Звичайний сонячний день. Чиста вода повільно тече мілководною річкою, берег якої вкритий невеликим камінням. По той бік річки росте густий та, напевно, небезпечний ліс, від якого долинає лише шелест листя. Деякі невеликі птахи літають над деревами, сідаючи з гілки на гілку та щебечуть, при цьому, пісні.
Сонце яскраво сяяло високо в небі, але можна було побачити дві точки, які швидко наближались. Могло здатись, що це якісь птахи, але рухались ці точки надто швидко, поступово знижуючи висоту. В цей момент з лісу вибігло п’ятеро добре озброєних людей у військовій формі. Оглянувшись, вони побачили ці дві чорні точки, які, насправді, були глайдерами — ворожими винищувачами, що рухались у їхньому напрямку. Солдати прискорились та швидко перебігли мілководну річку. Пробігши кам’янистий пляж, вони швидко наблизились до великого темно-сірого кільця, створеного багато століть тому невідомою расою та з невідомого матеріалу.
- Нельсон!- вигукнув командир та вказав рукою на круглий пристрій з клавішами та символами на них.
Солдат поспішив виконати наказ. Решта побачили, що глайдери все ближче, тому відкрили вогонь. Кулі потрапляли у ворожу техніку, але не завдавали потрібної шкоди. Кілька секунд команда намагалась відбитись від ворожих винищувачів, але ті підлетіли занадто близько та відкрили вогонь зі своєї зброї. Перші снаряди потрапили достатньо близько, щоб поранити жінку. Один з снарядів влучив неподалік від неї, тому вона відлетіла на метри два та боляче вдарилась головою об камінь. Тим часом, Нельсон завершив набір та натиснув на велику червону кнопку в центрі набірного пристрою. Всередині темно-сірого кільця утворилась синя матерія, яка чимось нагадувала воду. Величезна “хвиля” вирвалась з вертикально розташованого кільця та повернулась назад.
- Вперед!- крикнув капітан.
Нельсон та ще один солдат перевели погляд на поранену Кейтлін, але почули звуки глайдерів, які наближались все ближче, тому швидко стрибнули у синю матерію і зникли.
- Повертайся, Джоне!- крикнув командир на ім’я Хокай, який швидко підбіг, щоб допомогти напарниці.
Втім, солдат його не послухав. Солдати швидко підняли дівчину на ноги та повели в сторону кільця. Їм залишалось менше трьох метрів, але один із глайдерських снарядів впав занадто близько. Вони відлетіли на кілька метрів та боляче впали на землю. Джон знепритомнів одразу, а Хокай побачив, як синя матерія всередині кільця зникла, а символи на кільці — згасли. Відкинувши голову на землю, чоловік скривився від болю та невдоволено видихнув. Через хвилину він побачив, як глайдери обережно приземляються на кам’яний берег річки, використовуючи технологію вертикальної посадки. Звідти вийшло четверо ворожих солдатів у дивній броні. Вона зроблена з матеріалу, який чимось нагадував метал, а захисний шолом був у формі орла.
***
Чорний позашляховик, який швидко рухався асфальтованою дорогою, що простягалась через темний ліс, поступово зменшив швидкість та повернув на грунтову дорогу, якої не було на картах. Всередині автомобіля, крім водія та охоронця, сиділи жінка та її помічник, який передав їй папку з файлами.
- Ти впевнена, що це хороша ідея?- спитав чоловік, дивлячись в очі своєї начальниці,- Ми можемо зібрати команду найкращих.
- Він найкращий,- впевнено відповіла жінка.
- Як знаєш... Його звати Біллі Руссо. Тридцять років, світла шкіра, темне волосся. Знайомі кажуть, що він доволі товариський та має чималу популярність серед жінок, але не любить цим хизуватись.
- Можливо, гомосексуал?
- Чорт його знає, але сумніваюсь... Кілька років прослужив в армії Сполучених Штатів, дослужившись до майора. Дуже часто і він, і його команда брали участь у найнебезпечніших операціях планети... Насправді, в нас не так багато даних про нього, адже міністерство оборони вирішило засекретити все про одного з своїх найкращих солдатів. Зрештою, сталась якась подія, про яку мені не відомо, після якої він покинув армію та став жити тут. Тим не менш, я повторюсь, що дуже сумніваюсь у правильності вашого рішення. У нас про нього занадто мало інформації. Ми просто не зможемо впливати на нього.
- Я знаю, що роблю.
У цей же час, Біллі сидів на терасі свого невеликого будиночку, що був збудований на березі невеликого озера, посеред лісу, подалі від допитливих очей. Заваривши собі теплого чаю, солдат сів на зручне крісло та поставив ноги на столик, насолоджуючись прекрасним ранком. Десь у лісі щебетали птахи і ці прекрасні звуки доходили й до нього. Проте, з’явилось ще щось. Прислухавшись, Біллі зрозумів, що це двигун автомобіля, який заїхав на його територію та припаркувався десь за будинком. Колишній солдат чув, що двері відчинились, а через кілька секунд — зачинились. Кілька суворих людей обійшли будинок та побачили чоловіка, який спокійно сидів на терасі та пив чай, не звертаючи увагу на прибулих.
- Чесно кажучи, я очікувала іншого прийому,- мовила жінка, підійшовши до Біллі,- Думала, що ти будеш більш агресивним... Або активним.
- Я не знаю, хто ви,- байдуже відповів чоловік,- І не дуже хочу знати.
- Полковник Елізабет Грей,- представилась жінка та одразу додала,- Майор Біллі Руссо. Так, я знаю.
- У відставці,- уточнив чоловік, зробивши новий ковток з гарячої чашки,- Значить, ви полковник? Армія Сполучених Штатів?
- Військово-повітряні сили. Слава про вас йде швидше, ніж вам здається, містере Руссо.
- Невже?- спитав Біллі, вперше перевівши погляд на гостей.
- Ми знаємо, що ви один з найкращих солдатів у світі, тому прийшли сюди, щоб запропонувати роботу.
- Не впевнений, що можу вам допомогти.
- Рятувальна операція трьох членів загону спеціального призначення... Повірте, якби у нас був інший варіант, ми б вас не турбували.
- Тобто, ви хочете сказати, що армія США не може провести рятувальну операцію, тому приходить до солдата у відставці? Ніколи в це не повірю. Напевно, знову потрібно зробити якусь брудну роботу. Нічого нового.
- Я вже казала, що слава про вас йде дуже швидко. Думаю, ви розумієте, що Сполучені Штати можуть заплатити непогану суму за цю операцію. Особливо, якщо врахувати, що вона повністю секретна.
- Повірте,- мовив Біллі, відклавши чашку чаю,- Я прослужив в армії кілька років та бачив багато різного лайна. Якщо операція “повністю секретна”, то кілька сотень людей про неї знає точно. І, скоріше за все, я десь там і помру.
Елізабет повернулась до чоловіків та жестом сказала їм відійти до автомобіля. Після цього, вона повернулась до Біллі та сіла навпроти нього.
- Не лише операція секретна, а й цілий проект,- тихо говорила жінка,- Про це ніхто не має знати.
- І чим ви займаєтесь?
- Телеметрія та вивчення далекого космосу.
- Вивчення далекого космосу? І вченим потрібна рятувальна операція для загону спеціального призначення, тому ВПС США прийшли до мене. Ви думаєте, що я повірю, що вони заблукали між супутниками?
- Дуже смішно. Я впевнена, що пропозиція буде для вас цікавою, тому передзвоніть мені, коли будете готові.
Жінка встала з зручного крісла та залишила свій номер телефону на столі.
- Можете навіть не чекати, місс Грей.
Елізабет розвернулась та повернулась до свого автомобіля. Через хвилину Біллі почув уже знайомий звук двигуна та шум, що означало, що автомобіль покинув територію його будинку. Колишній солдат глянув на номер телефону та сховав його в кишеню.
***
Кілька хвилин Біллі насолоджувався свіжим ранковим повітрям та раптовою тишею, намагаючись вловити ледь чутні звуки лісових птахів. Проте, почув лише тиху лайку та повільні кроки позаду себе.
- Бачив, що тебе приїжджали якісь важливі мудаки,- невдоволено говорив хриплий та старий чоловік, підійшовши до колишнього солдата,- Просили повернутись?
- Американська армія,- відповів Вільям,- Так, щось таке... Я відмовлюсь.
- Ти впевнений, що хочеш цього?
- Марті, ти знаєш, що мені цього не треба.
Марті — 70-річний полковник американської армії у відставці. Свого часу, він був у передових командах у В’єтнамі, на Близькому Сході та інших гарячих точках світу. Оскільки, Біллі доволі швидко втратив своїх батьків, Марті, як найближчий друг сім’ї, швидко взяв хлопця до себе. Він всіма силами намагався переконати його, що війна — це марний ризик своїх життям, але Біллі все частіше читав військову літературу, романтизуючи ведення бойових дій. Зрозумівши, що краще допомогти підопічному, ніж заважати йому, полковник став всіляко сприяти просуванню Біллі по кар’єрній драбині. Тим не менш, чоловік також ставав все старішим, тому, незважаючи на свої заслуги та можливість продовжувати роботу в офісі, чоловік подав у відставку у 2010 році.
- Так, я вже чув ці казки,- невдоволено сказав старий та голосно сплюнув на траву коло озера,- Проте, я знаю, що все це брехня. Ти не створений для мирного життя. Я вчив тебе, що війна не варта того, що люди там втрачають. Я проти того, щоб ти працював найманцем. Проте, краще б ти робив те, що вмієш найкраще, ніж просто сидіти в цій дирі та дивитись, як життя повільно проходить повз тебе. Можливо, ти знову втратиш напарників, але в тебе буде шанс врятувати життя не однієї людини. У тебе з’явилась можливість виправити помилки свого майбутнього, а ти хочеш відмовитись від цього.
