Смуток
Воланд Дарсі
Кожного дня тягар на душі все більше, Прочитані книги трохи відкривають курс на поліпшення, Спілкування з людьми різного роду, Тільки щоб розвіяти смуток. Смуток від хвилювань, від власних сподівань, Від рутини, яка зливою руйнує мої глиняні стіни свідомості, Тепер рух вперед можливий лише в невагомості. І час біжить від мене все швидше, але дні життя ніщо на тлі вічності. З розумінням приходить перевтілення, звісно не як в Кафки, а більш жалюгідне. Яке місце моїх проблем на зоряному небі, зірки сяють в незалежності від земної поверхні. Проте кому потрібні ті зорі, час у перевтіленні вічності, Моєму серцю потрібне лише твоє повідомлення *Скоро зустрінемось*.
2022-12-16 10:22:12
13
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Воланд Дарсі
@Лео Лея дякую :)
Відповісти
2022-12-16 21:33:03
1
Тигриця
Клас!
Відповісти
2022-12-17 18:11:47
1
Воланд Дарсі
дякую :)
Відповісти
2022-12-18 22:26:22
Подобається
Інші категорії
Гумористичні Пейзажні Вірші в прозі Привітання Подійні Для підлітків
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
4089
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13054