Колона, яка складалась з трьох чорних автомобілів, спокійно рухалась дорогою у напрямку гори Шаєн. Зазвичай, якщо хтось доїжджав до неї, то заблукалих просто розвертали в іншу сторону. Проте, не цього разу. Зупинившись на кілька хвилин на контрольно-пропускному пункту для перевірки документів, автомобілі рушили далі. Через кілька секунд міцні та броньовані ворота секретної воєнної бази відчинились, тому чорні автомобілі змогли заїхати всередину.
Тільки прокинувшись, Біллі одразу почув галас та швидкі кроки у коридорі. Глянувши на годину, чоловік вдягнув футболку та джинси та підійшов до дверей. Відчинивши їх, він одразу побачив Тайлера.
- Я якраз йшов до тебе,- мовив солдат, коли побачив свого товариша.
- Що відбувається?
- Не знаю всього, але, здається до нас сьогодні завітали якісь важливі хлопці.
- Тобто?
- Якийсь політик вирішив глянути, на що йдуть гроші платників податків.
- І це причина, щоб ось так метушитись?
- Ти ж знаєш,- мовив Тайлер,- Генерал — представник старої школи військових, тому, коли приїжджає якийсь важливий чувак, все має бути ідеально.
- Маячня якась,- невдоволено сказав Біллі та перевів погляд туди, звідки коридором йшло кілька охоронців.
Група гостей якраз проходила коло них, коли Біллі побачив обличчя знайомого сенатора. Старий чоловік також звернув увагу на солдата, але не подав виду та спокійно пішов далі, ніби нічого не бачив. Зрештою, за поважним гостем пройшли його охоронці і персонал бази зміг продовжити займатись своїми справами.
- Якого чорта він тут забув?- мовив Біллі.
- Я ж казав...- почав Тайлер, але товариш жестом зупинив його.
- Я не про це... Ходімо.
Прийшовши у кімнату для переговорів, солдати одразу побачили сенатора, який спокійно дивився на зоряну браму. Поруч і з ним стояв генерал Сімсон, який, поки що, нічого не говорив.
- О!- мовив чоловік, побачивши прибулих підлеглих,- Це наші найкращі солдати — Біллі Руссо та...
- Я знаю, хто вони,- спокійно мовив сенатор, повернувшись до них обличчям,- Я можу привітати вас з підвищенням, містере Руссо?
- Так. Підполковник.
- Було дуже цікаво читати ваші доповіді та ще цікавіше спостерігати за тим, як ви витрачаєте мільйони.
- Не мільйони,- мовив Тайлер,- Не варто перебільшувати. Пару тисяч. Плюс-мінус сотня.
- Так,- спокійно погодився Біллі,- Приблизно.
- Підозрюю, нам ще варто очікувати містера Скора,- легко посміхнувшись, мовив сенатор.
- Він взяв відпустку кілька днів тому,- мовив генерал Сімсон.
- Значить, почнемо без нього. Отож, я хочу почати з того, щоб повідомити, що Пентагон відправив мене сюди не просто так. Ми занепокоєні тим фактом, що ваша команда бере участь в особливо небезпечних операціях, але, при цьому, ніяк не контролюється. Нагадаю, що ви двічі потрапляли в полон.
- Так, це правда, але ми двічі вибирались звідти з мінімальними втратами.
- Це нас і насторожує. Підполковнику, я не сумніваюсь у ваших здібностях чи можливостях вашої команди, але я також пройшов через війну і прекрасно розумію, що вийти з полону набагато важче, ніж це є на словах. За наказом спеціальної комісії, яку я особисто очолюю, та Пентагону, я та мій спеціаліст маємо провести з вами розмову та визначити, чи не піддались ви впливу ворожої інопланетної технології.
- Можете починати,- спокійно сказав Біллі,- Я готовий.
- Я в цьому не сумніваюсь, але ми будемо говорити з кожним окремо і я б хотів почати з містера Грахама.
Біллі повільно перевів погляд на Тайлера, який легко кивнув. Сенатор повільно підійшов до товариша та, поклавши руку на плече, повів його коридором. Біллі кілька секунд проводжав друга поглядом, після чого підійшов до генерала.
- Зазвичай, про таке варто попереджати,- невдоволено мовив чоловік.
- Це виявилось позаплановою перевіркою, які цього разу будуть відбуватись значно частіше.- спокійно відповів генерал, перевівши погляд на Вільяма,- У будь-якому випадку, я впевнений, що ти та твоя команда прекрасно спрацювали, тому немає причин для хвилювання.
- Тут ви праві,- мовив Біллі,- Але ніколи не знаєш, чого варто очікувати від цих бюрократів.
***
Тайлера провели у темну кімнату. Тільки чоловік зайшов всередину, двері за ним зачинились, залишивши його наодинці. Оглянувшись навколо, він побачив, що в приміщенні нічого немає, окрім столу, трьох стільців та камери, яка буде записувати їхню розмову. Пройшовшись кімнатою, Тайлер невдоволено видихнув та сів на один з стільців, розташований навпроти камери, який, очевидно, був призначений саме для нього.
Кілька хвилин солдат роздумував над тим, що саме його чекає, поки не почув, що двері відчинились. Перевівши погляд, солдат побачив незнайомого чоловіка у чорному офіційному костюмі з невеликим кейсом в руці.
- Моє ім’я для вас неважливе,- одразу мовив чоловік, коли побачив, що Тайлер зібрався щось сказати,- Головне, що я знаю ваше. Отож, Тайлер Грахам. Народився у 1989 році у Варшаві. Батьки — іммігранти з Східної Європи. Батько загинув в автокатастрофі у 1997 році, а матір померла від раку у 2010 році. З 2009 року перебуваєте на службі в армії Сполучених Штатів. Братів та сестер немає. Все правильно?
- Так.
- Чудово. Я тут для того, щоб скласти вашу характеристику, яку відправлю у Пентагон та передам спеціальній комісії. Після цього вони подумають, що з вами робити.
- Я перепрошую. Просто хочу знати, чи це надовго?
- Ви кудись поспішаєте?
- В мене сьогодні планувалось побачення і я б не хотів...
- Значить, не спішите. Розкажіть мені про операцію в Кавказьких горах, що відбулась 14 жовтня 2012 року.
- Просто військова операція. Нічого особливого.
- Ми обоє знаємо, що це не просто військова операція. Я хочу почути від вас, що сталось того дня.
***
Група американських солдатів сиділа коло броньованих автомобілів, розбивши на покинутій грунтовій дорозі імпровізований табір. Опершись на один з позашляховиків, солдат спокійно спостерігав за розмовою товаришів.
- Після цього, перший номер перехопив м’яч та кинув його просто у ворота. Просто з середини поля! Можете казати все, що-завгодно, але футбол — це справжній спорт.
- Футбол...- мовив інший чоловік,- Хокей. Ось хокей — це спорт. У футболі можуть лише два барани зіткнутись головами, які захищені шоломом, а в хокеї завжди напруга та небезпека. Невідомо, коли шайба на швидкості 120 кілометрів за годину влучить тобі в лице.
- Якщо ми вже заговорили про небезпеку, то доречніше буде сказати про бокс,- втрутився наймолодший з групи, якому лише нещодавно виповнилось 19.
- Бокс? Ти сьогодні від вигляду крові ледь не помер. А це був простий фермер, який заколов свиню.
- По-перше, я вегетаріанець, тому вважаю, що вбивство тварин просто для того, щоб вбити їх — це абсолютно жорстоко.
- Ти в армії і вбиваєш людей, бо тобі так сказали,- сказав один з солдатів,- Це не менш жорстоко?
- По-друге,- проігнорував слова товариша хлопець,- я не казав, що дивлюсь бокс. Просто він, об’єктивно, більш небезпечний.
- Почекайте, народ,- мовив чоловік, який почав суперечку,- Серед нас є людина, яка займалась різними видами спорту. Думаю, він скаже, хто з нас правий. Правда, Тайлере?
- Ніхто,- спокійно відповів чоловік, сидячи на капоті автомобіля,- Ви, як малі та тупі діти, які не можуть поділити іграшку. Ніхто з вас не здатен дивитись дальше, за межі своєї обмеженості. Саме тому, ніхто з вас не може бути правий. Якщо хочете почути мою думку, то я вважаю справжнім спортом шахмати?
- Серйозно?
- Знаєш, інколи, доволі важко буває тримати себе в руках, коли твій опонент робить один, сука, хід кілька хвилин.