- Чорт,- невдоволено сказав Біллі,- Я віддав все цій державі. Я втратив все, а єдина людина, яка залишилась, хоче мене вбити. В один день я втратив все. Ось це,- чоловік махнув руками навколо,- Це все, що я маю.
- І це все, що ти хочеш мати?- спитав Марті,- Я втратив можливість виправити свої помилки і просто кажу тобі, що не варто повторювати моїх помилок. Ти втратив все, але зараз держава просить твоєї допомоги, а це значить, що ти потрібен. Можливо, зараз хтось в небезпеці і у тебе є шанс врятувати цих людей. Подумай над цим! Колись... Колись, коли мене не буде поряд, ти зрозумієш, що я говорю правильні речі.
- Та годі тобі!- вигукнув Біллі, не бажаючи слухати розмови про смерть того, хто замінив йому батьків,- Досить про це! Ти стільки пережив, що ще й мене переживеш.
- Боюсь, це не нам вирішувати, Біллі. Просто подумай над моїми словами перед тим, як відмовлятись від пропозиції. Добре?
- Добре,- тихо відповів чоловік та повернувся до невеликого озера.
Марті задоволено посміхнувся та, легко кивнувши, пішов назад у будинок.
- Тобі допомогти?- спитав Біллі, не обертаючись до старого.
- Я старий, але не безпомічний. Води зможу собі налити!
Біллі легко посміхнувся та сів на холодну траву. Взявши в руку невеликий камінець, чоловік думав над несподіваними гостями та словами Марті. Колись він прийняв рішення, що не повернеться, але десь він розумів, що просто зараз він втрачає своє життя. А зараз у нього випав шанс виправити свої помилки. Можливо, варто ним скористатись? Біллі підкинув камінь, впіймав його та кинув у воду. Солдат ривком піднявся на ноги та спокійно повернувся до свого будинку.
***
В секретному військовому комплексі, що знаходився всередині гори, було не так багато людей. Колись тут вирувало життя, але ті часи скінчились і лише одиниці пам’ятали розквіт цієї військової бази. Проте, зараз кожен працівник чітко виконував поставлене йому завдання.
Новопризначений генерал Сімсон, якому президент доручив керування комплексом до рішення щодо його подальшої долі, стояв коло великого куленепробивного скла та дивився на велике темно-сіре кільце, яке давало людству можливості, про які вони й подумати не могли.
- Найбільше відкриття людства, яке дає можливість ступати там, де не було нікого,- захоплено сказав старий генерал, легко посміхнувшись. Вже багато років він відчував себе зайвим серед вищого командування збройних сил, тому вони відправили його в цей нікому не потрібний комплекс, навіть не розуміючи, що зробили йому величезну послугу.
- Повністю з вами погоджуюсь,- мовила біловолоса жінка, зайшовши в кімнату для переговорів.
- Полковник Картер!- посміхнувся Сімсон, повернувшись до прибулої,- Давно на вас чекав. Я прочитав всі звіти про вас.
- Напевно, багато було паперів.
- Всі вони були неймовірно захоплюючими. Крім того, в мене з’явилось багато вільного часу. Жаль, що мені не вдалось побачити те, як це місце розквітало.
- Це було прекрасно,- легко посміхнулась Саманта Картер та підійшла до генерала,- До Пентагону дійшла інформація, що ви скористались пристроєм, тому мене відправили сюди, щоб перевірити цю інформацію. Ви повинні сказати, якщо хтось відкривав прохід.
- Я сподіваюсь на ваше розуміння... Зоряна брама дійсно працювала...
- Сер,- перебив генерала сержант, який швидко забіг у конференц-зал,- до вас...
- Він знає, хто до нього,- холодно мовив Біллі, обійшовши сержанта.- Генерал...
- Сімсон.- відповів старий чоловік.
- Ніколи не чув про вас.
- Мені доводилось чути про вас.- спокійно мовив генерал, оглянувши гостя у джинсах та стильній шкіряній куртці,- Ви доволі популярний, містере Руссо. Місс Грей повідомила, що ви, скоріше за все, відмовитесь від пропозиції.
- Бачу, вона не дуже любить оновлювати інформацію,- спокійно сказав Біллі, звернувши увагу на охоронців у кімнаті,- Я, все ж, подзвонив до неї. Не дуже хотів, але передзвонив.
Біллі оглянув кімнату та звернув увагу на біловолосу жінку, яка спокійно розглядала кільце.
- Це полковник Саманта Картер,- мовив генерал, простеживши за поглядом майора,- Вона певний час працювала над проектом.
- Надіюсь, що ви покликали мене не для наукових досліджень,- сказав Біллі, легко кивнувши полковнику в знак привітання.
- Взагалі-то, ні. Я якраз хотів розповісти полковнику про інцидент, який стався кілька днів тому.- сказав генерал. Саманта перевела погляд на Біллі та легко посміхнулась.- Радий, що ви приєднаєтесь. Отож, кілька тижнів тому, раптово, цей прилад запрацював. Я доволі багато читав про ваші завдання, полковнику, але те, що я побачив... Боюсь, що я не можу передати це словами. Це було неймовірно. Ми отримали повідомлення від представників народу, який називає себе Ток’Ра. Вони сказали, що на їхню базу напали і у них немає варіантів для відходу. Аудіопередача тривала кілька секунд, а після цього все обірвалось і я просто не знав, що мені робити. Я не очікував, що таке станеться, поки я буду тут. Я намагався проінформувати про це Пентагон та президента, але ніхто не хотів мене слухати. Зрозумівши, що допомоги не буде, одна з команд без мого дозволу ввімкнула пристрій та пройшла.
- Пройшла?- спитав Біллі,- Через це кільце? Це, взагалі, як?
- Я не думаю, що ви, взагалі, маєте право бачити цей пристрій, майоре,- мовила полковник Картер.
- Я підписав договір про нерозголошення. Мені треба знати, з чим я буду працювати.
- Це буде непросто зрозуміти. Можливо, ви і зрозумієте, але сумніваюсь, що повірите.
- Я уважно слухаю,- посміхнувся Біллі, відкинувшись на м’якому кріслі.
Саманта перевела погляд на генерала, який легко кивнув та сів неподалік.
- Пристрій, який ви бачите через скло — це зоряна брама. Він дозволяє нам подорожувати на інші планети.
- На інші планети?- перепитав Біллі,- Через це кільце?
- Так... За кілька секунд ми можемо опинитись на іншому кінці галактики... Або в іншій галактиці.
- Тобто, ви хочете сказати, що проекти NASA та Ілона Маска — це просто дитячі іграшки? Твою ж мать, мільярди йдуть на космічну програму, а ви вже гуляєте по інших галактиках. Чому ви досі не розповіли людям про це?
- Ми вважаємо, що люди ще не готові знати про таке,- мовив генерал,- Продовжуйте, полковник.
- Дякую... Як бачите, зоряна брама — це велике темно-сіре кільце з оранжевими шевронами у формі букви V, у внутрішній частині якого є символи, а на зовнішній — шеврони. Іншими словами, це індикатор, який показує, який символ ми ввели. На всіх брамах таких символів дев’ять, але, зазвичай, ми використовуємо лише сім.
- Чому?- спитав Біллі.
- Саме з семи символів складаються адреси планет у нашій галактиці. Брами створюють штучну підпросторову кротовину, яка дозволяє за секунду потрапити на планету, адресу якої ми ввели. На жаль, ми ще не повністю зрозуміли, як вони працюють. Проте, за довгий час роботи з цим пристроєм, ми немало дізнались про нього.
- Наприклад?- спитав генерал Сімсон.
- Ми знаємо, чому адреси планет складаються з семи символів. Для того, щоб показати місце об’єкта в тривимірному просторі, нам потрібно шість точок, шість координат.
- Сьома?- спитав Біллі.
- Сьома — це точка відправлення. У кожної планети є своя унікальна адреса. Ми її вводимо за допомогою нашого комп’ютера або набірного пристрою на планеті, і встановлюємо з’єднання.
- Тобто, ви хочете сказати, що інопланетяни зробили мобільний зв’язок за допомогою якого можна подорожувати?- спитав Біллі.
- Перепрошую?- перепитала Саманта.
- Є абонент — інша планета. Є номер — адреса планети. І ми, якщо так можна сказати, дзвонимо в іншу планету.
- В принципі, так. Але, на відміну від мобільного зв’язку, прохід на іншу планету є одностороннім. Хто набирає, той проходить.
- Якщо пройти, не зважаючи на це правило?
- Ви помрете, розпавшись на атоми. Проте, це правило не працює на аудіо- та відеозв’язок. Ми можемо передавати сигнал в обидві сторони.
- Крім того, в обидві сторони діє гравітація,- додав генерал,- Я читав звіт про інцидент з чорною дірою.
- Чорною дірою?- здивовано перепитав Біллі,- Ви просто зобов’язані дати мені все, що маєте.
- Продовжуйте,- спокійно мовив генерал.
- Зазвичай, кротовина активна кілька хвилин, але, якщо якось діяти на неї, наприклад, тримати руку в горизонті подій, вона може бути активною до 38 хвилин... З похибкою у кілька секунд. Проте, якщо подавати велику кількість енергії, або, як у випадку з чорною дірою, на них буде діяти неймовірна гравітація — самі вони не закриються... Ніколи.
- А з чого вони зроблені?- спитав Біллі.
- З інопланетного матеріалу — наквадаху. Він надзвичайно міцний та може виступати у ролі суперпровідника. Також, наквадах може поглинати будь-яку енергію. Зазвичай, джерело енергії є у набірному пристрої.
- Якщо його немає?
