Пронизливий звук горна, який прокотився луною по лісу, вирвав Кая з темряви. Розплющувати очі було боляче, над лівою вилицею чорнів синець. В роті відчувався металевий присмак. Озирнувшись навколо, він виявив, що лежить на шахтарському возі. Позаду йшли декілька шахтарів і Джед. 

Громовержець побачив щось попереду й зупинив чоловіків. Віз теж повільно спинився. Почувся віддалений свист у небі. Він ставав все ближче, аж поки Кай не побачив, як якийсь предмет з'явився звідкілясь ззаду і перебив дерево, як тростинку. Невідомий об'єкт впав праворуч від возу, аж земля затремтіла. 

Кай спробував сісти, але через те, що руки в нього були заковані в кайдани за спиною, вийшло не відразу. Щоб підвестися йому довелося упертися в борт возу, а спиною спиратися об ящики. Коли йому нарешті вдалося, то він побачив, що біля возу в хмарі пилу лежить щойно повалене дерево.

— Отямився? Добре, — сказав Джед, помітивши, що Кай сів.

— Що відбувається?

— У нас неприємності, — відповів Джед з посмішкою на обличчі.

Почувши брязкіт листя вгорі, Кай підняв голову і побачив, як людська фігура повільно спускається з неба. Фігура приземлилася попереду возу, і Каю довелося підповзти до борта, щоб побачити щось з-за ящиків, якими шахтарі навантажили віз. 

Незнайомцем виявився огрядний чоловік. Він був без сорочки, але в чорному плащі, за яким ховав руки. Плащ був обшитий важкою чорною крицею. Він частково закривав грудну клітину, але не живіт. Видатне черево упиралося в товстий шкіряний пояс з металевими вставками. Чоловік мав довге волосся та густу чорну бороду, темно-коричневі очі й довгий ніс з горбинкою. Вираз його обличчя чимось нагадав Каю дитину, яка після довгого нудного дня нарешті має можливість побавитися. 

Незнайомець пройшовся поглядом по присутніх. Майже на всіх, крім Дага, він дивився згори, адже громовержець був всього трохи нижчий за чоловіка. Оглянувши все довкола, він простягнув руку, до якої одразу підлетів предмет, що раніше впав поруч з возом. Це був масивний молот.

— Ну от, дерево повалив через вас, — похитавши головою, мовив чоловік, підходячи ближче до Джакора.

— Вітаю, Еаріат.

— І тобі того ж, Джакор, — сказав чоловік і похлопав Джакора по плечу. — І Джед тут.

— Вітаю, — люб’язно всміхнувшись, відгукнувся Джед.

— А от решти я не знаю, — мовив Еаріат , ще раз оглядаючи присутніх. — Тож, думаю, ви маєте дещо мені пояснити.

— Це шахтарі з шахти №27. В лісі трапився інцидент, і до з’ясування обставин ми вирішили супроводити їх до Узбережжя.

— Але ми не хочемо чекати на вирішення обставин, — запротестував один із шахтарів. Решта його підтримали.

— Згідно з контрактом, вони мають підпорядковуватися цій процедурі, — пояснив Джакор, відчувши на собі погляд Еаріата.

— То покажіть ті контракти, — виходячи на дорогу з лісу, гучно мовив восьмий шахтар.

На поясі у нього висів горн.

— Ми не хочемо далі працювати в тій шахті, і, якщо контрактів немає, ми не зобов’язані йти з вами до Узбережжя й чекати, поки йде розслідування, — сказав інший шахтар.

— Я вже казав вам. Те, що ми не знайшли контракти в тому безладі, не означає, що їх немає.

— А якщо немає?

— Мають бути, — уперся Джакор.

Еаріат дивився на цю перепалку, гладячи бороду, а потім кашлянув, привертаючи до себе увагу.

— Чому мені не повідомили про інцидент? — запитав Еаріат та почав обходити віз. — І чому тут сторонній? — кивнув чоловік на Дага.

Джакор з Джедом переглянулися, але не встигли відповісти.

— Це справи клану, — озвався Даг.

— Все, що тут відбувається, в першу чергу справа розвідників кланів. Ти не розвідник, і повідомлення про допуск когось з вашого клану сюди я не отримував, — відповів Дагу Еаріат, але поглядом він в цей час свердлив Джакора. Після цього єгер обійшов віз та побачив закутого в кайдани Кая.

— Вісім шахтарів, громовержець, що самовільно проник на сіру територію, та побитий хлопець в кайданах. Цікава компанія у тебе, Джакор, — повільно промовив Еаріат, не відриваючи очей від бранця. —  Ти ким будеш, хлопче?

— Кай, маг води, пане, — мовив Кай та повернув тулуб, щоб Еаріат побачив аугментацію на його руці.

