Чорний позашляховик, який інколи використовували державні служби Сполучених Штатів, проїхав широкою вулицею Вашингтона та зупинився просто коло воріт Білого Дому. Його швидко пропустили на пропускному пункті, коли побачили перепустку. Зупинившись у спеціально відведеному місці, молодий чоловік вийшов з великого позашляховика та швидко пройшов всередину, після чого перейшов на біг. Вправно оминаючи зайнятих людей, які повільно крокували розкішними коридорами, невідомий опинився у потрібній йому частині будівлі.
Двоє охоронців, які спокійно крокували коридором, одразу звернули увагу на незвичного відвідувача, тому кинулись за ним. В якийсь момент, їм вдалось збити його з ніг, але, відбившись від амбалів ногами, чоловік піднявся на ноги та побіг далі. Ледь не збивши міністра оборони, який впізнав знайоме обличчя, невідомий забіг просто в Овальний кабінет, де охоронці одразу ж направили на нього зброю.
Незнайомець побачив кількох радників та вже старого президента Сполучених Штатів, який лише нещодавно вступив на посаду.
- Пане президент,- важко дихаючи, намагався якомога швидше сказати хлопець,- Мене звати Адам Ньюман і я прибіг сюди, щоб повідомити про загрозу інопланетного вторгнення.
- І часто сюди проникають божевільні?- спитав президент, перевівши погляд на міністра оборони, який щойно зайшов в кабінет.
- Я розумію, що це не мій рівень доступу, але мені відомо про проєкт “Зоряна Брама”! Я не можу сказати, звідки я маю ці дані, але зрозумійте, що люди в небезпеці!
- А ви, власне, хто?- спитав президент та легко підняв руку, наказавши охороні зупинитись, коли вони схопили хлопця, щоб вивести його.
- Журналіст та громадський активіст.
- Он воно як,- спокійно мовив чоловік, підійшовши до журналіста,- Я не знаю, як вам вдалось дістатись сюди і я не знаю, хто вам розповів про якусь таку нісенітницю, як “Зоряна Брама”, але ніякого такого проєкту не існує. Інакше я, як президент Сполучених Штатів, вже б знав про це, правда?
- Зі всією повагою, пане президент, але на комплекс напали і...
- Досить з мене цього,- спокійно сказав президент, але Адам відчув, що його починає дратувати ця розмова.- Ми обговорювали дійсно важливі справи, поки ви сюди не вдерлись. Охорона проведе вас звідси.
- Ви не розумієте!- кричав журналіст, поки його намагались вивести з кабінету,- Світ в небезпеці!
Міністр оборони провів незваного відвідувача поглядом, поки один з охоронців не зачинив двері в кабінет, після чого перевів погляд на президента.
- Можливо, я зараз скажу щось очевидне, але цей хлопець знав те, що не мав знати,- мовив міністр.
- Ви оточили 5-кілометрову зону, як я і наказував?
- Так, пане президент.
- Зв’яжіться з керівником ізоляції та переконайтесь, чи нічого не загрожує планеті,- швидко сказав президент, не зводячи погляду з дверей,- Ллойде, я хочу знати, чи щось загрожує людям, які за мене голосували.
Міністр лише легко кивнув та швидко покинув кабінет. Майже хвилину президент США стояв на місці, після чого втомлено видихнув та повернувся до обговорення зі своїми радниками.
***
Біллі Руссо заїхав на територію свого подвір’я та, здійнявши хмару пилу, зупинився за кілька метрів від свого будинку. Почувши шум коліс, з будинку вийшов старий та усміхнений чоловік, який і не очікував побачити свого вихованця.
- Не думав, що ти повернешся так скоро,- спокійно сказав старий,- Тебе вигнали?
- Скажімо, склались непередбачувані обставини.
- Значить, вигнали. Ну що ж, принаймні, ти спробував.
Біллі нічого не відповів. Відчинивши двері до заднього сидіння, чоловік витягнув з ящика пляшку холодного пива та кинув її старому.
- Ось це вже зовсім інша розмова! Ходімо, нам є про що поговорити.
Біллі лише посміхнувся та, взявши ящик, пішов до входу. Тільки він встиг ступити на поріг, як почув позаду шум коліс позашляховика та, розвернувшись, побачив автомобіль, який зупинився неподалік від його машини.
- Хто це?- спитав старий, взявши ящик Вільяма.
- Не знаю.- холодно відповів чоловік та, ступивши кілька кроків вперед, легко торкнувся пістолета на поясі.
Лише через кілька секунд з чорного позашляховика вийшов біловолосий юнак. Посміхнувшись, він швидко покрокував назустріч солдату, але побачив його готовність атакувати, тому різко зупинився, а посмішка миттєво зникла з його обличчя.
- Я вам не ворог,- мовив Адам,- Я не маю при собі зброї та не хочу заподіяти вам шкоди.
- Тридцять секунд,- холодно мовив Біллі, впевнено дивлячись на хлопця.
- Ви ж не будете стріляти в мене.- невпевнено сказав юнак, але одразу зрозумів, що Біллі налаштований серйозно,- Мене звати Адам Ньюман і я журналіст. В мене є певні зв’язки в Збройних силах, тому я зміг дізнатись вашу адресу. Насправді, нам потрібна ваша допомога.
- Нам?
- Так. Елізабет Грей хотіла б з вами зустрітись.
- Пані полковник не змогли приїхати сюди особисто?
- Рада національної безпеки звільнила її з служби в армії та заявила, що вона становить загрозу національній безпеці Сполучених Штатів, тому зараз знаходиться у розшуку. Вона розповіла мені все про вас та проєкт “Зоряна Брама”, який знаходиться в комплексі Воєнно-повітряних сил США, в горі Шаєн, за кілька кілометрів від Колорадо... Слухайте, я знаю, що ви мене вперше бачите, тому навряд зможете мені повірити, але я дійсно говорю правду. Мені лише потрібно, щоб ви поговорили з нею.
Біллі обернувся та побачив старого, що так і стояв на порозі. Чоловік нічого не сказав та лише легко кивнув.
- Сідай в машину,- холодно сказав Біллі,- Я скоро буду.
Чоловік швидко розвернувся та повернувся в будинок, де побачив свого наставника, який вже сидів на кухні та повільно пив холодне пиво.
- Я впевнений, що ти хотів повернутись,- сказав старий.