- У такому випадку передбачений ручний набір. Потрібно крутити внутрішнє коло з символами та під’єднати джерело енергії. Оскільки, ми не мали набірного пристрою, ми створили спосіб набору за допомогою комп’ютера.
- Можна сказати, що це напівавтоматичний набір?- уточнив Біллі.
- Так... Крім того, ми встановили унікальний захист — діафрагму. Вона дає можливість захиститись від зовнішніх загроз. При проході, об’єкт не встигає матеріалізуватись, тому помирає.
- Почекайте,- мовив Біллі,- Якщо утворюється штучна кротовина, має бути хвиля енергії, яка виходить за межі горизонту подій.
- Так,- посміхнулась Саманта,- Не думала, що ви знаєте про це.
- Свого часу цікавився науковою-фантастикою... В школі.
- Хвиля дійсно існує і здатна знищити все, що буде на її шляху.
- Тобто, якщо діафрагма буде закритою, то хвиля знищить її?
- Не зовсім. Ми розмістили її за кілька мікрометрів від горизонту подій, тому хвиля не встигає набрати достатньої потужності, щоб знищити її.
- З цим зрозуміло,- мовив Біллі,- Тепер в мене виникло питання про призначення восьмого та дев’ятого символів.
- Багато років тому ми дізнались, що восьмий символ потрібен для відкриття кротовини в іншу галактику, для чого потрібне й потужне джерело енергії. Генерал О’Нілл, таким способом, зміг встановити зв’язок з азгардами.
- Азгардами? Скандинавськими богами?
- Скоріше, Роузвельські інопланетяни,- відповіла полковник Картер,- Вони були високорозвиненою расою та нашими союзниками, але, на жаль, зараз їх немає...- жінка, на мить, зупинилась, щоб перевести дух,- Дев’ятий символ створений для того, щоб встановити зв’язок з одним із найдавніших космічних кораблів - “Доля”. На жаль, не можу сказати більше. Президент та Пентагон закрили проект у 2011 році.
- У 2018 році була спроба відновити його, але провально,- додав генерал.
- Тобто, ваші люди порушили прямий наказ і тепер їм загрожує трибунал?- спитав Біллі,- А мені казали про телеметрію та вивчення далекого космосу.
- Саме для цього ви тут,- мовив Сімсон, вставши з свого місця,- З команди, яка складалась з п’яти солдатів, повернулись лише двоє. За їхніми словами, їхнього командира та двох інших забрали в полон.
- Значить, рятувальна операція на іншій планеті? Вау, це щось дійсно новеньке.- мовив Біллі та озирнувся навколо,- Скільки часу пройшло з повернення решти?
- Три дні.
- Три дні?! Ви хочете сказати, що три дні нічого не робили, щоб врятувати своїх людей?
- Все не так просто,- мовила Саманта,- Ніхто на верхівці не сприймає цей проект серйозно. Нікому не потрібні витрати, які ніколи не окупляться.
- Вони й слухати не хочуть про відновлення програми чи організацію рятувальної операції,- додав генерал,- Саме тому, місс Грей звернулась до вас. Ви та кілька інших найманців, яких ви обирете в свою команду не маєте обов’язку перед армією Сполучених Штатів, тому відправитесь на порятунок полонених... Якщо захочете, звісно. Якщо це дійде до керівництва, у них не буде права заарештувати цивільних за участь у проекті, якого не існує.
- Але, якщо все піде не за планом, то на допомогу чекати не варто.- мовив Біллі, чудово знаючи правила такої “гри”.
- При потребі, полковник Картер розповість вам те, що потрібно знати,- мовив генерал.
Біллі перевів погляд на жінку, яка ледь помітно кивнула. Вставши з крісла, він підійшов до скла та кілька секунд дивився на зоряну браму.
- Три дні у полоні ворога — це доволі довгий термін,- говорив чоловік, не зводячи погляду з неймовірного пристрою,- Цілком ймовірно, що вони вже мертві, або зрадили вас.
- Ми розуміємо, але залишати у полоні людей, які багато знають про цю базу, занадто небезпечно.- спокійно мовив генерал та, після кількохсекундної паузи, додав,- У випадку вашого неповернення ми потурбуємось про ваших близьких.
- Занадто часто я чув цю брехню, щоб у неї повірити. Ви сказали про інший найманців. Я хочу знати про них.
Біллі обернувся та одразу перевів погляд на генерала.
- Думаю, полковнику, мені слід поговорити з містером Руссо наодинці,- спокійно говорив генерал,- Якщо ви не проти.
- Так, звісно,- мовила Саманта та, легко кивнувши Біллі, покинула кімнату.
Сімсон піднявся з свого крісла та пішов до свого особистого кабінету, який був одразу за кімнатою для переговорів. Біллі, не чекаючи запрошення, пішов за генералом та, опинившись всередині доволі бідної та тісної кімнати, сів на чорне зручне крісло. Сімсон витягнув з шухляди товсту папку з паперами та передав їх солдатові.
- Першим є Тайлер. Він один з найкращих солдатів. Якими я командував. Свого часу пішов у відставку через погрози, які надходили до його сім’ї, але тепер я переконав його повернутись.
Біллі розгорнув папку та пробігся очима по рядках.
- Проблеми з виконанням наказів?- спитав Руссо.
- Так. Він, інколи, любить гратись в героя.
- Це може коштувати нам життя.
- Повірте, кращого ви не знайдете.- генерал витягнув інші кілька паперів та передав їх Вільяму,- Саймон. Після Близького Сходу на нього почали полювання сирійські, російські та китайські розвідники. Вбив кількох важливих осіб і зробив це ідеально. Після смерті сім’ї та кількох друзів — не довіряє нікому. Абсолютно нікому. І це кілька разів рятувало його життя. З іншого боку, він брав участь в кількох місіях цього проекту просто перед його закриттям, тому має досвід роботи на інших планетах.
- Радий це чути,- сказав Біллі,- Це може нам знадобитись.
- Крім того, до вас приєднається один з наших солдатів на ім’я Нельсон,- генерал передав кілька паперів.
- Нельсон?- спитав Біллі, розгорнувши справу солдата,- Тут сказано, що він був членом команди.
- Так. Він провів тут два десятки років, тому добре знає противників та місцевість.
- Я сумніваюсь, що хлопцям сподобається напарник, який має піти під трибунал,- мовив Біллі.
- Не сумніваюсь, що ви впораєтесь. Ви, як найкращий та найвищий по званню, візьмете командування на себе.
- Хоч якась радість,- байдуже сказав Біллі, не відриваючись від паперів.
- Я готовий дати вам достатньо часу, щоб підготуватись. Проте, хочу, щоб ви пам’ятали, що в людей по той бік часу не так багато.
Біллі легко кивнув та, взявши з собою папери, покинув кабінет.
***
Чоловік середніх років у незвичній броні та з дивним клеймом на голові йшов темними коридорами, стіни яких були вкриті позолотою. В минулому він любив розглядати різні написи та ієрогліфи на цих стінах, але тепер його життя змінилось. Свого часу він став першим воїном істоти, яку назвав своїм богом, тому змушений до кінця свого довгого життя служити їй. Чоловіка супроводжували кілька інших воїнів, які мали на лобі такі ж символи, як і він, але у вигляді тату. Одного дня, хтось з цих відважних солдатів займе його місце. Цей воїн стане головним помічником свого бога. Всі вони були вдягнені у броню, яка, здавалось, була створена з незвичного та міцного виду металу. Незважаючи на це, вона була доволі зручною, щоб легко пересуватись у ній в бою. Крім цього, солдати мали при собі унікальну вогнепальну зброю, яка нагадувала посох та могла використовуватись, як у дальньому, так і в ближньому бою.
Пройшовши коридорами, які освітлювались факелами, вони зайшли в покої свого повелителя, якому, як і їхній командир, поклялись служити до кінця свого життя.
- Мій Лорд,- мовив перший воїн, опустившись на одне коліно. Одразу після нього те саме зробили й інші,- Ми вже кілька днів катуємо людей з Тау’рі. Не думаю, що ми отримаємо від них корисну інформацію.
Чоловік, що спокійно спостерігав за лісом, який простягався за вікном далеко за лінію горизонту, повільно обернувся до свого головного помічника. Вдягнений у дорогий халат з рідкісного виду тканини, він владно тримав руки у себе за спиною, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що саме він тут головний.
- Що вони сказали?- неприродно низьким голосом спитав гоа’улд.
- Один з них сказав, що вони прийшли сюди за сигналом Ток’Ра.
- Десять років Тау’рі не використовували зоряні брами. Вони не могли повернутись від цього, просто отримавши сигнал від старих союзників, допомоги яких більше не потребують... Приведи їх сюди.
Очі гоа’улда неприродно яскраво засвітились. Лише на секунду, але це вселяло жах та впевненість у всесильності цього чоловіка. Помічник легко кивнув та, разом з іншими солдатами, пішов за полоненими. Сам гоа’улд провів своїх воїнів поглядом, після чого знову повернувся до вікна. Він мовчки дивився на планету, якою володів століттями. Колись, багато років тому, Системні Лорди вигнали його з своїх кіл, щоб розділити володіння між собою. Сьогодні всі вони мертві від рук примітивної раси з далекої планети. Тепер гоа’улд міг безперешкодно повернути собі все, що втратив у ті далекі часи. Проте, досвід та помилки його попередників навчили його, що люди з Землі не є такими нікчемними, як може здаватись. Якщо вони відновили користування зоряними брамами, значить, вони є серйозною загрозою для його планів. Чоловік перевів погляд на сонце та обдумував у голові план подальших дій.
Зрештою, перший воїн доволі швидко привів полонених у покої гоа’улда. Чоловік кілька секунд слухав кроки землян та звуки сильних ударів від падіння на підлогу. Чоловік повільно обернувся та зробив кілька кроків назустріч полоненим.
