Молода особа у чорному одязі та у капюшоні швидко бігла вузькою стежкою густого лісу. Злякавши кількох маленьких пташок, які мирно сиділи на старому стовбурі поваленого дерева, молодий чоловік вправно перестрибнув через нього та м’яко приземлився на ноги. Випрямившись, незнайомець швидко побіг далі. Лише на секунду він обернувся, щоб дізнатись, чи вдалось йому уникнути переслідування. Перевівши погляд вперед, чоловік отримав сильний удар посохом в обличчя, який одразу збив його з ніг та повалив на землю. Капюшон одразу злетів з обличчя і, розплющивши очі, хлопець побачив воїна джаффа. Той перевернув посох в руці та приготувався стріляти.
- Всім заборонено покидати місто!
- Я просто ходив по гриби,- мовив молодий чоловік.
Зброя вороже зблиснула на кінці. Хлопець побачив електричний розряд в місті, де утворюється снаряд. Противник приготувався стріляти, але звернув увагу на впевнену посмішку незнайомця. За мить, воїн почув звук зета, готового до пострілу.
- Мій брат чітко сказав, що ми прийшли сюди по гриби,- мовив інший чоловік, що стояв за спиною джаффа. Хоч він і був старшим, але виглядав молодшим,- Кидай зброю.
Противник спробував розвернути посох так, щоб вистрелити у незнайомця, але не встиг. Ворожий снаряд потрапив у його тіло і чоловік знепритомнів.
- Він застав мене зненацька,- мовив молодший хлопець, встаючи на ноги.
- Ну, так, звісно. Як і двоє попередніх, які гнались за тобою останні три кілометри. Добре, що я був поряд,- чоловік направив зброю на воїна джаффа та вистрелив вдруге, вбивши його,- Тут побільшало патрулів. Не можна залишатись.
Вони зробили кілька кроків, але молодший різко зупинився.
- Ти чуєш це?- спитав хлопець, прислухаючись до ледь чутного гуркоту, який, ніби наближався.
- Можливо, гроза десь неподалік.
- Ні, це щось інше.- вони підняли очі на небо та побачили корабель гоа’улдів, який повільно заходив на посадку.
- За хмарами його не було видно.
- Це...
- Так, це погано.
Молодший не міг згадати, коли його брат був настільки занепокоєний та серйозний, тому одразу побіг за ним.
***
Біллі, його команда та кілька воїнів джаффа, які зустріли їх на виході з палацу Апофіса, змогли швидко дістатись до вузьких вуличок міста, де їх було б значно важче знайти. Пробігши кілька таких, вони завернули один з внутрішніх дворів, де одразу побачили кілька трупів, які так і лежали мертвими у калюжі власної крові.
- Це власники будинку,- холодно мовив Тіл’к, який очолював групу джаффа,- Напевно, вони намагались захистити своє майно.
- Дуже жаль,- байдуже сказав Біллі, розуміючи, що у них зараз серйозніші проблеми,- Прийдеться перечекати тут.
- Головне, не приєднуватись до них,- невдоволено мовив Тайлер.
За десять метрів над їхніми головами, просто над дахами будинків, пролетіло два “глайдери смерті” - малі винищувачі гоа’улдів для космічних битв, перехоплення та знищення наземних цілей.
- Це винищувачі?- спитав Саймон, простеживши поглядом за глайдерами.
- Так,- мовив Біллі, спостерігаючи за провулком,- Я читав, що й на Землі ми маємо щось схоже.
- Отож, що ми маємо?- мовив Тайлер, сівши на мішки з піском,- Ми самі, з легким озброєнням, повинні перемогти армію джаффа, повстанців, кілька десятків винищувачів та клятий космічний корабель?
- Звучить непогано.- мовив Біллі,- Правда, Саймоне?
- Ми ще не знаємо скільки цих глайдерів та чи не прийшли нові противники через браму,- говорила Хаток,- Їх може бути набагато більше. Гоа’улди використовують глайдери для контролю великих площ. Впевнена, що вони знайшли тіла в палаці, тому тепер шукають сили спротиву.
- Це не додає нам шансів.- сказав Тайлер.- У нас просто немає шансів розібратись з ними.
- У нас немає, але у мене є ідея.- сказав Біллі, відійшовши від проходу в провулок,- Тіл’ку, чи можна з’єднатись ха’такам між собою, якшо вони, наприклад, за кілька десятків світлових років один від одного?
- Так... У гоа’улдів є канали зв’язку, які дозволяють це робити.
- Значить, все не так погано.
- Ні! Ні, ні, ні.- втрутився Тайлер, коли зрозумів, що придумав напарник,- Мало тобі того, що прийдеться проникнути у ворожий військовий корабель, який кишить ворогами? Не факт. Що тобі вдасться розібратись у технологіях прибульців. Не факт, що вони почують твій сигнал! Тим більше, невідомо, коли вони зможуть сюди прилетіти. Це погана ідея!
- Це жахлива ідея,- сказав Саймон, коли зрозумів думки товаришів.
- Тайлере, ти сам казав, що у нас лише легке озброєння,- мовив Біллі, повернувшись до напарника,- Я та Тіл’к підемо всередину, щоб викликати підмогу, а ви просто повинні вижити до того моменту, як все буде зроблено.
- Крім того, ми будемо не самі,- втрутилась Хаток,- Я зустрічалась з двома братами, які ведуть партизанську діяльність неподалік від Чулака. Фактично, вони не визнають жодної влади, але є шанс, що вони погодяться допомогти. За цей час ми можемо піти до них.
- Прекрасна ідея,- мовив Саймон та побачив, що Біллі лише легко кивнув,- Ходімо.
***
Група озброєних людей, яка складалась з Саймона, Тайлера, Хаток та кількох солдатів джаффа, які тепер підпорядковувались лише Райаку, повільно крокували густим лісом, оглядаючись навколо, щоб ніхто не напав з флангу чи тилу. Молодий хлопець, який йшов попереду, контролював ситуацію на шляху.
- Ти чого?- спитав Тайлер, побачивши Саймона, який вже кілька хвилин не зводив погляду з воїнів джаффа.
- Я їм не довіряю. Цілком можливо, що хтось з них працює на противників.
- Сумніваюсь, що ти так само думав про Хаток.
- До певного моменту. Просто не показував цього. У будь-якому випадку, я не хочу підпускати цих людей до себе. Якщо буде небезпека, то я не буду ризикувати своїм життям, щоб врятувати їхнє.
- Вони — наші союзники. Ми будемо ризикувати своїми життями, а вони — своїми. Саме так і працює боротьба пліч-о-пліч. Спробуй глянути на цей світ більш позитивно.
- Одного разу я довірився не тим людям. Нічого хорошого з цього не вийшло,- мовив Саймон, переступивши через повалену гілку.
- Це не означає, що всі такі погані. Я теж служив у гарячих точках, але мені вдавалось знайти і хороших друзів. Твою недовіру можна зрозуміти, але не варто жити так.
- Запам’ятай, що ти досі живий тільки тому, що я тобі довіряю.
Вони продовжували йти вузькою стежкою все глибше у ліс. Їхня дорога ставала все вужчою та ледь помітнішою. Раптово, Хаток, яка йшла попереду, зупинилась та підняла руку вгору, даючи сигнал всім решта. Група миттєво зупинилась та притихла. Кожен з них пригнувся та знайшов укриття, щоб його не було видно. Трішки дальше вони побачили групу з десятьох невідомих солдатів у важкій броні, яка не була схожою на таку, яку носять воїни джаффа.