- Ти не бачив того, що довелось побачити мені. Був би ти там, то зрозумів би, що це не просто прогулянка по парку.
- Я навіть не збирався сперечатись з цим. Я просто хочу, щоб ти повернувся і ми б випили з тобою пива, сидячи на березі ставка. Але ще більше я хочу, щоб ти ніколи не шкодував за втраченим.
- Обіцяю, старий, так і буде.
Біллі потиснув руку наставника та, вийшовши з свого будинку, сів в автомобіль журналіста.
***
Чоловік з чорною бородою, якому не дуже пасував нещодавно куплений дешевий одяг, вийшов з супермаркету та, перебігши дорогу, зайшов на територію мотелю. Він швидко піднявся на другий поверх, підійшов до дерев’яних дверей та зайшов всередину. Пройшовши у вітальню, Саймон поставив пакети на стіл, після чого обернувся та побачив Хаток, яка лежала на ліжку та спокійно читала книгу.
- “Війна і мир”?- здивовано зауважив чоловік, прочитавши напис на обкладинці,- За п’ятнадцять хвилин ти прочитала більше, ніж я за три роки. Доволі непогано.
- Вона дуже цікава,- легко посміхнулась Хаток, відклавши книгу в сторону,- На своїй планеті я дуже любила читати, хоча це вважалось чимось дивним. Проте, після нападу гоа’улдів мені не доводилось тримати в руках книгу. Якщо чесно, це навіть трішки незвично. Все таки, непросто занурюватись в якусь чужу історію, коли ось таке відбувається навколо нас.
- Навколо нас нічого не відбувається,- байдуже сказав Саймон.
- Я знаю, що тобі важко пережити смерть Тайлера, але ми не можемо просто закрити очі на це. Скоріше за все, тільки ми знаємо, наскільки небезпечною є ситуація, тому лише ми можемо зупинити їх... Колись я не змогла врятувати свій народ, тому не хочу, щоб ти повторив мої помилки.
- Нас двоє, а в них там ціла армія. Крім того, невідомо, чи не прийшло туди ще більше. І, окрім цього, периметр охороняє армія та загони спеціального призначення,- невдоволено говорив Саймон,- Щось мені підказує, що тут ми точно нічого не можемо зробити.
- Можемо спробувати їх обманути, або скористатись тим, що вони не очікують контрудару і...- говорила Хаток, але зупинилась, коли побачила людські озброєнні фігури за вікном.
Саймон підійшов ближче та одразу впізнав американський загін спеціального призначення. Чоловік приклав палець до губ та, якомога тихіше, разом з дівчиною, почав відходити подалі від дверей.
- Сховайся,- мовив чоловік і вже через кілька секунд вхідні двері підірвались.
Четверо спецпризначенців одразу увірвались всередину. Двоє зайняли вітальню, а ще двоє пішли в сторону просторої вбиральні. Але, як тільки відчинились двері, вони побачили Саймона та Хаток, які, зайнявши вигідні та неочікувані для ворогів позиції, одразу відкрили вогонь. Двоє солдатів одразу впали мертвими. Сховавши пістолет, Саймон швидко підійшов до тіл та взяв у них автомати, після чого одразу сховався за стіною та кинув зброю Хаток.
Легко визирнувши з-за укриття, чоловік побачив, що противники зайняли вигідні позиції у вітальні та готові стріляти, як тільки їхня ціль покине свою позицію.
- Перепрошую, але ми сьогодні гостів у себе не чекали!- крикнув Саймон.
- Ми могли б зробити все тихіше та без крові!- крикнув у відповідь Максвел.
- Якби ви хотіли все зробити без крові, то не прийшли б сюди з автоматами та в повному обладнанні! Не думав, що американська армія настільки швидко забуває своїх героїв та посилає своїх вбивць.
- Ситуація значно складніша, ніж здається на перший погляд!
- Так-так. Всі так кажуть!
Обидві сторони стали чекати, коли хтось зробить перший крок. Такими виявились американські спецпризначенці, для яких кожна секунда була важливою. Тримаючи перед собою зброю, солдати покинули укриття та повільно рушили у вбиральню, але не побачили там нікого. Принаймні, не одразу, адже, коли побачили, то було вже пізно. Один одразу впав мертвим через велику кількість кульових поранень, а інший, отримавши кулю в плече, почав відступати, бездумно стріляючи у вбиральню.
Очікувано, в нього швидко закінчились патрони, тому Саймон кинувся за ним. Зістрибнувши з другого поверху, чоловік приземлився просто перед пораненим солдатом та, ухилившись від його повільного удару, схопив спецпризначенця за голову та боляче вдарив головою об капот, не даючи йому піднятись.
- Хто вас послав?!- крикнув Саймон та, не почувши відповіді, вдарив Максвела в обличчя,- На кого ти працюєш?! Чому ти хочеш вбити нас?! Говори, сучий сину!
- Саймоне,- спокійно мовила Хаток, яка підійшла до чоловіка,- Припини.
Саймон відпустив солдата, але той впав на підлогу вже мертвим.
- Отрута,- мовила Хаток, коли побачила збентежений погляд друга,- Він покінчив з собою, щоб зберегти таємниці.
- Ідіот,- невдоволено сказав Саймон та, озирнувшись, побачив злякані погляди клієнтів мотелю, які вийшли, щоб глянути, що це була за стрільба.
- Ходімо,- сказав Саймон, пішовши до автомобіля,- Пора вшиватись звідси.
- Не пройшло й двох днів, а вони нас вже знайшли. Довго ти збираєшся так втікати?
- Інших варіантів я просто не бачу.
- А Ха’так на орбіті?- спитала Хаток, сівши на пасажирське сидіння.
- Я намагався з ним зв’язатись кілька годин тому, але марно,- відповів Саймон та, завівши двигун, швидко покинув територію мотелю,- Сподіваюсь, що в тебе там не було важливих речей.
- Ні, не було,- спокійно сказала Хаток,- Ти казав, що ваша планета вже раніше боролась з гоа’улдами. Можливо, попередні залишили якийсь корабель чи щось подібне, щоб ми могли дістатись до нашого корабля.
- Є кілька таких у Зоні 51, але туди неможливо проникнути.
- Чому?- спитала Хаток.
