Чорний фургон, швидко рухаючись вулицями Лос-Анджелеса, різко повернув на одному з багатьох поворотів та продовжив свій рух значно вужчою вуличкою. Всередині транспорту, окрім водія та його помічника, сиділо десятеро добре озброєних солдатів, які перевіряли своє спорядження та готували зброю.

- Значить так,- почав Біллі Руссо, вставивши магазин з боєприпасами в автомат,- Кілька годин тому нам стало відомо, що група людей, яким було довірено найвищий рівень секретності, порушили договір про нерозголошення. Тим самим, вони ставлять під загрозу секретність проекту. У нас є наказ від генерала О’Нілла затримати злочинців та доставити їх на базу. Застосовувати зброю дозволено у випадку крайньої необхідності.

- Це зрозуміло, сер,- бадьоро сказав один з солдатів, вірячи в їхній успіх.

- Чудово,- мовив Біллі та перевів погляд на водія. Вже через хвилину фургон зупинився коло будівлі просторого, але покинутого складу.- Діємо швидко.

Солдати швидко відчинили задні двері та вистрибнули з транспорту, займаючи позиції. Сам Біллі вийшов одним з останніх. Майор у найсучаснішому військовому спорядженні озирнувся навколо, а тоді приєднався до решти солдатів, які підійшли до входу.

- Поліція повідомила, що місцевість ізольовано,- мовив по рації Тайлер.

- Зрозумів,- мовив Біллі та жестом наказав солдатам заходити всередину.

Молодий лейтенант легко кивнув та першим зайшов всередину. Одразу за ним рушили Вільям та решта солдатів. Опинившись у приміщенні, вони одразу звернули увагу на військову техніку та ящики з боєприпасами. Чоловік одразу зрозумів, що цього б вистачило для ведення невеликої війни у місті. Проте, напад солдатів застав противників зненацька. Схопивши зброю, вони одразу відкрили вогонь по ворогах. Солдати одразу ж зайняли вигідну позицію, щоб вести вогонь у відповідь. Тим не менш, опонентів було занадто багато.

- Прикрий!- мовив Біллі до молодого лейтенанта, що стояв неподалік від нього.

Солдат легко кивнув командиру і той, скориставшись моментом, швидко перебіг у сліпу для противників зону. Йдучи темним коридором між стіною складу та цілою стіною різних ящиків, Вільям швидко просувався вперед, щоб зайти в тил противників. Проте, в якийсь момент, він натрапив на одного з ворогів, який вирішив зробити так само. Біллі одразу підняв зброю, але не вистрелив, коли побачив перед собою 16-річного хлопця, який, можливо, вперше тримав зброю в руках. Здається, так і було, адже він натиснув на курок, але почув лише тихе клацання. Відкинувши старий автомат в сторону, підліток витягнув ножа та спробував вдарити досвідченого солдата. Біллі вправно ухилився від першого удару та боляче вдарив малого в коліно, від чого той впав на підлогу. Ще не встиг хлопець піднятись на ноги, коли Вільям боляче вдарив його ногою по голові, остаточно поваливши на підлогу.

- Ти вибрав не ту сторону,- спокійно сказав майор, схилившись коло підлітка.

Раптом, солдат побачив біле світло, яке за секунду стало значно яскравішим. Тієї ж миті воно зникло, як і хлопець, що лежав просто перед Вільямом. Майор вражено озирнувся навколо та почув, що стрільба припинилась.

- Що за хрінь?- тихо мовив чоловік та, пройшовши вузьким проходом між ящиками, побачив, що на складі залишились лише його солдати.

- Ми побачили лише яскраве світло, яке забрало кожного з них.

- Так, я це бачив,- мовив Біллі та торкнувся рації,- Тайлере, скажи поліції, щоб вони не випускали нікого з ізольованої зони.

- Вони втекли?- спитав капітан.

- Схоже на те, але я б не хотів, щоб хтось ще вислизнув від нас.

Біллі розчаровано видихнув та, обернувшись, пішов до виходу з приміщення.

***

Молодий на вигляд солдат вийшов з чистого та просторого офісного ліфта, в якому поруч з ним їхало ще троє офісних працівників. Майор Руссо швидко пройшов коридором з скляними стінами, через які прекрасно видно робоче місце кожного працівника. Глянувши на кількох з них, Біллі звернув увагу, що кожен з них заклопотаний своїми справами, які потребують негайно втручання. Тим не менш, деяким з них вдалось знайти час на розмови чи відпочинок.