Викликавши посмішку у своїх товаришів, Тайлер зістрибнув з капоту та пройшов кілька кроків грунтовою дорогою.
- Ліам досі не повернувся,- мовив чоловік.
- Він сказав, що пішов відлити.
- Десять хвилин тому. Або у нього проблеми, або проблеми у нас. Перевірю, як він.
Востаннє глянувши на прекрасні краєвиди, які відкривались з однієї з Кавказьких гір, солдат перейшов дорогу та пішов у ліс, який різко спускався вниз. Кілька хвилин чоловік блукав серед опалого листя та сухих гілок дерев. Час від часу, коло нього пробігали різні звірі, які одразу привертали увагу солдата. Втім, напарника так і не було видно.
Тайлер вже хотів покликати товаришів, щоб вони допомогли з пошуками, коли звернув увагу на мертве тіло, яке було швидко присипане пожовклим та вологим листям. Швидко підбігши до нього, солдат перекотив тіло на спину та побачив обличчя Ліама з мертвими широко розплющеними очима.
- Чорт!- невдоволено мовив чоловік та потягнувся до рації, але у віддзеркалені окулярів мертвого товариша побачив невідомого чоловіка з луком, який сидів на гілці дерева та цілився просто в нього.
Солдат ледь помітно потягнувся до автомата, міцно схопив його та, обернувшись, відкрив вогонь у противника. Звісно, Тайлер не цілився та робив це лише для того, щоб налякати противника, тому жодна куля не потрапила у ціль. Проте, це змусило його відступити за змінити своє розташування. Кілька секунд Тайлер стріляв йому у спину, але ворог встиг сховатись за густим зеленим листям дерев, яке ще не встигло впасти на землю.
- Тайлере, у тебе там все нормально?- спитав командир загону, зв’язавшись з чоловіком.
- Не зовсім,- мовив солдат та, озираючись навколо, пішов слідом за противником.- Я знайшов Ліама, але він мертвий. Його із засідки вбив один з партизанів, скориставшись луком... Напевно, один з партизанів... Він намагався вбити і мене.
- Тайлере, повертайся.
- Тоді він втече. Я не хочу ночувати, знаючи, що десь в цих горах ходить чоловік, який хоче моєї смерті.
- Така у нас робота. Повертайся. Це наказ!
Тайлер зупинився на кілька секунд, після чого невдоволено махнув головою та, вимкнувши рацію, пішов вперед. Солдат крокував повільно, уважно приглядаючись до всього, що відбувалось навколо. Тепер, знаючи про загрозу, він мусив бути обережнішим. Це майже одразу дало свої результати, адже, крокуючи між деревами, він зміг побачити розтяжку, проведену від одного дерева до іншого. Оглянувшись навколо, солдат переступив через пастку та пішов далі, уважно дивлячись не лише на дерева, а й те, що відбувається у нього під ногами. Сам противник також не залишався на місці та вправно перебігав з одного місця до іншого, ховаючись в надійних укриттях. Тайлеру, тим часом, вдалось вийти на вузьку стежку, яка виглядала цілком безпечною. Принаймні, тепер він вберіг себе від ризику натрапити на міну. Щось підказувало йому, що він повинен зупинитись та повернутись до своєї команди, але жага до геройства перемогла.
Тайлер пройшов ще кілька десятків метрів, коли побачив противника, який якраз перебігав до іншого укриття. Зрозумівши, що американець його побачив, ворог почав на ходу стріляти з лука. Не зважаючи на те, що чоловік рухався та, насправді, не дивився на ціль, його стріли летіли дуже точно. На щастя, Тайлеру вдалось сховатись за стовбуром одного з дерев, але він вже зрозумів, що вступив у сутичку не з простим опонентом. Заплющивши очі, чоловік спробував прислухатись до навколишніх звуків, але не почув нічого, окрім щебетання пташок та шелесту листя, яке все ще залишалось на деревах. Десь неподалік тріснула гілочка. Тайлер одразу розплющив очі та, визирнувши з-за укриття, прицілився у місце, звідки почув звук, але противник виявився швидшим, тому вдарив ногою в автомат та вступив у рукопашний бій.
Спочатку, чоловік спробував вистрелити з автомата, але ворог швидко вибив зброю з рук американця та кілька разів боляче вдарив його в обличчя. Ухилившись від одного з них, Тайлер сильно вдарив противника ногою та повалив його на землю. Втім, чоловік миттєво піднявся на ноги та наніс сильний удар в тіло солдата. Американець намагався вдарити опонента, але той здавався занадто швидким та витривалим, як для звичайної людини. Скориставшись моментом слабкості, невідомий вистрибнув на дерево та, відстрибнувши від нього, боляче вдарив ногою по голові, поваливши його на землю. Ігноруючи шум у вухах, солдат спробував встати на ноги, але ворог боляче вдарив по животу, від чого він впав на землю знову.
Витягнувши одну зі стріл, противник підійшов до Тайлера, який намагався відповзти, та, перевернувши його на спину, встромив стрілу просто в груди ворога. Солдат одразу відчув біль у грудях та побачив кров, яка почала швидко просочуватись через одяг. Інша частина крові почала витікати через рот, разом з кашлем. Майже хвилину Тайлер лежав на холодній землі та самотньо помирав, поки не почув швидкі кроки кількох пар ніг, які швидко підійшли до нього. Тоді ж, чоловік побачив солдатів з своєї команди, яким вдалось знайти його.
- Не бійся,- мовив командир, підійшовши до співслужбовця,- Ми тебе витягнемо.
- Він...- спробував сказати Тайлер, але кожне слово відкликалось неймовірним болем у грудях,- Він тут... Це... Пастка.
На жаль, вже було занадто пізно. Солдати почули свист стріли і один з них, якому вона потрапила просто в шию, впав на землю. Решта солдатів, схопивши зброю, почали озиратись навколо, намагаючись знайти противника. Через секунду на землю впав ще один член команди. Після цього Тайлер не чув та не бачив більше нічого, бо його свідомість повільно потопала у темряві.
***
- Це все, що я можу сказати вам про ту операцію,- спокійно сказав Тайлер, дивлячись в очі чоловіка, який сидів навпроти нього.
- Скільки людей було у вашій команді?
- Враховуючи Ліама, дев’ятеро.
- Тобто, вам вдалось вижити після того, як вам увіткнули стрілу в груди?
- Як бачите, я досі сиджу тут.
- Я просто не відкидаю тієї можливості, що противник не хотів вас вбивати. Можливо, ви якось допомагали йому, тому він не став вбивати свого союзника.
- Цей виродок перебив всю мою команду та безслідно зник! А ви так і не змогли його знайти! Повірте, я найбільше бажав його смерті.
Більше нічого не говорячи, Тайлер піднявся з свого місця та покинув кімнату.
***
Біллі кілька хвилин сидів у темній кімнаті, яка мало відрізнялась від кімнати для допитів. За винятком того, що тут хтось жив, або, принаймні, вона могла використовуватись для гостей. Ліжко, тумба та скромні квіти на ній вказувала на те, що вона не призначалась для допитів противників. Втім, сенатор та його люди без проблем розмістили в центрі стіл, стільці та камеру, яка записує розмову. Не знаючи чим себе зайняти, чоловік перевів погляд на картину, що висіла на стіні, але через хвилину зайшов сенатор, який одразу привернув увагу чоловіка.
- Якого чорта?- спитав солдат, коли сенатор зачинив за собою двері,- У нас був договір. Ви не мали приходити сюди та не маєте втручатись у справи, які я тут роблю.
- Це було не моє рішення, а президента. Доки не прийшов представник Пентагону, який не є моєю людиною, я скажу тобі одну річ, Вільяме. Ти лише пес, який буде виконувати команду після того, як йому кинуть кісточку. Не забувай про це, коли будеш говорити з агентом.
- От тут ви помиляєтесь, сенаторе,- впевнено сказав Біллі, із задоволенням спостерігаючи за тим, як змінилось обличчя співрозмовника,- Не так давно я побував на одній з планет, де дізнався одну цікаву річ. Виявляється, один з гоа’улдів, який вже мертвий, мав спільні справи з сенатором із Землі, з вами. Я навіть записав вашу розмову. Одна неправильна дія і я зроблю все необхідне, щоб ваша кар’єра пішла на дно, а ви — в одну з камер в Зоні 51.