- Точно, ти ж не знаєш, що це. Зона 51 — це напівміфічний військовий об’єкт Військово-повітряних сил США. Офіційно, його створили для того, щоб проводити випробування літаків і певний час так воно і було, але після відкриття проекту “Зоряна Брама”, ми почали звозити туди речі з інших планет, які могли представляти інтерес для нас або керівництва нашої держави. Я впевнений, що там є кілька космічних винищувачів, як глайдери гоа’улдів, але цей об’єкт просто неймовірно охороняється. Ми просто не зможемо туди проникнути.
- Ще щось?
- Сумніваюсь, що на Землі є космічний корабель, про який ми просто не знаємо. Спеціальні органи влади вправно підчищали за...
- Ким?- спитала Хаток, коли Саймон над чимось замислився.
- Колись була таємна державна організація, яка, окремо від Командування, проводила позаземні завдання. Спочатку, це було NID, які стали нашими союзниками, а потім частина їхніх людей, які створили організацію “Довіра”. Їм ще певний час допомагав Ба’ал. Кажуть, що їхня брама знищена, але за ці 10 років нічого не заважало їм скористатись своєю людиною на “Одіссеї”, щоб доставити на Землю іншу.
- Якщо так воно і є, то як нам вийти на них?
- Є одна людина, яка може нам допомогти.
***
Біллі спокійно йшов широкою вулицею столиці, де, окрім нього, було ще чимало людей. Спустившись сходами, чоловік вдягнув сонцезахисні окуляри та кепку, щоб прикрити частину свого обличчя. Солдат точно не хотів, щоб хтось у Вашингтоні впізнав його. Через кілька хвилин Біллі зайшов на терасу кафе та сів за один з вільних столиків.
- Доброго дня,- привітався офіціант, який намагався бути активним, але було очевидно, що він втомився.- Чогось бажаєте?
- Поки що, лише води. Сьогодні на диво тепло, тому більше нічого й не хочеться.
- Як забажаєте,- спокійно сказав хлопець та швидко відійшов від відвідувача.
Біллі кілька секунд розглядав проїжджу частину, де безупинно рухались автомобілі, після чого перевів погляд на Капітолій. Вільям бачив його вже десятки разів, але цього разу, при такій погоді та саме з цього місця будівля виглядала дійсно могутньо та по-своєму прекрасно.
- Надіюсь, що ти не привів за собою хвіст,- тихо мовила Елізабет, сівши навпроти знайомого.
- Я в цих справа не новенький. Доволі нерозумно було відправляти за мною якогось малого журналіста.
- І, все ж, ти тут. Значить, не так вже й нерозумно.
- Що сталось, що за тобою почали полювання?
- Вищому керівництву не сподобалось те, що я наполягала на закритті секретної програми, яка діє, використовуючи, скажімо, більш незаконні методи.
- Програма, куди ви відправили Нельсона?
- Так,- сказав Елізабет та перевела погляд на чоловіка,- Звідки ти знаєш?
- Це єдине пояснення того, як Нельсон міг відправити мені повідомлення з іншої планети. Спробував попередити мене про напад на базу, але запізнився на кілька годин.
- Суть в тому, що певні впливові люди вирішили, що моя ініціатива закрити незаконні програми може завадити їхньому збагаченню. Саме тому вони й почали полювати на мене.
- І чого ти хочеш від мене?
- Просто нагадую, що ти зрадник та подвійний шпигун.
- Нагадаю, що люди, на яких я працював, просто зараз полюють на тебе і у випадку загрози, я зможу захистити себе, чого не можна сказати про тебе чи твого друга журналіста, який сидить в машині по той бік вулиці... Так, я його бачу.
- Біллі, гоа’улди захопили базу, а влада нічого не може зробити, адже це приведе до розсекречення проекту. Хтось має діяти рішуче.
- І ти думаєш, що це я?- легко посміхнувся Біллі,- Боюсь тебе розчаровувати, але я вже не є частиною проєкту.
- Вони вбили Тайлера,- тихо сказала Елізабет,- Я не хотіла тобі говорити, але... Тайлер помер, коли намагався захистити Саймона та ту дівчину.
- Звідки ти це знаєш?- спитав Біллі, після недовгої паузи.
- В нас є своя людина серед людей сенатора, які зараз на базі. Він, інколи, повідомляє про якісь важливі речі.
- Через 12 годин ти маєш бути за 5 кілометрів на південь від гори. Якщо тебе не буде, то я просто піду звідти. Зрозуміло?
Елізабет нічого не сказала та лише кивнула. Біллі невдоволено видихнув та, залишивши на столі кілька купюр офіціанту, покинув кафе.
***
Саймон зупинив автомобіль на узбіччі вузького провулку. Лише нещодавно тут падав дощ, тому досі можна було побачити калюжі, які віддзеркалювали стіни багатоповерхових будинків. Неподалік була значно більша вулиця, трафік якої створював постійний шумовий ефект.
Нічого не говорячи, Саймон вийшов з автомобіля та, разом з Хаток, зайшов всередину будинку.
- Знаєш, в тих провулках є якась своя атмосфера,- спробувала перервати мовчання Хаток, але безуспішно.
Вони швидко піднялись сходами на третій поверх. Пройшовши коридором, Саймон зупинився коло один дверей та натиснув на кнопку дзвінка. Майже хвилину ніхто не відповідав, тому Хаток вже почала сумніватись, чи є хтось всередині. Раптом, вони почули невдоволений голос та звук замків, що по черзі відчинялись.
- Доброго дня,- сказав чоловік середніх років, які стояв на порозі.
- Вам також.- холодно сказав Саймон,- Ми прийшли до власниці квартири.
- Я власник.
- Краще тобі не брехати нам.- холодно та розлючено сказав Саймон,- Ти не знаєш, до яких наслідків це може призвести.
Тільки Хаток подумала, що сутички не уникнути, як з вітальні почувся жіночий голос. Почувши її, чоловік середніх років відійшов в сторону, пропустивши гостей всередину. Саймон та Хаток пройшли кілька метрів та, опинившись у вітальні, побачили красиву темноволосу жінку, в якої поступово починала з’являтись сивина та зморшки на обличчі. Тим не менш, вона досі виглядала доволі привабливою.
- Саймоне!- здивовано вигукнула жінка, побачивши знайоме обличчя.
- Вала Мал Доран,- легко та втомлено посміхнувся Саймон, підійшовши до жінки.