Втім, зайнятість офісних працівників не цікавила солдата, який швидко пройшов коридором та підійшов до красивих дерев’яних дверей.

- Заходьте,- мовила молода жінка, почувши стукіт у двері та, піднявши голову, побачила, що майор вже стояв на порозі.- Пробачте, не побачила вас.

- Колись це було одним з головних завдань у моїй роботі,- мовив Біллі, сівши навпроти жінки.

- Не любите форму?- спитала Елізабет, звернувши увагу на шкіряну куртку чоловіка та зручні джинси.

- Цей одяг мені подобається значно більше. Міс Грей, я домовлявся про зустріч з генералом О’Ніллом.

- На жаль, генерал відлетів по справах, тому деякий час буде відсутній. Тим не менш, ви можете всі питання обговорити зі мною. Він надав мені найвищий доступ секретності.

- Радий це чути.

- Як пройшла рятувальна операція?- спитала жінка, відклавши в сторону кілька паперів над якими працювала до приходу відвідувача.

- Ніби ви не знаєте.

- Жаль чути... Я вірила, що ви впораєтесь.

- Скажем так... Мене ніхто не готував до інопланетян та космічних кораблів.

- Вас можна зрозуміти. В армії Сполучених Штатів такого курсу не передбачено. Проте, Джек О’Нілл, який першим пройшов через браму, також не був до цього готовий. Як і керівництво проекту.

- Можливо, ви праві,- мовив Біллі, оглянувши кабінет,- До такого неможливо підготуватись.

- Отож, що ви хотіли обговорити з генералом?- спитала Елізабет, глянувши просто в очі Вільяма.

- Він повідомив, що зі складів почали зникати інопланетні артефакти, які було отримано за час роботи проекту. Так само, він не двозначно натякнув, що це може стати серйозною проблемою, тому з цим треба щось робити.

- Так, це правда. Ми підозрюємо групу зрадників з колишньої організації “Trust”, але, на жаль, у нас не вистачає доказів, щоб це довести.

- Саме тому, генерал довірив мені цю справу. Не те, щоб він давав мені вибір, але я погодився взятись за це. Я й не знав, що мені прийдеться воювати з 16-річними підлітками.

- Наші противники не бояться вдаватись до... холоднокровних засобів ведення війни,- мовила Елізабет,- Значить, останній місяць ви стежили та відловлювали зрадників?

- Краще б я повернувся на планету, якби знав, що мене чекає. Тим не менш, вчора я зіткнувся з дечим особливим.

Біллі потягнувся до свого наплічника та витягнув кілька фото, які передав співрозмовниці. Це були кадри з відеозапису вчорашнього штурму, на якому чітко видно момент зникнення противників у яскравому світлі.

- Телепорт Азгардів,- тихо мовила жінка, переглядаючи фотографії.

- Що?- перепитав Біллі.

- Азгарди створили телепорт, який здатен переміщувати людей...

- Я знаю, як працює телепорт,- перебив Біллі,- Ви хочете сказати, що нашим ворогам допомагають азгарди? Я думав, що вони загинули.

- Саме так. Їхня раса вимерла кілька років тому. Всі до єдиного. Тим не менш, вони поділились цією технологією з нами. Крім того, нею володіли деякі гоа’улди.

- Сумніваюсь, що ці нарцистичні, зарозумілі, мерзотні змії стали б допомагати людям... Навіть нашим ворогам.

- Якщо “Одісей” чи інший корабель людей, який знаходиться на орбіті, не повідомили про присутність іншого об’єкта, значить, це хтось з них.

- Значить, мені треба якось проникнути на борт одного з космічних кораблів?

- На щастя, ні,- сказала жінка, відклавши фото в сторону,- Ми просто віддамо наказ, щоб вас прийняли. Знаєте, інколи люди в офісі можуть бути корисними для таких вояків, як ви.

- Я в цьому ніколи не сумнівався.

- Будьте готові через кілька годин. Я особисто відправлю вам повідомлення.

Біллі легко кивнув та, піднявшись з місця, покинув кабінет.

***

Двоє озброєних та прекрасно екіпірованих чоловіків опинились на місці, де ще секунду тому було яскраве світло. Зрозумівши, що вони опинились у зовсім іншому місці, солдати озирнулись та одразу звернули увагу на величезне вікно, через яке можна було побачити прекрасну Землю з орбіти.