- Таких я ще не бачив,- прошепотів Тайлер.
- Це суперсолдати гоа’улдів.- відповіла Хаток,- Найманці з давньої цивілізації воїнів, яких все життя навчають вбивати. Колись я мала сутичку з одним з таких і ледь не загинула.
- Спробуємо напасти?- спитав Саймон.
- Я б не ризикнула.
- Боїшся?
- Я найкращий найманець в галактиці, але ледь вижила після зустрічі з таким. При тому, що мені не вдалось його вбити і він просто відпустив мене. Сутички навіть з одним не переживуть багато з нас, не кажучи про увагу, яку можуть притягнути наші дії.
Група солдатів почекала, коли противники пройдуть достатньо далеко, після чого тихо продовжили свій рух. Пройшовши ще кілька сотень метрів, Тайлер звернув увагу, що ліс ставав все густішою, а трава вищою. Рухатись далі ставало тільки важче.
- Вау,- мовив солдат,- 150 ударів у хвилину. Непогано.
- Серйозно?!- спитав Саймон,- Ти взяв з собою фітнес трекер?
- Яка ж проблема? Я хочу піклуватись про своє здоров’я завжди. Ніколи не знаєш, коли пульс виявиться занадто високим і серце вирішить зупинитись.
- Не знаю, як у вас, хлопці, але мене моє серце ще не підводило,- спокійно мовив молодий хлопець, сидячи на гілці дерева та кусаючи велике яблуко. Легкий одяг дозволяв йому легко пересуватись та вказував на те, що він не один з повстанців,- Зараз серце підказує, що ви прийшли сюди не просто так. Тим часом, досвід говорить, що зброя у вас не для того, щоб робити добро.
- Лише для самозахисту,- мовив Саймон.
- Від кого? Хто вам може загрожувати у цьому лісі?! Дичини тут вже немає...
- Ворожі підрозділи джаффа, наприклад,- мовив Тайлер.
- Ах, ці недоумки... Не хвилюйтесь, вони не здатні завдати шкоди.
- Вони вже вбили десятки мирних людей та хочуть вбити ще більше.- невдоволено сказав Райак, втрутившись в розмову.
- Ці люди можуть втекти. Або боротись. Крім того, їхні проблеми мене не цікавлять. Чого ви прийшли сюди?
- Я чув, що ти та група людей підпільно боряться з повстанцями,- мовив Саймон,- Ми також хочемо цього, але нам потрібні всі можливі сили, щоб зробити це.
Молодий чоловік спокійно зістрибнув з гілки та легко приземлився на землю. Поправивши своє довге чорне волосся, він підійшов ближче.
- Ви?- спитав чоловік,- Ви дійсно думаєте, що зможете здолати армію гоа’улдів? Група нікчемних солдатів?
- Ми маємо чим здивувати,- сказав Тайлер,- Не думай, що джаффа будуть ігнорувати ваші дії. Думаю, ти вже бачив групу суперсолдатів, яка прийшла на цю планету.
Обличчя хлопця швидко змінилось. Він розумів, що Тайлер каже правду, тому, відкинувши яблуко в сторону, перевів погляд на солдатів.
- І чого вам треба від нас?
- Підтримки. Ви повинні допомогти нам, коли почнеться бій.
- Ми не будемо вступати у місто і залишатимемось у лісі. Після боїв, коли влада перейде до законних джаффа, ми продовжуватимемо свою діяльність стільки, скільки вважатимемо за потрібне.- хлопець перевів погляд на Райака,- Не думай, що ви нам подобаєтесь. Просто ви менше зло.
- Як скажете,- мовив Тайлер.
- Ні, ми...- почав Райак.
- Ми згодні,- мовив солдат та, легко кивнувши головою, швидко обернувся до Райака,- Або ця група людей залишиться в лісі та знищить кожен клятий патруль, або нас просто переб’ють, як собак, напавши з двох боків. Вибір не дуже великий.
- Ви не хазяїни цієї планети!- невдоволено мовив хлопець,- Не вам приймати такі рішення.
- Доки її доля залежить від нас — нам,- мовив Тайлер,- Якщо ти зможеш підняти достатньо джаффа для боротьби проти гоа’улда і цих суперсолдатів, ми поговоримо.
- Розбирайтесь між собою в іншому місці,- невдоволено мовив молодий хлопець,- Ми приєднаємось до бою, але вам не можна тут залишатись. Вам краще піти.
Тайлер легко кивнув та, розвернувшись, покинув місцевість.
***
Провівши поглядом групу солдатів, чоловік повільно розвернувся та швидко пішов у протилежну сторону. Шлях тривав кілька хвилин. Йдучи густим лісом, куди рідко заходять жителі Чулака чи воїни джаффа, чоловік пройшов через вузьку ущелину та опинився всередині просторої, але вологої та сирої печери, всередині якої горіло вогнище. Оминувши чоловіка, який охороняв прохід, хлопець пройшов глибше та спокійно підійшов до товариші, які сиділи поблизу вогню. Через кілька секунд, чоловік спокійно сів на купу тканин, які слугували ліжком.
- Хто це був?- холодно спитав старший брат, підійшовши до молодшого з-за спини.
- Люди з Тау’рі та кілька воїнів сил спротиву. Вони просили нашої допомоги у боротьбі проти прибулих гоа’улдів.
- Ліаме, ти ж розумієш, що ми не будемо воювати проти ха’така?
- Так, тому я сказав, що ми будемо воювати лише на території лісу. Крім того, я бачив групу суперсолдатів. Тих самих, яких століттями боялась вся галактика. Цілком можливо, що вони прийшли сюди не просто для того, щоб підтримати гоа’улда. Можливо, вони прийшли за нами. Останнім часом, саме ми є доволі активними,- мовив Ліам та швидко піднявся з примітивного ліжка,- Я знаю, що ми ніколи не вступали у відкритий бій, але я впевнений, що ми впораємось. Крім того, колись Тау’рі допомогли нам позбутись гоа’улдів, тому ми знаємо на що вони здатні і що їм можна довіряти. Вони допоможуть нам... Просто потрібно залишатись в лісі та не підставлятись під постріли.
Брат спокійно дивився в очі молодшого, не показуючи своїх емоцій. Лише через кілька секунд він легко кивнув, погоджуючись з діями свого родича.
***
Біллі та Тіл’к, вдягнувшись у старий темний одяг, який був звичними для жителів Чулака, швидко йшли вузькими вулицями міста, намагаючись оминати патрулі джаффа. Коли противники проходили коло них, Вільям кожного разу помічав невдоволений погляд товариша, який він не зводив з старих друзів, які перейшли на сторону гоа’улдів.
- Сумніваюсь, що джаффа колись будуть вільними,- холодно мовив Тіл’к, після того, як вони оминули один з таких патрулів,- Ми завжди повертаємось до гоа’улдів.
- Це просто злякані повстанці. Можливо, потрібно просто почекати, коли підросте нове покоління... Знаєш, коли Мойсей вивів євреїв з рабства у Єгипті, він водив їх пустелею сорок років. Я впевнений, що шлях до пункту призначення зайняв би менше року, але він спеціально очікував зміну поколінь на те, яке не виросло у рабстві. Народу джаффа потрібно зробити те саме. Потрібно просто почекати.
