Незабаром хлопці побачили з’їзд ліворуч та без перешкод пройшли залишок шляху, аж поки не дісталися до галявини, на який в темряві було видно обриси декількох будівель. В центральній горіло світло, тож вони відразу направились до неї. 

Підійшовши ближче хлопці побачили, що на території шахти стояла адміністративна будівля із каменю, це саме з неї лилося світло. Зліва стояв дерев’яний барак, біля якого примостився накритий тканиною віз, а справа було заглиблення, в якому виднівся тунель – вхід в шахту. До адміністративної будівлі був прибудований широкий ґанок з дашком. 

Даг перестрибнув одразу всі сходинки і опинився на ґанку, зупинившись, щоб почекати Кая. Кай же не став мудрувати, і вирішив піднятися звичайним шляхом: перша сходинка, друга, а третя так неприємно скрипнула, що хлопець аж трохи втиснув шию в плечі. Коли обидва опинилися на ґанку, Даг постукав і відчинив двері. В каміні жеврів вогонь, а на письмовому столі, на протилежному кінці кімнати, стояла запалена свіча. Проте у приміщенні нікого не було.

— Є хто?

Без відповіді.

— Ми – мисливці. Ви робили запит стосовно нападу псевдо-вовка.

Все ще без відповіді.

Кай тим часом помітив краплі крові на порозі. Він торкнув Дага за плече і мовчки вказав на них. Декілька секунд вони постояли, роздумуючи, а потім Даг знаком показав слідувати за ним. Вони вийшли з центральної будівлі та підійшли до барака. Перевірили. Там теж порожньо. Даг заскочив на дах  та оглянув околиці, але нічого незвичного не побачив та не відчув. Потім вони спустилися до входу в шахту і там натрапили на масивну дерев’яну браму, зачинену зсередини.

— Схоже, що всі працівники спустилися до шахти в екстреному порядку, — підсумував Даг та пішов в напрямку адміністративної будівлі. — Вночі нам складно буде щось з’ясувати, тож переночуємо тут. Спати будемо по черзі. Ти чергуватимеш перший. Але спершу допоможи мені забарикадувати вхід.

Зайшовши в будинок, вони пильніше оглянули його. Зліва стояв камін. Біля нього лежало трохи дров. Першим ділом Кай підкинув поліно у вогонь.

— Не знаю, хто заготовив ці дрова, але варто йому подякувати, бо ніч, судячи з усього, буде холодною, — сказав Кай, кидаючи поліно у згасаюче полум’я.

— Цей хтось, схоже, розраховував використати їх сам, — відповів Даг, роззираючись навкруги.

Посеред кімнати стояв стіл зі стільчиком. Свічка на столі ще не дуже вигоріла. Позаду стояло декілька книжкових шаф, які були заповнені в основному сувоями, та сейф.

— Тільки щось я не бачу тут кочерги, — повідомив Кай.

Даг нічого не відповів. Праворуч він побачив двері і вирішив подивитися, що за ними. Він підійшов і смикнув за ручку, але вони виявилися замкненими. Даг вирішив постукати, проте, коли підніс руку до дверей, відчув зі щілини легкий вітерець. Подумавши декілька секунд, він з розвороту вдарив ногою по дверях біля самого замка, і вони з тріскотом ввалилися всередину. Кай обернувся на шум і підійшов до товариша. 

Коли Даг заглянув всередину, то побачив, що це спальня. Вона була обставлена звичайними меблями: ліжко, комод, стіл та стілець. На стіні висіло дзеркало. Серед усього цього увагу привертав стілець, біля якого лежала мотузка. Під ним була невеличка калюжа крові. Справа від нього розташовувалося розбите вікно, в яке й задував вітер.

— Схоже, псевдо-вовк і справді не єдина проблема цих шахтарів, — сказав Кай, оглянувши кімнату.

Даг поглянув на нього з-під лоба і зітхнув.

— До того ж, ні самих шахтарів, ні бідолахи, якого тут тримали зв’язаним, ми поки що не знайшли, — відповів Даг, підходячи до стільця, щоб ближче поглянути на кривавий безлад. — Ця знахідка додала питань, але не змінює наш план дій.

Даг пішов в сусідню кімнату, бігцем переглянув папери що лежали на столі, а потім скинув їх на підлогу, та перекинув стіл.

— Допоможи мені з цим, — звернувся Даг до Кая, вказуючи на стіл.

Хлопці перенесли його під вхідні двері. Для більшої надійності Даг підпер ручку поліном, щоб остаточно заблокувати вхід.