- Завжди хотів побувати в космосі,- захоплено мовив Тайлер, не зводячи погляду з планети,- Вау!

- Вражає, хіба не так?- усміхнено мовив чоловік в уніформі екіпажу космічного корабля,- Полковник Річард Саймон, командир космічного корабля “Одісей”.

- Виглядає вражаюче,- щиро сказав Біллі.

- Це ще навіть не сота частина того, що можна побачити тут. Ходімо,- полковник махнув рукою та повів гостей коридорами,- Мені не дуже хотіли говорити про вашу ціль на цьому борту. Тим не менш, мені вдалось дізнатись, що ви тут для якогось розслідування.

- Можна й так сказати.- відповів Біллі.

- Радий побачити вас особисто, містере Руссо,- сказав полковник,- Я багато цікавого про вас читав та нещодавно дізнався, що саме ви можете стати іскрою, яка відродить проект... Я думав, що розслідуваннями займається Комітет надзвичайних ситуацій чи хтось з цивільних.

- Цього разу обрали нас,- мовив Тайлер, йдучи трохи позаду,- Керівництво впевнене, що ми будемо більш ефективними. Крім того, ми підкоряємось наказам згори... Чи тепер знизу?

- З Пентагону,- сказав Біллі і Тайлер легко кивнув.

- Про це мене також попередили, тому попереджу вас одразу: це мій корабель і життя моїх людей буде в пріоритеті.

- Ми на це сподіваємось, адже, в такому випадку, ціль у нас одна.

Вони ще кілька хвилин йшли сірими коридорами, слухаючи не найцікавіші розповіді полковника про функції корабля та його історію. Втім, коли Вільям почав відчувати втому, вони вийшли на головний місток, який його, як фаната наукової фантастики, дійсно вразив. Півтора десятка людей працювали у доволі просторому приміщенні. Позаду була зоряна карта та кілька різних комп’ютерів. Ближче до широкого і панорамного вікна розміщувалось крісло капітана, а з обох боків від нього два невеликих, але потужних комп’ютери, через які здійснювалось основне керування кораблем. Втім, між кріслом капітана та вікном було достатньо місця для цілої команди, куди найчастіше телепортували людей з поверхні планети. Біллі озирнувся навколо та пройшов кілька кроків вперед, підійшовши до великого вікна, через яке відкривався прекрасний вид на передню частину корабля, космічний простір та Землю.

- Радий, що вам сподобалось,- легко посміхнувся полковник, спостерігаючи за реакцією Вільяма та Тайлера.

- Змушений сказати, полковнику, що це дійсно вражає. Я з дитинства хотів побувати в космосі. Вам дуже пощастило, що ви маєте можливість перебувати тут кожного дня.

- Мені, звісно, дуже приємно це чути, але не забувайте, що у вас є завдання. Я, як ніхто, зацікавлений в тому, щоб ви швидше його виконали та покинули судно. Тоді ми б могли повернутись до роботи.

- Зробимо все, що у наших силах,- сказав Біллі, повернувшись до полковника.

- Можливо, вам варто показати ще щось?

- Ні, не варто.

Час на кораблі відчувався інакше. Невизначеність того, чи зараз день, чи ніч, дуже напружувала тих, хто не був готовий до настільки різких змін. Спочатку, Тайлеру було доволі непросто працювати в такому стані, але, зрештою, організм солдата почав звикати до нових умов. Чоловік повільно йшов сірими коридорами “Одісея”, розглядаючи план корабля на невеликому робочому планшеті, який позичив у Біллі. Інколи, поруч з ним проходили люди, які поспішали по власних справах. Зрештою, оминувши черговий поворот, капітан відчув, як його хтось гукає.

- Доброго дня,- мовила незнайомка, намагаючись перевести подих. Тайлер одразу звернув увагу, що вона дуже схвильована. Крім того, одяг вказував на те, що вона постійний член екіпажу корабля,- Вас звати Вільям Руссо?

- Ні, ви помилились,- сказав Тайлер та одразу побачив розчарування на обличчі жінки,- Втім, я впевнений, що можу вам допомогти.

- Ви з його команди?

- Так. Щось типу того.

- Це чудово... Я чула, що ви прийшли для того, щоб провести якесь розслідування. Підозрюю, ви шукаєте зрадника, який якось нашкодив проекту... Я хотіла сказати, що він є на цьому кораблі. І у мене є підозри, де він зараз може бути.