- Хіба євреї не хотіли свободи?
- Вони опинились на волі, але продовжували думати, як раби. Як ось ці джаффа, які, як ти кажеш, повернулись до гоа’улдів... Знаєш, у Біблії все дуже неоднозначно, тому я частіше опираюсь на історичні факти. Так, хоча б, не потрібно обманювати себе, що десь на хмарах сидить дід, який спостерігає за тобою. У деякі моменти мені стає від цього не по собі... Це доволі іронічно.
- Що саме?- байдуже спитав Тіл’к, йдучи вперед.
- Мій батько — священик, а матір — учителька християнства. А я виріс атеїстом.
Не знаючи, що відповісти, Тіл’к вирішив промовчати. Так вони пройшли кілька вулиць, поки не опинились за кілька десятків метрів від площі, яка була розміщена перед палацом. Швидко оглянувши місцевість, Біллі нарахував більше двох десятків солдатів.
- З боєм пройти не вийде,- сказав Вільям та перевів погляд на сусідню вулицю,- Значить, потрібно діяти хитріше.
Солдат швидко витягнув гранату та кинув її на сусідню вулицю, за кілька десятків метрів від себе. Пролунав потужний вибух, який привернув увагу кількох джаффа.
- Сподіваюсь, ти вмієш швидко стріляти,- мовив солдат та витягнув зет, коли троє солдатів пробігли повз них.
Підійшовши до місця вибуху, троє воїнів озирнулись навколо, намагаючись знайти того, хто спричинив його. Раптово, двоє джаффа впали на землю від снарядів зета, які влучили у них. Побачивши це, третій воїн швидко обернувся, але не встиг нічого зробити.
- Жаль, що таких штук не було в Афганістані,- мовив Біллі, тримаючи в руках зет,- Стільки проблем можна було вирішити.
Чоловіки швидко сховали тіла противників та перевдягнулись у їхній одяг.
- Потрібно сховати обличчя,- мовив Тіл’к, оглядаючи напарника у броні джаффа.
Швидко розібравшись у скромних функціях костюму, Біллі натиснув на якусь кнопку на руці і, через секунду, його голову вже захищав міцний шолом у вигляді голови вовка.
- Готовий?- спитав Тіл’к та побачив, що Вільям лише кивнув.
Пересуватись у броні джаффа було доволі незвично, але зручно. Вільям одразу зрозумів, що вона була створена саме для того, щоб брати участь у непростих боях та мати можливість вільно пересуватись на полі бою. Тим не менш, солдат досі сумнівався у надійності їхнього плану. Невідомо, що їх чекатиме на кораблі.
- Що то було?- спитав воїн джаффа, коли побачив двох своїх напарників.
- Диверсія ополченців, щоб відволікти нас,- спокійно відповів Тіл’к,- Думаю, вони у місті. Ми повинні повідомити про це лорда.
- Де третій?
- Він побіг за ворогами.
Розуміючи, що його товариш має рацію, воїн спокійно відступив у сторону, пропускаючи їх всередину. Чоловіки швидко пройшли позолоченими коридорами, поки не опинились в залі з кільцями. Саме тоді Біллі зрозумів, що йому дуже пощастило, що поруч є Тіл’к. Пройшовши кілька коридорів, солдат зрозумів, що у цій частині палацу все настільки одноманітне, що, скоріше за все, він би просто заблукав. Вже не кажучи про те, що Вільям зовсім не має знань в користуванні інопланетних технологій.
- Хочеш сказати, що за допомогою цієї кімнати ми зможемо потрапити на корабель?- мовив Біллі, озирнувшись навколо, і зрозумів, що у ній немає нічого, окрім кільця на підлозі.
- Так. Вставай в центр.
- Окей,- мовив чоловік та повільно встав у центр кільця.
Тіл’к натиснув кілька клавіш на панелі, що була вмонтована у стіну неподалік, після чого підійшов до центру. За мить, з підлоги піднялось кілька кілець, які оточили чоловіків. На секунду їх осліпило яскраве світло. Кільця опустились вниз і Біллі, озирнувшись, зрозумів, що знаходиться у схожій, але іншій кімнаті. Як мінімум, на це вказували інші написи на стінах та кілька воїнів джаффа, які охороняли приміщення.
Оминувши охорону, Біллі та Тіл’к пройшли коридорами космічного корабля і вже через кілька хвилин вони опинились на головному містку. Опинившись всередині, чоловіки побачили, що знаходяться там самі, тому Біллі поспішив зняти шолом, який був єдиною незручною частиною костюму.
- Знаєш, з ким потрібно зв’язатись?- спитав Тіл’к.
- Скоріше так, ніж ні. Я скажу, якщо мені знадобиться допомога.
Кілька хвилин Біллі “рився” у комп’ютері гоа’улдів, шукаючи спосіб зв’язатись з іншими кораблями. Проте, він прекрасно розумів, що у них обмаль часу. Почувши кроки, Тіл’к, який стояв коло входу, швидко повернувся до напарника.
- Сюди,- мовив чоловік та, разом з Вільямом, сховався за величезним троном гоа’улда.
Двері відчинились і на місток зайшло майже з десяток солдатів, які супроводжували гоа’улда. Обережно визирнувши, Вільям побачив, що майже всі вони були підлітками і, при цьому, вправно тримали зброю. Очевидно, їх навчали захищати гоа’улда багато років.
Поки підлітки займали свої позиції, гоа’улд повільно сів на трон. Зрештою, один з солдатів повільно підійшов до гоа’улда та схилився на одне коліно, очікуючи нових наказів.
- Зв’яжись з ним,- неприродно низьким голосом сказав гоа’улд.
Хлопець лише легко кивнув та підійшов до комп’ютера гоа’улдів. Кілька секунд він налаштовував зв’язок, після чого обернувся до свого повелителя та легко кивнув.
- З вами говорить лорд Пта,- почав гоа’улд.
- Я вас прекрасно чую,- спокійно сказав чоловік,- З вами говорить сенатор Сполучених Штатів Америки, що на Землі.
Тіл’к перевів погляд на Біллі, який був не менш враженим.
- Ви представляєте інтереси всієї планети?
- Ні, але, як в нас кажуть: інтереси холопів царя не цікавлять. Якщо ви хочете обговорити...
- Ми хочемо обговорити питання передачі полоненого,- перервав сенатора лорд Пта.
- Звісно, але у нас є кілька умов. Ми готові віддати полоненого лише при умові, що ви гарантуватимете безпеку нашій планеті, а також половина володінь гоа’улдів мають перейти у власність Сполучених Штатів.
- Планети гоа’улдів мають перейти у руки Тау’рі? Цього ніколи не буде.
- Ви ж кажете, що хочете повернути полоненого. Вам прийдеться погодитись на наші умови.
- Ви занадто багато просите. Я маю обговорити це з рештою.
- Я розумію,- легко посміхнувся сенатор та розірвав зв’язок.
Перший помічник гоа’улда перевів зляканий погляд на свого повелителя, який, втім, здавався доволі спокійним. Пта повільно піднявся з свого трону та пройшов кілька кроків містком.
- Скликай раду,- спокійно наказав гоа’улд,- Я хочу покінчити з цим.
Розвернувшись, Пта покинув місток, а разом з ним і весь його супровід. Через кілька секунд двері за ними відчинились і, швидко оглянувши приміщення, чоловіки зрозуміли, що знову на містку самі.