У очах єгеря блиснула лють.

— Зніміть з нього кайдани, — звернувся Еаріат до Джакора.

Даг подивився на Джакора і той кивнув.

— Але він злочинець, і, згідно з статутом, має бути закований в кайдани та доставлений до міста для проведення суду! — обурився хлопець.

— Ваш статут для мене – просто папірець, — з презирством мовив Еаріат.

— Ви не маєте права так говорити про наші закони! — люто кинув йому Даг.

— Я визнаю тільки закони ордену, а Перунова писанина годиться хіба що для того, щоб… — єгер замислився.

— Зад нею підтирати? — запитав Джед.

Еаріат голосно засміявся. Даг дивився на них з-під лоба, міцно стиснувши щелепу. На вилицях в нього повиступали вени.

— Ти й справді найбільш тямущий з громовержців, яких я зустрічав за увесь цей час, Джед, — мовив Еаріат, тяжко дихаючи після того, як відсміявся.

Джед схилив голову на знак подяки.

— Ви можете казати про статут все, що завгодно, але я не порушуватиму його, — уперся Даг.

— На декілька слів, — сказав Джакор та жестом підізвав Дага.

Коли хлопець підійшов до старшого розвідника, той відвів його трохи далі й сказав:

— Ти знаєш, як вирішуються суперечки між кланами в нейтральних землях? – тихо, майже пошепки запитав Джакор.

— Зброєю, — мовив Даг, поклавши руку на руків’я меча.

— Так. Саме тому нам не потрібно сперечатися з єгерем, — сказав розвідник та відняв руку Дага від руків’я меча.

— Але чому? Нас більше, а він сміє так зневажливо говорити про наш статут, — мовив Даг та відвернувся.

Еаріат в цей час щось питав у Джеда.

— Повір мені на слово, Даг, не варто тобі доводити справу до бою з ним. Якщо піддасися на його провокації, заплатиш високу ціну.

Даг гордовито хмикнув і пішов назад до воза.

— Даг, в нас немає часу, щоб чекати на тебе весь день, — сказав Джед.

— Я його взяв під варту, і мені вирішувати, чи знімати з бранця кайдани, — сказав Даг. — І я вирішив, що ми будемо дотримуватися статуту, тож порушник закону має бути доставлений до Амазу в кайданах. Якщо вам щось не подобається, звертайтеся до…

Не чекаючи, коли Даг закінчить говорити, Еріат нагнувся до Кая та торкнувся молотом кайданів. По металу пройшла тріщина, і він перетворилися на пил.

— Досить балачок, громовержцю. Ми тут побалакали, і я дізнався причину його затримання, — Даг люто поглянув на Джеда, коли почув це. — Я не дозволю заковувати людей в кайдани за вашими безглуздими законам. До того ж ти ще й дозволив собі побити його, коли той був вже закутий і не збирався тікати.

— Правомірність моїх дій буде визначати суд Амазу. А тепер відійдіть від возу. Наш бранець – не ваша справа.

— Він більше не бранець, — відповів Еаріат.

Маг води сидів у возі, потираючи зап’ястя, коли почув це. Кай здивовано подивився на Джеда, але тому, здавалося, не було до цього діла. Тоді хлопець озирнувся, щоб побачити реакцію решти громовержців: Джакор лише втомлено видихнув, а Даг виглядав розлюченим. 

Опустивши голову, Даг повільно підійшов до Еаріата впритул і ткнув йому вказівним пальцем у груди.

— Досить вже виказувати зневагу до наших законів, — зронив Даг ядучим тоном та підняв палаючі злобою очі.

— А то що? — з посмішкою перепитав Еаріат.

— У вас будуть проблеми.

— То нехай будуть проблеми, — знизавши плечима, сказав єгер, схопив Дагову руку, та вдарив його головою, поціливши прямо в ніс, від чого той впав.

Даг перекотився вбік, скочив на ноги та вихопив меч з піхов. З розбитого носа текла кров, праве око наливалося червоним.

— Не робіть дурниць! — крикнув Джакор.

— Ти сам все чув, Джакор. Мені не лишили вибору, — мовив єгер та розвів руками.

— Ти не бачиш, що він всього лише хлопчисько?

— Вперте хлопчисько, якому треба навчитися поважати старших.

— Опустіть зброю, обидва, — роздратовано мовив Джакор.

— Він – перший, — утерши кров з носа мовив Даг.

— З чого б мені це робити?

— Тоді… — Даг взяв меч обома руками, активував магічні символи на шиї та видихнув наелектризовану хмарку, яку відразу розтяв, направивши електричний розряд в єгеря.

