Я знаходилася на кухні, читаючи нову листівку, знайдену у своїй шафі. Для мене це вже стало якоюсь звичкою – прокидатися, в пошуках листівки у шафі. Цього ранку я також знайшла її, чому дуже сильно зраділа. Вона повинна була навідатися, як і кожного іншого вечора, але сьогодні вона обіцяла дещо цікаве.

Це лякало, підвищуючи мій інтерес до того, що може статися. Кожну листівку вона заціловувала, не залишаючи місця без кровавого поцілунку. Я сподівалася, що кожну листівку вона заціловувала не кров’ю нової жертви, але і не хотіла, щоб це була її.

Мить, і моє вікно розсипалося на маленькі шматки, наче його там ніколи й не було. На підлогу посипалися осколки, проте мене здивували тонесенькі ножі. Я швидко підвелася зі стільця, глянувши у вікно… точніше у раму від нього. В домі зникло світло, кинувши на мене дрижаків.

Я обернулася, глянувши в темний коридор. Щось різко штовхнуло мене, прижавши до стіни. По стегну повільно підіймався гострий ніготь, наче знав, що подібні доторки змушують мої ноги трястися. Нарешті її доторки стали реальністю: я відчувала ці гарячі пальці на стегні, що так неквапливо шукали вразливу точку.

- Я попереджала, крихітко.

Цей голос… я уявляла його далеко не таким, і навіть зраділа цьому, бо він набагато цікавіший. Мені кортіло дізнатися більше з цих вуст, набагато більше почути розповідей від цього димчастого голосочка… Але не знала чи здійсниться це. Трясця.

Жага підвищувалася з кожним доторком її пальців. Я зиркнула у бік вікна, бо здалося, що там щось змінилося. На підлозі лежали лише осколки, хоча колись там були й ножі. Я здригнулася, відчувши щось тверде між стегнами. Воно впиралося в мій клітор, граючи мені на нерви. Ноги ледь трималися – в будь-яку секунду я могла впасти прямісінько їй в обійми. І це було б пречудово, якби не ті два ножі.

Вологість зростала, і я бачила по очах, що в її голові вже зріє наступна дія. Дрижаки знову пройшлися всім моїм тілом, коли смак крові з’явився на моїх губах. Вона цілувала мене, все ще тримаючи на голові капюшон. Чорняві кучері вилазили з-під нього, намагаючись ще більше приховати її обличчя. Тільки-но я хотіла підняти свою руку, щоб скинути той капюшон, але різко прижала її до стіни, відчувши, що ніж ковзнув нижче.

Я не могла контролювати себе, навіть очі, які кожного разу не знаходили собі місця від тих бісових рухів між моїми стегнами. Кімнату освітлювало лише тьмяне світло місяця, десь з-за вершинків ялиць.

- Трясця, це були мої улюблені мережива! – прошипіла я, коли почула як рветься тканина моїх трусів.

- Я куплю тобі нові, в декілька разів красивіші, – відповіла вона мені на вухо.

Кістка її пальця доторкнулася до мене, впевнюючись в тому, що я волога. Дівчина відійшла, схопивши мене за руку. Я вдарилася о стіл, коли вона різко потягнула мене на себе. Знову болячий поштовх, який змусив мене всістися на стільницю.

Я не встигла зрозуміти що відбувається, як в мене занурилося прохолодне руків’я ножа. Воно було кругле та ребристе, що задовольняло мене ще більше. Дівчина кректала, бо хотіла б бути на місці того ножу. Її сила волі мене збуджувала, заставляла стогнати ще більше в намаганнях проламати її. Але ця витримка… трясця, як же вона трималася.

Я вигнулася, коли руків’я занурилося ще більше. Вона встала на коліна, проводячи носом мені по стегну. От-от і я відчувала гарячу вологість. На зміну руків’я прийшов язик. Я змогла видихнути, бо той приємний біль зник, віддавши місце хтивим вологим порухам. Мої руки жадали зняти той капюшон, і я не була в змозі їм відмовити. Проте кожну спробу в мене знову входило руків’я. Болісно і різко, так само і виходячи. Я відчувала пришвидшений пульс, котрий наче кликав на допомогу, але нічого не можна було вдіяти.

- Може ти вже заспокоїшся? – прогарчав голос десь між стегнами.

Мені стало зле, і тоді я точно втратила контроль. Я не хотіла втрачати свідомість, проте якщо втрачу, то зроблю перед цим бажане. Глянувши вниз, я спостерігала як вона повністю віддається мені. Треба діяти швидко і непередбачувано, однак як, коли руки дрижали, наче я випила повну пляшку коньяку? Начхати.

Різко вчепившись у капюшон, я скинула його назад, відкривши для себе чорняві красоти. Кучері виступили у різні боки так, наче їх намагалися гарно вкласти. Я зловила її погляд, і він говорив про щось лихе. Пробуючи втекти, мене знову штовхали на стільницю. Я борсалася, бажаючи вдарити її в якусь вразливу точку, але то було даремно. Пальці стрімко вчепилися в кучері, коли у піхву ввійшло щось більше за руків’я. Бляха.

Ноги напружилися, а повітря покидало мене з кожним порухом в мені. Емоції перемішалися, не даючи мені зрозуміти – хвиля болю чи екстазу накрили мене повністю? Я здригнулась, зрозумівши, що то все ж таки руків’я, але тепер не одне. Їх ребристість дерла мене зсередини, наче хотіли залишити по собі слід.

- Ти поводила себе мерзотно, крихітко, і дуже неповажно. Тож останню листівку підпишемо разом.

Рухи пришвидшились, привчаючи мене вигинати спину. Напевно, я ще ніколи так не прогиналася, як робила це на невеличкій стільниці, кольору тієї нічної мряки. Я зрозуміла дещо, коли вчепилася в її руки – то, все ж таки, була хвиля екстазу.

Вона наблизилася до мене, доторкнувшись своїм кінчиком носа до мого. Обидва ножі вона тримала однією рукою, поки друга взялася за моє підборіддя. Вона роздивлялася обличчя, чекаючи на момент останнього видиху. І, прокляття, вона його дочекалася.

Я вкусила її за губу, коли відчула як віддаюся їй остаточно. По тілу пройшовся імпульс, сповіщаючи все про ту ж хвилю, але більшу в декілька разів. Вона жбурнула ножі кудись у темряву, швидко замінивши їх своїми пальцями. Я скривилася, коли нігті подряпали мене зсередини, і вона це помітила. Рука винирнула, і в цю ж секунду я почула хруст. Вона відламала кігті, залишивши коротенькі нігті, заради мене.

Пальці швидко занурилися в мене, знову примушуючи мене дрижати. Я відчувала вишневий присмак в її слині при кожному поцілунку. Ймовірно він був від її цигарок, бо я палила схожі. З кожним спалахом дрижаків вона занурювала на один палець більше, поки не дійшла до четвертого.

Я знала що їй затісно, але вона продовжувала до останнього… Продовжувала, щоб чути наскільки голосно я можу стогнати навіть зірвавши голос. Продовжувала, щоб спостерігати за тим, наскільки довго можна закотити очі від насолоди. Трясця, продовжувала, тому що бажала втішити мої хтиві бажання. І вона отримала бажане, побачивши як я вигинаюся, б’ючись головою о шафку. Судома не давала мені змогу вдихнути, а кляті хриплі смішки… чи то ричання дівчини робили цю останню мить набагато довшою. Проте все колись кінчається, і я сподівалася, що вона повернеться до мене наступної ночі.