- Він говорив з кимось із Землі,- невдоволено сказав Тіл’к.
- З сенатором, який, на жаль, не назвав себе. Доволі великий список виходить.
- Тобі потрібно повернутись на Землю, щоб попередити про загрозу зсередини.
- Двадцять чотири години майже пройшло, а брама досі під контролем ворога. Не думаю, що мені вдасться повернутись, якщо ніхто не почув мого сигналу.
- Ти відправив його?
- Так. Мені, все таки, вдалось зробити це до того, як Пта прийшов сюди.
- Тоді, ходімо,- холодно мовив Тіл’к та першим пішов вперед.
***
Група джаффа з Сил Спротиву, під командуванням Райака та солдатів із Землі, швидко рухались вузькими стежинами лісу. Шлях назад зайняв у них майже годину, але, зрештою, вони дійшли до різкого спуску, з якого відкривався прекрасний вид на місто.
- Звідси Чулак виглядає прекрасно,- легко посміхнувшись, мовив хлопець.
- Я все ще вважаю, що у певних місцях є багато лайна та відходів,- байдуже мовив Тайлер, оглядаючи місцевість,- Думаю, тут буде прекрасна снайперська позиція. Тим часом, група джаффа буде прикривати наш тил, якщо противники вирішать підійти з-заду.
- Нам треба захопити головну площу,- мовив Саймон та вказав на одну з багатьох вулиць,- Вона веде просто до палацу Апофіса, а, значить, і до площі перед ним. Якщо візьмемо площу, то місто буде нашим.
- Тобі не здається, що вона занадто небезпечна?- спитала Хаток, перевівши погляд на найширшу вулицю в місті, на яку вказував товариш.
- У вуличках занадто просто заблукати. Навіть Райак казав, що не знає багатьох з них. Прийдеться прориватись з боєм, поки Тайлер прикриватиме нас звідси.
- Саймон, Райак та більша частина солдатів джаффа мають прорватись в місто та захопити площу, щоб отримати доступ до корабля,- говорив Тайлер,- Хаток та решта мають просунутись вглиб лісу та зустрітись з розбійниками, щоб відбити браму у повстанців. Якщо пощастить, то отримаємо допомогу з космосу, але я б на це не сподівався... Краще зайняти позиції, поки Біллі та Тіл’к не дали сигнал.
Саймон легко кивнув та, разом з своєю групою, швидко спустився пагорбом, зайнявши свою позицію. Хаток, тим часом, швидко розвернулась та, взявши кількох воїнів джаффа, рушила вглиб лісу. Переконавшись, що місцевість чиста, Тайлер ліг на землю та мовчки оглядав місцевість, тримаючи коло себе снайперську гвинтівку. Кілька хвилин солдат спостерігав за патрулями джаффа, після чого перевів погляд на місцеву природу, проводячи поглядом самотніх пташок, які спокійно літали над містом.
- Чорт забирай, надіюсь, що ти тут,- неочікувано мовив Біллі, зв’язавшись з Тайлером по рації.
- Тут.
- Ви готові?
- Ми встигли знайти союзників і, думаю, так — готові.
- Думаєш?
- Добре. Я впевнений, що ми готові.
- Чудово,- мовив Біллі та, не вимикаючи рації, перевів погляд на Тіл’ка,- Скільки у нас буде часу після початку?
- Менше двох хвилин.
- Ну, гаразд. Це має бути весело.
Через кілька секунд Тайлер побачив сигнальну ракету, яка швидко піднімалась вгору. Невдоволено видихнувши, він глянув у приціл та перевів погляд на позицію Саймона.
Тим часом, солдат та його група, сховавшись за стінами будинків, очікувала початку операції. Час від часу, чоловік переводив погляд на двох ворожих воїнів джаффа, які стояли на вулиці та спокійно говорили про буденні справи. Чоловік перевів погляд на небо та, побачивши ракету, задоволено посміхнувся. Міцніше взявши автомат у руки, Саймон обережно виглянув з свого укриття і побачив, як дві кулі потрапили у противників, які одразу ж впали на землю. Чоловік повільно обернувся до Райака та легко кивнув.
Солдати пішли в атаку. Скориставшись моментом, їхня група швидко просувалась вулицею міста, вбиваючи противників, які безуспішно намагались зупинити їх. Пройшовши півтори сотні метрів, їхнє щастя закінчилось, оскільки вони зустріли сильний опір з боку повстанців. Ворожі воїни джаффа, зайнявши вигідні позиції, безпощадно поливали вогнем своїх противників. Інколи, комусь з союзників не щастило і смертельний снаряд потрапляв просто у них. Тим не менш, Саймон, який бачив вже кілька мертвих тіл, вважав ці втрати незначними, тому не збирався відступати. Прийнявши рішення робити короткі, але більш точні постріли у противників, солдату вдавалось здолати більшу кількість ворогів, які були на вулиці. Крім того, неймовірну допомогу надавав Тайлер, який, будучи у неймовірно вигідній позиції, вправно вбивав кожного, хто потрапляв у його поле зору.
Зрозумівши, що кількість джаффа швидко зменшується, повстанці покинули свої укриття та, відстрілюючись, почали відступати до головної площі, щоб об’єднати свої сили. Втім, тільки цього й чекала група Саймона. Вони швидко покинули свої позиції та рушили вперед.
- Ви виходите з зони моєї видимості,- мовив по рації Тайлер,- Я б не хотів ризикувати та змінювати своє місце, бо невідомо, чи буде ще такий вид на площу. Прикрию вас, коли будете там.
- Зрозуміло,- мовив Тайлер та крикнув до солдатів,- Швидко, вперед!
Стріляючи у відступаючих джаффа, коли колишні сусіди та друзі вбивали один одного, Сили Спротиву все ближче наближались до площі. Проте, Райак, який йшов одним з перших, швидко зрозумів, що щось не так. Він просто не міг повірити, що повстанці просто так віддадуть їм контроль над містом. Дуже швидко те саме зрозумів і Саймон, який не хотів вірити у те, що щось може піти не так. Солдат бачив, що їхньому руху ніщо не перешкоджає, тому просто йшов вперед. Оглядаючи кожне вікно, двері та провулок, вони йшли вперед, поки не опинились на головній площі, яка, на диво, виявилась повністю безлюдною. Вони не бачили жодного повстанця, який мав би захищати її.
- Де всі?- важко дихаючи, спитав Саймон та оглянувся навколо.- Тут мало бути дохріна солдатів! Де вони?!
- Можливо, це пастка,- спокійно сказав Райак, очікуючи нападу.
- Схоже на те,- мовив Саймон та спробував зв’язатись з Тайлером,- Ти мене чуєш? Тайлере? Прийом?! Сука!
- Здається, у нас проблеми,- мовив Райак та вказав на кілька глайдерів смерті, які щойно вилетіли з корабля та швидко рушили в їхньому напрямку.
***
- Прикрию вас, коли будете на площі,- мовив Тайлер та обірвав зв’язок.
Кілька секунд чоловік проводжав поглядом останніх джаффа групи Саймона, які швидко зникли за високими будинками. Після цього, солдат перевів погляд на головну площу, де побачив велику кількість джаффа, які швидко відступали до палацу. Вирішивши, що це достатньо важливо, Тайлер вже зібрався зв’язатись з товаришем, щоб повідомити йому про це, але почув тихий звук позаду себе.