- Не думала, що ми ще колись побачимось. Я чула, що ти отримав підвищення.
- Так, було таке.- Саймон перевів погляд на напарницю,- Це Хаток. Вона допомагає мені в одній справі.
- А я Вала,- посміхнулась жінка, потиснувши руку дівчини.
- Так,- мовив Саймон до подруги,- Я вийшов на Валу, коли ми з Біллі та Тайлером шукали зрадника в космічній програмі. Поки вони були на “Одіссеї” я працював в іншому місці та знайшов її.
- У нас почались проблеми,- мовила Хаток.
- Припускаю, саме тому ви тут.- спокійно говорила Вала, перевівши погляд на Саймона,- Знаючи тебе, це було щось небезпечне. Не хотілось би у це втручатись.
- Тобі і не потрібно. Втім, ти працювала на сторонню секретну програму міжпланетних подорожей.
- Ми співпрацювали. І то, лише двічі, коли потрібно було допитати полонених джаффа.
- Мені начхати на мотиви. Я хочу знати, де я можу знайти другу браму.
- Я б сказала, але підозрюю, що слово “секретна” вживають не просто так. Скоріше за все, вони вб’ють тебе, як тільки дізнаються, що ти щось знаєш про них. Повір, якщо ти будеш їм потрібен, вони самі тебе знайдуть.
- На Командування напали, тому нам потрібен доступ до іншої брами, щоб ми могли повернути комплекс,- мовила Хаток, яка повільно крокувала кімнатою та розглядала різний мотлох.- Я розумію, чому ви не хочете ризикувати своїм життям, але ви чудово знаєте, що станеться, якщо ми не зупинимо гоа’улдів.
- Я два роки присвятила боротьбі з ними.
- А я — все своє життя.
- Три роки тому вони були десь в Атлантичному океані. Приблизно, за 20 кілометрів від узбережжя Бразилії. Ми відправлялись від поселення Сан-Педро, тому, скоріше за все, це найближча точка.
- Далеченький шлях,- невдоволено сказав Саймон.
- Здається, іншого вибору у нас немає.- мовила Хаток.
- Дякую, що допомогла нам,- мовив Саймон.
- Ти мені вже двічі винен.- посміхнувшись, сказала Вала.
- Ти мене знаєш. Я завжди повертаю свої борги.
Вони вирішили не витрачати час, тому швидко покинули квартиру та повернулись в автомобіль.
- Значить, нам тепер потрібно кудись летіти?- спитала Хаток, сівши на пасажирське сидіння,- Скільки це забере в нас часу? Де, взагалі, це Сан-Педро.
- Десь в Бразилії. Думаю, це займе 10 годин. В будь-якому випадку, інших варіантів у нас просто немає.
***
Автомобіль Елізабет зупинився на узбіччі темної дороги. З обох боків її оточував густий та темний ліс. Інколи, їй здавалось, що десь вона бачила ледь помітні рухи. Жінка згадувала, як за час служби в армії не раз перебувала за крок від смерті, та розуміла, що просто не готова до війни проти цілої армії позаземних загарбників. Вона прийшла у проєкт у доволі спокійний час, тому все це було чимось новим та незвіданим для неї, тому й лякало її.
Ситуація настільки нагнітала, що жінка просто вигукнула, коли почула раптовий стук в бокове скло. Повернувши голову, вона побачила озброєного солдата американської армії, який був готовим до захисту.
- Це заборонена для проїзду зона,- сказав солдат, коли Елізабет повільно опустила скло,- Прошу покинути дану територію.
- Чому вона заборонена? Я кожного дня тут бувала і все було чудово.
- Два дні тому відбувся витік небезпечних хімікатів, тому довелось евакуювати 5-кілометрову зону навколо епіцентру загрози. Прошу вас, покиньте територію, інакше я буду змушений застосувати силу.
Елізабет хотіла продовжити відстоювати свою думку, не зважаючи на ризик агресії з боку солдата, коли пролунав постріл зета і вже через секунду озброєний чоловік впав на підлогу.
- Пощастило, що він був тут один,- мовив Біллі, підійшовши до автомобіля,- Вимкни фари, бо притягнеш сюди ще більше солдатів.
Вимкнувши фари та двигун, Елізабет одразу вийшла з авто та швидко пішла за Вільямом, який рухався вглиб густого лісу. Кілька хвилин вони мовчки йшли вузькою та ледь помітною стежкою, поки Біллі не зупинився. Він нагнувся коло одного з дерев, яке нічим не відрізнялось від інших, та передав жінці спортивну сумку.
- Тут є трохи зброї, яка може знадобитись,- сказав чоловік, озираючись навколо.
- Ти вкрав її?
- Благополучно евакуював, щоб вона не дісталась ворогу. Не задавай зайвих запитань.
Жінка відкрила сумку та побачила там кілька автоматів, пістолетів та зброю гоа’улдів, яка вже давно лежала на складі.
- Ми ж не плануємо там воювати, правда?- спитала Елізабет, перевівши погляд на напарника.
- Залежить від того, як будуть розвиватись події... Знаєш, коли ти приїхала до мого будинку кілька місяців тому, я й подумати не міг, що проникатиму на найбільш секретну військову базу США, щоб вбивати там прибульців. Звучить, як сюжет жахливої відеогри. Чесно кажучи, я думав, що помру на рятувальному завданні.
- Я рада, що все склалось інакше.
- З іншого боку, якби не я, то базу навряд би захопили, тому тут залежить від точки зору.
Біллі пішов вперед. Ще кілька хвилин їм довелось рухатись густим лісом, ховаючись від патрулів американської армії, поки, нарешті, не натрапили на броньований люк, який вів у тунель, що йшов кудись під землю.
- Це запасний вхід, тому ним ми й скористаємось,- сказав Біллі.
- І будь-хто може просто прийти сюди?
- По-перше, будь-хто не знає, що тут щось таке є, а, по-друге, зазвичай, тут є вартові. Просто сьогодні вони вирішили прилягти відпочити на кілька годин.- чоловік відчинив вже старий люк та посвітив ліхтариком вниз,- Драбина є і вже добре.
- Ти підеш першим,- одразу сказала Елізабет.
Біллі перевів здивований погляд на жінку, але вирішив не сперечатись, тому першим почав спускатись вниз.