- Знаєте,- мовив солдат та озирнувся навколо, щоб переконатись, що їх ніхто не слухає,- Вам варто бути обережнішою у своїх висловлюваннях. Якщо ви не праві — будуть проблеми.

- Я знаю. Ви можете піти зі мною.

Тайлер мовчки кивнув та пішов за жінкою. Сховавши планшет, чоловік однією рукою тримав автомат. Через кілька хвилин вони спустились на один з нижчих рівнів. Пройшовши кілька кроків коридором, солдат дійшов до того місця, де світло вже не працювало.

- Так має бути?- спитав чоловік.

- Цю частину було пошкоджено в останньому бою проти ворожого корабля.

- Я гляну, що там, а ви, поки що, чекайте тут.

Увімкнувши ліхтарик, солдат підняв автомат та повільно рушив вперед, уважно оглядаючи кожен куточок темного коридору. Звісно, до цього моменту у нього бували завдання у вузьких та темних приміщеннях, але факт того, що він знаходиться на космічному кораблі, непокоїв його. Свідомість підказувала, що варто бути обережнішим.

Тільки він почав думати, що дарма хвилюється, як натрапив на тіло, що лежало на підлозі. З одягу одразу стало зрозуміло, що це член екіпажу, який, скоріше за все, проводив ремонт у цій частині корабля. Без експерта стало зрозуміло, що у жертви зламана шия. Тайлер вже зібрався оглянути коридор дальше, сподіваючись знайти вбивцю, але отримав сильний удар в потилицю. Він одразу втратив рівновагу, впав на підлогу та знепритомнів.

***

Чоловік отямився через кілька годин. Тайлер одразу відчув, що лежить на зручному ліжку, вкритий білий покривалом. Розплющивши очі, він побачив перед собою Біллі та полковника Річарда Саймона, які щось обговорювали між собою. Втім, Вільям одразу звернув увагу на товариша, тому перервав розмову.

- Хей, сонько!- мовив Біллі, коли Тайлер спробував сісти на ліжку,- Не спіши, ковбой. Тобі треба відпочити.

- Все нормально,- мовив солдат, потираючи потилицю, яка досі неприємно боліла.

- Правда? Тебе знайшли непритомним на одному з пошкоджених рівнів. Знаєш, нам не дуже допоможе, якщо тебе знаходитимуть поряд з трупами. Мені вдалось переконати полковника, що це не твоїх рук справа, але екіпаж може з цим не погодитись. Якого хріна тебе туди понесло?

- Я хотів дещо перевірити.

- Це не відповідь,- значно серйозніше сказав Біллі,- Очевидно, на тебе напали. Ти бачив, хто це був?

- Ні.

- Впевнений?

- Так, я впевнений. Все нормально. Просто був неуважним. Цього більше не повториться.

- Звісно, не повториться.- сказав Біллі,- Я тимчасово забрав зброю та спорядження, щоб ти міг полежати.

- Наш медичний персонал рекомендує вам деякий час відпочити, капітане Грахам,- втрутився в розмову полковник,- Повірте, їхні рекомендації краще не ігнорувати.

- Візьму це до уваги,- розчаровано сказав Тайлер, відкинувшись на подушці.

- Не будемо тобі заважати,- мовив Біллі та, разом з полковником, покинув медпункт.

Пролежавши кілька хвилин, солдат вирішив, що не слухатиме порад свого товариша. Він не міг просто лежати, поки на космічному кораблі ходить вбивця. Саме тому, чоловік швидко піднявся з ліжка та, оминувши медичний персонал, покинув медпункт. Кілька хвилин він блукав коридорами, поки, нарешті, не побачив знайоме обличчя.

- Почекай!- вигукнув Тайлер, підбігши до дівчини.

Наздогнати її було неважко, тому вже через кілька секунд солдат міцно схопив її за руку та притиснув до стіни.

- Мені жаль, що з вами так сталось,- злякано сказала дівчина,- Я не знала, що все обернеться саме так.

- Ти була там зі мною? Що сталось?

- Я не знаю. Я чекала вас майже півгодини, а коли ви так і не повернулись, я швидко побігла глянути, що з вами. Побачивши, що ви непритомні, я кинулась кликати на допомогу.

- Досвід підказує мені, що не варто вірити таким, як ти,- сказав Тайлер та, після кількох секунд роздумів, все ж, відпустив дівчину,- Проте, здоровий глузд підказує, що ти просто не здатна на таке.