Чоловік обернувся якраз вчасно, щоб побачити наближення солдата гоа’улдів, який кілька разів вистрелив у нього. Вчасно перекотившись в сторону, Тайлеру вдалось уникнути ворожих снарядів, які б одразу вбили його. Чоловік одразу піднявся на ноги та почав відступати, але противник виявився занадто швидким та намагався не відставати від жертви. Кілька секунд американський солдат біг лісом, після чого стрибнув у невеликий ярок, знову врятувавши себе від ворожих пострілів.
- Чорт,- невдоволено вилаявся Тайлер та, витягнувши пістолет, відкрив вогонь у противника.
Тим не менш, цілий магазин не дав бажаного ефекту. Броня, яка захищала ворога, виявилась достатньо ефективною, тому Тайлер сам побачив, що його кулі не завдають шкоди опоненту. Саме тому він обрав єдине правильне рішення у такій ситуації — втікати. Чоловік миттєво рушив з місця та, вправно маневруючи між деревами, зі всіх сил побіг вперед, оминаючи природні перешкоди.
***
Біллі випустив сигнальну ракету та, разом з Тіл’ком, одразу вибіг з просторого, але безлюдного будинку, де вони ховались. Все вказувало на те, що ще не так давно, тут жили люди, але, скоріш за все, загинули в результаті повстання. У них було мало часу, але чоловіки були професіоналами, тому вони просто діяли. Оминувши патруль солдатів, який швидко відступав до головної площі, чоловіки вдягнули шолом та, під виглядом солдатів джаффа, увійшли в палац.
- Тримай,- сказав Тіл’к, передавши зет напарнику,- Цього разу вони будуть більш обережними і, можливо, будуть стріляти. Але ми стрілятимемо першими.
Вони швидко підійшли до кімнати з транспортними кільцями та вже через кілька секунд опинились на борту космічного корабля. Виявилось, що коло кілець було лише четверо охоронців. Побачивши прибулих джаффа, які, на їхню думку, порушили наказ, охоронці одразу схопились за зброю та приготувались стріляти, але Тіл’к та Біллі виявились швидшими. Воїн джаффа вирішив йти першим, тому обережно оглянув коридор до того, як йти далі. Біллі, тим часом, прикривав їхній тил та слідкував за тим, щоб ніхто їх не побачив. Ходьба коридорами зайняла в них кілька хвилин. Тіл’к швидко підійшов до дверей та відчинив їх. Зайшовши всередину, Вільям здивований оглянувся навколо, коли побачив просторий ангар для глайдерів смерті.
- Надіюсь, ти вмієш літати на цій штуці,- спокійно сказав Біллі, підійшовши до одного з винищувачів.
- Вмію. Сподіваюсь, що вмієш і ти.
- Що?- спантеличено спитав солдат,- Почекай-но. Я літав на винищувачах Землі, але інопланетні кораблі... Ти повинен розуміти, що це зовсім інше.
- О’Нілл зміг розібратись, тому я не сумніваюсь, що й ти зможеш.
- Наскільки я знаю, Джек О’Нілл певний час був другий пілотом під час ваших подорожей. І ви кілька разів ледь не загинули.
- Справді... Будемо сподіватись, що цього не станеться. Наші дії будуть більш ефективними, якщо ми задіємо два винищувачі, коли прийде час.
- Ох, чорт.
Тіл’к глянув на товариша незвичним поглядом, легко піднявши одну брову вгору, пройшов коло солдата та швидко сів за штурвал одного з глайдерів. Зрозумівши, що у них мало часу, Біллі, вдягнувши шолом на голову, сів в інший глайдер. Якраз у цей момент двері ангару відчинились і всередину забігло ще кілька солдат джаффа, які швидко зайняли решту винищувачів.
- Окей,- спокійно мовив Біллі, дивлячись на панель керування,- Спробуємо розібратись... Здається, це — вистрелити... Не думаю, що зараз хороший час, щоб перевіряти це... Так, тут вперед-назад... Добре, нібито все... О-о-о!- від несподіванки мовив Біллі, коли швидко вилетів з ангару.
***
Саймон та його група кілька секунд спостерігали за ворожими винищувачами, які швидко наближались в їхню сторону.
- Окей, це не добре,- мовив Саймон, відходячи до будинків,- Це пастка! Треба тікати нахрін!!! Швидко!!!
Солдат та союзників, які залишились після нерівних боїв на вулицях міста, швидко побігли з площі та встигли втекти достатньо далеко між будинків, щоб перші глайдери не вбили їх. На жаль, трьом іншим з їхньої групи пощастило менше, тому вони загинули від кількох снарядів противників.
- Можете збити їх?- спитав Саймон, підійшовши до Райака, який, разом з іншими, ховався у провулку.
- Це небезпечно, але можна спробувати.
Молодий чоловік взяв у одного з своїх напарників бойовий посох та, вийшовши на вулицю, кілька разів вистрелив в один з глайдерів. Тим не менш, пілот виявився достатньо вправним, щоб просто ухилитись від ворожих снарядів та швидко взяти курс на позицію Райака.
Зрозумівши, що не можна витрачати час, Біллі почав діяти. Сівши на хвіст одного з противників, який наближався до позиції союзників, та, почекавши кілька секунд, відкрив вогонь. Не очікуючи атаки зі сторони союзника, пілот не встиг ухилитись, тому його глайдер вибухнув у повітрі, так і не випустивши снаряди по позиціях Сил Спротиву.
- Ти це бачив?- спитав у Саймона один з воїнів джаффа.
- Це Біллі та Тіл’к,- спокійно сказав Саймон, проводячи поглядом один з глайдерів, який врятував їхні життя.- Не можна стріляти. Ми не знаємо, в якому з них вони можуть бути.
- І нам тепер лише ховатись?- невдоволено спитав один з солдатів.
- Виходить, що так. Думаю, цього разу нам можуть знадобитись ці вузькі провулки.
Райак легко кивнув і кілька солдатів сховались у найближчий провулок. Вони швидко рухались внутрішніми двориками, оминаючи одяг та постільну білизну, яка сушилась на мотузках. Кожні кілька секунд над їхніми головами пролітав ворожий винищувач. Дехто наважувався стріляти у житлові будинки, але це не приводило до бажаного результату. В найгіршому випадку, чоловікам доводилось прикривати голову від пороху та маленьких уламків каміння.
- Ми тут у безпеці, але краще рухатись,- сказав Саймон після недовгого відпочинку,- Краще не покидати провулки та дворики.
- Воїни джаффа не ховаються за спинами мирних жителів, жінок та дітей, які живуть у цих будинках,- холодно мовив один з союзників, швидко підійшовши до Саймона.
- Знаєш, коли я був на війні, я також так думав. Очевидно, мої погляди змінились. Ми можемо продовжувати ховатись у безпечних провулках, поки Тіл’к та Біллі не розберуться з проблемою, а можемо піти на вулицю та одразу померти смертю хоробрих. Особисто мене, другий варіант не дуже влаштовує.
- За спинами мирних жителів ховаються лише боягузи. Скільки людей мають померти, перш ніж Тіл’к всіх переб’є?
Почувши вибух, який пролунав достатньо близько, Саймон та кілька солдатів пригнулись, але одразу знову стали рівно.
- Можливо, у вас на Землі прийнято ховатись за спинами слабких, але ми так робити не будемо.- мовив воїн та обернувся до молодого хлопця,- Райак, ти з нами?