***
Чоловік вже середніх років з чорною щетиною та темно-сивим волоссям, яке поступово опадало, повільно зупинив невеликий човен за кілька метрів від берега, після чого зістрибнув у воду, яка була йому до колін, та ступив по мокрому пляжному піску до твердої землі. Жителі невеликого села, які вже не вперше бачили дивного гостя, що весь час припливав до них десь з-за океану, спокійно проводили його поглядом та продовжували займатись своїми справами.
Як і кожного минулого тижня, цього разу чоловік прибув для того, щоб випити пляшку дешевого та міцного алкоголю, після чого він би знову відправився в плавання на цілий тиждень.
Пройшовши через пляж, чоловік сів на високий стілець навпроти молодого продавця алкогольних напоїв, який якраз спокійно протирав стакани.
- Те, що й завжди,- тихо мовив чоловік та, озирнувшись навколо, побачив кілька чайок, що ходили коло берега.
- Не варто так багато випивати,- мовив Саймон, тихо підійшовши до незнайомця, який розглядав птахів,- Мені тут пташка нашепотіла, що ви часто плаваєте.
- Хто ви?- спитав чоловік, оглянувши незнайомця з невеликою чорною бородою та темним волоссям середньої довжини. Можливо, якби не сонцезахисні окуляри, він нагадав би комусь Ісуса.
- Саймон Скор, лейтенант армії Сполучених Штатів. Не рекомендую вам рухатись, адже моя подруга це не оцінить і ви отримаєте снаряд зета. Не сумніваюсь, що ви прекрасно знаєте, що це таке.
- Я не...- мовив чоловік, намагаючись відсунутись якомога далі від солдата.
- Не намагайтесь мені брехати,- спокійним голосом говорив Саймон, ніби нічого незвичного не відбувалось,- Вала дала мені достатньо інформації, щоб я дізнався про вас все, що мені потрібно.
- І чого вам треба?
- Насправді, мені з гори насрати на вашу незаконну банду, яка хоче погратись у вартових галактики. Проте, думаю ви чули, що Командування було захоплене гоа’улдами, а я б не хотів, щоб ці виродки вдерлись у мою кімнату.
- Хочете використати нашу браму для того, щоб виправити свої помилки?
- Саме так. Це я і хочу зробити. Впевнений, що такому важливому пісюну, як ви, неважко буде таке організувати. Інакше, моя подруга вас вб’є. Вибір невеликий.
- Вб’єте полковника армії Сполучених Штатів?
- Зрадника армії Сполучених Штатів. Ніхто не буде за вами сумувати.
Кілька секунд чоловік дивився на Саймон та, розуміючи, що вибору у нього немає, а Командування потрібно повернути, чоловік кивнув. Він розумів, що, якщо зараз допоможе Саймону, то йому не прийдеться витрачати свої ресурси на те, щоб повернути комплекс.
- Сподіваюсь, що ти не будеш робити дурниць,- спокійно мовив Саймон.
Відсунувши пляшку з алкоголем, яку замовив чоловік, солдат, разом з полковником, пішли до човна, на якому він тільки нещодавно сюди прибув. У той же час до них приєдналась Хаток, яка швидко наздогнала чоловіків.
- Значить, це і є твоя подруга?- спитав полковник, глянувши на молоду та привабливу дівчину,- Мені подобається.
- Краще помовч, поки не стало гірше.
Шлях на човні до корабля зайняв трохи більше, ніж пів години. Саймон вже не один раз бачив такий корабель, тому зовсім не здивувався його розмірам, чого не можна сказати про Хаток.
- Вау!- мовила дівчина, коли вони піднялись на палубу, а, якщо точніше, на злітній полосі для винищувачів,- На моїй планеті не було таких військових кораблів. Наші люди віддавали перевагу меншим та швидшими корабликам.
- В нас теж такі є,- спокійно говорив Саймон, спостерігаючи за роботою екіпажу корабля,- Саме ось таких кораблів є небагато, але вони також відіграють свою роль під час бойових дій. Та й, окрім того, цей являє собою цілий військовий комплекс з інопланетними технологіями, тому й не дивно, що він настільки великий.
- Прошу за мною,- мовив полковник, коли Саймон закінчив.- Сьогодні — один з небагатьох днів, коли я маю вихідний і я б не хотів повністю присвячувати його вам.
Кілька хвилин вони рухались сірими та одноманітними коридорами, в яких можна було легко заблукати. Проте, зрештою, дійшли до просторої зали, де побачили темну та зі слідами обстрілів зоряну браму.
- Ми забрала її на одній з планет, за допомогою російського корабля “Корольов”,- сказав полковник та додав, коли побачив здивування Саймона,- Так, ми допомогли росіянам відбудувати корабель після того, як його було знищено.
- Значить, росіяни знають про цей корабель.
- Вони активно допомагали нам у цій програмі. Місяць тому, коли американці обрали нового президента, адміністрація поспішила вигнати їх зі всіх наших секретних проектів. В результаті, зараз стосунки між нами доволі напружені.
- Я так і подумав.
- Отож, куди вам потрібно?- спитав полковник.
- На Чулак. Думаю, там ми зможемо знайти підтримку серед місцевих джаффа.
- Гадаєте, вони захочуть вам допомогти?
- Ми їм свого часу допомогли, тому їм прийдеться відплатити борг.
- В такому випадку, ви можете взяти зі складу все необхідне. Крім того, з вами підуть дві мої команди, які допоможуть вам. Думаю, зайвими вони не будуть. Можете мені не вірити, але мені також не подобається перебування ворожих інопланетян на нашій планеті. Особливо тих, проти яких я воюю вже 10 років.
Саймон, нічого не сказавши, лише кивнув в знак подяки. Він й не думав, що настільки неприємна людина може мати почуття честі та обов’язку.
***
Біллі та Елізабет зістрибнули з драбини та, озирнувшись, побачили, що опинились у сірому коридорі військової бази. Навколо не було жодного противника, тому вони впевнено пройшли вперед, поки Вільям раптово не зупинився.
- Що таке?- спитала Елізабет, не побачивши й натяку на противників, які могли бути поруч.
Нічого не відповівши, Вільям рукою вказав на камеру відеоспостереження, яка знімала все, що відбувалось в коридорі.
- Комусь потрібно вимкнути камери... Думаєш, вони дійшли до кімнати охорони?- спитала жінка та лише побачила як чоловік легко кивнув,- Я піду.
- Впевнена?