- Батільда Стров,- мовив грубий голос з гучномовця. Система зв’язку була на всьому кораблі, тому звернення чули всі,- Вас викликає полковник Саймон. Прошу пройти на місток. Повторюю: за наказом полковника Саймона, Батільді Стров пройти на головний місток.

- Мені потрібно йти,- мовила жінка і солдат знову відчув нотки переляку в її голосі,- Надіюсь, що ми ще зможемо поговорити.

Розуміючи, що на кораблі відбувається щось дуже нехороше, Тайлер прийняв рішення піти одразу за нею. Вже через три хвилини чоловік піднявся на головний місток, де, окрім звичного екіпажу, який зацікавлено спостерігав за тим, що відбувається, стояло п’ятеро озброєних солдатів.

- Що відбувається?- спитав Тайлер та перевів погляд на Біллі, який стояв трішки осторонь.

- Батільдо Стров,- почав полковник Саймон,- Вас заарештовано за державну зраду, розголошенні засекреченої інформації, вбивство члена екіпажу “Одісея” та напад на солдата армії Сполучених Штатів.

- Що?- здивовано спитав Тайлер, перевівши погляд на полковника,- У вас нічого не може бути на неї.

- Тайлере...- почав Біллі.

- Ні, чорт забирай! Вона не могла на мене напасти. Я в це не повірю.

- З камер відеоспостереження видно, що у пошкоджену частину корабля заходили ви двоє, а через кілька хвилин вийшла лише вона,- мовив Біллі,- Вона йшла позаду та характер поранення вказує на те, що саме вона могла нанести цей удар.

- Я вірив у тебе,- мовив полковник, дивлячись в очі зляканої жінки, яка винувато опустила голову,- Я покладав на тебе великі надії... Жаль... Відведіть її в кімнату для допитів.

Кілька озброєних солдатів схопили Батільду та, не завдаючи болю, повели сірими коридорами корабля. Тайлер швидко перевів погляд на товариша та підійшов до нього.

- Думаєш, вона б стала кликати на допомогу, якби напала на мене?

- Я розглядаю всі варіанти цієї ситуації, а не ті, які подобаються комусь з нас. Якщо вона невинна, полковник відпустить її.

- Та ніхріна! Він хоче якнайшвидше позбутись від нас, тому повісить смерть однієї своєї людини на будь-кого.

- Тоді буде суд на Землі, де її виправдають.- втомлено сказав Біллі,- Проте, зараз все вказує на те, що вона винна в нападі на тебе. Крім того, я нещодавно зв’язався із Саймоном і, повір, їй є що пояснити.

***

Тайлер пройшов одноманітними коридорами космічного корабля та швидко зайшов у невелику кімнату. Через спеціальне скло можна було побачити сковану наручниками та злякану Батільду, яка, сидячи в сірій кімнаті на самоті, намагалась зберігати спокій. Жінка просто дивилась на сірі броньовані двері. Через кілька секунд вони відчинились і всередину зайшов Біллі. У той же ж момент, в кімнатку, де стояв Тайлер, зайшов полковник.

- Отож,- почав Вільям, не сідаючи на стілець навпроти жінки,- Вас звати Батільда Стров і вам 27 років?

- Так.

- Нам відомо, що у вас є немало друзів у Росії та Китаї. Це правда?

- Так.

- У нас є інформація, що незадовго до вашого останнього відправлення на це судно, ви відвідували Китай. Американська розвідка повідомляє, що ви зустрічались з кількома людьми, які можуть мати відношення до головного розвідувального управління Генштабу НВАК.- Біллі кинув на стіл кілька фото,- В американського керівництва давно були підозри про участь китайських шпигунів у наших секретних проектах. Хочу сказати, що у вас серйозні проблеми, міс Стров.

- Я розумію,- говорила дівчина,- Проте, я не причетна до цього. Я... Я дійсно була в Китаї, але не маю жодних зв’язків з китайською розвідкою.

- Все зрозуміло,- мовив полковник Саймон, використовуючи мікрофон,- Допит завершено, містере Руссо. З рештою будуть розібратись на Землі.

- Але я тільки почав,- заперечив майор.

- Допит завершено.

- Будь ласка,- мовила Батільда, коли Біллі невдоволено пішов до виходу,- Повірте мені!

Солдат мовчки зміряв жінку поглядом, легко кивнув та зачинив за собою двері.