— Тепер допоможи мені перенести сейф, — скомандував Даг, підходячи до металевої коробки.

— Ти вирішив серйозно забарикадуватися.

— Враховуючи обставини, це оптимальний варіант.

— А якщо прийдуть шахтарі?

— То почекають, поки ми їм відчинимо, — відповів Даг і знаком підкликав Кая.

Вони перетягнули сейф і підперли ним вхід у кімнату. Книжкові шафи поставили впритул до вікон.

— Тепер, навіть якщо щось захоче вдертися всередину, йому знадобиться більше часу. Іноді зайва секунда на підготовку може врятувати життя, — сказав Даг та пішов до рюкзака, який він перед цим поклав посеред кімнати, та відстібнув спальний мішок. — Я перший ляжу відпочивати. Розбуди мене через чотири години.

— Прийнято.

— А тепер я все ж спробую заснути, — сказав Даг і через декілька хвилин вже спав.

Кай залишився сам на сам зі своїми думками, цокотом годинника, що висів над дверима, та потріскуванням вогню в каміні. Спочатку він підкинув дров у полум'я і спостерігав, як вони горять, гріючи руки. Потім зацікавився пергаментами, які вони перед цим поскидали з книжкових шаф. Більшість із них виявилися фінансовими звітами. Кай трохи поскладав папери, потім взявся роздивлятися книжки. Першою йому трапився трохи запилений, але майже новий примірник книги «Про Старий світ». Він був добре знайомий з цим товстенним томом, бо в академії був вимушений вивчати історію давнини. Це не був його улюблений предмет. Хлопець аж зіщулився і подумав про себе: «Як добре, що то все в минулому», – та усміхнувся від невеликої гри слів.

«Здається, я забагато часу провів з Іліманом».

Хлопець відклав історичний том, та потягнувся за іншою книгою. Він швидко пройшовся сторінками «Гірничої енциклопедії», вихоплюючи незнайомі терміни, і хотів вже відкласти книгу, коли з-поміж сторінок випав лист паперу, на якому було написано «Мінералогічний опис зразка». Деякі цифри були підкреслені, а на звороті була якась примітка, написана нерозбірливим почерком. Цей папірець мало про що йому говорив, крім того, що аналізу піддавали зразки кристалізованого етеру, який тут не мали б видобувати. Тому він вирішив забрати його і показати потім Дагу. 

Прибравши «Гірничу енциклопедію», він ще трохи поскладав книги. Єдиною знайомою виявилася «Природа етеру», яку він теж читав в рамках навчання в академії. Фундаментальна праця про силу, що дозволяє вийти за межі людських здібностей і отримати здібності магічних звірів.

Хлопець згадав, що потрібно підкинути дров в камін, поклав «Sonus ignis», останню книгу, що лежала на підлозі, до стосу, який він за цей час встиг наскладати, та пішов до вогню. Коли Кай нахилився, щоб взяти поліно, він відчув на собі чийсь погляд. Спершу подумав, що то Даг. Але озирнувшись, переконався, що той спить. 

Кай стояв саме навпроти вікна, в якому відбивалося його відображення у світлі вогню з каміну, поміж полиць книжкової шафи, яка тепер стояла під вікном. Підкинувши декілька дровеняк у вогонь, Кай, не зводячи погляду з вікна, підійшов до свого рюкзака і вивудив звідти флакончик з есенцією води. Затиснувши його в руці, він обережно підійшов до вікна так, щоб його тінь перекривала світло, і виглянув назовні. Але там нікого не було видно. Впевнившись в тому, що йому просто здалося, хлопець повернувся до рюкзака, щоб покласти флакон на місце. 

Аж раптом з-за двері почувся скрип. По спині пробігся холодок.

— Хто там? — запитав Кай так і сидячі біля рюкзака.

…

Тиша.

Через декілька секунд він знову підійшов до вікна, але так нікого й не побачив. Кай обперся об книжкову шафу та спробував краще оглянути ґанок. Тоді він підійшов до іншого вікна біля входу, але в ньому теж нічого не було. Зараз він вже не відчував чийогось погляду на собі, і йому здавалося, ніби все це було лише жартом його уяви. Але решту часу, що залишалася до кінця його варти, він постійно поглядав на вікно. 

О другій ночі Кай розбудив Дага і прийнявся розстеляти свій спальник.

— То як варта, нічого незвичного не відбулося? — позіхаючи, запитав Даг після того, як трохи відійшов від сну.

— Все було тихо, — секунду повагавшись відповів Кай.

Він згадав про папірець з мінералогічним аналізом. Намацавши його в кишені, хлопець протягнув аркуш товаришеві.