- Так. Це буде краще, ніж сутички з десятками або сотнями ворожих солдатів джаффа.
Елізабет швидко обернулась та пішла в протилежну сторону коридору. Провівши її поглядом, Біллі зачекав деякий час, після чого рушив в іншому напрямку. Пройшовши кілька десятків метрів доволі вузьким коридором, чоловік натрапив на перший патруль з шести воїнів. Розуміючи, що спроба здолати солдатів самостійно була б помилкою, Біллі перечекав та, переконавшись, що вони відійшли достатньо далеко, рушив далі.
- Біллі, я тебе бачу,- важко дихаючи, мовила Елізабет,- Я нейтралізувала джаффа в кімнаті охорони.
- Сподіваюсь, що без зайвого галасу.
- Не переймайся, вони мене не почули... Отож, тобі потрібно спуститись ще на три рівні і ти зможеш опинитись у кабінеті генерала.
- І навіщо мені туди?- не зрозумів Біллі.
- Я звідси бачу його білу голову. Думаю, підкравшись непоміченим, ти міг би вбити його та змусити джаффа відступити.
- Це не якась стратегія, щоб після вбивства керівника війська відступали. Думаю, якщо я вб’ю Апопа, його люди захочуть вбити мене.
- В такому випадку, на той момент, ти вже втечеш. В них не буде керівника і вони, скоріше за все, відступлять.
Невдоволено видихнувши, Біллі поступово пришвидшився та одразу ж натрапив на патруль джаффа. Відбулась дуже коротка перестрілка, яка тривала на більше декількох секунд. Зробивши кілька пострілів із зета, Вільям зміг здолати противників та спуститись на потрібний рівень. Пройшовши коридором, солдат зупинився на порозі кабінету. Сенатор дійсно сидів у кріслі, яке було повернуто до шафи. Втім, одразу ж Біллі зрозумів, що щось не так. Підійшовши ближче, чоловік повільно обернув крісло та побачив, що сенатор мертвий. Широко розплющені очі дивились просто на чоловіка, з привідкритого рота повільно стікала слина, а з невеликої рани на шиї — кров.
- Твою ж мать,- невдоволено мовив чоловік.
- Що таке?- спитала Елізабет, перевівши погляд на екран монітора.
- Він мертвий.
- Апоп?
- Сенатор. Гоа’улд покинув його тіло.
- Значить, він може бути в будь-кому іншому.
- І що тепер?- спитав Вільям.
- Повертаємось до початкового плану.
Якраз в цей момент, Біллі почув звук активації бойового посоха джаффа та вчасно відстрибнув в сторону, ухилившись від смертельного снаряду. Миттєво обернувшись, Вільям відкрив вогонь у відповідь, але Перший воїн Апопа встиг сховатись за стіною. Розуміючи, що немає часу на роздуми, Біллі перекотився по підлозі та сховався за столом. Через кілька секунд джаффа визирнув з-за стіни, приготувавшись атакувати, але не побачив противника в кабінеті.
- Тобі не сховатись від мене,- мовив противник, обходячи стіл.
Вирішивши, що кращого моменту для нападу вже не буде, Біллі швидко піднявся на ноги та спробував вистрелити із зета. Втім, якраз цього Перший воїн і очікував, тому вправно вибив зброю з рук противника та приготувався стріляти. Опинившись без зброї у руках, Біллі швидко скоротив відстань між ними та перейшов до рукопашної атаки. Воїн джаффа вправно захищався від кількох ударів, але, зрозумівши, що ворог набагато швидший, відкинув посох в сторону.
Між чоловіками розпочався бій на кулаках. Спочатку, Вільям, користуючись своєї швидкістю та спритністю, витісняв ворога, змушуючи його переходити у невигідну позицію. Проте, саме симбіонт, який давав своєму носію значно більше сили та витривалості, допоміг Першому воїну Апопа перейти в контратаку. Противник наносив швидкі удари один за одним, а Біллі, інколи, не встигав ухилятись від них. Розуміючи, що в чесному бою йому не перемогти, солдат вирішив схитрувати. Ухилившись від чергового удару противника, Вільям не спробував вдарити його у відповідь, а швидко перестрибнув через дерев’яний стіл генерала та, опинившись на підлозі, схопив зет і двічі вистрелив у ворога.
Сплюнувши кров, Біллі скривився від різкого болю та повільно підійшов до мертвого тіла Першого воїна, взявши в нього пристрій зв’язку.
- Непоганий бій,- мовила Елізабет по рації,- Я хотіла допомогти, але прийшла б тоді, коли все закінчилось.
- Так... Напевно, так,- важко дихаючи, мовив Біллі.
- Тобі потрібно забиратись звідти. Я бачу три групи джаффа, які швидко рухаються в твою сторону.
Оглянувши пошкоджений після бою кабінет, чоловік зрозумів, що йому тут нічого робити, тому одразу ж покинув його. Вільям швидко рухався сірими коридорами, прислухаючись до кроків, які могли належати противникам. Зрештою, піднявшись на два рівні, він почув голос, який долинав з пристрою зв’язку гоа’улдів.
- Мої вітання, Біллі,- мовив Апоп.
Сповільнившись, Вільям оглянув пристрій зв’язку та швидко зрозумів, як ним користуватись.
- Я знаю, що ти чуєш мене,- продовжив гоа’улд,- Все-таки, я недооцінив тебе. Не думав, що тобі вистачить хоробрості, щоб проникнути сюди та вбивати моїх людей.
- Знаєш, в мене вже бував такий досвід.
- Так, я багато знаю про тебе. Біллі, я не думаю, що тобі це дійсно потрібно. Ця війна не твоя і...
- Знаєш,- нахабно перебив його Вільям, сподіваючись спровокувати на емоції,- Ти правий. Мені дійсно начхати на тебе і всю цю хрінь, але можливість того, що одного дня я буду змушений носити в своєму тілі якусь змію, мене якось зовсім не приваблює.
- Бути обраним гоа’улдами — це велика честь.
- Колись я був обраний глистами. Мені цього цілком вистачило.
- Значить, ти обрав смерть,- розчаровано мовив Апоп,- Дуже жаль. Я покладав на тебе великі надії, Біллі.
Вимкнувши пристрій зв’язку, Вільям продовжив рух, але вже через хвилину почув сигнал, що означав активацію брами ззовні.