- Ви ж не думаєте, що вона реально працює на китайську розвідку?- спитав Тайлер, рухаючись коридором вслід за полковником.

- Неважливо, що я думаю. Ваш напарник по команді та ЦРУ дали нам достатньо інформації, щоб підозрювати її ще й у шпигунстві.

- Це не має сенсу! Ви бачили її? Хіба шпигуни на такому завданні можуть так облажатись?

- Знайдіть мені справжнього злочинця, інакше, через шість годин я відправлю вас та міс Стров на Землю, для офіційного судового процесу,- мовив полковник, залишивши Тайлера позаду.

***

Трохи більше, ніж через годину, Біллі зайшов у їдальню та одразу побачив Тайлера, який самотньо сидів за одним із столів. Майор швидко підійшов до свого товариша та сів навпроти нього.

- Я думав, що знайду тебе в кімнаті оборони, або в особистій кімнаті,- мовив Вільям,- Не дуже схоже, що ти намагаєшся врятувати ту дівчину. Хоча, здається, дуже рвався це зробити.

- Я переглянув відео з камер, але там не було нічого, що могло б допомогти. Більше того, я не знайшов нічого, що могло б вказувати на когось іншого.

- Якщо немає інших, то нікого й не знайдеш. Я знаю, що ти не хочеш у це вірити, але Китай наймає якраз таких людей для такого типу завдань.

- Ні,- похитав головою Тайлер, відсунувши в сторону свою порцію,- Справа не в цьому. Вона першою підійшла до мене. Вона провела мене у пошкоджену частину. Вона не вбила мене, коли була можливість, а, навпаки, побігла за допомогою. Це схоже на поведінку ворога?

- Мушу визнати, що ні.

- От і я про це. Я знаю, що тут щось не так, але мені чогось бракує.

- Надіюсь, що мене добре чути,- мовив спеціально викривлений голос, використовуючи систему оповіщення “Одісея”,- Надіюсь, що мене чує кожен з членів екіпажу цього чудового корабля. Не так давно, на борту опинились двоє солдатів, які є тут чужими. Вони хотіли знайти зрадника, але, очевидно, у них нічого не вийшло.

Біллі та Тайлер переглянулись між собою, після чого одразу побігли на головний місток. На щастя, йти туди було не так далеко.

- Кров Лукаса Рояла на їхніх руках,- продовжував невідомий,- Тепер вам доведеться спостерігати за тим, як через дії цих вбивць, буде повільно помирати Батільда Стров, яку вони спробували несправедливо засудити до довічного ув’язнення.

Двоє солдатів, під супроводом підозрілих поглядів членів екіпажу, опинились на головному містку якраз тоді, коли на екрані з’явилась пряма трансляція. Перед камерою сиділи зв’язана та катована Батільда, яка перебувала при смерті.

- Нас хакнули,- сказав помічник капітана.

- Звідки трансляція?- спитав Біллі.

- Намагаюсь вияснити.

- Покажи своє лице,- мовив чоловік у формі екіпажу та в масці черепа. Він боляче схопив обличчя жертви та грубо повернув у сторону, показуючи глибокі порізи на лиці.

- Нічого?- спитав Тайлер у чоловіка, що сидів за комп’ютером.

- Поки що, ні.

- Очевидно, ви помилились, панове,- сказав незнайомець в масці та повернувся до камери,- Тепер вона буде страждати за ваші помилки. І так буде з кожним, доки не залишиться останній. Не треба було вам приходити сюди.

- Що відбувається?- спитав полковник Саймон, швидко прийшовши на місток.

- Ми намагаємось з’ясувати, сер,- сказав член екіпажу, не відриваючи погляд від екрану,- Права частина. Сектор 2-1.

- За мною,- мовив полковник та покинув місток, разом з Тайлером та Біллі.

***

Шлях до вказаного сектору зайняв кілька хвилин. Корабель виявився значно меншим, ніж воєнний комплекс із зоряною брамою, тому пересуватись по ньому було значно краще. Увійшовши у темний коридор, чоловіки схопились за зброю, очікуючи нападу.

- У чому проблема?- спитав полковник, торкнувшись рації,- Чому у секторі 2-1 немає струму?

- Не знаю, сер,- мовив член екіпажу, з яким зв’язався Річард,- Сенсори показують, що все нормально.

- Любить ховатись у темряві,- сказав Біллі та першим пішов вперед.