- Думаєш, що ти здатен мені погрожувати? Не забувай, під чиїм спостереженням зараз знаходиться твоя сестра та її сім’я, які навіть ні про що не здогадуються. Не варто гратись в героя з людиною, яка може забрати в тебе не лише роботу, а й життя. Якщо даний запис десь з’явиться, при умові, що він існує, звісно, ти будеш спостерігати, як твої родичі помиратимуть довгою смертю, а ти підеш одразу за ними. Сподіваюсь, що це для тебе зрозуміло.
- Так,- невдоволено сказав Біллі, вирішивши не сперечатись з чоловіком,- Цілком.
- Радий це чути... Надіюсь, наша розмова ніяк не вплине на результат нашої співпраці. Всі ми, зрештою, хочемо лише одного — миру.
- Ми з вами бачимо мир по-різному.
У цей момент в кімнату зайшов представник Пентагону, який щойно завершив розмову з Тайлером. Він здивовано оглянув присутніх, перевівши погляд з Біллі на сенатора.
- Надіюсь, я нічого не пропустив,- мовив чоловік, підійшовши до столу.
- Ні, нічого,- спокійно відповів сенатор, сівши на своє місце.
- В такому випадку, почнемо. Отож, майоре Руссо...
- Підполковник... Вже підполковник Руссо,- поправив Біллі.
- Так, пробачте. Отож, підполковнику Руссо, я отримав інформацію про те, що у 2013 році ви були в загоні спеціального призначення американської армії та виконували накази генерала Олсена.
- Так. Це була секретна серія завдань інформацію про які заборонено розповсюджувати.
- Ви можете розповісти про 27 травня 2013 року більш детально? Якщо пам’ятаєте цей день, звісно.
- Я пам’ятаю, але навіщо я маю його переказувати? Я впевнений, що у вас є все необхідне.
- Це необхідно. Ми не обговорюємо накази Пентагону.
- Як скажете,- спокійно мовив Біллі.
***
26 травня 2013р. 02:07
Чоловік швидко рухався темною вулицею нічного сирійського міста, яке розташовано за кілька сотень метрів від сирійсько-турецького кордону. Оминувши групу озброєних повстанців, які могли прийняти його за ворога, солдат повернув у вузький провулок. Вибивши ногою старі двері одного з житлових будинків, Біллі, погрожуючи зброєю власникам будинку, які проснулись від шуму, швидко піднявся сходами. Пройшло менше хвилин перш, ніж він опинився на даху п’ятиповерхового будинку.
- Я на місці,- мовив Біллі, використовуючи рацію.
- Маєш діяти швидко та рішуче. Наскільки мені відомо, вони за дві сотні метрів від кордону. Ми не можемо дозволити їм піти.
- Зрозумів.
Скинувши наплічник, солдат швидко склав снайперську гвинтівку та, вмостившись зручніше, прицілився. Він одразу побачив двох американських солдатів, які повільно тягнули пораненого третього. Почекавши кілька секунд та перевіривши напрям вітру, чоловік затримав дихання та вистрелив. Куля пролетіла майже три сотні метрів та влучила просто в голову жінки, яка допомагала тягнути пораненого. Другий солдат впав на землю, щоб захистити себе від ворожих пострілів. Біллі приготувався вистрелити вдруге, але противник перекотився в укриття, де снайпер не міг його побачити.
- Чорт!- невдоволено вигукнув Вільям та не зводив погляду з позиції противника, чекаючи, коли він покине своє укриття.
Через кілька секунд він почув тихі кроки позаду себе. Взявши в руки автомат, який лежав неподалік, Вільям швидко перекотився на спину та вчасно захистив себе від удару ножем. Вдаривши невідомого ногою, солдат відштовхнув його від себе та швидко піднявся на ноги. Прицілившись, він випустив кілька куль ще до того, як ворог зміг напасти на нього знову. Зрозумівши, що противник мертвий, Вільям підійшов ближче. Присівши коло трупа, чоловік зняв маску з його обличчя та побачив знайоме обличчя напарника з його команди.
- Якого чорта?- здивовано мовив солдат та згадав про цілі, які має наказ ліквідувати.
Повернувшись до снайперської гвинтівки, Біллі глянув у приціл. Він одразу побачив, що одного солдата оточили війська повстанців. Проте, вони один за одним почали падати мертвими. Перевівши погляд на північ, Біллі побачив солдатів НАТО, які йшли зі сторони кордону, щоб допомогти своїм союзникам. Зрозумівши, що вбити останнього було б самогубством, Вільям невдоволено видихнув та, сховавши зброю, покинув дах будинку.
27 травня 2013р. 09:32
Двоє молодих лікарів йшли білим та майже ідеально чистим коридором турецького прикордонного містечка. Вправно оминувши групу колег, які штовхали перед собою ліжко на колесах, чоловіки повернули у сусідній коридор.
- Чув про те, що сталось на кордоні?- мовив один з них, бажаючи перервати мовчання,- Кажуть, група сирійських повстанців напала на солдатів НАТО. Двоє вижили, але один з них у важкому стані.
- Повстанці? На солдатів НАТО?- не міг повірити його колега,- Я знав, що вони дурні та роблять необдумані вчинки, але ж не настільки.
- Вчора привезли цих двох. Кадір майже шість годин простояв над одним з них.
- Добряче їм дісталось?
- Ще й як.
Лікарі оминули чоловіка у цивільному одязі, який набрав номер телефону.
- Приходять тут всілякі, не дають пройти,- невдоволено сказав лікар так, щоб чоловік не почув його.
Проте, він почув. Втім, Біллі не прийняв це до уваги. Він слухав повільні гудки та чекав, коли приймуть його виклик.
- Я слухаю.- низьким голосом почав генерал Олсен.
- Знаєте, я був про вас кращої думки.
- Всі ми не виправдовуємо чужих очікувань, Вільяме.
- Я провів цілий день, намагаючись дізнатись, де служий той солдат, який напав на мене вчорашньої ночі. Яким же ж було моє здивування, коли він виявився майором підрозділу, який підпорядковується вам. Знаєте, натравити на мене свою людину, коли я виконую ваше ж завдання — це подвійна тупість.
- Ти не зміг знешкодити цілі?
- Ні. Вони передали дані військам НАТО.
- Я хочу, щоб ти прибрав їх. Тоді, я відкличу своїх людей.
- Я так не думаю. Справа в тому, що я не люблю працювати, коли у ціляться у мою спину. І ще, я дуже не люблю зрадників. Ви зрадили мене, коли спробували вбити. Не сподівайтесь, що я буду виконувати ваші накази.
- В такому випадку, прийдеться тебе усунути, як і двох інших.
- Тобто, нічого не зміниться?
Не бажаючи продовжувати розмову, Біллі розірвав зв’язок та сховав телефон. Чоловік озирнувся навколо та побачив, що у коридорі, крім нього, нікого немає. Він швидко пройшов світлим коридором та зупинився коло однієї з палат. Почекавши кілька секунд, чоловік обережно відчинив двері та пройшов всередину, звернувши погляд на чоловіка середніх років. Солдата, якого він має вбити. Кілька секунд Біллі думав, що чоловік чує його, але, як виявилось, солдат був у тяжкому стані та під’єднаний до апаратів, які підтримували його життя.
- Виглядаєш погано,- спокійно сказав Біллі, обійшовши ліжко,- Значить, ти і є тією людиною, якої так хоче позбутись Олсен? Я міг би тебе вбити просто зараз і стати в Америці героєм.
На секунду, Вільям потягнувся до пістолета, але зупинився та взяв з тумби невелику флешку.
- Ти помилився палатою,- мовив чоловік позаду Біллі, приклавши пістолет до його потилиці.- Поклади на місце.
- Я хотів би поговорити,- спокійно сказав Біллі, повільно піднявши руки вгору.
- Я цього не хочу.
Розуміючи, що його противник може вистрелити у будь-який момент, Біллі вирішив вберегти себе від зайвого клопоту. Миттєво розвернувшись, він зміг вибити зброю з рук противника. Солдат спробував вдарити його, але Вільяму вдалось вправно ухилитись та відштовхнути опонента на кілька кроків.
- Я сказав, що просто хочу поговорити! Слухай, мені не потрібні проблеми. Ти хочеш смерті Олсена, як і я. У нас спільні інтереси, але цей виродок занадто сильний, щоб ми могли поодинці з ним розібратись. Ти можеш продовжити боротьбу зі мною та померти просто зараз, бо я ворогів живими не залишаю. Або можеш допомогти мені розібратись з Олсеном, а тоді кожен піде своєю дорогою... Я бачив тебе в бою і твої вміння не були б зайвими.
