Вечір ставав жвавішим. Осіб чоловічої статі ставало більше - це дуже мене тішило. Кожна потвора, яка сиділа за цими столами - повинна здохнути.

Я знала, що я роблю, так само як і знали ще декілька моїх робітниць, проте їхні задачі були менш суттєві, ніж мої. Я віддавала їм лайно меншого рангу, поки сама смакувала чимось більшим.

Тим паче я мріяла вирвати його серце власноруч ще з того моменту, коли він розбив моє, клятий покидьок. Думав, що здається брутальним, коли хизується перед своїми не менш тупими друзями. Намагався показати, що він еталон сили, який дарує жінкам біль, проте не знав на чий поріг ступив.

У цьому закладі власниця я, і кожен хто сюди увійшов - не вийде хоча б без спиці, яка проб’є наскрізь ніс. І сьогодні я зустрічаю цих мерзотників у розкішному білому платті, бо хочу, щоб під кінець вечору воно набуло кольору їхньої крові.

Грандіозна вечірка, де будуть так звані «жінки легкої поведінки», привели до нас всіх хижаків цього міста. Але роте вони ще не знають, які жінки насправді сховані під масками, та й ніколи не дізнаються, бо здохнуть ще до того, як ми знімемо їх.

Я ступила на сцену, махнувши рукою у білосніжній мереживній рукавичці, даючи команду своїм дівчатам. Всі були вдягнуті в біле, і це добіса підіймало настрій. Я хотіла розтягнути цей вечір якомога довше, проте необхідно було починати .

Дві дівчини, які стояли на найвищому балконі, зайняли свої позиції на снайперських гвинтівках, чекаючи на тих, хто спробує втекти. Інші чотири вже готувалися виходити у залу - кожна з двома катанами. Проте я мала при собі лише спиці - дві залізні палиці були заточені так, що могли дістатися навіть їх паскудного серця.

Я розпочала співати, віддавши всім команду старту. Гвинтівки почали перезаряджатися, проте ніхто цього не почув через гучну мелодію. Настала моя черга, і хай цей спів стане останнім найкращим спогадом в їхньому мерзотному житті.

Ця пісня прямо натякала, що кожного з них буде вбито, що ніхто нікуди не подінеться, проте їх очі ковзали по моєму тілу, шукаючи те, за що вони могли б зачепитися, коли я спустилася б до них. Трясця. Мені кортіло спуститися, щоб пальцями витовкати декілька очних яблук та розчавити їх шпилькою.

Однак я співала, поки дівчата ходили між рядами, тримаючи катани на поясі. Вони змушували штани тих потвор ставати тіснішими від крові, що стрімко стікала до низу. Ті катани потім розберуться з цим.

Проте моя ціль сиділа прямо навпроти моєї сцени, і та потвора була найрозумніша зі всіх, хто тут був. Він здогадувався, хто може бути під маскою, здогадувався, до чого тут блискучі катани, до чого клята пісня про клятих ґвалтівників. Якщо здумає бігти, то стріляти не будуть - він моя коштовність. Однак всі його дружки миттєво залишаться без голів. І це файно.

Пісня набувала свого кінця, дівчата вже були на останньому ряду, дивлячись на мене. Залишилося декілька секунд до мого стрибку.

Раз. Голосніше витягнула ноту.

Два. Навмисно болісно застогнала, підбадьоривши їх вже й без того збудженні прутні.

Три. Кинула мікрофон на підлогу, через що колонки зашипіли.

Вони на мить скривилися, наче їх пики облили лайном, і це дало мені змогу розігнатися, вчепитися у спиці та стрибнути зі сцени. Я знала, куди повинна приземлитися - прямо на ту потвору, що колись дозволила собі доторкнутися мене тими брудними пальцями.

Спиці влетіли йому в закриті повіками очі, вбившись до самого черепа. Ці мерзотні повіки більше ніколи не відкриються. Позаду роздалися гучні крики, що змішувалися зі сльозливими благаннями, проте дівчата не марнували на це часу, а відрубували все більше частин тіла.

Хтось вже й забув, як це - тримати голову на плечах. А хтось більше ніколи не доторкнеться до жіночого тіла. Позаду були цілі фонтани крові, проте я ще не закінчила.

Мене взяли за руку, проте один взмах і цей покидьок отримав спицю в свій мозок. Череп захрустів так, наче прямо зараз тут була собака, яка відчайдушно гризла останню кістку. Я пхала її далі, доки з його голови не полилася струя крові, а ноги не перестали тримати тіло.

Інші різко відбігли, насцявши у свої штани, розуміючи в яку халепу потрапили. Вони натовпом рушили до виходу, думаючи, що зможуть нахлинути на моїх дівчат, однак декількох з них наздогнали пулі. Цей свист завжди тішив вуха, але ті стогони, що продовжував видавати ідіот піді мною, були набагато кращі.

Я дістала другу спицю з його лівого ока, та встромила обидві в його плечі, зачепивши декілька важливих зон, через що він більше не відчує своїх пальців. Я хрустіла його кістками, бажаючи побачити хоча б один відкритий перелом.

Інші удари прийшлися по соскам, від яких він заверещав ще голосніше, благаючи милосердя. Так, сраний ти гівнюк, так! Благай мене залишити хоча б твої срані ноги.

І знову удар, але вже по його міцному тазу, на який я бляха витратила ще пару взмахів, щоб нарешті проштрикнути ті кістки. Він стогнав, залишаючись без жодних працюючих кінцівок. Покидьок. Залишилося ще дещо.

Я вже зовсім забула про те, що відбувалося у залі, але там також було весело. Ті сволоти що залишилися, а їх було десь п'ятеро, стояли на колінах перед чотирма неймовірними жінками, які вже залили свої плаття фантастично кровавими фарбами. От-от і їх голови відрублять як і ті, що вже лежали на червоному килимі.

Дівчата на балконі почали останній відлік - ми вдихнули. І як тільки почули свист, то голови стали існувати окремо. Мої спиці розділилися - одна полетіла моєму покидьку між ногами, вбившись прямісінько між яйцями та прутнем, а друга влетіла у кляту артерію на шиї.

Фонтанування крові дало мені змогу теж отримати файне плаття. Я ляснула його по щоці, щоб голова перекотилася на іншу сторону, та зафарбувала своє плаття.

І так буде в кожному місті - хай всі знають, що ми прийдемо за кожним покидьком, проте ніхто і ніколи не дізнається ким ми є. Бо від нас залишаться лише кроваві маски.