Троє чоловіків рухались темним коридором, коли, раптово, перед ними автоматично увімкнувся один з моніторів.

- Що за хрінь?- здивовано мовив Біллі, побачивши ту ж трансляцію.

- Останні слова, Батільдо,- мовив невідомий, торкнувшись пістолетом голови пораненої жінки.

- Скажіть батькам, що я люблю їх.- з сльозами на очах мовила дівчина.

Пролунав постріл і куля пробила голову жертви, яка впала набік.

- Сука!- розлючено крикнув Тайлер, дивлячись на мертве тіло дівчини,- Падло! Я вб’ю його!

- Спокійно,- сказав Біллі, підійшовши до напарника,- Спочатку, треба його знайти.

Тайлер невдоволено видихнув, але легко кивнув. Солдати продовжили свій шлях. Біллі йшов трішки попереду, поки Тайлер і полковник Саймон крокували позаду. Йдучи коридором, вони побачили, що двері однієї з кімнат автоматично відчинились.

- Вони так можуть?- спитав Біллі, перевівши погляд на полковника.

- Наскільки я знаю, ні.

- Ми перевіримо,- сказав Тайлер.

Біллі легко кивнув напарнику та пішов коридором далі. Тримаючи перед собою зброю, Тайлер та полковник Саймон зайшли всередину і побачили, що двері вели у просторий зал. Вони опинились у тій самій кімнаті, де велась трансляція. Або, принаймні, через відсутність світла вона здавалась схожою. Солдат підійшов до перекинутого крісла, але не побачив слідів крові на підлозі. Здавалось, що на ньому ніхто не сидів вже кілька годин. Чоловіки продовжували оглядати кімнату, поки Тайлер не звернув увагу на купу мотлоху в кутку. Чоловік повільно підійшов ближче та, присівши, відсунув частину в сторону. Тоді ж, він побачив мертве тіло Батільди та члена екіпажу, який став першою жертвою. Легко торкнувшись руки, солдат звернув увагу, що вона холодна.

- Це була не пряма трансляція,- прошепотів Тайлер,- Всього-лиш, запис.

Чоловік вже хотів повернутись до свого напарника, але отримав сильний удар у спину, від чого впав на підлогу. На жаль, Біллі так і не віддав речі Тайлера після того, як його доставили в медпункт. Зрозумівши, що на нього напали, солдат спробував вистрелити в противника, але той швидко вибив зброю з рук опонента та кілька разів вдарив по голові. Кров зі зламаного носа заливала лице, а нижня щелепа жахливо боліла. Тим не менш, Тайлеру вдалось розгледіти обличчя нападника.

- Ви...- тільки встиг промовити солдат, спробувавши повернутись на бік, але отримав сильний удар ногою по голові. Кілька крапель крові впали на підлогу, а Тайлер застогнав від болю.

- Я,- холодно сказав полковник Саймон, заряджаючи револьвер,- Більше десяти років тому відбувся напад на базу “Ікар”. Сотні людей загинули. Тільки мені та ще кільком вдалось врятуватись. Тим часом, О’Нілл та весь світ просто спостерігали... Продажні виродки.

Тайлер піднявся та спробував вдарити противника кулаком, але полковник перехопив удар та, одним вправним рухом, зламав руку солдата. Чоловік голосно закричав від болю, впавши на коліна.

- Я вирішив, що, можливо, NID та деякі сенатори праві. Можливо, такі люди, як Лендрі чи О’Нілл не заслуговують керувати програмою. Я змушений це виправити. І недавно я почав це робити. На жаль для тебе, ти не входиш у мої плани.

Полковник прицілився, але на крик Тайлера вчасно прибіг Біллі, який стрибком повалив противника на підлогу. Куля, випущена з револьвера, пролетіла за кілька сантиметрів від голови солдата. Поваливши ворога на підлогу, Вільям почав наносити швидкі удари по голові. Тим не менш, Річарду вдалось ухилитись від одного з них. Він вправно скинув з себе майора та швидко піднявся на ноги. Біллі витягнув пістолет та спробував вистрелити у противника, але отримав сильний удар ногою по руці, який вибив зброю з рук опонента, та ліктем по голові. Все ж, відсунувшись на метр, йому вдалось піднятись на ноги.

- Ну давай, Біллі,- сказав полковник,- Я багато цікавого чув про тебе. Покажи на що ти здатен.