- Це їхні?- спитав Біллі, зв’язавшись з Елізабет.
- Судячи з того, яку охорону вони стягують туди, вони також не очікують гостей.
- За протоколом, всі команди мають наказ перейти на базу “Альфа”.
- Ти ж не хочеш зараз йти туди та дивитись, хто вирішив навідати Землю?
- Саме це я зараз і зроблю,- спокійно сказав Біллі,- Можеш не перейматись, я буду обережним.
Зворотній шлях до конференц-залу, який був одразу за кабінетом генерала, не зайняв багато часу. Особливо, враховуючи, що воїни джаффа покинули свої позиції та спустились в зал брами. Повільно підійшовши до вікна, Біллі застав активацію брами. Кілька секунд він спостерігав за яскравою кротовиною, але ніхто не проходив.
- Крі!- невпевнено крикнув молодий воїн, який підійшов до солдата з-за спини,- Крі!
Побачивши невпевненість та страх противника, Біллі підняв зет та один раз вистрелив у ворога. Чоловік тихо спустився в командний центр, який розміщено одразу під конференц-залом, та сховався за одним старим, але доволі потужним комп’ютером, який був розміром, як звичайна шафа. Через кілька секунд туди ж прийшли Апоп та кілька воїнів джаффа, які супроводжували його.
- Хто це?- невдоволено спитав гоа’улд.
- Ми не знаємо.
- Звідки набрано адресу?
- Цього ми також не знаємо.
- Вийти на зв’язок,- мовив Апоп та перевів погляд на джаффа, який швидко щось натискав на комп’ютері, слабко розумів технології людей. Та, все ж, йому вдалось встановити зв’язок, після чого воїн легко кивнув Апопу.- Назвіть себе.
- Ми воїни джаффа з Чулаку, які залишились вірні своїм богам. Почувши чутки про перемогу великого бога Апопа над Тау’рі, ми вирішили, що прийшов час особисто присягнути вам на вірність.
- Скільки вас?
- Зараз можуть пройти близько сорока, а після нас підійде ще сотня. Ми — воїни, які завжди служили, служать та служитимуть своїм богам.
- Проходьте та побачте на власні очі велич свого бога,- мовив Апоп та задоволено посміхнувся,- Зараз нам не завадить ваша допомога.
Кілька секунд нічого не відбувалось, а тоді через браму пройшла перша особа. Побачивши воїна джаффа, який вже був готовий до бою, Апоп, разом з своїм супроводом, покинув командний центр та спустився в зал брами. Після цього, через браму почали проходити й інші.
- Біллі,- мовила Елізабет, яка зв’язалась з напарником по рації,- Думаю, тобі варто перейти на закритий канал.
Не зрозумівши, що жінка від нього хоче, Вільям витягнув рацію та перемкнув її на закритий канал зв’язку.
- Всьому живому персоналу Командування Зоряної Брами. Мене звати лейтенант Саймон Скор. Прошу виявити підтримку та надати активну та ефективну допомогу у боротьбі проти гоа’улдів, які захопили комплекс. Люди, які зараз проходять через браму — це наші союзники з Чулаку та солдати американської армії. Повторюю, потрібна максимальна допомога у боротьбі проти нападників.
- Здається, це наш шанс,- мовила Елізабет.
- Виходить, що так.
Сховавши рацію та зет, Біллі перевірив кількість патронів в магазині автомата, після чого піднявся на ноги та вийшовши з-за комп’ютера, відкрив вогонь по противниках, які знаходились в командному центрі. Вороги падали один за одним, не встигаючи зрозуміти, що сталось. Очікувано, це привернуло увагу й тих, хто знаходився у залі брами. Повернувши голову, Апоп кілька секунд спостерігав за тим, як його воїни падають мертвими.
- Зупинити його!- крикнув гоа’улд.
Тоді ж почала діяти група Саймона. Американські солдати та вільні воїни джаффа схопились за зброю та відкрили вогонь по ворогах, які знаходились в залі брами та не очікували нападу. Противники падали на підлогу мертвими.
Хаток кілька разів вистрелила в сторону Апопа, але змогла попасти в нього лише один раз.
- Ні!- крикнув Саймон, коли дівчина побігла за гоа’улдом, який намагався втекти.
Хаток виявилась дуже швидкою, тому без проблем наздогнала ворога, який намагався втекти від неї. Поваливши Апопа на підлогу, дівчина почала сильно та швидко бити його в обличчя. Деякий час гоа’улд намагався захистити себе від ударів, але, зрештою, свіжа рана не дозволила йому перемогти молоду та енергійну дівчину. Коли противник перестав чинити опір, Хаток витягнула ножа та замахнулась для удару, але в коридорі вчасно опинився Біллі, який один раз вистрелив у дівчині із зета. Хаток скривилась від болю та впала поруч із непритомним гоа’улдом.
***
Зачистка багаторівневого комплексу від противників, які залишились, не зайняла багато часу. Прибулі сили змогли швидко зайняти важливі сектори та об’єкти. Більшість джаффа вирішили продовжити боротьбу до самої смерті, а тих, кого вдалось взяти в полон, як і Апопа, помістили в ізолятори.
Вже через кілька годин Біллі стояв у пошкодженому залі брами, на пандусі, який вів просто до брами. Він не зводив погляду від цього дивовижного винаходу, про існування якого більшість людей навіть не здогадуються. Солдат почув тихі кроки Елізабет, але не обернувся до неї.
- Скоріше за все, я тут востаннє,- спокійно почав Біллі,- Не думав, що буду сумувати за цим місцем,- чоловік легко посміхнувся,- Чорт, все це почалось, як рятувальна операція, а перетворилось на повноцінну пригоду.
- Ти багато зробив для цього місця, Біллі. Ти буквально відродив його.
- Жаль, що Тайлер цього не побачить.
- Він загинув як герой.
- Так... Він це любив. Завжди хотів стати героєм. І в нього вийшло.- чоловік відвів погляд від брами та швидко спустився пандусом,- Добре, піду збирати речі.
- Ти можеш залишатись тут стільки, скільки потрібно.
- Я знаю, але не буду. А то ще станеться якась біда, а мені потім розбиратись з цим.