- Тобі варто зробити один хибний рух в мою сторону, щоб я застрелив тебе,- після тривалої паузи, мовив солдат, після чого протягнув руку,- Джон Макстер.
- Біллі Руссо. Сподіваюсь, що до взаємної боротьби більше справа не дійде.- сказав Біллі та побачив, що новий союзник лише кивнув,- Олсен хоче отримати дані, що є на цій флешці, тому ми можемо цим скористатись. Це може бути трішки ризиковано, але іншого варіанту я не бачу.
Біллі сховав пристрій та, почувши згоду від Джона, покинув палату.
Через годину, американські військові автомобілі в’їхали у невелике прикордонне містечко, яке розташовано за кілька кілометрів від турецько-сирійського кордону. Місцеві жителі тривожно спостерігали за колоною, очікуючи на щось погане. Вони прекрасно знають, що такі війська просто так не приходять. Проїхавши майже два кілометри вуличками міста, колона виїхала на головну площу, на якій розташовувались різні адміністративні будівлі. В той же час, туди приїхала поліція.
- Забезпечити охорону периметру,- мовив один з командирів, вийшовши з свого автомобіля,- Евакуювати людей.
Тримаючи перед собою зброю, американські солдати буквально виганяли місцевих жителів з головної площі. Вони ігнорували слова цивільних та поводили себе, як вдома. А турецьким поліцейським залишалось за цим лише спостерігати. Через кілька хвилин американські солдати зайняли вигідні позиції.
Переконавшись, що периметр під охороною, з авто вийшов невідомий чоловік у дорогому костюмі та кількома військовими нагородами. Поправивши одяг, чоловік у сонцезахисних окулярах оглянув головну площу і побачив знайоме обличчя, яке вийшло з будівлі лікарні. Почекавши кілька секунд, чоловік пішов йому назустріч.
- Мені сказали, що ви передали дані американським ЗМІ,- спокійно сказав генерал Олсен, підійшовши до Джона.
- Це лише чутки, але вони не так далекі від правди. Я дійсно зв’язався з американськими та європейськими журналістами та сказав, що у мене є для них особливий матеріал. Знаєте, мені не сподобався той факт, що ви намагались вбити мене та мою команду.
- Ця флешка занадто важлива для нас. Впевнений, ти розумієш той ризик, який несе відкриття тієї інформації всьому світу.
- Розумію, тому у мене є лише одна вимога. В обмін на неї, ви припиняєте переслідувати мене та Вілла Грінна.
- І це все?- спитав Олсен, очікуючи цілий список вимог.
- Так. Мені більшого не треба.
- В такому випадку, не думаю, що це стане проблемою для нас.
У той же час, Біллі мовчки стежив за переговорами Джона та Олсена, чекаючи на найкращу можливість, щоб вбити противника. Або їх обох. Зайнявши прекрасну позицію, Вільям був впевнений, що його ніхто не побачить. Проте, чоловік недооцінив солдатів Олсена, які були значно краще підготовлені, ніж він очікував спочатку. Тільки він приготувався натиснути на курок, коли його побачив ворожий солдат і одразу відкрив вогонь.
- Снайпер!- крикнув американський військовий, стріляючи по позиції Вільяма.
У цей момент, генерал Олсен та його охоронці перевели погляд на дах лікарні. Розуміючи, що план не вдався, Джон боляче вдарив генерала та швидко ліквідував двох противників, які цілились в нього. Розуміючи, що скоро опиниться під вогнем, Джону вдалось вчасно забігти всередину лікарні.
Тим часом, Біллі, сховавшись від ворожих куль, взяв зброю в руки та поспішив покинути дах будівлі. Спустившись сходами на кілька поверхів, він наткнувся на Джона, який якраз піднімався до нього. Як виявилось, його переслідував ворожий солдат, який, побачивши противників, приготувався стріляти. Проте, Біллі виявився швидшим та першим випустив кілька куль у тіло ворога.
- Я намагався його затримати, але їх занадто багато,- сказав Джон.
- Так, я бачив.
Розуміючи, що ворогів буде тільки більше, двоє солдатів почали підніматись сходами, інколи, відкриваючи вогонь по противниках, тим самим, тримаючи їх на відстані. Їм майже вдалось вийти на дах, коли Біллі визирнув через вікно та побачив Олсена, який сідає в автомобіль. Взявши в руки гвинтівку, Вільям спробував зупинити його, вбивши водія. Проте, генерал не розгубився та, виштовхавши мертве тіло з машини, швидко покинув головну площу.
***
- Ось так,- спокійно сказав Біллі, дивлячись на байдужі погляди двох чоловіків.
- Ви маєте припущення, де зараз може бути колишній генерал Олсен?- спитав представник Пентагону.
- Якби я знав, то він був би вже мертвим.
- Зрозуміло,- мовив чоловік,- Дякую, що співпрацювали з нами. Сподіваюсь, що третій член вашої команди приєднається до нас.
- Я вже говорив з ним про це,- збрехав Біллі,- Він відмовився.
- Жаль,- щиро розчарувався сенатор,- Ви вільні, містере Руссо. Я б хотів обговорити деякі питання з містером...
- Чудово,- байдуже перебив Біллі та покинув кімнату.
***
Близький Схід. Зона бойових дій. Група американських солдатів, ховаючись від ворожого нападу, сховалась у невеликому сирійському містечку. Більшість місцевих жителів, почувши постріли та вибухи, сховались у будинки, але є й ті, кому пощастило значно менше. Переслідуючи противників, фанатичні сирійські повстанці в’їхали в місто на кількох броньованих позашляховиках та, використовуючи кулемети, розстрілювали кожного, кого бачили на вулиці. Їм не було різниці, чи це американський солдат, чи простий сирійський чоловік, чи мала дитина, яка через страх, просто не знала куди їй піти. Майже годину вони їздили вулицями та вбивали кожного, кого бачили на дорозі, але так і не натрапили на групу американських солдатів, яку переслідували вже кілька годин. Покинувши автомобілі, повстанці взяли в руки зброю та ходили по будинках, жорстоко вбиваючи тих, кого бачили. Невинні люди помирали через те, що фанатичні повстанці звинувачували їх у тому, що американські солдати вирішили скористатись їхнім містом.
- Ми не можемо ховатись тут вічно,- невдоволено сказав Саймон, слухаючи крики та постріли, які пролунали зовсім неподалік.- Рано чи пізно, вони просто переб’ють все місто та знайдуть нас.
- Проте, якщо ми вийдемо на вулицю, нам кінець,- невдоволено сказав інший солдат.- Ти не знаєш, що вони роблять з своїми ворогами.
Проте, Саймон їх вже не слухав. Він звернув увагу на побиту та закривавлену дівчинку, яка повільно йшла вулицею міста. Солдат прекрасно розумів, що повстанці можуть побачити її у будь-який момент. Також він прекрасно знав, яка доля її чекає в такому випадку. Саме тому, ігноруючи слова товаришів, Саймон швидко піднявся на ноги та побіг вулицею.
- Саймоне!- крикнула напарниця та одразу кинулась за ним.
Втім, він її не чув. Чоловік швидко вирвався вперед. До дівчинки залишалось менше двох десятків метрів, коли солдат побачив те, чого боявся. Він звернув увагу на довгий свіжий розріз від очей до шиї, а там, ховаючись під довгим порваним одягом, до самого живота. Це була вже не дівчинка, а “троянський кінь”, якого він вже не міг врятувати. Саймон швидко зупинився і, за мить, пролунав потужний вибух. Він був настільки сильним, що відкинув солдата на кілька метрів. Контужений солдат розплющив очі та перевів погляд на своїх напарників, які, один за одним, падали на асфальт після того, як ворожі кулі проникали в їхнє тіло. Пройшла хвилина, коли Саймон побачив пару старих чобіт, які зупинились коло його голови та належали керівнику повстанців.
- Брати,- почав чоловік, наступивши ногою на поранене тіло американського солдата,- Наша північна група була сьогодні розбита на турецькому кордоні, але ми не здаємось. Смерть цих американців покаже, що ми готові воювати до кінця! Вона покаже, що ми будемо боротись за свободу нашого народу!- керівник перевів погляд на своїх солдатів, які були найближче,- Цих трьох візьміть у штаб, а з рештою можете вже закінчувати.