Полковник кілька разів спробував вдарити Вільяма, але той вправно захищався від ворожих ударів. Зрештою, Біллі вдалось скористатись коротким моментом та боляче вдарити противника в живіт. Річард схилився від болю, та в цей момент витягнув ніж та проткнув ногу опонента. Майор закричав від болю та впав на одне коліно. У цей момент, на полковника накинувся ранений Тайлер. Намагаючись ігнорувати біль у зламаній руці, солдат наносив сильні удари здоровою. Втім, Річард вдалось ухилитись від одного з таких ударів. Боляче вдарившись кулаком об підлогу, Тайлер голосно закричав, чим скористався полковник та скинув противника з себе. Противник схопив ножа, що лежав на підлозі, піднявся на ноги та вже хотів напасти на опонента, але Біллі вчасно схопив пістолет з підлоги та вистрелив у тіло полковника. На кілька секунд той застиг на місці, після чого впав на підлогу.

Вставши на ноги, Вільям одразу ж забрав рацію у капітана корабля, який збирався нею скористатись.

- Ти такий, як і я, Біллі,- важко говорив Річард, повільно стікаючи кров’ю.

- Ні... Я інший.

Біллі прицілився та вистрелив у голову полковника. Кілька секунд солдат дивився на труп командира, після чого увімкнув його рацію.

- Це майор Біллі Руссо. У секторі 2-1 потрібна медична допомога та команда безпеки. Негайно!

- Скоро сюди прийдуть його люди,- сказав Тайлер, лежачи на підлозі.

- Так, я знаю.

Біллі повільно схилився коло тіла полковника та побачив пристрій, який раніше зустрічав у звітах проекту.

- Пристрій маскування Саддану,- мовив Вільям,- Можна було здогадатись.

Біллі повільно підійшов до Тайлера та сів на підлогу, перевівши погляд на красивий вид за вікном.

***

На доволі звичну та, зазвичай, спокійну вулицю виїхав чорний автомобіль. Він швидко проїхав кілька сотень метрів та зупинився за кілька кроків від головного входу у парк. Пасажирські двері відчинились і звідти, у супроводі двох охоронців, вийшов пристаркуватий чоловік у дорогому костюмі. Лиса голова виблискувала на сонці, а сонцезахисні окуляри, в поєднанні з чорним костюмом, створювали особливий стиль для чоловіка. Поправивши піджак, він вдихнув свіже повітря, якого так не вистачає у мегаполісах, після чого пішов вперед. Коло нього пробігали люди з собаками чи проходили молоді батьки зі своїми дітьми. Втім, це зовсім його не цікавило. Хіба сенатора можуть цікавити такі дрібні справи, як життя простих громадян?

- Чекайте тут,- мовив чоловік до своїх охоронців, ступаючи невеликим дерев’яним мостиком.

Пройшовши з десяток метрів витоптаною стежкою, він повільно сів на лавку, розміщену під широкою кроною старого дерева. На лавці вже сидів інший, молодший чоловік у простому одязі: шкіряній чорній куртці та джинсах.

- Здається, ви були за анонімність,- мовив Біллі, перевівши погляд на двох охоронців, які стояли неподалік.

- Повір мені, сенатор без охоронців викличе набагато більше питань... Ти отримав те, що я тебе просив?

- Так,- сказав майор та витягнув з кишені невелику флешку,- Тут є вся інформація про комплекс в горі Шаєн, кораблі класу “Дедал” та всі потаємні секрети проекту. Цього має бути достатньо.

- Я радий, що ти працюєш з нами, Біллі. Я впевнений, що ми доведемо, що керівництво таких важливих проектів повинно бути в надійних руках.

- Щодо вашої надійності я вже починаю сумніватись. Не попередити мене про вашу люди на борту “Одісея” було помилкою.

- Я чув про те, що сталось,- спокійно мовив сенатор, перевівши погляд на невеликий ставок неподалік,- Полковник Річард Саймон був хорошим чоловіком, але він почав діяти занадто... радикально. Його все одно довелось би прибрати. Я б хотів притримати такі методи для майбутніх ситуацій. Поки що, Біллі, ти показуєш хороші результати. Я впевнений, що нам вдасться отримати бажане. Я чув, що у тебе скоро інопланетне завдання... В такому випадку, не буду тобі заважати... Успіхів.

Пристаркуватий чоловік повільно піднявся з лавки та, більше нічого не говорячи, повернувся до свого автомобіля.