- Тау’рі (Люди з Землі),- почав гоа’улд, зловісно блиснувши очима,- Не думав, що ви колись знову використовуватимете Чаппа’ай (зоряну браму). Ай’емайн (піднятись)!
Один з воїнів боляче схопив дівчину за руку та грубо підняв на ноги.
- Ви знаєте, хто я?- спокійно спитав чоловік, підійшовши до полоненої.
- Сварог,- впевнено відповіла Кейтлін, не подаючи страху,- Майор Кейтлін Мітчем, військово-повітряні сили Сполучених Штатів.
- Напевно, мені пощастило, що я не зустрівся з легендарними SG-1.
- Ще матимеш можливість. Наші люди прийдуть за нами. Вони знають, що залишились гоа’улди після знищення Системних Лордів. І ми прийдемо за кожним з них. В тому числі, й за тобою.
- Ло мел (ти помреш)!- невдоволено вигукнув гоа’улд та скористався стрічковим пристроєм.
Кара’кеш, або стрічковий пристрій — одне з основних досягнень гоа’улдів, який вони часто використовують для активації різних пристроїв або залякування противників. Цей пристрій являє собою золоту або срібну напіврукавичку на лівій руці користувача, з червоним каменем по центру. Пристрій часто керується за допомогою нейронного інтерфейсу та спрацьовує тільки при наявності або колишній наявності симбіонта гоа’улдів. У цього пристрою кілька функцій: захисні та атакуючі. При активації червоний камінь випускає потік енергії, який попадає жертві в голову. Це може не лише оглушити, а й вбити противника.
Інший вид застосування — використання ударної хвилі, яка здатна відкинути ворога на кілька метрів, захистивши себе від необхідності вступати у ближній бій. Крім того, стрічковий пристрій містить в собі технології телепорту та індивідуального силового поля, яке захищає від зовнішніх загроз.
Сварог підняв руку та направив потік енергії із стрічкового пристрою в голову дівчини. Кейтлін голосно закричала від болю та, під натиском противника, впала на коліна, намагаючись тримати себе в руках.
- Відпусти її!- крикнув солдат, побачивши біль дівчини. Вправно вирвавшись з рук противників, чоловік спробував накинутись на гоа’улда.
Проте, один з воїнів виявився швидшим. Перекрутивши в руці вогнепальний посох, чоловік одразу вистрелив у спину полоненого. Солдат крикнув, але на підлогу впав уже мертвим. Хокай закричав від злості, коли побачив, як один з його людей помирає, але двоє воїнів міцно тримали чоловіка та наносили сильні удари, щоб відбирали сили та бажання чинити опір. Тим часом, Сварог продовжував із задоволенням катувати Кейтлін, проникаючи в її свідомість. Дівчина намагалась чинити опір, але знепритомніла. Вимкнувши пристрій, Сварог жестом наказав забрати полонених, а тіло мертвого солдата викинути.
***
Біллі рухався добре освітленим, але сірим коридором, переглядаючи особисті справи членів своєї команди. Повернувши коло ліфта, чоловік продовжив крокувати коридором, не відволікаючись від паперів та вправно оминаючи персонал бази.
- Містере Руссо!- вигукнув чоловік, який змушений був бігти, щоб наздогнати Біллі.
- Тайлер?- спитав той, перевівши погляд на солдата, якого бачив перед собою.
- Так. Я немало про вас чув. Кажуть, що ви справжній герой війни.
- Я так не думаю,- мовив Біллі, продовжуючи переглядати папери,- Герої війни — це американські солдати, які воювали у Першій та Другій світовій війнах, а я просто робив брудну роботу, як і тисячі інших.
- У будь-якому випадку, я радий, що мені випала можливість виконувати це завдання разом з вами,- продовжив Тайлер, не очікуючи такої відповіді від командира,- І без сумніву саме ви найкращою кандидатурою для очолювання нашої команди.
- Рятувальної операції,- поправив Біллі,- Одноразової рятувальної операції. Подорожі на інші планети звучать захопливо, але мене це не цікавить.
- Спочатку всі так кажуть,- посміхнувся Тайлер.
- Вам є що сказати, капітан?- суворо спитав Біллі, раптово зупинившись. Чоловік дивився просто в очі співрозмовника, не відводячи погляду.
- Ні, сер,- одразу відповів Тайлер,- Я розумію значення та важливість цієї операції, тому розумію, чому ви обрали саме нас. Проте, якщо станеться так, що проект відновлять, я б хотів, щоб ви стали одним з нас.
- Не буде нас. Президент чітко дав зрозуміти, що програма закрита. І його можна зрозуміти. Діра в бюджеті, яка забирає мільярди доларів кожного року та наражає всю планету на небезпеку. Вже не кажучи про можливий витік інформації та міжнародний скандал, пов’язаний з використанням цієї технології. Якби я був президентом, я б також доручив закрити цей проект.
- Тим не менш, ви погодились взяти участь.
- Мене вчили, що треба рятувати своїх людей. Коли я служив в армії, ми своїх не покидали. Мені запропонували врятувати тих солдатів і я врятую їх.
- Просто я хотів сказати, що...
Тайлер так і не встиг договорити. Вони почули шум, що лунав з однієї з кімнат. Біллі, Тайлер та кілька охоронців побіли туди й побачили, як Саймон кілька разів боляче вдарив Нельсона по обличчю та боляче притиснув до стіни, перекривши доступ повітря.
- Лейтенант!- крикнув Біллі,- Відпусти його!
- Він зрадник!- розлючено мовив солдат, притиснувши Нельсона сильніше,- Ніколи не буду працювати з таким, як він!
Розуміючи, що словами допомогти не вийде, Біллі відкинув в сторону папери та, схопивши Саймона за плече, відштовхнув його від сержанта, який почав жадібно вдихати повітря.
- Значить, тобі прийдеться,- розлючено мовив Біллі,- Якщо тобі щось не подобається, то завжди можеш піти. Двері відкриті! Впевнений, що впораємось без тебе.
- Та ніхріна!- вигукнув Саймон,- Якби впорались без мене, то мене б тут не було.
- Порушуєш субординацію, лейтенант!- попередив Біллі.
- Невже? Ми знову в армії?! Ми лише купка колишніх солдатів, яких покликали, бо про їхню смерть ніколи не дізнається суспільство. Чи ти думав, що нас покликали через наші таланти?! Чорта з два! Їм просто начхати на наше життя. Ось і все!
- Знаєш, мені насрати на тебе. Як і на нього,- говорив Біллі та вказав рукою на Нельсона, який сперся на стіну,- Я вам не мамка, щоб бігати та підтирати зад. Ви обоє йдете до генерала. Він вам чітко пояснить, що ви або виконуєте мої накази, або провалюєте нахрін!
Біллі обернувся та легко кивнув двом охоронцям, вказавши на солдатів. Один з них торкнувся плеча Нельсона та повів його коридором. Інший підійшов до Саймона.
- Сам дойду,- сказав солдат, відмахнувшись від незнайомця.
Через кілька хвилин Саймон та Нельсон вже були в кабінеті генерала, сидячи на стільцях для відвідувачів. Генерал Сімсон мовчки сидів за столом та дивився на солдатів. Збоку, спершись на стіл, стояв Біллі, схрестивши руки на грудях.
- Чим ви думали?- почав генерал.
- Напевно, головою,- відповів Саймон.
- Я зараз не до вас говорю!- різко відповів генерал та глянув на Нельсона,- Вам загрожує трибунал! Можливо, це єдиний шанс врятуватись, а ви ним так нехтуєте.
- Не я це почав,- відповів солдат.
- Це не причина влаштовувати бійку.
- При всій повазі, генерале, моя команда досі там. Я поняття не маю, що з ними робить той гоа’улд. Кожна секунда, яку ми проводимо тут може коштувати їм життя.
- Я розумію. Проте, і ви повинні зрозуміти, що ні капітан Грахам, ні майор Руссо жодного разу не було на позаземних завданнях, тому, як вищі за званням військовослужбовці, повинні ознайомитись зі справою кожного з членів команди та можливими небезпеками, які можуть чекати на них на тій планеті. Їхня смерть не допоможе нам врятувати ваших товаришів. Я знаю, що ви зараз відчуваєте. Я знаю, що ви бажаєте врятувати тих, з ким провели більшу частину своєї служби. Проте, у вас нічого не вийде, якщо ви будете воювати між собою. Крім того, ви ставите містера Руссо у дуже незручне становище. Я доручив йому команду, яка, як виявляється, навіть командою бути не може. Виконуйте накази і ваші друзі будуть врятовані.
- Як його люди в Сирії?- спитав Саймон та перевів погляд на Вільяма, який спокійно спостерігав за двома солдатами,- Я ознайомився з твоєю справою. Скільки людей загинуло в той день? Десятеро? Чому я маю довіряти своє життя тому, хто керується емоціями на полі бою?
- Містер Руссо найкращий з тих, кого ми знаємо. Він єдиний, хто здатен взяти на себе командування цієї операцією. Якщо ви так хочете, то врятуйте солдатів і більше ніколи не побачитесь... Вільні.
Солдати встали з своїх місць та покинули кабінет. Біллі та генерал провели їх поглядами. Майор відпихнувся від стола та встав навпроти Сімсона.
- Я знаю, що сталось в Сирії.- говорив чоловік,- Мені жаль, що він...
- Нельсон правий,- перебив Біллі,- Ми занадто розтягуємо підготовку.
- Ви змушені знати, що вас чекає.
- Я прочитав про цих людей та злих злодіїв, у яких змія в голові. Цього має бути достатньо. Я хочу, щоб через дві години у мене був дозвіл пройти через браму.
Кілька секунд генерал розглядав Біллі, бажаючи переконатись у серйозності його намірів, після чого легко кивнув головою.