***
Важко дихаючи, Саймон швидко розплющив очі та озирнувся навколо. На мить, він не міг зрозуміти, де знаходиться, але дуже швидко спогади вчорашнього дня повернулись у його свідомість. Сівши на твердих коробках з припасами, солдат швидко заспокоїв себе.
- Виглядаєш не дуже добре,- сказала Хаток, перевівши погляд на Саймона,- Корабель, який колись належав гоа’улдам, не найкраще місце для проведення вільного часу, але альтернатив немає.
- Ні,- втомлено сказав солдат, встаючи на ноги,- Просто... Просто погані спогади.
- Поки ти спав, з нами зв’язався Біллі.
- І?
- Він попередив, що в Командування прийшли люди з якогось Пентагону, тому ти у відпустці,- спокійно переказала слова Біллі Хаток.- Сказав, що, поки що, краще посидіти тут... Хоча б книги передав. Дізнаюсь щось цікаве про вашу планету.
- Сумніваюсь.- тихо сказав чоловік,- Сенсори “Дедала” можуть нас побачити?
- Ні. Та дівчина, яка керує цим кораблем, сказала, що ми вимкнули всі допоміжні системи та перейшли в режим маскування.
Саймон повільно підійшов до вікна та спокійно дивився на Землю, яка з космосу виглядає просто прекрасно.
- Завжди хотів побувати в космосі,- сказав Саймон,- Не думав, що це буде виглядати ось так.
- Вона прекрасна,- мовила Хаток, підійшовши до чоловіка.
- Ти ще не бачила, якою вона є на поверхні. Інколи, можна побачити місця, які показують, якою вона була до появи людей.
- Сподіваюсь, що колись покажеш.
- Якщо ти захочеш. Проте, зараз треба, щоб Біллі та Тайлер вирішили проблему з людьми з Пентагону.
***
Тайлер повільно крокував сірим коридором, оминаючи людей сенатора та агентів з Пентагону, яких стало значно більше. Не бажаючи опинитись у темній кімнаті, де його допитуватимуть годинами, він старанно старався оминути зустрічі з цими людьми.
- Капітане Грахам!- пролунав голос чоловіка, який відповідав за безпеку цього комплексу,- Зачекайте, будь ласка.
Почувши голос чоловіка, Тайлер швидко розвернувся на 180 градусів та рушив у зворотньому напрямку, але чоловікові вдалось наздогнати його.
- Я хотів зустрітись з майором Руссо, але ніяк не можу його знайти, тому обговорю це з вами,- почав чоловік.
- Підполковника... Підполковника Руссо.- виправив Тайлер.
- Мені не дуже подобається, що ваша команда не проходить необхідну медичну та психологічну перевірку,- продовжив чоловік,- Я хотів повідомити, що бажаю звернутись до генерала Сімсона з цим питанням.
- Я відкрию вам секрет: мені начхати. Я готовий, що ви будете міряти мені температуру після кожного разу, коли я пчихаю, але будьте готові до того, що це вимагатиме додаткові витрати на персонал та приміщення, чого ми, звісно, дозволити собі не можемо. Не сумніваюсь, що генерал притримується такої ж думки.
Чоловік швидко йшли коридором, поки не побачили велику діжку з рідиною, яку супроводжувало кілька охоронців сенатора. Відійшовши до стіни, Тайлер та керівник охорони дозволили їм проїхати.
- Не знав, що охоронці сенатора тепер поставляють нам питну воду,- сказав солдат, стежачи очима за діжкою,- Я б на вашому місці спробував дізнатись, що це за штуковина та навіщо вона тут.
Легко кивнувши керівнику охорони на прощання, Тайлер пішов у тому ж напрямку, куди пішли люди сенатора, намагаючись не привертати до себе увагу. Капітан йшов за ними кілька хвилин, поки не побачив, що вони зайшли в зал номер 51. Майже три хвилини Тайлер чекав, коли товсті броньовані двері відчиняться. Йому вдалось вчасно сховатись до того, як люди сенатора повернулись у коридор. Вони заблокували двері та, сівши у ліфт, покинули рівень. Переконавшись, що, поки що, у коридорі нікого немає, Тайлер підійшов до броньованих дверей та спробував відчинити їх за допомогою власної ключ-карти, але марно. Система відхиляла її.
- Чорт!- невдоволено сказав чоловік та покинув коридор до того, як сюди хтось повернувся.
Через кілька хвилин, опинившись на одному з верхніх рівнів та оминувши кількох солдатів ударної групи, які нещодавно повернулись із завдання на іншій планеті, капітан пройшов коридором і підійшов до дверей у кімнату Біллі — єдиної людини, якій міг довіряти. Постукавши у двері, капітан почекав кілька секунд та, зрештою, побачив невдоволеного чоловіка.
- Слухай,- сказав капітан, одразу зайшовши у кімнату чоловіка, не чекаючи запрошення,- Я знаю, що у нас тут Пентагон і сенатор, але, здається, разом з ними прийшли і проблеми. Кілька хвилин тому я побачив людей сенатора, які перевозили велику кількість рідини у величезній діжці.
- І що?- байдуже спитав Біллі, сівши на ліжку.
- Вони доставили її в зону номер 51. У мене немає до неї доступу.
- Тайлере...
- Так, я знаю, але, повір, ніхто не буде зберігати просту воду в найбільш секретному місці на планеті. Думаю, сенатор та його люди щось задумали, тому ми маємо дізнатись, що саме. Я не знаю, кому можу вірити.
- Якщо там просто вода?
- Я вже казав, що воду не зберігають у найбільш секретному місці на планеті.
- Багато років тому, коли росіяни мали свою програму “Зоряна Брама”, вони наткнулись на невідому расу, яка нагадувала воду та, проникаючи в тіло людини у вигляді пари, брали над нею контроль. Це доставило немало проблем для О’Нілла та його команди. Можливо, якщо у тій частині бази вирішили щось сховатись, на це є причини?
- Тобі не здається, що тут щось не так? Таке враження, ніби хтось чогось недоговорює.- сказав Тайлер,- Я відчуваю, що ми знаходимось у центрі якогось великого лайна. І ми можемо, або звільнитись та назавжди забути про цю проблему, або вирішити цю проблему... Ще нещодавно ти казав, що разом з Тіл’ком чув про те, що гоа’улд вів переговори з якимось сенатором. Можливо, це він?
- Це має сенс,- сказав Біллі, розуміючи, що просто перечекати не вийде,- В будь-якому випадку, у мене також немає доступу до зони 51.
- Так, але у нас є доступ до арсеналу.
Спочатку, Біллі не зрозумів, що має на увазі Тайлер, але через кілька секунд вловив його думку.
- Це погана ідея,- сказав Біллі.- Ти ж розумієш, що з нами буде, якщо ти помиляєшся?
- Так, але я впевнений у своїх словах. Я тобі довіряю, а ти мені?
Вільям невдоволено видихнув та, легко кивнувши, піднявся на ноги. Вони швидко спустились на кілька рівні нижче та без перешкод зайшли в арсенал.
- Беремо автомати та три додаткових магазини,- говорив Біллі,- Будемо їх використовувати лише у крайньому випадку. Поки що, будемо використовувати зети.
Кинувши один із зетів Тайлеру, підполковник зарядив автомат та поставив його на запобіжник. Намагаючись рухатись швидко та обережно, що, насправді, вдавалось доволі просто, вони сіли в ліфт та швидко спустились на найнижчий рівень комплексу. Тільки двері ліфта відчинились, як Біллі та Тайлер одночасно вистрелили снарядами зета у охоронців сенатора, які стояли коло входу у зону 51 та просто не встигли відреагувати.
Взявши ключ-карти охоронців, чоловіки відчинили броньовані двері та зайшли всередину просторого та порожнього приміщення. Лише велика діжка була просто в центрі залу. Підійшовши ближче, Біллі переконався, що всередині діжки є вода, але щось змушувало її плескотіти. Використавши драбину, Біллі піднявся вище та, увімкнувши ліхтарик, швидко зрозумів, що ніяк не зможе побачити, що знаходиться всередину брудної мутної води. Втім, це і не знадобилось. Із води вистрибнув симбіонт гоа’улда, але одразу пірнув на глибину. Солдати одразу відскочили від діжки та підняли автомати.
- Твою ж мать!- сказав Тайлер, адже не був готовий до такого.
- Окей, ти був правий. Сенатор дійсно задумав щось не дуже хороше.