Розряд поцілив по Еаріату і землі навколо нього, здійнявши хмару попелу. Даг швидким ривком наблизився та, замахнувшись, розсік хмару. Дзвін металу. Еаріат, тримаючи шмат плаща, як щит, відбив удар. Не замахуючись, єгер вдарив по мечу громовержця, і той, як і кайдани раніше, розсипався на пил. 

Даг спробував відстрибнути, але єгер вже замахнувся, і молот наздогнав хлопця. Цього разу Еаріат вклав силу в удар, тож, поціливши хлопцю в грудину, Дага підкинуло в повітря на декілька метрів. Еаріат підстрибнув та хотів було вдарити ще раз, але побачив зліва спалах і мав перервати атаку, щоб ухилитися від розряду блискавки. Розмахнувшись, він жбурнув молот та поцілив Дагові в ногу. Хрускіт кістки та крик громовержця пройшли луною по лісу. 

Рухаючись з надлюдською швидкістю, Джакор спіймав Дага в повітрі, не давши тому впасти на землю, та обережно поклав тіло. Коліно у Дага було вивернуте назад, з нього стирчала кістка, а сам він ледве дихав, з його рота виривався хрип та кашель.

— З нього досить, Еаріат, — сказав Джакор.

Витягнувши руку єгер спіймав молот, що повернувся до нього.

— Навіть сумно, я тільки розігрівся, — з хижою посмішкою сказав Еаріат. —Може, ти хочеш взяти реванш за битву сімнадцятирічної давнини і заразом відстояти честь свого молодшого товариша?

— На сьогодні досить кровопролиття, — мовив Джакор та, подивившись на Дага, втомлено зітхнув. — Кай, я знаю, що він до тебе поставився не найкращим чином, але в нього пробита легеня, і якщо ти йому не допоможеш, він помре.

Хлопець не знав, як йому вчинити. Трохи повагавшись, він зліз з воза і попрямував до Дага, щоб оглянути рани. Але коли проходив повз Еаріата, той зупинив хлопця.

— Не поспішай, хлопче. Мені здається, така послуга має ціну, — сказав єгер, поглянувши на Кая.

Джакор розумів, що звертається Еаріат до нього.

— Я так розумію, зважаючи на недосвідченість хлопця, ціну визначатимеш ти?

— Тільки якщо він сам не проти, щоб я був його представником, — відповів Еаріат, все ще не зводячи очей з Кая.

Хлопець відчував, що вибору у нього насправді немає, хоча його становищу і до цього мало хто позаздрив би.

— Гадаю, мені варто погодитися, — сказав Кай, знизавши плечима.

— Це мудре рішення, — похвалив його єгер та прибрав руку, дозволяючи Каю пройти.

Кай підійшов і окинув оком скалічене тіло громовержця.

— Ти зможеш стабілізувати його? — запитав Джакор.

— Так, але діяти потрібно швидко. Щоб допомогти йому, мені потрібні мої речі, — мовив Кай, рвучко розстебнувши шкіряну куртку Дага.

— Джед, поверни йому речі, — скомандував старший розвідник.

Джед мовчки застрибнув на віз, видобув з-за ящиків рюкзак Кая та передав його Еаріату, який саме підійшов до воза. Єгер підніс рюкзак хлопцю, і той, пошаривши всередині, видобув флакон.

— А тепер про ціну, — схопивши Кая за руку сказав Еаріат.

Даг зайшовся кашлем.

— І чого ти хочеш? — нетерпляче запитав Джакор.

— Звичайно, того, що буде краще для хлопця, — з удаваним здивуванням мовив Еаріат. — Думаю, ми почнемо з правди і можливості обрати наступні дії на її основі.

— Правди про що?

— Про те, що його чекає, якщо він повернеться до Амазу після висунутих йому обвинувачень, — сказав єгер та відпустив руку Кая.

— Для початку, слідство перевірить правдивість слів Дага, — після невеликої паузи промовив Джакор. — Якщо він не має незареєстрованої аугментації, його відпустять.

— А якщо він сказав правду? — запитав Кай.

— Тоді, зважаючи на твої навички, тобі запропонують відпрацювати свою провину, послуживши клану, або запроторять до в’язниці, якщо відмовишся співпрацювати.

— Свободи в тебе не буде в будь-якому випадку, — уточнив Еаріат.

— І як довго я буду вимушений бути на службі клану?

Джакор знизав плечима.

— Ми домовилися на правду, громовержцю, — нагадав Еаріат.

— Точно сказати не можу, але, зважаючи на те, наскільки рідко зараз зустрічаються маги твоїх талантів, клан буде тримати тебе так довго, як тільки зможе. Років десять, може, більше. А тепер допоможи йому, чорт забирай!