- Чудово,- задоволено мовив Біллі та покинув кабінет.
***
Перший воїн Сварога швидко пройшов позолоченим коридором та зайшов у покої свого повелителя.
- Мій Лорд,- мовив помічник, опустившись на коліно.
- Мета (говори),- спокійно сказав гоа’улд, обернувшись до свого помічника.
- Я довго думав над наслідками того, що Тау’рі почали використовувати Чаппа’ай. Ми повинні провести стрімку атаку на їхню планету, поки вони цього не очікують.
- Тау’рі не настільки дурні, як тобі здається.
- Якщо завдати швидкого та неочікуваного удару, ми зможемо проникнути всередину їхнього командування та влаштувати плацдарм для більшої кількості військ.
Кілька секунд Сварог обдумував слова помічника. Чоловік знав, що люди дуже розумні та, напевно, мають систему безпеки на випадок такого втручання, але майже десять років вони не використовували зоряну браму. Можливо, його військам вдасться провести швидку атаку, яка принесе їм перемогу.
- Можеш діяти.
Перший помічник низько вклонився та, вставши на ноги, покинув покої повелителя. Він швидко зібрав більше трьох десятків воїнів, які мали пройти через браму та нанести перший удар. П’ятьох солдатів, які вже були готові, він відправив до пристрою, щоб зекономити час на переправці сил. Група солдатів швидко пробігла лісом та, перетнувши річку, підійшла до брами. Перший помічник підійшов до набірного пристрою та встиг натиснути тільки на три клавіші, коли шеврони почали активуватись один за одним. Брама активувалась і хвиля енергії з’явилась перед ними, утворюючи кротовину.
- Сай’ну! Арай крі! (Чекати! Стійте, де стоїте!)- крикнув перший помічник своїм солдатам.
Воїни приготували свої вогнепальні посохи та цілились в кротовину, очікуючи на прибуття незваних гостей.
Раптово, з брами вилетіла граната. Вона впала майже під ноги кількох солдатів та вибухнула, забравши життя кількох з них. У цей момент, користуючись моментом, з брами вийшли Нельсон та Саймон, які одразу відкрили вогонь по ворожих солдатах, які не очікували настільки нахабного нападу від людей. За ними вийшов Тайлер, який одразу зайняв вигідну позицію, сховавшись в укриття. Можливо, чоловік не міг повірити, що знаходиться на іншій планеті, але інстинкти змушували його зосередити свою увагу на кількох воїнах, які залишились. Останнім пройшов Біллі, за яким кротовина зникла. Він одразу звернув увагу на ворожого воїна, якого застрелив Тайлер. Оглянувшись навколо, чоловік звернув увагу, що ця планета нічим не відрізняється від Землі.
- Ми точно...- вражено почав Біллі.
- Так, мать твою,- невдоволено відповів Саймон,- Ми абсолютно точно не на Землі.
- Скоро сюди можуть прийти нові загони джаффа,- мовив Нельсон.
- Хто?- спитав Тайлер, підійшовши до напарника,- Хто такі джаффа?
- Солдати, воїни-раби гоа’улдів.
- А гоа’улди, в свою чергу, це люди зі змією в голові.- мовив Біллі.
- Взагалі-то, гоа’улд — це сама змія, яка силоміць захопила тіло людини.
- Це непросто,- мовив Тайлер.
- Здається, все просто,- мовив Саймон, пішовши вперед,- Ти знаєш, куди нам йти?
- Так,- відповів Нельсон.
- Тоді, веди,- мовив Біллі, озирнувшись навколо,- Інша планета... Охрініти!
***
Молодий воїн джаффа швидко йшов тьмяними коридорами. Пройшовши двох охоронців, які стояли коло дверей у покої Сварога, воїн зайшов всередину. Пройшовши кілька кроків, чоловік раптово зупинився та вклонився, побачивши гоа’улда.
- Мій Лорд,- почав солдат, винувато опустивши голову,- Ми так і не отримали наказу від першого воїна.
- Відправте команду, щоб перевірити Чаппа’ай.- коротко та майже байдуже відповів гоа’улд,- Ви це мали зробити одразу.
- Пробачте, мій Лорд. Ви праві.
- І приведи до мене полоненого чоловіка.
- Слухаю, Володарю.
Джаффа низько вклонився та, піднявши голову, покинув покої Сварога. Він швидко віддав розпорядження своєму напарнику та, пройшовши сотню метрів позолоченими коридорами, підійшов до камери полонених.
- Не смій чіпати її,- одразу сказав Хокай, піднявшись на ноги.
- Тихо,- мовив солдат та, оглянувшись, тихо додав,- Я — Ток’Ра, який відправив вам повідомлення. Ви повинні повірити мені, якщо хочете залишитись живими. Для початку, мені потрібно знати, чи ваше командування могло відправити рятувальну команду для вашого порятунку? Ми втратили зв’язок з першим воїном Сварога, тому я повинен знати, чи є у нас союзники.
- Не думаю,- відповів Хокай, не зводячи погляду з чоловіка,- Проект закритий. Ніхто не має права проходити через браму.
- Все ж, вам це вдалось.
- Ви покликали нас сюди і тепер ми тут, а один з моїх людей — мертвий.- невдоволено сказав Хокай,- Витягни нас звідси.
- Занадто небезпечно робити це зараз. Прийдеться запастись терпінням... Та витримкою. Сварог наказав привести тебе до нього.
- Буде катувати мене так само, як і Кейтлін?
- Я не знаю,- невпевнено сказав Ток’Ра, перевівши погляд на непритомну дівчину,- Можливо... Можливо, просто задасть те саме питання, що і я. Нам треба йти.
Солдат грубо взяв Хокая за руку та вивів з камери. Вони пройшли темними коридорами, уникаючи патрулі солдатів джаффа і вже через кілька хвилин Хокай опинився на підлозі покоїв Сварога. Гоа’улд, який спокійно стояв коло вікна, тримаючи руки за спиною, повільно обернувся та неспішно підійшов до полоненого.
- Люди... Не знаєте, коли варто зупинитись. Гоа’улди навіть не нападають на вас, але ви, примітивна раса, продовжуєте користуватись приладом, сили якого навіть не усвідомлюєте. Якби не зброя Древніх, я б зібрав весь свій флот та за кілька годин знищив вашу маленьку, нікчемну планету.
- Жителі цієї маленької, нікчемної планети закінчили епоху панування гоа’улдів,- впевнено мовив Хокай, дивлячись в очі Сварога,- Ви більше ніколи не зможете відновити свою могутність. Лише за кілька років ми знищили все, що ви робили тисячоліттями.
- Вашою помилкою було те, що ви так швидко здались.- спокійно говорив гоа’улд, вдягаючи на руку стрічковий пристрій,- Кілька років і всі ми були б знищені. Тепер ви, звісно, показали людям, що гоа’улди — не боги, але це ніяк не заважає нам тримати їх в страху.- Сварог задоволено посміхнувся та підняв руку просто навпроти голови полоненого,- А тепер ти скажеш мені те, що я хочу почути.
***
Команда з чотирьох професійних солдатів швидко рухалась густим лісом. Вони швидко перелазили через повалені дерева та переступали через коріння, що виглядали з-під землі.
- Ми йдемо вже кілька хвилин ворожою територією, але не побачили нікого, крім тих кількох джаффа,- невдоволено говорив Саймон,- Не подобається мені це.
- Можливо, противник зосередив всі свої сили коло себе,- мовив Біллі.
- Не думаю,- втрутився Нельсон та одразу побачив невдоволений погляд Саймона,- Я не хотів говорити це на базі, але ми зробили помилку, коли вдруге відкрили браму.
- Невже?- спитав Тайлер,- Звісно, під трибунал йти неприємно. Раніше треба було думати.
- Я про те, що ми знову заявили про себе, після стількох років затишшя.
- Тільки десять років пройшло.- мовив Біллі, вправно оминувши корінь.
- Так, але для гоа’улдів, які залякували людей тисячоліттями цього достатньо, щоб придумати новий план. Крім того, наші головні союзники зникли. У Землі є кілька космічних кораблів, але цього недостатньо для боротьби проти можливого флоту гоа’улдів.
- Я читав про Люсіанський Союз.- сказав Біллі,- Хто це?
- Група розбійників та контрабандистів, які вирішили заповнити простори, якими колись володіли гоа’улди. Колись вони були проблемою, але не тепер. Після нападу на “Ікар”, генерал О’Нілл та вище командування віддало командам прямий наказ на знищення.
- Тим не менш, вони ще можуть десь переховуватись?
- Думаю, так.
- Закрийте свої роти,- невдоволено сказав Саймон, який йшов попереду.
Чоловік різко зупинився та ліг на землю. Біллі, побачивши це, жестом сказав Тайлеру та Нельсону зупинитись, щоб не створювати зайвого шуму. Озирнувшись, він побачив групу воїнів джаффа, які крокували в сторону зоряної брами. Розуміючи, що їх можуть побачити, всі солдати лягли на землю.
- Нападемо на них?- спитав Тайлер.
- Їх занадто багато.
- Так, але вони побачать трупи і почнуть нас шукати.
- Ми близько до ворожого корабля,- прошепотів Саймон,- Є шанс, що вони нас почують.
- По команді,- мовив Біллі та почекав, поки солдати займуть більш вигідну позицію, не привертаючи до себе уваги,- Зараз.
Солдати одночасно відкрили вогонь по ворожій групі. За кілька секунд їм вдалось вбити кількох воїнів, але решта встигли сховатись за деревами та почали відстрілюватись від нападників.
Сварог, тим часом, стояв на просторій терасі та спокійно спостерігав за лісом. Якраз в цей момент він побачив спалахи від бойових посохів джаффа. Почекавши кілька секунд, гоа’улд задоволено посміхнувся.