Знаючи, що він має зробити, Біллі взяв в руку зет та один раз вистрелив у воду. Він хотів вистрелити вдруге, щоб остаточно вбити симбіонтів, але просто не встиг. Ворожий снаряд зета потрапив йому просто в голову, тому дуже швидко Вільям впав на підлогу. Солдати сенатора спробували вистрелити і в Тайлера, але той виявився трішки швидшим, тому зміг сховатись в укриття. Розуміючи, що потрібно захищатись, чоловік взяв у руки автомат та відкрив вогонь у противників. Йому вдалось вбити кількох з людей сенатора перед тим, як одному з них вдалось поцілити у нього зетом.
***
Біллі отямився зв’язаним у темній та холодній кімнаті. Озирнувшись, чоловік побачив, що коло дверей стояло двоє охоронців і, окрім них, тут нічого немає. Солдат одразу прийшов до висновку, що це стара та покинута частина комплексу, яку просто припинили використовувати, адже у цьому не було потреби.
- Збудований чорт знає коли, але досі має таємниці, правда?- спокій сказав Біллі до охоронців, що мовчки спостерігали за бранцями.
- Не думаю, що вони налаштовані на розмову.
- Так, я знаю. Вирішив, що варто спробувати.
- Довго ти був непритомним.- сказав Тайлер.
- Отримувати снарядом в голову — це не найкраще, що може статись у твоєму житті.
Металеві двері відчинились і всередину зайшов сенатор у супроводі кількох озброєних солдатів.
- Думаю, відбулось непорозуміння,- почав Тайлер,- адже ми працівники цього комплексу, а ви, сенаторе, просто цивільна особа, яка не має влади на цій території.
- Думаю, ми можемо назвати це надзвичайною ситуацією,- легко посміхнувся чоловік, підійшовши ближче.
- Так. Думаю, привезення паразитів гоа’улдів на територію секретного об’єкта цілком підходить під це визначення,- втрутився у розмову Біллі.- Сумніваюсь, що вони тут для досліджень.
- Ти знаєш скільки разів вони намагались проникнути сюди? Цей комплекс — це остання лінія оборони. Якщо не буде його, або якщо він перейде не в ті руки, то все пропало. Планета буде захоплена зовнішніми ворогами, а всі люди стануть рабами. Саме тому при й проводимо цю операцію.
- Це паразити Ток’Ра?- спитав Тайлер.
- Ні. Це гоа’улди. Скоро всі ви станете рабами бога Апопа,- ледь схилившись сказав сенатор, а його очі засяяли слабким білим світлом.
- Твою ж мать,- невдоволено сказав Біллі.
- Ти чудово послужив нам, Біллі.- мовив чоловік, перевівши погляд на солдата,- Я дуже довго працював, щоб отримати цю посаду, тому дуже ризикував, коли брав тебе на роботу, але ти жодного разу мене не підвів. Ти, звісно, зрадив своїх друзів та керівництво, але я впевнений, що ти не будеш радий знати, що твоя сестра, все ж, не залишиться живою
- Все одно, ти дарма стараєшся,- сказав Біллі, стримуючи свій гнів,- Ти здохнеш на цій планеті, яку твій вид нікчемних та мерзотних паразитів боїться.
- Це тебе і погубить,- спокійно сказав Апоп, випрямившись перед чоловіками,- Я перший Системний Лорд в історії. Я вивів гоа’лдів з їхнього рідного світу. І я привів їх на Землю тисячі років тому. Я завоював цю планету ще до того, як ви дізнались, як вирощувати їжу. Дуже скоро я поверну цю планету під свій контроль та відновлю панування гоа’улдів у галактиці.- Апоп повернувся до своїх людей,- Принесіть сюди симбіонтів. Пора починати.
***
Саймон та Хаток швидко пройшли на місток, де вже були Кейтлін та кілька воїнів Ток’Ра, які значно краще розбираються у технологіях гоа’улдів, ніж земляни. Побачивши, що всі зайняті, Саймон повільно підійшов до величезного вікна, звідки відкривався прекрасний вид на Землю.
- Ніколи не набридне за цим спостерігати,- сказав чоловік та обернувся до решти, яким, здається, було начхати.
Лише Хаток звернула увагу на слова чоловіка, тому лише мило, хоч і не дуже щиро, посміхнулась. Дівчина озирнулась навколо, але, не знайшов, що можна було б робити, спокійно сіла на підлогу, спершись на пульт керування кораблем. Звісно, це не залишилось поза увагою Саймона, який повільно підійшов до дівчини та сів поруч.
- Розповідай, що сталось,- холодно мовив солдат, намагаючись здаватись якомога суворішим.
- Нічого...
- Брехати не обов’язково.
- Просто я дивлюсь на Землю і... І я згадую, що саме цей корабель був одним з тих, які знищили мою планету.
- Не думаю, що це має значення.
- Має. Для мене, має. Весь цей час я гналась за гоа’улдами, думаючи, що є найкращою у цій справі. Це додавало мені впевненості та змушувало рухатись вперед. А тепер я дізнаюсь, що є команда, яка за кілька тижнів змогла здолати двох Системних Лордів та, як результат, дві армії джаффа. Ще й до того, весь мій успіх припав на занепад гоа’улдів через дії такої ж команди.
- Це вже були не ми.
- Та все ж! Доволі важко позбутись відчуття, що мені просто пощастило чи щось таке.
- Я тобі скажу так,- почав Саймон,- Ти не повинна порівнювати себе з кимось іншим. Ти порівнюй себе сама з собою. Якщо ти щось зробила і зробила так, як треба, то ти маєш сказати: “Я зробила все, що могла” або “Я сама виклалась на 100 відсотків”. Це найголовніше. Ти не повинна думати, що хтось буде кращим, ніж ти. Ти була найкращою на своєму місці та зробила все, що могла. І все! Ти не повинна думати про мене, Біллі чи будь-якого іншого мудака, який робить щось інше. Завжди буде більша риба. Якщо ти, наприклад, лікарка, значить ти маєш думати про роботу, про пацієнтів. От у тебе є там, блять, пацієнти і думай про те, що ти зробила все, щоб врятувати його. Все, щоб вилікувати йому геморой. Це найголовніше. Це марна справа — намагатись стати найкращим. Це добре, якщо ти намагаєшся, але завжди буде хтось кращий. Зациклюватись на цьому немає сенсу. Просто роби все, що можеш. Повір, наша команда далека від ідеалу. Ми наробили достатньо лайна, тому я й сиджу тут, а не на Землі.
- Крім того, бути найгіршим так само важко, як і бути найкращим,- легко посміхнулась Кейтлін, втрутившись в розмову.
- Так,- сказав Саймон та побачив ледь помітну посмішку на обличчі Хаток. Чоловік перевів погляд на годинник на побачив, що Біллі мав вийти на зв’язок ще п’ятнадцять хвилин тому.- До речі... Здається, у нас проблеми.
- Які?- спитала Кейт, перевівши погляд на солдата.
- Біллі не виходив на зв’язок?
- Ні.
- Такі штуки він старається не пропускати,- сказав солдат,- Якщо він запізнюється вже на 15 хвилин, значить там може бути щось погане... Ти зможеш перенести нас на базу?
Кейтлін перевела погляд на одного з солдатів Ток’Ра, який лише легко кивнув.
- Ток’Ра поставили модифікації на системи цього корабля, тому має вийти.
- А, якщо не вийде?- спиталась Хаток.
- Скоріше за все, він перетвориться на атоми.
- Будемо сподіватись, що цього не станеться,- сказав солдат, взявши в руки автомат.
- Тобі потрібна допомога?- спитала Кейтлін,- Ток’Ра могли б допомогти.
- Відправиш їх через півгодини після мене,- сказав солдат.
- Я з тобою,- мовила Хаток, підійшовши до солдата.
- Я не думаю, що...
- Я вдячна тобі за слова, які допомогли мені, але переконати мене не вийде. Я з тобою. Мені потрібно чимось зайнятись.
Саймон невдоволено видихнув та легко кивнув, погоджуючись із наміром Хаток.
За мить вони вже опинились у сірому безлюдному комплексі Командування Зоряною Брамою. Озирнувшись навколо, вони одразу підготували зброю.
- Значить так, стріляй лише тих, хто стріляє в нас,- почав солдат,- Тут є достатньо багато невинного персоналу, який не має постраждати.
- Зрозуміло... Тут завжди так безлюдно?