— Що це?

— Схоже, це якийсь результат аналізу кристалізованого етеру. Знайшов його в гірничій енциклопедії, і мені здалося це дивним, тому що в цій шахті видобувають не етер.

— Його кристали можуть бути будь-де, навіть тут. Вся справа в концентрації.

— Так, але навіщо відправляти зразок на тестування, якщо етеру там всього жменька. Вони могли помітити щось незвичне. І ще одне, там ззаду щось написано, але я не можу розібрати почерк.

Даг перевернув папір і спробував прочитати, що там написано.

«Він теж не може розібрати», — подумав Кай. Даг схилив голову, продовжуючи дивитись на напис.

— Мені здається, справа не в поганому почерку, — промовив він нарешті. — Схоже на іншу мову.

— Справді? І що там написано?

Даг задумливо втупився удалину і якийсь час мовчав.

— Гадки не маю, — відповів згодом.

— То чому ти думаєш, що це інші мова? Я читав, що у Старому світі люди розмовляли багатьма мовами, але зараз це рідкість, хіба ні?

— В тому то й справа, що рідкість, — задумливо відповів Даг та сунув лист у внутрішню кишеню своєї шкіряної куртки. — Так чи інакше, тобі краще поспати. Завтра нас чекає довгий день.

Кай погодився з Дагом, та, знявши черевики, заліз у спальний мішок. Тільки зараз, після того як ліг, хлопець відчув, що й справді хоче спати. Він прикрив очі і слухав, як монотонно цокоче годинник, потріскує багаття та шарудить паперами Даг. Повіки ставали все важчими, а звуки – все тихшими, поки зовсім не зникли.

Коли все зникло, і Кай залишився наодинці з темрявою, він відчув, наче земля під ним тане, і його тіло повільно тоне. Кай не міг поворухнути жодним м’язом і тонув все швидше і швидше. Раптом він побачив, як, підіймаючись із дна, повз нього пропливли величезні бульбашки. Тоді він і сам згадав, що забув дихати, і, попри відчуття того, що він під водою, Кай спробував вдихнути повітря. Раптом, хтось схопив його за руку, і він повис. Тепер, маючи час подивитися де він знаходиться, Кай зрозумів, що висів над безоднею в океані темряви. Знизу знову піднялися бульбашки повітря. 

Кай відчув на собі чийсь погляд. М'язи все ще не слухалися хлопця, тому він не міг подивитися, хто тримає його за руку. Він вирішив роззирнувся, принаймні наскільки дозволяло його положення. І тут він чітко побачив безтілесне око на краю безодні. 

Око висіло у вертикальному положенні так, ніби його власник дивився на Кая, нахиливши голову. Зіниця його була приплюснута та мала чорний колір, склера ж була жовтою. Хлопець та око вже декілька секунд дивилися один на одного, коли раптовий шум розбудив Кая.

Прокинувшись, Кай сів і побачив Дага, який, притулившись до стіни, поглядав в вікно. З даху долинули звуки пазурів, що скреготіли по металу. Вони переміщалися в бік ґанку. Почувся скрип заліза біля краю даху, після чого те, що було там, нагорі, зістрибнуло і почало принюхуватись. 

Даг повільно, намагаючись не шуміти, витяг меча із піхов. Помітивши, що Кай прокинувся і взувається, він повернувся до нього і знаком показав, щоб той не шумів. Почувся приглушений тріск скла, ніби на нього хтось наступив. Після цього дихання створіння стало чути вже в сусідній кімнаті. Знову тріщання розбитого скла, а після – тупіт ніг, що переходить на біг. 

Створіння бігло геть в напрямку лісу на протилежній стороні галявини. Даг одразу ж скинув поліно, що  блокувало дверну ручку, а потім з шумом відсунув край стола так, щоб було достатньо місця, щоб відкрити двері і вислизнути надвір.

— Біжи за мною, — сказав Даг перед тим, як зникнути за напіввідчиненими дверима.

Коли Кай встав, то відчув пронизливий біль у спині. Скривившись, він сунув ліву руку за комір та намацав між лопаток щось мокре. Витягнувши руку з під одягу, він побачив на пальцях темно-червону, майже чорну, кров. Мовчки дивлячись на кров, він активував символ на свої руці і вона повільно розчинилася в блакитному сяйві, яке оповило його долоню. Хлопець взяв з рюкзака невелику сумку та ножа в піхвах. Сумку надів на пояс, а ножа прилаштував на кріплення на грудях та швидким кроком вийшов з будівлі.