- Значить, вони живі,- мовив чоловік,- Джаффа, крі! (Джаффа, сюди!)
Двоє воїнів, які охороняли покої Сварога, почувши наказ, швидко забігли всередину та опустились на одне коліно.
- Тау’рі прийши, щоб звільнити своїх людей від смерті. Повідомте гарнізону, що у лісі напали на групу джаффа і їм потрібна допомога. Я хочу, щоб людей привели живими.
Двоє воїнів низько вклонились та, не говорячи ні слова, покинули покої свого повелителя. В коридорах почався хаос. Багато воїнів бігли, виконуючи точно те, що від них вимагалось в таких ситуаціях.
Скориставшись ситуацією, чоловік Ток’Ра швидко оминув групу джаффа та відчинив камеру, де тримали Кейтлін і Хокая.
- Він наш,- мовив чоловік, скривившись від головного болю, коли дівчина різко піднялась на ноги.
- Очевидно, ви помилились і ваші люди вирішили відправити за вами команду. Це, звісно, жахливо, але іншого шансу може й не бути. Ходімо!
Ток’Ра вивів двох полонених, дав їм зброю джаффа та повів коридорами бази, яка нагадувала давньоєгипетську піраміду. Чоловік постійно оглядався, боячись раптово нападу. І не дарма. На одному з поворотів, ворожий снаряд попав у спину Хокая, який мертвим впав на підлогу. Озирнувшись, чоловік Ток’Ра та Кейтлін побачили, що знаходяться в оточенні воїнів джаффа. Дівчина одразу схилилась коло мертвого тіла свого командира, але рятувати вже було нічого. Через кілька секунд до них підійшов сам Сварог, який незадоволено засвітив очима.
- Шол’ва! (Зрадник!)- розлючено мовив гоа’улд.
- Мене звати Войт і я з вільних Ток’Ра,- впевнено говорив чоловік, не опускаючи зброю з рук,- Ти ніколи не мав влади наді мною.
- Скажи, де зараз знаходиться головна база Ток’Ра і я збережу твоє життя.
Войт впевнено дивився в очі Сварога. Кілька секунд тривала їхня безсловесна дуель, коли, раптово, гоа’улд підійшов до одного з воїнів джаффа та витягнув у нього зброю, яка була розміром, як пістолет, але у формі букви S. Направивши зброю на дівчину, чоловік вистрелив один раз. Вона відчула раптовий біль та одразу знепритомніла.
- Другий постріл вб’є її,- сказав Сварог, але Войт продовжував мовчати. Розуміючи, що зараз у нього не так багато часу, щоб допитувати ворожого шпигуна, гоа’улд вистрелив один раз і в нього. Сварог швидко обернувся та віддав зброю одному з своїх воїнів,- Заберіть їх в камеру та приведіть мені нападників.
***
Біллі та його команда кілька хвилин доволі успішно відстрілювались від противників, тримаючи їх на достатньо великій дистанції. На щастя, припасів їм вистачало, а позиція давала можливість вести вогонь без ризику для власного життя. Втім, Вільяму варто було прислухатись до Саймона. В якийсь момент один з снарядів потрапив за метр від Біллі, ледь не зачепивши його самого. Солдат швидко обернувся та відкрив вогонь по противниках, які підійшли небезпечно близько до їхніх позицій з-заду.
- Здається, у нас проблеми!- крикнув Тайлер.
Побачивши противників, які стріляли їм у спину, Саймон обернувся та відкрив вогонь по тих джаффа, які підходили з тилу. Поки Біллі та його напарник намагались стримувати наступ ворогів з тилу, Нельсон та Тайлер продовжували стримувати противників спереду, які, побачивши своїх людей, стали значно сміливішими.
- Їх занадто багато!- крикнув Тайлер.
Нельсон, розуміючи, що знаходиться не в найкращому місці для ведення бою на два фронти, вирішив змінити позицію, але якраз тоді у нього потрапив снаряд синього кольору, від чого солдат втратив свідомість. Побачивши це, Біллі швидко підбіг до свого товариша, пригинаючись від ворожих снарядів. Переконавшись, що Нельсон живий, Вільям обернувся якраз вчасно, щоб побачити противника, який майже накинувся на нього. Втім, солдата виявився спритнішим та випустив кілька куль йому в голову. Тільки солдат спробував перезарядитись, як у нього також потрапив снаряд синього кольору, ідентичний тому, що влучив у Нельсона. Саймон та Тайлер продовжували боротись, не зважаючи на те, що противників було значно більше. Вони тримались майже хвилину, але дуже скоро і в їхніх автоматах закінчились патрони, а інших вже не було. Зрозумівши це, Саймон спробував швидко перебігти до непритомних Біллі та Нельсон, в яких мали ще залишитись магазини, але в останній момент у солдата влучив яскравий синій снаряд. Зрештою, джаффа без проблем підійшли до Тайлера, який опустив зброю та підняв руки вгору. Втім, це не переконало противників, які один раз вистрелили у чоловіка тим самим, як і в його товаришів.
***
Біллі отямився приблизно через годину та одразу відчув, що лежить на холодній підлозі. Розплющивши очі, чоловік спробував сісти, але одразу відчув різкий головний біль.
- Чорт,- втомлено та невдоволено сказав чоловік, озирнувшись навколо.
- Я більшості з вас не знаю, але не треба було сюди йти,- мовила Кейтлін, підійшовши до Вільяма,- Вас Нельсон переконав?
- Ні... Нас відправив генерал Сімсон. Хороший чоловік, якщо так глянути.
- Генерал?- спитала дівчина і Біллі вловив нотки здивування в її голосі,- Він дуже ризикував своїм становищем та вашими життями, відправляючи вас сюди.
- Не сумніваюсь. У будь-якому випадку, рятувальна операція пішла не за планом.
- Це ти, чорт забирай, точно сказав,- невдоволено мовив Саймон, сидячи коло протилежної стіни,- Операція пішла до сраки, через твоє максимально тупе рішення.
- Вони б і так дізнались, що ми тут. Хіба ні?
Саймон невдоволено видихнув, підійшов до дверей та спробував їх відчинити, але вони не піддавались.
- Марно,- спокійно сказав Войт, не переводячи погляду на солдата,- Я намагався.
- Що у них за зброя?- спитав Біллі,- Я раніше такого не бачив.
- Ти на іншій планеті, розумнику!- сказав Саймон, продовжуючи спроби вибратись з полону.
- Ви потрапили під снаряд зет’нік’тела... Зета. Це зброя гоа’улдів, яка виконує функції вашого пістолета, та використовується воїнами джаффа, як допоміжна зброя. При пострілі він утворює коротко-дистанційний електричний заряд, який здатен оглушити жертву. Другий постріл вбиває її.- пояснив Войт.
- Коли програма активно працювала, ми мали багато такої зброї, але після її закриття все було передано Ток’Ра та Вільним Джаффа,- додала Кейтлін.
- А щодо тих посохів?- спитав Біллі, спостерігаючи за марними спробами Саймона відчинити двері.
- Бойовий посох — це стандартна зброя джаффа,- почав Войт,- Вона бере енергію з рідкого наквадаху, як і більшість технологій гоа’улдів. Снаряди посоха здатні пробити будь-яку броню. У досвідчених руках він доволі ефективний, але, зазвичай, у них серйозні проблеми з прицільністю та скорострільністю. Ваша зброя у цьому випадку значно ефективніша... Хоча я здивований, що така примітивна раса могла стільки років воювати проти гоа’улдів.
- Знаєте, в мене було мало часу, щоб вивчити все,- мовив Біллі,- але я прочитав, що Ток’Ра сотні років боролись проти панування гоа’улдів. І в мене виникло логічне питання: чому Ток’Ра, які знають все про своїх противників за весь цей час не змогли зробити нічого корисного, в той час, як люди успішно надерли зад гоа’улдам за 13 років? І не треба починати розмови про шпигунські та диверсійну діяльність. Ви мали побачити, що ваші способи боротьби були зовсім неефективними. Якщо ви хоч на половину такі розумні, як говорите, то повинні розуміти, що все це лайно собаче. Просто ви боїтесь воювати, на відміну від нас.
Біллі почув тихий звук позаду себе й, обернувшись, побачив, що Тайлер прийшов до тями. Солдат спробував піднятись на ноги, але йому вдалось це зробити далеко не одразу.
- Ми в полоні?- спитав солдат, озирнувшись навколо.
- Здається, так,- мовив Саймон,- Проте, це ще не точно. Варто перевірити. Можливо, це просто така кімната для гостей.
- Дуже смішно,- мовив Біллі.
- Ніколи б не подумав, що опинюсь у полоні в прибульців,- сказав Тайлер,- Що може бути більш ненормальним? Чорт, у нас ще й стріляли... З тих...- солдат показав пальцями пістолет.
- Зет,- мовив Біллі,- Чимось зміюку нагадує.
- Довго нас тут будуть тримати?- спитав Саймон, сильно вдаривши рукою у двері.
- Пам’ятаю свій полон у Сирії, де я просидів два роки. Сумніваюсь, що захочу колись повторювати такий досвід.
- Хтось йде,- мовив Саймон, відійшовши від дверей.
Через кілька секунд двері відчинились і всередину зайшло кілька воїнів джаффа, які одразу приготувались атакувати, якщо хтось з полонених спробує напасти на них.
- Хто у вас головний?- спитав один з прибулих.
- Підозрюю, що я,- спокійно мовив Біллі, зробивши кілька кроків вперед.
Двоє воїнів швидко підійшли до солдата та, грубо схопивши його за руки, вивели з камери. Двері за ними зачинились. Солдати швидко провели полоненого коридорами та, через кілька хвилин, прийшли у покої Сварога. Опинившись всередині розкішної кімнати, вкритої дорогими килимами та іншими елементами декору, воїни джаффа боляче кинули Біллі на підлогу. Той спробував піднятись на ноги, але отримав сильний удар по нозі, впавши на коліна. Чоловік скривився від сильного болю, але перевів погляд на Сварога, який обернувся та зайшов з тераси у свої покої.