- Комплекс переживає не найкращі часи, але ні. Зазвичай, тут більше людей... Ходімо.
Саймон, як людина, яка значно краще знає комплекс, пішов вперед. Хаток йшла позаду, перевіряючи, щоб їх ніхто не побачив з-заду, але за кілька хвилин блукань коридором, вони так нікого й не побачили. Лише спустившись на кілька рівнів, вони помітили групу людей, які везли велику діжку у невідомому для Саймона напрямку.
- В цій частині бази я ще не був,- сказав Саймон, після того, простежив за невідомими людьми, які зникли за металевими дверима.- Приготуйся.
- Вони погані?
- Так.
- Ти впевнений?
- Раніше я їх не бачив. Такий собі аргумент, але й про цю частину комплексу я не знав, а тому, якщо вони вороги, то вступати у переговори було б помилкою. Саме тому, будемо діяти швидко і обережно.
- Чудово,- впевнено сказала дівчина.
Вони тихо підійшли до дверей. Повільно повернувши ручку від дверей, Саймон легко кивнув та, разом з дівчиною, забіг всередину. Противники, які не очікували такого раптового нападу, не встигли навіть витягнути зброю, тому через кілька секунд впали мертвими. Вороги були ліквідовані вже через кілька секунд.
- Непогано,- сказав зв’язаний Біллі, перевівши погляд на рятівників.- Швидко ти зреагував.
- Ти довго не виходив на зв’язок, тому ми прийшли сюди і простежили за ось цими хлопцями.
- Розумно.
Саймон та Хаток швидко обійшли діжку із симбіонтами та звільнили двох товаришів.
- Це симбіонти?- спитав солдат, перевівши погляд на діжку.
- Так.
- На базі відбувається щось дивне.
- Так,- підтвердив Біллі та тільки взяв у руки зброю одного з уже мертвих противників, коли отримав сильний удар в обличчя.
- Оу!- мовила Хаток, коли побачила, як Тайлер боляче вдарив товариша.
Біллі, який не очікував удару від напарника, не встиг захиститись. Цим скористався Тайлер та вдарив чоловіка ще кілька разів, поки його не зупинив Саймон.
- Виродок!- вигукнув Тайлер, зрозумівши, що Саймон не дозволить продовжити побиття Вільяма.
- Що тут відбувається?!- спитав Саймон.
- Цей шматок лайна працював проти нас! На, мать його, гоа’улда!
- Я не знав, що у його шиї сидить ця потвора!- крикнув Біллі.
- Але сенатора ти, блять, знав добре! Це ніяк не заважало тобі зрадити нас.
- Заспокойся,- сказала Хаток, підійшовши до Тайлера.
- Це правда?- спитав Саймон, підійшовши до Біллі.
- Так, це правда.- мовив чоловік, піднявшись на ноги.
- Як давно ти на нього працюєш?
- Працював. Трохи більше місяця... Спочатку, я не хотів погоджуватись на рятувальну операцію, але у цього виродка були... Скажем так, у нього були доволі переконливі аргументи.
- Навіть не сумніваюсь!- невдоволено сказав Тайлер,- Цього гандона всі тут ледь не боготворили, а він виявився щуром!
- Мені це також не подобається,- сказав у свій захист Біллі,- Проте, я діяв так, як цього вимагала від мене ситуація.
- Ні,- спокійно сказав Саймон,- Я впевнений, що ти міг би сказати нам, якби хотів. Проте, ти обрав інший варіант. Можливо, в інший день я б застрелив тебе, але не сьогодні. Я даю тобі шанс піти лише за все те, що ти зробив для нас... Але, якщо побачу тебе знову, то кулі не пошкодую.
- Значить так?- мовив Біллі, перевівши погляд з Саймона на Тайлера і навпаки,- Підозрюю дане рішення є одноголосним. В такому випадку, мені краще піти, поки ви не привернули до себе увагу.- чоловік перевів погляд на Хаток, яка стояла збоку та не бажала втручатись,- Радий був тебе бачити.
Обернувшись, солдат покинув кімнату та, озирнувшись, швидко побіг коридором.
- Він отримав саме те, що заслужив,- невдоволено сказав Тайлер, взявши зброю в одного з мертвих охоронців.
- Можливо, ви з ним були дійсно занадто жорстко. Очевидно, він працював на чоловіка, який вам не подобається, але він не раз рятував наші життя. Тим більше, що це він переконав генерала Сімсона про необхідність тримати у таємниці перебування нашого корабля на орбіті.
- Проблема в тому, що ми не можемо знати, чи це його рішення, чи він просто виконував наказ.- сказав Саймон, ступивши кілька кроків до дверей, після чого повільно обернувся до Тайлера,- Нам відомо, де сенатор?
- Ні,- відповів солдат, але одразу почув сигнал тривоги, який означав активацію зоряної брами,- Тепер так.
Вони розуміли, що не можуть собі дозволити витрачати час, тому одразу покинули кімнату та побігли коридором. Через хвилину вони опинились на потрібному рівні.
- Я спробую перервати набір,- сказав Тайлер та швидко повернув у диспетчерську.
Тримаючи перед собою автомат, солдат повільно крокував вперед, поки не опинився у невеликому приміщенні, який і був головною частиною всього комплексу. Пройшовши ще кілька кроків, Тайлер зрозумів, що всі, хто були у диспетчерській, мертві. Переступивши через кілька мертвих тіл, які лежали на закривавленій підлозі, солдат обережно відсунув мертвого диспетчера та сів за комп’ютер. Він одразу зрозумів, що набір зоряної брами відбувається автоматично, за допомогою невідомого алгоритму гоа’улдів.
- Твою ж мать!- невдоволено вилаявся чоловік після невдалої спроби зупинити набір.
Перевівши погляд на зал брами, солдат побачив гоа’улда та кількох його охоронців, які спокійно чекали на завершення набору. Старий чоловік лише повільно обернувся до солдата, який сидів у диспетчерській, та легко посміхнувся, насолоджуючись своєю перемогою.
- Не хочу тебе відволікати, друже, але нам не вдається відкрити двері,- мовив по рації Саймон.
- Все нормально,- одразу відповів Тайлер та повернувся до роботи за комп’ютером,- У мене й так не вдається зупинити цю програму.
Солдату вдалось відчинити двері у зал брами якраз тоді, коли з’єднання з іншою планетою було встановлено. Кілька охоронців гоа’улда одразу відкрили вогонь, але Саймон та Хаток встигли сховатись за стіною.
- Виродок,- невдоволено сказав Саймон та, почекавши, відкрив вогонь у противників.
Йому вдалось вбити кількох з них, а дівчина добила решту. Вони зайшли всередину та побачили гоа’улда, який стояв просто коло горизонту подій та дивився на Хаток.
- Треба було вбити тебе ще тоді,- сказав Апоп та пройшов через браму.
Саймон одразу побіг за ним, але не встиг, адже кротовина зникла швидше. У цей момент в зал забіг Тайлер, який озирнувся навколо та, побачивши лише кілька мертвих тіл, перевів погляд на Саймона.
- Очевидно, це ще не всі, тому нові вороги можуть прийти у будь-який момент.
- Вони, як мінімум, прості люди, тому впоратись з ними буде не дуже важко,- невдоволено сказав Саймон, підійшовши до товариша,- Він захопив комплекс лише для того, щоб втекти через браму?
- Його програма повністю блокує роботу комп’ютера. Не думаю, що він просто залишить можливість пройти у відчинені двері.
- Можливо, він розуміє, що у нас є можливості для захисту?
- Ти так думаєш?
У зал брами забігло кілька людей сенатора, які одразу відкрили вогонь у солдатів. Розуміючи, що бою не уникнути, Тайлер та Саймон швидко сховались за пандусом та відкрили вогонь у відповідь. Майже хвилину солдати відстрілювались від ворогів, які також зайняли вигідну позицію, коли побачили активацію зоряної брами. Проте, цього разу з-зовні.
- Це хтось з наших?- спитав Саймон.
- Думаю, це наш старий друг не змусив себе довго чекати!- відповів Тайлер, який присів, що перезарядитись,- Скоріше за все, у нього вже була готова армія і йому просто потрібно провести її всередину.
- Я, звісно, люблю хороший бій, але проти армії у нас немає шансів,- невдоволено сказав Саймон, стріляючи в противників.
- Значить, треба відступати.
Тайлер зробив кілька кроків до виходу, але побачив, що Хаток сидить на місці та просто дивиться у стіну. Вона, ніби застигла.