- Так,- після недовгої паузи мовив хлопець.
Молодий чоловік, який просто не міг сидіти склавши руки, міцніше взяв зброю в руки та, разом з товаришами, залишив Саймона і вийшов на вулицю.
- Ідіоти!- невдоволено мовив Саймон, зупинившись у провулку, не виходячи на вулицю,- Тупі ідіоти!
Тільки воїни джаффа вибігли з провулку, як один з винищувачів відкрив вогонь і кілька снарядів глайдера одразу вбили кількох противників, яких і так залишалось дуже мало.
- Повертайся!- крикнув Саймон, але Райак та кілька його побратимів продовжували обстрілювати глайдери, які літали над їхніми головами.
Почувши слова союзника, молодий хлопець перевів на нього погляд, але не рушив з місця. Тоді, Саймон перевів погляд вгору і побачив, що один з глайдерів розвернувся та швидко наближався до воїнів джаффа, які просто не бачили його. Брудно вилаявшись, чоловік вибіг з свого укриття та відштовхнув Райака якраз вчасно. Через секунду кілька снарядів потрапили у групу джаффа, вбивши всіх, хто був у цей момент на вулиці. Саймон та Райак відповзли в провулок та, піднявшись на ноги, побачили лише невеликий вогонь, який горів на тілах мертвих воїнів.
- Ходімо,- мовив Саймон, дивлячись на мертві тіла,- Не можна залишатись на одному місці.
***
Хаток, разом з групою джаффа, йшла густим та темним лісом. Густі крони дерев майже повністю прикривали небо, тому вони пересувались повністю у тіні. Це було неймовірно вигідно, якщо враховувати, що дівчина знала про використання гоа’улдами глайдерів. Вона прекрасно розуміла, що вони їх використають і тільки переконалась у цьому, коли кілька глайдерів пролетіли над їхніми головами, не зробивши жодного пострілу.
Пересуваючись вузькою стежкою, Хаток пройшла вперед, але почула, коли група джаффа раптово зупинилась.
- Ви втомились?- мовила дівчина та, обернувшись, побачив, що вони взяли зброю в руки,- Що ви робите?
- Ми не збираємось поклонятись брехливому богу, але не будемо боротись пліч-о-пліч з боягузливими розбійниками. Тим більше, не дозволимо, щоб нами керувала якась жінка,- останнє слово чоловіка прозвучало особливо зневажливо.
- Тобто, ви чините дезертирство?- спокійно спитала Хаток та поклала руку на зброю, підійшовши до солдатів,- Ви отримали чіткі вказівки від Тіл’ка та Райака, ваших командирів...
- Хіба?- перебив чоловік,- Це вони керують боротьбою за Чулак? Чи, можливо, люди з Землі? Ми просто змінили одне рабство на інше. Відвоювавши Чулак, земляни почнуть проводити тут свої політику та нав’язувати свої цінності доти, доки не перетворять нас на рабів. Ми не збираємось цього терпіти. І не дамо тобі стати у нас на шляху.
- Я б не рекомендувала,- мовила дівчина, побачивши, як чоловік перевернув у руці посох.
- Не переживай, я не вб’ю тебе. У нас на Чулаці, потрібно боротись, щоб отримати дружину. Зазвичай, з іншим претендентом, але, якщо потрібно з жінкою... Що ж, так навіть простіше.
- Це ми ще побачимо.
Чоловік швидко наблизився до дівчини та спробував вдарити її, але вона вправно ухилилась від його першого удару та відштовхнула ногою. Не втрачаючи час, солдат накинувся на неї вдруге, але Хаток змогла ухилитись від серії ударів та, скориставшись моментом, боляче вдарила противника в груди, від чого той почав задихатись. На мить, він не втримав рівновагу та похитнувся, чим скористалась Хаток та, сильним ударом ногою, повалила його на землю.
Якраз у цей момент на неї накинувся інший солдат: молодший, але менш досвідчений. Дівчина змогла легко ухилитись від його ударів, не відчуваючи особливої небезпеки. Після цього, вона скористалась моментом, вдарила молодого чоловіка в живіт та, притиснувши його до дерева, витягнула ніж, яким торкнулась до горла противника.
- Хтось ще хоче залишити ряди нашої групи?- невдоволено, але цілком спокійно спитала Хаток, оглянувши решту присутніх,- Чи, можливо, хтось вважає, що земляни воюють тут за свої інтереси? Чи, можливо, хтось проти того, що ним керує жінка? Скажіть зараз, або більше ніколи не піднімайте цю тему!
Не почувши нічого, дівчина забрала лезо з горла противника та, сховавши зброю, спокійно відійшла від нього.
- Вражає,- мовив один з розбійників, вийшовши з-за дерева.- Я знав, що ти доволі бойова, але не очікував, що аж настільки. Вау!
- Вдячна,- мовила Хаток та озирнулась навколо,- Ви обіцяли допомогу.
- Ми обіцяли, що візьмемо участь у боях на території лісу. І ми стримаємо це слово. Ми є всюди, але ніхто нас не бачить. Повір, коли прийде час, ми будемо готові.
***
Саймон та Райак, як єдині вцілілі, тихо та обережно пересувались внутрішніми двориками. Вони намагались уникати великі та широкі вулиці, але, відходячи від центру міста, робити це ставало дедалі важче. Крім того, глайдери продовжували обстрілювати житлові будинки, де ховались мирні жителі, а Тіл’к та Біллі були змушені ухилятись від своїх переслідувачів, тому просто не справлялись. В решті-решт, двоє чоловіків повільно підійшли до однієї з великих вулиць. Не покидаючи вузький провулок між будинками, вони дивились на небо, вичікуючи момент, коли можна було б перебігти на іншу сторону.
- Чому ти тут?- спитав Райак, перевівши погляд на чоловіка.
- Очевидно, щоб не дати засранцям знову поширити свою владу в галактиці.
- Просто, це не твоя війна. Ти не повинен допомагати.
- Повинен... Свого часу я був на війні і...- чоловік раптово замовк. Повернувши голову, він побачив у внутрішньому дворику маленьку дівчинку.
Саймон одразу зрозумів, що вона із Землі, що, звісно, дуже здивувало його. Одяг, зовнішність та іграшковий ведмедик в руках не залишав сумнівів. Крім того, солдат знав, що десь бачив дитину до цього, але не міг згадати де саме.
- Що таке?- спитав Райак, простеживши за поглядом союзника.
- Пішли гратись,- мовила дівчинка та, махнувши ручкою, побігла в протилежну сторону.
Саймон, не чекаючи, одразу побіг за нею. Чоловік намагався не відставати, але дівчина, як не дивно для її віку, виявилась значно швидшою. Зрештою, Саймон зупинився та, важко дихаючи, не зводив погляду з дівчинки. У цей момент зупинилась і вона. Незнайомка лише мило посміхнулась і одразу пролунав вибух.
Він виявився достатньо потужним, щоб солдата, який стояв відносно неподалік, відкинуло на кілька метрів. Чоловік боляче впав на землю, а його закривавлене обличчя та тіло обсипало частинками уламків. Він не знепритомнів, але на хвилину втратив слух. Голосний дзвін у вухах та запаморочення не давали зорієнтуватись на місцевості. Зрештою, Саймон обернувся та побачив, що на місці, де стояла дівчинка, залишились лише сліди від вибуху.