Вільям легко кивнув жінці та покинув зал брами. Пройшовши коридорами, чоловік зупинився коло дверей ліфта, який швидко рухався до нього. Повернувши голову в сторону, чоловік побачив коридор, де були ізолятори з полоненими джаффа. Вирішивши, що було б поговорити з Апопом наостанок, подивитись на його погляд, глянути як відчуває себе людина, яка втратила все. Біллі знав, що це максимально егоїстично і він не має цього робити, але не хотів від цього відмовлятись. Занадто багато людей постраждало від дій цього гоа’улда.
Біллі побачив, що двері ліфта відчинились, але чоловік швидко покрокував коридором. Пройшовши кілька десятків метрів, солдат побачив два мертві тіла та відчинені двері одного з ізоляторів.
- Чорт!- невдоволено вигукнув Вільям, коли побачив, що Апоп втік.
Швидко натиснувши червону кнопку тривоги, солдат побіг в сторону арсеналу, де вже зібрались Саймон та кілька інших морських піхотинців.
- Що сталось?- спитав Саймон, який не дуже хотів розмовляти з колишнім товаришем.
- Апоп зміг втекти.
- Самостійно?
- Не знаю,- сказав Вільям, взявши в руки автомат та кілька патронів,- Треба його знайти. Стріляйте в кожного противника. Полонених не брати.
- А Апоп?- спитав один з солдатів.
- Прийшов і його час.
Вийшовши з арсеналу, вони почули голос з рації.
- Це капрал Мадс!- кричав чоловік, який, разом з кимось іншим, відстрілювався від противників, які озброєні зброєю гоа’улдів,- Ми зараз коло запасного виходу під щільним вогнем! Потрібна допомога!
- Джаффа хочуть покинути комплекс,- здогадався Біллі та обернувся до Саймона,- Бери людей та допоможіть Мадсу. Жоден джаффа не має піднятись тією драбиною.
Саймон легко кивнув, явно не бажаючи виконувати вказівки Біллі. Втім, чоловік розумів, що його знайомий — правий. Не можна, щоб якийсь джаффа зміг покинути комплекс.
Вільям, в свою чергу рушив у протилежному напрямку. Опинившись на найнижчому рівні, солдат одразу забіг у командний центр, приготувавшись стріляти, але там не було нікого. Біллі підійшов до екрана монітора та побачив, що комп’ютер самостійно здійснює набір адреси за допомогою якоїсь програми. Чоловік перевів погляд на зал брами, куди щойно зайшов Апоп. Глянувши просто в очі Вільяма, гоа’улд легко посміхнувся та перевів погляд на браму.
Не думаючи, Біллі покинув командний центр та вибір у коридор, де одразу наткнувся на трьох воїнів джаффа. Без проблем йому вдалось ліквідувати противників, після чого Вільям кинувся в зал брами. Піднявши автомат, Вільям відкрив вогонь в Апопа, але, як виявилось, його оточує якесь особисте силове поле, яке захищає від вогнепальної зброї. Відкинувши автомат, Біллі проігнорував спробу чоловіка поговорити та одразу почав наносити швидкі удари кулаками. Цього разу силове поле не допомагало Апопу від рукопашних ударів, але Вільям швидко зрозумів, що свіжа рана зовсім не заважає гоа’улду захищати себе. Ворог швидко перейшов у контрнаступ та почав наносити удар за ударом, відтісняючи солдата все ближче до зоряної брами.
Пропустивши один з ударів, Вільям впав на спину та побачив, що засвітився шостий шеврон. Піднявшись на ноги, солдат спробував в стрибку вдарити противника, але Апоп вправно ухилився від удару та, схопивши Біллі за руку, боляче вдарив ногою по спині, штовхнувши його до місця, де мав би утворитись горизонт подій. Проте, не заважаючи на те, що було активовано сьомий шеврон, кротовина не утворилась, а внутрішнє кільце продовжило свій рух.
Обернувшись до противника, Вільяму вдалось повалити опонента на пандус. Солдат наносив швидкі та сильні удари, від яких Апоп спочатку не міг захиститись. Проте, в якийсь момент, гоа’улд схопив Біллі та скинув його з себе, тим самим, несвідомо, врятувавши йому життя. Енергетична хвиля після набраного восьмого шеврону не змогла зачепити Вільяма. Після того, як кротовина стабілізувалась, солдат спробував піднятись на ноги, але отримав сильний удар ногою по голові.
Апоп невдоволено сплюнув слину впереміш з кров’ю та пройшов через браму. Тоді в зал брами забігла Хаток, яка, перестрибнувши через Вільяма, пройшла за гоа’улдом. Піднявшись на ноги, солдат зрозумів, що наодинці Хаток його не переможе, тому також пройшов через кротовину.
Біллі одразу опинився на іншій планеті. Зоряна брама була розміщена на доволі просторій галявині, яка зі всіх боків оточена густим та темним лісом. Лише світло від кротовини частково освітлювало галявину. За десять метрів від себе, чоловік побачив Хаток та Апопа, які вже активно бились один з одним. Через кілька секунд кротовина зникла, а Біллі вступив у бій з гоа’улдом та, разом з Хаток, атакував його.
Апоп тримався довго, але проти двох чудових воїнів, які добре знали, куди саме потрібно бити, не міг встояти навіть він. Ухилившись від одного з ударів Хаток, гоа’улд боляче вдарив її у відповідь. Цим скористався Біллі, який схопив противника за шию. Ворог деякий час пручався та намагався вирватись, але, зрештою, Вільяму вдалось зламати йому шию.
Апоп, з неприродно поверненою головою, впав на холодну траву, а його очі востаннє засвітились білим світлом.
Важко дихаючи та кульгаючи, з численними ранами на тілі та обличчі, Біллі підійшов до втомленої подруги, якій дісталось не менше, та допоміг їй піднятись.
- Жива?- спитав Вільям.
- Так...- Хаток скривилась від різкого болю, коли піднялась на ноги,- Думаю, так,
Біллі втомлено протер очі та схилився, щоб переконатись, що Апоп мертвий.
- Тобі не здається, що він виглядає інакше?- спитала Хаток.
- Що?- Біллі повільно підійшов до набірного пристрою, який дійсно відрізняв від всіх тих, що він бачив раніше на інших планетах.
- Я не знаю жодного символа, що є тут.
- Тут точно немає жодного, який би містив адресу Землі.- Вільям перевів погляд на браму, яка, як виявилось, також відрізняється зовнішньо,- Де ми, трясця?
- Здається, дуже далеко від дому.