- Хаток!- крикнув чоловік, але дівчина його не чула.
***
Кілька простих неозброєних людей, які забігли у простий житловий будинок, швидко пройшли в одну з кімнат, куди їх провела дівчина. Вже через кілька секунд вона вийшла у коридор та пройшла кілька кроків, щоб зустріти ще одну групу місцевих мешканців. Підлоги та стіни тремтіли від гуркоту та вибухів, які лунали неймовірно близько. Кожного разу дівчина ледь згиналась, боячись, що один із ворожих снарядів потрапить у цю будівлю. Проте, вона змушена була зупинитись, коли побачила маленьку дівчинку з малим кошеням на руках. Брудна від пилу та сажі, дівчинка дивилась на неї та боялась заговорити.
- Як тебе звати?- спитала дівчина, присівши навпроти дитини.
- Філ.
- Філ... Мене Хаток,- дівчина спробувала посміхнутись, але зараз це робити було дуже важко.- Де твої батьки?
- Я не знаю. Я хочу побачити маму.
- Тобі страшно?
Дівчинка лише підняла голову та заперечно похитала.
- Молодець,- ледве посміхнулась Хаток,- Ти дуже смілива і мама буде тобою пишатись. Ми обов’язково скажемо їй, що ти тут, але можеш почекати у цій кімнаті?
- Вона прийде?
- Так... Вона прийде.
Хаток провела дитину в кімнату, де ховались інші біженці, після чого вийшла у коридор, де натрапила на молодого хлопця.
- Це було доволі мило,- сказав Сан, йдучи поряд з подругою.
- Не думаю, що в такій ситуації можна побачити щось миле.
- Так, ти права. Ми знайшли малу в купі уламків і за метрів десять від неї було тіло її матері.
- Боже,- з жахом сказала Хаток.
- Так. Сьогоднішній день просто жахливий.
Хаток підійшла до вікна та побачила вузенький місток по якому до їхнього будинку повільно рухались люди.
- Слухай,- сказав хлопець, взявши подругу за руку,- Я не впевнений, що це хороша ідея.
- Ми про це вже говорили.
- І я вважаю, що ти робиш помилку! Цих людей вже не врятувати, а ми ще може втекти та жити у безпеці. Я пообіцяв твоєму батькові, що врятую тебе.
- А я пообіцяла, що врятую цих людей.
- Хаток, столиця впала. Наші війська або відступають, або здаються. Космічний флот знищено повністю. Ми програли цю війну, тому повинні забиратись звідси.
- Я знаю цих людей все своє життя, тому ніколи не покину їх.
Залишивши хлопця, Хаток підійшла до мостика, по якому намагались врятуватись люди. Було дуже небезпечно стояти під відкритим небом, але іншого варіанту у неї не було. Дівчина підняла голову вгору та побачила, що навіть не видно хмар. Чорний дим від численних пожеж окутав все місто, а ворожі глайдери успішно знищують останні винищувачі, які намагаються захистити місто.
Раптово, кілька ворожих літаків пішли на зниження та, через кілька секунд, безпощадно розстріляли кілька десятків мирних людей, які були на мосту. Хаток з жахом дивилась на кілька десятків мертвих тіл, які лежали на землі. Перевівши погляд на сам міст, вона зрозуміла, що він знищений. Вона бачила, як люди із сусіднього будинку голосно кричали від страху. Втім, і це тривало недовго, адже через кілька секунд у небі з’явились два снаряди, які були випущені космічним кораблем та майже миттєво знищили сусідній будинок, в якому ще було майже дві сотні людей.
Хаток застигла від шоку. Вона не могла повірити у те, що сталось. Сан повільно підійшов до неї та легко пригорнув, намагаючись заспокоїти.
- Ти не винна в тому, що сталось,- прошепотів хлопець,- Ти робила все якомога краще.
Як виявилось, ті два постріли були останніми. Вже через кілька хвилин зруйнованими вулицями крокували тисячі воїнів джаффа, які вбивали кожного, кому не вдалось сховатись від них. Хаток лише сподівалась, що вороги не прийдуть до простих біженців, які намагались вижити. Проте, вона помилилась. Очевидно, міст привернув увагу солдатів, тому вже через кілька хвилин вони увірвались всередину та вивели всіх на вулицю, поставивши на коліна.
- Значить, це і є та сама нація, яка колись змогла завдати поразки богу?- спитав перший воїн джаффа, оглянувши полонених, які, опустивши голови, стояли на колінах.- Жалюгідно. Сьогодні бог Апоп вдруге прийшов на вашу планету, щоб дати вам можливість бути тими, ким ви народжені — рабами. Сьогодні серед вас будуть обрані ті, хто до кінця свого життя служитиме своєму богу, а решта... Решта будуть принесені йому в жертву.
Перший воїн повільно оглянув полонених і, після кількох обраних, його погляд зупинився на Хаток. Один з противників підійшов до неї та, грубо схопивши за волосся, підняв на ноги.
- Я відчуваю, що ти готова продовжити боротьбу,- сказав противник.
- Тільки спробуй її торкнутись!- крикнув Сан, піднявшись на ноги, але це було помилкою. Кілька воїнів джаффа майже одразу розстріляли його.
Побачивши смерть свого друга, Хаток закричала та спробувала вирватись з ворожих рук, але перший воїн Апопа тримав її надто сильно. Не бажаючи слухати її крик, він затиснув її рот рукою та легко кивнув своїм солдатам. Вже через секунду вони почали жорстоко розстрілювати полонених на очах у дівчини. В той день вона востаннє була на рідній планеті та бачила знайомих.
***
- Агов!- вигукнув Саймон, підійшовши до дівчини,- Зараз не час сидіти тут. Нам потрібно забиратись звідси.
- Так,- мовила Хаток,- Так, пробач.
- Все нормально. Ходімо.
Рухаючись обережно та відстрілюючись від противників, вони підходили все ближче до виходу. Втім, брама активувалась швидше. Майже одразу звідти вилетіла невелика граната гоа’улдів. Ні Хаток, ні Саймон, ні, тим більше, Тайлер не встигли сховатись в укриття, тому потужна вибухова хвиля боляче відкинула їх до стіни, після чого всі четверо впали на підлогу. Тоді ж, солдати джаффа під керівництвом Апопа спокійно пройшли через браму, займаючи зал брами.
Побачивши притомну, але поранену Хаток, гоа’улд повільно підійшов до неї та прицілився з бойового посоха.
- Ти мене розчарувала,- спокійно сказав чоловік неприродньо низьким голосом,- Минулої нашої зустрічі ти була не настільки бойовою.
Хаток швидко спробувала піднятись, щоб напасти на противника, але він боляче притиснув її ногою до підлоги.
- Не вставай. Я хочу, щоб ти померла, як рабиня.
Здавалось, що надії вже немає і гоа’улд дійсно переміг. Проте, дівчину вчасно врятував Тайлер, який накинувся на противника. Кілька джаффа одразу приготувались стріляти, але перший воїн спокійно зупинив їх. Американському солдату вдалось нанести кілька швидких та сильних ударів, але ворог виявився значно сильнішим. Захистившись від одного з них, Апоп кілька разів вдарив Тайлера та, відштовхнувши його, вистрелив з посоха йому просто в груди.
Саймон та Хаток могли лише спостерігати, як тіло товариша падає на підлогу. Солдат востаннє глянув на своїх друзів і лише тоді його серце перестало битись.
Саймон, який точно не очікував цього, повільно піднявся на ноги. Він розумів, що немає сенсу втікати, адже воїни джаффа одразу вб’ють його. Відповідно, він розумів, що у нього залишається лише один варіант. Принаймні, він так думав, поки не відчинились двері у зал брами.
Це був генерал Сімсон, який, разом з кількома охоронцями та воїнами Ток’Ра, які прийшли на допомогу, вирішив не здаватись та атакувати противників. Генерал вирішив, що буде боротись до кінця, виконуючи свій обов’язок. Ціною власного життя, він дав можливість Саймону та Хаток, разом з кількома іншими, відступити. Генерал Сімсон та кілька солдатів затримали солдатів джаффа достатньо довго, щоб Саймон, Хаток та кілька воїнів Ток’Ра змогли врятуватись від переслідування та покинути комплекс до того, як було оголошено режим карантину.
Напевно, це перший випадок в історії планети, коли людям просто не вдалось відстояти єдину лінію оборони перед інопланетними загарбниками.