що це Емір Лакем - найкрасивіший васал того султана, а поряд з ним їхала його сестра-красуня Леді Софія.
- Чому вони приїхали сюди аж з Кальрадії?- спитав Нік.
- Не знаю. Кажуть, що це дуже таємно.
- Зрозуміло,- мовив Нік.
- Що будеш зараз робити?
- Не знаю. Напевне, поїду додому.
- Це не менш таємно ніж переговори королів, тому я тобі не скажу. Я ж знаю, що за 50 динар ти і рідну матір продаси.
- Йди давай і не говори багато.
Чоловік переночував в місті, а на наступний день вирушив в подорож. Він їхав кілька годин, доки не побачив дівчину, що проскакала коло нього неймовірно швидко. Він вирішив наздогнати її. Нік догнав її через годину.
- Кудись зібралась?- спитав Нік. Він не бачив її лиця, тому не знав, хто перед ним.
- Не твоє діло,- відповіла дівчина, опустивши голову вниз.
Раптово коло Ніка впала на землю стріла.
- От чорт,- мовив Нік, оглядаючись навколо. Їх оточило два десятки бандитів, які були готові стріляти в будь-який момент.
До них підійшов вождь племені.
- Ви дивіться хто тут у нас - молода дівиця. Далеко ти від міста.
- Забери свої руки,- відгризнулась Леді Софія,- а то зламаю.
Нік впізнав її, як тільки довгий капюшон впав з її голови. Її красиве коричневе волосся було доволі довгим та досягало нижньої частини спини.
- Не добре, щоб мале дівча ламало руки дорослому чоловікові. Все таки, майбутня дружина має бути доброю та покірною.
- Ти дійсно думаєш, що тобі вдасться переконати її одружитись на тобі?- втрутився Нік.
- Легендарний Нік Блек,- вождь підійшов до чоловіка,- "Мисливець за головами", "Винищувач злочинців", "Ангел добра".
- Клерусе, про мене й справді так говорять? Я приємно вражений.
- Минулого разу ми зустрічались, коли ти і твої десятеро людей перемогли дві сотні моїх найкращих головорізів.
- Так. Чудова тоді була битва.
- Тоді ти мене переміг, але зараз ти сам, а в мене 2 тисячі воїнів. Я можу хоч зараз піти на Равенстерн.
- Так, можеш, але помреш через секунд 30. Хоча ні, ти дволі великий, тому через секунд 40.
- Я краще піду до Нольдорів. Ельфи непогані гроші за тебе платять.
Нік злякався, але не показав цього.
- Мені завжди було цікаво,- продовжив Клерус,- хто сильніший: легендарний Нік Блек чи нольдорський ельф?
- Я маю дещо цікавіше. Двобій. Ти і я.- говорив Нік.
- І яка мені з цього користь?
- Ти можеш перемогти мене. Легендарного Ніка Блека. В тебе зараз є 2 тисячі воїнів, але буде 20 тисяч, коли всі північні племена підуть за тобою. Враховуючи скільки проблем я приніс для Джату, то й вони будуть твоїми союзниками, тому ще додаткові 30 тисяч кінноти. Ти зможеш створити свою державу, де не буде законів, а лише твоє слово. Після того як ти створиш державу, весь кримінальний світ буде твоїм.
Клерус фальшиво засміявся.
- А ти непоганий! Реально хороший! Вмієш переконувати, але не цього разу. Ти розумний, але і я не дурний. Я не буду з тобою битись.
- Чорт забирай! Ну ти і свиня! Могли б обійтись без крові,- Нік вихопив меч.
Один з бандитів спробував напасти, але Нік ухилився від удару та вдарив його в спину. Чоловік ухилився від удару з-заду і рубонув противника по коліну. Іншого він рубонув по грудях. Ще одному жорстоко віжрубав голову. На Ніка напав Клерус. Він атакував своєю сокирою дуже швидко, але Нік встигав ухилятись від ударів. Ухилившись від чергового удару, Нік зробив перекат по землі і опинився за спиноб противника. Чоловік вдарив Клеруса в спину, але той з розвороту махнув сокирою. Нік не очікував цього удару, але встиг ухилитись і вдарити мечем по руках Клеруса. Вождь бандитів випустив з рук сокиру. Нік теж кинув меч на землю. Клерус побіг на Ніка та повалив його на землю. Бандит почав швидко та сильно бити чоловіка в обличчя. Нік зміг закритись руками від ударів. Один з ударів Нік відбив та вдарив Клеруса в обличчя. Це дало можливість вибратись з під бандита. Чоловік сильно вдарив бандита ногою в обличчя. Обличчя Клеруса було залите кров'ю.
- Годі!- крикнула Софія.
Нік глянув на неї та зупинився.
- Ха-ха-ха, Ніку,- виплюнув кілька зубів Клерус,- Тебе зупинила якась жінка. Втрачаєш свою форму.
Нік промовчав та відпустив бандита.
- Я пропонував тобі приєднатись до нас!- крикнув Клерус.- Ти вовк. Вовчий клан - це зграя, а без зграї вовк помирає.
- Краще бути самотнім вовком ніж грабувати бідних селян і казати, що ми відновлюємо справедливість.
Нік сів на коня.
- Ти йдеш?- спитав чоловік в Софії.
Майже весь наступний день вони їхали мовчки. Лише під вечір вона заговорила до нього.
- Куди ми їдемо?- спитала Софія.
- В Явіксхольм.
- Звідти ти відправишся додому.
- Чому ти допомагаєш мені?
- Просто сидіти і кинути людину на течію долі - це не про мене. А ти?
- Що я?- не зрозуміла дівчина.
- Чому ти втекла з міста?