- Тау’рі,- спокійно почав Сварог, перевівши погляд на Вільяма,- Прийшли рятувати своїх людей, але самі потрапили у пастку. Жалюгідно.
- Гоа’улди. Керували цілою галактикою, а тепер ховаєтесь в ось таких норах. Жалюгідно.
Сварог невдоволено глянув на Біллі та боляче схопив рукою за щелепу. Солдат лише вдихнув повітря, але нічого не сказав.
- Я знаю про ваш захист на Землі,- сказав Сварог,- Мені потрібен код доступу вашого дистанційного розпізнавального пристрою.
- Сумніваюсь, що ти це колись дізнаєшся.- ледве говорив Біллі, терплячи сильний біль у щелепі.
- Скажеш,- мовив гоа’улд та, відпустивши чоловіка, направив у його голову потік енергії із стрічкового пристрою.
***
Солдат прокинувся на доволі м’якому ліжку. Розплющивши очі, він побачив вершину великого солдатського намету, який часто використовують у спеціальний військових таборах. На щастя, всередину легко проникало світло, тому можна було розгледіти все, що відбувалось навколо. Озирнувшись, Вільям побачив ще два десятки різних ліжок. Коло деяких з них були й інші солдати, які спокійно говорили на буденні теми.
- Заснув?- спитав чоловік, що лежав на сусідньому від Біллі ліжку, та легко кинув у нього невеликий м’яч.
Вільям повернув голову до свого старого друга та легко посміхнувся.
- Ні,- мовив чоловік,- Просто дивне відчуття.
- Звісно, що дивне. Заснути під час промови генерала. Мав безсонну ніч з дівчатами?- спитав товариш по службі Джон Макстер, забравши свій м’ячик у Біллі.
- Ні... Тобто, так, але заснув я не через це. Ти чув, як він читає? Я на лекціях так не хотів спати, як під час його промови.
- Ти все одно спав на лекціях,- мовив Джон та сів на своєму ліжку.
- А хто не спав?
- Справедливо. Ти сумував за цим місцем, поки нас не було?
- Я сумував не за місцем, а за людьми,- спокійно відповів Біллі,- Чесно кажучи, я б краще провів час з тобою та твоєю сім’єю, ніж з тією моделлю із західного узбережжя.
- Тут ти правий,- посміхнувся Джон,- Пам’ятаєш, як ми їздили на природу, смажили м’ясо, грали в ігри. Ти обіцяв навчити малу кільком прийомам гри на гітарі.
- І я обов’язково зроблю це. Скажи, що я завжди роблю те, що обіцяю. Особливо тепер, коли я зрозумів, що не можна витрачати відпустку на що-завгодно.
- Це добре, що тебе хоч життя вчить.
- Капітан Руссо, майор Макстер, вас викликає генерал,- мовив молодий солдат, зайшовши в намет.
- Надіюсь, він не образився на мене за те, що я заснув під час його виступу,- сказав Біллі.
- Нагадай-но, скільки разів ти рятував його зад?
- Здається, п’ять.
- Значить, у тебе залишилось ще чотири можливості поспати.
- Ходімо,- посміхнувся Біллі та пішов до виходу, але Джон зупинив його.
- Слухай. Він зараз буде говорити про наступне завдання. Нам потрібні будуть коди доступу.
- Коди доступу?- спитав Біллі.
- Так. Генерал мав сказати тобі про них.
- Я не знаю, про що ти говориш,- посмішка повільно сповзла з обличчя солдата.- Джоне, генерал чекає.
- Просто скажи мені коди доступу!
- Я не знаю, про що ти говориш! Він не давав мені...- на мить, Біллі заткнувся, усвідомивши, що відбувається,- Твою ж мать...
***
Біль поступово слабшав. Розлючений Сварог зупинив потік енергії з свого пристрою та забрав руку з голови солдата. Важко дихаючи, Біллі оперся рукою об підлогу, щоб не впасти. Гоа’улд ще раз глянув на втомленого заручника, але розумів, що навряд зможе щось з нього витягнути. Сварог махнув рукою, давши знати, що не хоче бачити Вільяма перед собою. Воїни джаффа грубо підняли солдата та швидко відвели його до камери, де кинули на підлогу. Оглянувши присутніх, вони грубо схопили Нельсона, який навіть не намагався чинити опір.
- Що вони хотіли від вас?- спитала Кейтлін, коли двері за воїнами джаффа зачинились.
- Коди доступу,- мовив Біллі, все ще відчуваючи сильний головний біль,- Чорт, яке ж воно падло!
Майор впав на підлогу та накрив обличчя долонями, намагаючись вгамувати біль.
- Більшість людей непритомніють, а хтось і помирає,- мовила Кейтлін, дивлячись на чоловіка.
- Проблема в тому, що він знає про діафрагму. Рано чи пізно, ви витягне в когось коди доступу.
- Ти йому не сказав?- спитав Тайлер.
- Він намагався проникнути у мою голову, але я зрозумів, що щось не так.
- Якщо він залишив тебе живим, то спробує знову... Або має на тебе інші плани.
- Це круто, але чому живий ще він?- спитав Саймон, вказавши на Войта, який спокійно сидів у кутку кімнати.
- Перепрошую?- мовив чоловік, коли зрозумів, що солдат говорить про нього.
- Наскільки я знаю, зазвичай, гоа’улди не церемоняться з вами та вбивають одразу. Але ти тут. Можливо, ти працюєш на змієголових?
- Хороше припущення, але жаль, що хибне. Скоріше за все, Сварог передасть мене своєму сюзерену.
- Сюзерену?- спитав Біллі, піднявшись на ноги.
- Саме тому я і зв’язався з вами. Поки що, Ток’Ра не знають його імені, але новий гоа’улд стрімко захоплює планети. В тому числі, і захищені.
- А як же Договір між...
- Я знаю,- перебив Войт,- Думаю, він також знає, що їх більше немає, тому не боїться нападати на захищені планети.
- Це погано,- сказав Тайлер.
- Проблема в тому, що, здається, Ток’Ра не збираються інформувати вас чи якось допомагати у підготовці до можливого нападу.
- Значить, ми союзники, кажеш?- мовив Біллі, дивлячись в очі чоловіка.
- Я не підтримую таких дій та не знаю, чому вони вирішили так вчинити. Я намагався їх переконати, але Верховна Рада Ток’Ра сказала, що справи Землі їх не цікавлять.
- Багато серед Ток’Ра тих, хто підтримує нас?- спитав Тайлер.
- Я та ще кілька інших, хто пам’ятає, що ви зробили для нас.
- Дуже радий, що у нас є невелика підтримка, але зараз ми можемо розраховувати лише на себе. Треба вибиратись звідси.- мовив Біллі.
Двері відчинились і двоє воїнів джаффа кинули всередину побитого та втомленого Нельсона, який, втім, досі був при тямі.
- Що сталось?- спитала Кейтлін, швидко підбігши до свого товариша.
- Я не зміг... Я розповів їм... Я побачив свою матір і сказав все, що вона хотіла знати... Пробач.
- Ти не винен,- мовила дівчина, допомагаючи Нельсону піднятись,- Ніхто тебе не звинувачує.
- Є кілька осіб, які вважають тебе винним,- мовив Саймон, намагаючись відкрити прохід.
- І як успіхи?- спитав Біллі, підійшовши до напарника.
- Якби вони були, то ми б уже були на волі... Хтось йде.
- Значить, новий план,- мовив Біллі, відходячи до протилежної стіни.
Чоловік легко кивнув Саймону. Через секунду двері відчинились і всередину зайшло двоє воїнів джаффа, які повільно оглядали присутніх. У той же час, ще двоє залишились у коридорі. Зупинивши свій погляд на фігурі Тайлера, противники швидко пішли до нього. В цей момент на них напали Біллі та Саймон. Вільяму вдалось вправно витягнути ніж воїна та проткнути ним шию противника. Шум почули двоє інших охоронців, які увірвались всередину. Скориставшись тілом мертвого противника, як щитом, Біллі швидко наблизився до опонента та кілька разів вдарив його ножем по голові. Перекотившись по підлозі, йому вдалось схопити посох та якраз вчасно захистити себе від ворожого удару таким же ж посохом. Джаффа наносив доволі швидкі удари, але броня сковувала його рухи. Саме цією перевагою користувався Біллі, який вправно захищався та ухилявся від ворожих ударів. Зрештою, коли майор ухилився від чергового удару та спробував вдарити у відповідь, два сині снаряди потрапили у тіло його опонента. Обернувшись, він побачив Саймона, який, розібравшись з своїм ворогом, тримав у руках зет.
- Хороший постріл,- мовив майор, підбираючи зброю противника.
- Так, мав досвід.
- Я піду до Сварога,- впевнено сказав Біллі, чим здивував присутніх,- Якщо він знає коди доступу, то може знати й іншу інформацію про оборону Землі. Не можна, щоб він комусь це розповів. Йдіть до брами та чекайте на мене.
- Ти ж розумієш, що ми не можемо відпустити тебе самого?- сказав Тайлер, підійшовши до чоловіка.
- Можете і зробите. Надіюсь, що без мене не підете.