- Ти як?- спитав Райак, підбігши до напарника,- Ти цілий? Мене чути?
- Так...- знесилено мовив солдат,- Так.
- Що це було? Чому ти побіг?
- Я... Це вже неважливо.
- Невже? Тобі дуже пощастило, що ти був достатньо далеко від місця вибуху. Постріл був достатньо точним.
Витерши суміш крові та бруду з очей, чоловік піднявши на ноги. Вони пройшли кілька десятків метрів, де Саймон і побачив дівчинку, та підняли голови вгору. Саме у цей момент вони побачили, що один з глайдерів, який стріляв у інших, був підбитий.
- Батько або Біллі,- мовив Райак,- У нас є шанс допомогти їм?
Звільнившись з рук союзника, солдат пройшов кілька кроків та, простеживши за винищувачем, побачив, що він впав на відкритій місцевості.
- Можуть виникнути проблеми,- невдоволено сказав Саймон, перевірив патрони, яких ставало все менше, та, незважаючи на поранення, пішов вперед.
Над їхніми головами пролетіло кілька глайдерів, які були зайняті тим, що ухилялись від пострілів іншого, який переслідував їх. Чоловіки, тим часом, пересувались швидко, але обережно, використовуючи різні укриття та місцевість настільки, наскільки це було можливо. Вже через кілька хвилин вони підійшли до підбитого винищувача, який залишив по собі слід зі зламаної бруківки. Тримаючи зброю перед собою, Саймон підійшов ближче та приготувався стріляти, але побачив, що пілот покинув глайдер. Обійшовши літальний апарат, він побачив Тіл’ка. Кашляючи кров’ю, старий та поранений воїн вибрався з уламків, але не зміг встояти на ногах, тому впав на землю та сперся на корпус глайдера. Кілька секунд Саймон дивився, як Райак намагається допомогти своєму батькові, але, повернувшись, побачив кілька винищувачів, які швидко рухались в їхню сторону, та один, що тільки йшов на розворот.
- Він не встигне,- мовив Саймон, дивлячись на глайдер, який був найдальше.
Солдат прекрасно розумів, що Тіл’к не може самостійно пересуватись. Та й він сам ледве тримається на ногах, тому дуже малоймовірно, що їм вдасться врятуватись цього разу.
- Надіюсь, ви не сумували за нами,- мовила по рації Кейтлін, чий голос Саймон вже й не очікував почути,- Здається, Біллі замовляв підмогу.
- Ти вчасно,- мовив Саймон, торкнувшись рації,- До нас летять кілька глайдерів і я був би дуже вдячним, якби ви...
Не встиг ще Саймон договорити, як кілька снарядів, які прилетіли просто з космосу, потрапили просто у ворожі цілі, які не очікували такої підмоги для своїх противників. Останній, в якому сидів Біллі, вправно ухилився від вибуху одного з глайдерів та, повернувши в сторону, відправився шукати хороше місце для посадки. Після цього, Саймон повернувся та побачив, що союзники з космосу почали обстрілювати космічний корабель Пта. Оскільки, гоа’улд та його слуги не встигли підняти щити, вистачило кількох точних пострілів, щоб знищити ворожий корабель, який буквально розвалювався на шматки від потужних вибухів. Кілька секунд Саймон заворожено спостерігав за цим, а тоді вирішив допомогти Тіл’ку.
***
Побачивши, що війська прибулого гоа’улда обстрілюють з космосу, джаффа, які охороняли браму, вирішили не ризикувати своїм життям, тому набрали адресу однієї з планет. Проте, для них вже було занадто пізно. Чоловік, який стояв коло набірного пристрою, помер після того, як натиснув на третій символ. В цей момент з лісу вийшло троє розбійників, які абсолютно спокійно оглянули противників. Особливо дивно це було в ситуації, коли їхній противників значно більше.
- Здається, ви, хлопці, у доволі невигідній ситуації,- мовив один з розбійників,- Ми можемо все вирішити спокійно, а можемо скористатись давніми традиціями предків та перебити один одного.
- Точніше, ми вб’ємо всіх вас,- уточнив його товариш.
- Так... Якщо точніше, то ми вб’ємо всіх вас. Який варіант вам більше подобається?- спитав чоловік та одразу побачив, що противники зручніше взяли свою зброю,- Значить, цінуємо традиції предків... Чудово. В такому випадку, вам кінець.
Повстанці джаффа направили зброю та приготувались стріляти, але розбійники виявились швидшими, тому, скоротивши відстань, почали вбивати ворогів ножами, використовуючи їхні тіла, як щит від ворожих снарядів. Хоч повстанці були хорошими воїнами та змогли пережити не один бій, але розбійники виявились швидшими. Вони жорстоко вбивали своїх ворогів, не даючи шансу на помилування.
Троє чоловіків боролись неймовірно вправно, тому вже через кілька хвилин вони обернулись до останнього противника, який, будучи раненим, лежав на землі та повільно стікав кров’ю.
- Вб’ємо раненого?- спитав один з чоловіків, обернувшись до своїх товаришів.
Інший, нічого не відповівши, обернув ніж в руці та почав жорстоко бити пораненого ворога в обличчя. Кілька секунд ранений джаффа верещав від болю, але одразу після цього затих.
У цей момент з лісу вийшла Хаток та кілька солдатів джаффа, які вижили після кількох сутичок з патрулями повстанців. Дівчина підійшла ближче до тіла, яке жорстоко бив один з розбійників. Озброєний та закривавлений чоловік, важко дихаючи, повільно відійшов назад та оглянув місцевість. Хаток одразу перевела погляд на мертве тіло та зрозуміла, що, якби не одяг воїна джаффа, то у неї б виникли сумніви, що це тіло належало людині. Вона одразу зрозуміла, чому джаффа не хотіли співпрацювати з ними.
Проте, на суперечки у них не було часу. З лісу швидко вибіг Тайлер, якого, очевидно, хтось переслідував. Майже одразу Хаток побачила суперсолдата, який біг за ним.
Тайлер біг вперед, намагаючись не озиратись. Солдат, в свою чергу, побачивши кількох озброєних противників, що стояли неподалік від набірного пристрою, відкрив вогонь. Кілька воїнів джаффа впали мертвими, але Хаток, розбійники та вцілілі воїни джаффа встигли сховатись в укриття. Піднявшись сходами, Біллі перестрибнув через п’єдестал, на якому стояла зоряна брама та, опинившись у доволі вигідній позиції, відкрив вогонь у противника. Проте, кулі, як і в попередні рази, не давали бажаного результату. Натомість, солдат привернув до себе увагу, чим спровокував стрільбу противника у свою сторону.
Скориставшись моментом, з-за укриття вибіг один з розбійників, який швидко перестрибнув через мертве тіло одного з джаффа, та стрибнув на солдата. Тим не менш, захищений у міцний екзоскелет, чоловік схопив швидкого противника однією рукою за шию та підняв його над землею. Ледь схиливши голову на бік, чоловік вдивлявся в очі розбійника, які, напевно, вперше показували страх.
- Ні!- крикнув його товариш та кинувся на допомогу другові, але вже було занадто пізно — одним рухом суперсолдат зламав шию противника та кинув його мертве тіло на землю.
Бажаючи помститись, двоє розбійників накинулись на ворога, але навіть разом не могли завдати шкоди.
- Не стріляти!- крикнула Хаток, коли побачила, що воїни джаффа приготувались відкрити вогонь.- Ви можете вбити союзників.