- Це особисте.
- Добре, що заради тебе я ризикував своїм життям.
- Мої батьки померли, коли я була дитиною. Лакем єдиний, хто піклувався про мене. Одного разу від Султана Хакима прийшов лист, що мені вже є 15, тому Лакем має вибрати мені нареченого до 16 років. Лакем не хотів мене примушувати, тому не став вибирати. Одного дня мене запросив до мене Султан Хаким. Він сказав, що оскільки, Лакем не вибрав для мене нареченого, то він це зробить за нього. Ми з Лакемом прибули сюди, бо султан хотів вигідного політичного шлюбу в Пендорі, але я втекла, бо не хотіла одружуватись на старому королю. Ти, можливо, думаєш, що я дурна, але я вірю, що існує любов.
- Ти не одна в це віриш. І, чесно кажучи, ти найсміливіша за всіх, кого я бачив. Не кожна втече від короля і буде огризатись найнебезпечнішому бандиту півночі.
- Дякую,- усміхнулась Софія.
Раптово Нік почув якийсь шурхіт та витягнув меча.
- Опусти сокиру, пацан, а то поранишся,- сказав старий і добре озброєний чоловік.
- Я можу поранити тебе.- мовив Нік.- Хто ти?
З-за дерев вийшло ще кілька людей.
- Розвідка Королівства Вегір. Леді Софія піде з нами.
- Мені начхати хто ви і звідки. Нікуди вона з вами не піде.
- Ти мене втомлюєш. Я не хочу тратити свій час на тебе. Просто йди геть.
- Не сьогодні, друже.
- Вбий його,- дав наказ старий чоловік.
Один з солдатів швидко підійшов до Ніка. Нік спробував вдарити першим, але не вийшло і отримав удар в лице. Тоді Нік замахнувся для другого удару, але розвідник ухилився. Тоді чоловік вирішив використати іншу тактику - замість сильних ударів використовувати швидкі. Тепер розвідник не встигав ухилятись і витягнув ножа, але Нік встиг ухилитись від його удару. Він зробив пірует та відрубав противнику ногу.
- Тепер ти що скажеш?- спитав Нік, обернувшись до старого.
Чоловік побачив, що противник тримає в руках лук. За мить одна стріла опиняється в грудях Ніка, а тоді ще дві зовсім поряд. Молодий чоловік впав на землю. Над ним схилилась Софія, щоб якось допомогти. Нік встигає побачити саранидського коня, який вбиває вегірського розвідника. Нік знепритомнів.
Емір Лакем зліз з коня.
- Йому потрібна допомога,- схивльовано сказала Софія.
- Все буде добре. Він виживе.
Сьогодення
- Софіє?!- спитав Нік.
- Ти згадав?
- Так. Ми ще обов'язково поговоримо, але зараз тут занадто небезпечно. Тобі треба сховатись.
- Добре. Я добре знаю підземелля.
- Йди туди і веди з собою якомога більше людей.
- Добре. Бережи себе.
Нік кивнув їй і побіг в тому напрямку, куди бігли Лезаліт і Борча. Він побачив, що в них неприємності. Вони вступили в бій з загоном найманих вбивць.
- Чорт, буде печально, якщо ми здохнемо тут,- сказав Борча.
- Не сьогодні,- сказав Нік та втрутився в бійку.
Нік використав рунні камені відьмака, тому руни на мечі засвітились. Чоловік відчув, що меч став набагато легшим та ним стало набагато легше керувати. Інколи, при ударі противник загорявся, заморожувався, відлітав на кілька метрів. Це буває доволі рідко, але Нікові цього цілком вистачало. Разом з Ніком, Борча та Лезаліт справились з противниками.
Трійця ввірвалась в зал переговорів. Королі доволі непогано тримались проти найманих вбивць, але цього було недостатньо. Нік напав на найближчого противника та розрубав його навпіл. Лезаліт підбіг до Короля Яроглека та допоміг йому перемогти вбивцю. Борча рвятував Короля Рагнара. Через кілька хвилин вони відбили напад. Король Гравет був серйозно раненим, але Борча допоміг йому затягнути рану.
- Чудова робота,- несподівано оптимістично сказав Король Яроглек,- Лезаліт, Борча, дворянського титулу вам не дам, але нагороду отримаєте. Добре, що привели мені його.
- Що?!- не зрозумів Нік.
- Панове, я вас тут зібрав, щоб повідомити, що Чорний Орден напав на нас не просто так. Вони хотіли позбутись нас та отримати нащадка Кальрадійської Імперії - його,- Король Яроглек вказав на Ніка.- Він істинний король Кальрадії, тому ми маємо щось робити. Я пропоную позбутись від цього. Тихо і без розголосу.
- Що?!
- Він загроза для всіх нас, тому коли я дізнався, що нащадок імператора знову в Кальрадії, я одразу почав думати над тим, що зібрати всіх нас тут.
- Ти хворий покидьок!- крикнув Гравет,- Ти чудово знав, що Чорний Орден скористається цим.
- Знав, але якби сказав вам, ви б привели свої війська і Орден не напав би на нас. Тож, що ви думаєте?
- Я не зрозумів, що тут, нахрін, відбувається?- втрутився Нік.
- Ти все чув, а тепер замовкни,- мовив Яроглек.
- Він врятував мені життя тут,- сказав Хаким,- я не буду забирати в нього його життя.
- Завдяки йому, моя столиця чиста від бандитів,- сказав Король Харлаус.
- Роби як знаєш, Яроглеку,- сказав Саньяр-Хан.
- Відведіть його в підземелля,- зкомандував Яроглек.
Борча і Лезаліт вивели Ніка з залу.
Коментарі