Легко кивнувши присутнім, Біллі взяв у руки посох та вибіг у коридор. Інколи, йому доводилось вступати в бій з тими поодинокими воїнами, які повільно крокували коридором, не підозрюючи про те, що наступної миті вони загинуть. Зрештою, солдату вдалось пройти до головного коридору, який вів просто у покої гоа’улда. Двоє охоронців, які одразу побачили противника, не вагаючись відкрили вогонь. Вільяму вдалось вчасно сховатись в укриття та відстрілюватись звідти, але попасти у ворогів ніяк не вдавалось. Сховавшись від чергового пострілу, Вільям визирнув з-за укриття та, на диво, попав у тіло опонента, який одразу впав на підлогу. Другий спробував підійти ближче, що було доволі небезпечного для солдата. Відкинувши посох, чоловік витягнув зет та, швидко перекотившись по підлозі, двічі вистрелив у тіло ворога, який підійшов занадто близько.
Невдоволено видихнувши, солдат глянув на тіла двох мертвих воїнів та обгорілу від ворожих пострілів стіну, за якою ховався. Пройшовши той десяток метрів, Біллі відчинив двері та опинився у покоях гоа’улда.
- Я навіть не здивований,- спокійно говорив Сварог, дивлячись на темний ліс.- Я знав, що колись ви, жалюгідні люди, прийдете.
- І залишив нас живими.
- Я думав, що це станеться пізніше. Крім того, ви стали б хорошою обмінною монетою для мого сюзерена.
- У нього є ім’я?- спитав Біллі, підійшовши трохи ближче.
- Є,- мовив Сварог, обернувшись до противника,- Проте, таким, як ти, його знати не потрібно.
- Думаю, що більше я з тебе вже не витягну.
Біллі підняв зет та двічі вистрелив у гоа’улда. Кілька зарядів потрапили в енергетичне поле, яке успішно захистило противника. Сварог лише легко посміхнувся та підняв руку. В наступну секунду, Вільяма відкинуло на кілька метрів і він боляче впав на підлогу.
- На жаль, свого часу Ра не зміг завершити справу,- спокійно говорив гоа’улд,- Він був впевненим у перемозі. Я такої помилки не зроблю.
Сварог підняв руку, щоб скористатись стрічковим пристроєм та вбити солдата, але в цей момент у кімнату увірвались Войт та Кейтлін, які відкрили вогонь у гоа’улда. Захисне поле змогло захистити противника від пострілів, але помилки Сварог, все ж, допустився. Відволікшись на прибулих, чоловік не побачив, як Біллі витягнув ніж та проткнув руку ворога. Зламаний стрічковий пристрій більше не міг утримувати силове поле навколо Сварога, тому Біллі накинувся на противника. Гоа’улду вдалось ухилитись від кількох ударів солдата, але рухатись у дорогому та не дуже зручному одязі, під час бою, було майже неможливо. Ухилившись від чергового удару, Біллі опинився за спиною гоа’улда та швидко схопив його за шию. Побачивши можливість, Кейтлін підняла посох та кілька разів вистрелила у тіло Сварога. Очі противника востаннє засвітились і він помер. Відчувши, що опонент більше не чинить опір, Вільям відкинув його на підлогу.
Важко дихаючи, солдат глянув на мертве тіло гоа’улда, після чого перевів погляд на своїх рятівників.
- Радий, що ви прийшли,- мовив Біллі.
- Якщо роботу виконано і нам більше нічого не загрожує...- почав Войт.
- Крім армії джаффа.
- Їх, насправді, не дуже багато, а ті, хто є, складуть зброю, як тільки побачать мертве тіло Сварога.
- В такому випадку, нам треба повертатись на Землю,- сказав Біллі, перевівши погляд на Кейтлін,- Впевнений, що вони нас зачекались.
- Взагалі, я хотіла поговорити з тобою про це,- сказала Кейтлін та, разом з чоловіком, вийшла на терасу, з якої прекрасно видно темний ліс та навколишню природу. Особливо красиво це виглядало на фоні сонця, що повільно сідало за горизонт.
- Я слухаю.
- Я знаю, що у тебе є наказ повернути мене назад... Біллі, я нічим не зможу допомогти, сидячи в тюрмі. З мене, Нельсона та Войта буде більше користі, якщо ми залишимось та спробуємо дізнатись якомога більше, поки ти та генерал Сімсон переконуєте керівництво відновити програму. Я впевнена, що будуть люди, які підтримають вас.
- Сумніваюсь,- сказав Біллі,- Нам чітко дали зрозуміти, що програма не буде відновлена.
- Вам варто спробувати. Ти бачиш, що загроза реальна і ми маємо щось робити. Мільярди людей на Землі не знають, що знаходяться в небезпеці. Крім того, ще є мільярди людей на інших планетах, яким потрібна допомога. Не можна просто залишити все це. А ти маєш вплив у військових колах. Я впевнена, що у тебе все вийде.
- Нельсон йде зі мною і це не обговорюється. Нікому не сподобається, якщо він не повернеться. Ти мертва, як і решта твоєї команди. Ток’Ра, який, нібито відправив повідомлення, насправді був воїном джаффа, який вирішив виманити вас. Мені та команді вдалось втекти, але загроза залишається реальною... Впевнений, що керівництво така відповідь не вдовольнить, але вибору немає.
Кейтлін легко посміхнулась та перевела погляд на природу за вікном. Сонце майже повністю зайшло за горизонт, занурюючи цей світ у нічну темряву.
- Тут так красиво. Жаль, що прийдеться покинути це місце.
- Раджу відвідати Каліфорнію. Доволі спекотно, але є певні місця, про які ти навіть не здогадуєшся. Набагато краще та безпечніше, ніж подорожі по галактиці.
- Обов’язково,- засміялась дівчина, дивлячись в очі Біллі.
Вони ще кілька хвилин стояли на терасі, споглядаючи на красиву природу. Проте, потрібно було повертатись. Біллі забрав свою зброю та, покинувши піраміду, повернувся до своєї команди, яка чекала його коло брами. Настали сутінки, надворі стало доволі темно, а навколо почали прокидатись нічні тварини. Лише на заході виднілись помаранчеві промені сонця.
- Лише ти?- спитав Тайлер.
- Ми вбили одного ворога, але проблема не вирішена.- сказав Біллі,- Над Сварогом був хтось, хто віддавав йому накази. Хтось, хто збирає армію та завойовує планети. Вони спробують дізнатись, хто це та на що він здатен.
- Надіюсь, що у них вийде,- мовив Тайлер,- Ще не вистачало прибульців на Землі.
Солдати швидко обговорили версію, яку розповідатимуть на Землі, не зважаючи на явне невдоволення Саймона. Закінчивши, вони почули дивний гуркіт та обернулись в сторону піраміди. Дивний звук ставав гучнішим і через хвилину солдати зрозуміли, що це була не піраміда, а космічний корабель гоа’улдів, який повільно піднімався на орбіту планети.
- Навіть не здивований,- сказав Біллі, спостерігаючи за кораблем.
- До біса це все,- вражено мовив Тайлер.
- Дітки, якщо ви закінчили, то наша екскурсія підійшла до свого завершення,- мовив Саймон, підійшовши до набірного пристрою,- Саме тому пора повертатись додому.
***
Біллі сидів у сірій кімнаті для допитів Командування Зоряною Брамою. Навколо не було жодного вікна, але освітлення було достатньо, щоб побачити все, що було в кімнаті. Навпроти солдата стояла камера та двоє чоловіків: представник Пентагону та генерал Сімсон.
- Ваше ім’я?- спитав представник.
- Вільям Руссо.
- Дата народження?
- Це дійсно так важливо?
- Це необхідно.
- 20 серпня 1981 року. Лондон, Великобританія.
- Ви підписали договір про нерозголошення?
- Так.
- Ви знаєте про проект “Зоряна Брама”?
- Так.
- Що сталось на планеті P5S-632?
- Це була рятувальна операція, узгоджена з вищим керівництвом влади, про яку знало вузьке коло осіб. Така секретність необхідна для того, щоб інші держави не подумали, що проект відновлено.
- Яке у вас було завдання?
- Звільнити з полону та повернути на Землю трьох солдатів, які мали встати перед трибуналом.
- Де вони зараз?
- Мертві.
- Ви усвідомлюєте, що буде з вами, якщо ви обманюєте мене?
- Так. Якщо у вас є підстави заарештувати мене — можете спробувати. Проте, я цивільний і не думаю, що десь у Сполучених Штатах є закон про подорожі на інші планети чи надсекретні програми... Я розумію, що вам, купці корумпованих політиків, начхати на те, що буде завтра, але ця планета в небезпеці. Ви повинні розглянути можливість відновлення програми для того, щоб мати зв’язок з союзниками та відбитись від можливого нападу гоа’улдів.
- Наскільки я знаю, ви байдуже ставились до проекту та його подальшої долі. Що змінилось?
- Побачене мною змусило мене змінити свою думку. Гоа’улд на ім’я Сварог керував тією планетою, але він говорив, що є хтось інший. Хтось, хто значно могутніший. І він набирає силу, завойовуючи планети, захищені Договором захищених планет. Він завойовує все, що залишилось після Системних Лордів та Люсіанського Союзу.
- Скільки часу ви знайомі з проектом?
- Два дні.
- За два дні ви отримали стільки інформації?
- Зараз не про це,- сказав Біллі, втрачаючи терпіння,- Чорт забирай, я можу поговорити з кимось, хто мене слухає?!
- Ми слухаємо вас,- спокійно сказав чоловік з Пентагону.
- Ні. Вам начхати на те, що я говорю. Мені потрібен хтось, хто дійсно розуміє, що тут відбувається.
В цей момент у кімнату зайшов сивий та старий чоловік, у якого через офісну роботу почались проблеми із зайвою вагою. Чоловік оглянув кімнату, а тоді легко кивнув генералу та представнику з Пентагону, щоб вони залишили його. Провівши їх поглядом, він спокійно сів навпроти Біллі та вимкнув камеру.
- Доброго дня,- спокійно почав чоловік, дивлячись в очі Вільяма,- Генерал Джек О’Нілл. Я чув, що ви маєте, що сказати.