Незважаючи на швидкість, чоловіки не могли заподіяти шкоди одному з найкращих воїнів галактики. Він без проблем повалив одного з ворогів на землю та вистрелив йому в голову. Після цього, суперсолдат майстерно ухилився від удару іншого чоловіка, хоча міг цього не робити. Розуміючи, що йому не перемогти, розбійник спробував відступити, але солдат виявився занадто швидким, тому не дав цього зробити. Одним швидким ударом, суперсолдат зламав хребет опонента, який намагався втекти.
- Боже,- злякано сказала Хаток.
- Чорт,- вражено мовив Тайлер.
Переступивши через свіжий труп, суперсолдат, здається, побачив Хаток, адже зробив кілька пострілів по набірному пристрою, за яким ховалась дівчина, та тим самим зламав його остаточно. Оскільки ворог швидко підходив до дівчини, яка, очевидно, не змогла б здолати його, Тайлер прийняв рішення перейняти увагу противника на себе. Чоловік вийшов з-за укриття та відкрив вогонь з автомата.
- Ходи сюди, виродку,- мовив Тайлер, не стоячи не місці.
- Мені сказали, що тобі може знадобитись допомога,- мовив по рації Біллі,- Я до твоїх послуг.
Сховавшись за одним з каменів, Тайлер підняв погляд вгору та побачив глайдер, який швидко наближався до їхніх позицій. Здається, суперсолдат також це побачив, тому відкрив вогонь. Проте, Вільям виявився хорошим пілотом, тому зміг ухилитись від ворожих снарядів та кілька разів вистрелив у ворога. Тим не менш, потужні снаряди винищувача не змогли нашкодити ворогу. Визирнувши з-за укриття, Тайлер побачив, що ні вибухи, ні вогонь від них не зміг заподіяти шкоди противнику.
- Ця потвора досі жива?!- здивовано спитав Біллі, глянувши на ворога, після чого легко торкнувся своєї рації,- Кейтлін, пальни кілька разів по території коло брами... Приблизно десять метрів на південь від кільця.
- Зрозуміло,- мовила дівчина.
- Народ, я б радив вам відійти якомога дальше від набірного пристрою.
Побачивши кілька снарядів, які летіли просто з космосу, Тайлер прикрив вуха. За мить, пролунало кілька потужних вибухів, які повністю знищили землю навколо набірного пристрою. Тільки на землю осіла земля та пил, солдат визирнув з-за укриття та побачив тіло суперсолдата. Кілька пострілів з космічного корабля не знищили його, але, здається, знешкодили. Тримаючи перед собою автомат, чоловік підійшов на кілька метрів до противника.
- Він мертвий?- спитала Хаток, яка також підійшла ближче.
Тайлер нічого не відповів та випустив ще кілька куль у ворога.
- Просто, щоб переконатись,- пояснив Тайлер,- Здається, мертвий.
Солдат підійшов до ворога та схилився коло його тіла, щоб розглянути його детальніше.
- Якого чорта?- мовив Тайлер,- Як його не рознесло на шматки?
Як виявилось, солдат помилився. Суперсолдат миттєво схопив чоловіка за горло та вже зібрався зламати йому шию, але втрутилась Хаток, яка швидко витягнула свій ніж та кілька разів боляче вдарила ворога у пошкоджену частину його броні. Закричавши від болю, солдат відкинув Тайлера на кілька метрів, який боляче впав спиною на бетонні сходи п’єдесталу брами. Обернувшись, солдат напав на Хаток, яка, незважаючи на втому, трималась проти противника дуже достойно. Тим не менш, не зважаючи на численні рани та пошкоджений костюм, чоловік рухався доволі швидко. Передбачивши дії дівчини, чоловік легко скористався моментом та схопив її за шию. Хоч дівчині вдалось вирватись з рук противника, суперсолдат зміг захиститись від одного з ударів та, схопивши руку дівчини, одним ударом зламав її. Після цього, він зміг нанести кілька сильних ударів по спині та животу, зламавши кілька ребер. Закричавши від болю, Хаток безсило впала на землю.
Тайлер безсило лежав на сходах, розуміючи, що у них немає шансів проти цього солдата. Чоловік розумів, що, втрутившись у бій, його чекає лише смерть. Перевівши погляд на браму, чоловік побачив, що шеврони на брамі починають загорятись. Це означало лише те, що хтось набирає її з іншої планети. Зібравшись з силами, солдат піднявся на ноги, підняв автомат, в якому залишалось не так багато патронів, після чого відкрив вогонь в противника, щоб привернути його увагу. Це, все таки, привернуло увагу ворога, який дуже сильно вдарив Хаток по голові, від чого вона знепритомніла.
- Давай,- мовив Тайлер, стріляючи у ворога,- Швидше.
Тайлер зупинився просто перед кільцем. Він чудово розумів, що у нього дуже мало часу, але це був його єдиний шанс. Суперсолдат швидко піднявся сходами та спробував схопити Тайлера, але той зміг вправно ухилитись та боляче вдарити ворога ножем у пошкоджену частину. Противник спробував вдарити американця, але той почув, що загорівся сьомий шеврон, тому швидко відстрибнув назад, впавши з п’єдесталу на землю з іншого боку брами. Ворог зробив один крок назустріч опонента, але утворилась енергетична хвиля, яка розчепила його на атоми.
- Нарешті,- важко дихаючи, мовив Тайлер та, зрозумівши, що ворог мертвий, опустив голову на землю, дивлячись на блакитне небо.
***
Саймон та Біллі, який, все ж, знайшов місце для посадки глайдера, прибігли до брами, коли побачили непритомну Хаток та воїнів джаффа, які проходили через браму. Побачивши гостей, солдати одразу підняли зброю. Те саме зробили і прибулі. Здавалось, що сутички не уникнути, але вперед вийшов один з старійшин.
- Ми вільні джаффа,- мовив старий та озброєний чоловік, дивлячись в очі двох солдатів.
- Солдати з Землі: Біллі та Саймон... Ви трішки спізнились.
- Нам жаль, але на нашій планеті також були заворушення, які потрібно було придушити у зародку.
- У лісі є ще немало прибічників гоа’улдів,- спокійно сказав Біллі,- Ваша допомога може знадобитись.
Побачивши Хаток, Саймон швидко підійшов до неї. Тим часом, Біллі обійшов зоряну браму та побачив Тайлера, який лежав на землі.
- Ти ще живий?- спитав Вільям, підійшовши до товариша.
- Так... Жити буду... Просто треба трішки відпочити... Йдемо на Землю?
- Не думаю, що це можливо. Двадцять чотири години вже пройшло. Крім того, набірний пристрій знищено, а для ручної активації немає джерела енергії. Хоча не все так погано, як може здаватись на перший погляд. Ми маємо космічний корабель, який не залишить нас у біді.
- Ну так... Все ще вважаю, що розвідка на планеті, яка нагадує Давню Грецію, значно краща ідея.- мовив Тайлер,- Я ще трішки полежу, якщо ти не проти.
- Так, звісно. Я просто піду до тих джаффа, які хочуть нас вбити, та скажу, що ваша величність втомилась та потребує відпочинку. Можливо, вони послухають?
- Ясно,- невдоволено видихнувши, мовив Тайлер та піднявся на ноги,- Як Хаток?
- Про неї потурбуються... Вона сильна дівчина. Думаю, вона вибереться.