— Мій ніж, — простягнувши руку до Джакора, сказав Кай і зубами висмикнув корок з горлечка флакону.

Старший розвідник трохи повагався, але вийняв з підсумка ніж та подав його Каю зі словами: «Сподіваюся, ти знаєш, що робиш». Як тільки ніж опинився в руках у Кая, він притиснув вістря леза до Дагової грудної клітки та велів тримати руки напівпритомному громовержцю. Впевненим рухом ввігнавши лезо в плоть, хлопець зронив декілька капель вмісту флакона на рану та висмикнув ніж. Після того, як він накрив рану правою рукою та активував символ, краплі води розлилися декількома літрами, обгортаючи руку Кая.

Поки Кай робив свою справу, Еаріат побачив слабке сяйво у нього на спині під курткою та заглянув хлопцю за комір.

— Якого біса!? — обурено вигукнув Кай, не відриваючись від процедури зцілення.

— Я так розумію, через цю аугментацію вся ця метушня? — ігноруючи обурення хлопця, запитав Еаріат.

Відповіді йому ніхто не дав, але він і сам відчував, що ця мітка суттєво відрізнялася від типової аугментації, яку Кай мав на руці.

— Поки хлопець зайнятий вашим товаришем, нам варто витратити цей час з користю. Я пригадую, що ви хотіли розповісти мені про інцидент в шахті, — звернувся Еаріат до Джакора.

— Пане єгерю, а як же ми? — озвався шахтар з горном на поясі.

— Ваш запит ми теж обговоримо. Ледь не забув, — Еаріат нагнувся до Кая, — зціли смертельні рани, але ногу не чіпай. Це буде йому на згадку.

— Але якщо зараз не зібрати коліно, потім його вправити буде складно. Він може залишитися калікою, — відповів Кай, дивлячись то на Еаріата, то на Джакора.

— Сподіваюся, так і буде, — сказав Еаріат, похлопавши хлопця по плечу, і випростався. — Це єдиний спосіб навчити громовержця поваги до інших, чи не так, Джакор? — з хижою посмішкою запитав єгер.

Джакор відвів погляд та пішов до воза.

— Та не переймайся ти так, — сказав Еаріат, побачивши розгублений вираз Кая. — Головне, щоб він вижив, а там вже вони накладуть йому шину і доправлять до міста, де йому спробують допомогти, — сказав єгер і рушив за Джакором.

Залишившись сам, Кай зосередився на зціленні. Всі інші присутні тим часом згуртувалися біля возу.

— То що за інцидент на шахтах ви хотіли зам’яти, поки я не помітив? Тільки не кажіть, що наліт з ціллю крадіжки, не треба мені зуби заговорювати. Якби то-…

— Вторгнення з ціллю доступу до храму древніх, — перебив його Джакор.

— Так просто даєш мені цю інформацію? — розчаровано мовив Еаріат.

— Не бачу сенсу далі грати в ці ігри, — хриплим голосом відрізав Джакор. — Я не знаю, що їм знадобилося в тому храмі. Ми з Джедом були внизу перед тим, як поговорити з шахтарями. Але гадки не маємо, для чого той храм слугує. Шахтарі кажуть, що їх змусили розчистити шлях, який відкрився після останнього землетрусу, але екскурсію їм, на жаль, не провели. Тож знають вони не більше за нас. Звісно, ти можеш не вірити нам на слово і запитати в них сам. Але, зважаючи на те, що ти, скоріше за все вже, вирішив запропонувати їм укриття в Серці лісу, це ти зможеш зробити вже без нас. Замість того, щоб витрачати час на фарс, я хочу запропонувати тобі обмін… хм, плітками.

— Плітками, кажеш, — задумливо погладжуючи, бороду повторив Еаріат. — Спершу поясни, що ти задумав.

— Вижити, — серйозно сказав Джакор.

— Що ти маєш на увазі?

— Більшість храмів, що орден знаходив до цього, були перетворені в запечатані гробниці, коли цивілізація древніх знаходилась на межі зникнення. Крім одного.

— Острівний храм, — сказав Джед.

— Сумнозвісний храм, печать на якому зламали моряки, що звільнили Володаря Моря? — запитав Еаріат. Джакор кивнув. — Ви думаєте, що цей підземний храм може стримувати подібне створіння? І ви хотіли це приховати?

— Я хотів приховати лише присутність тут честолюбного дурня, — кивнув Джакор на Дага. — Я знав, що так і буде, якщо ти побачиш тут громовержця, якому не видали дозвіл на перебування у Смарагдовому Морі.

— Наглядати за порядком тут – мій обов’язок, — розвів руками єгер.

— Як трощення кісток допомагає підтримувати порядок?

— Не тобі сумніватися в моїх методах, громовержцю. Єдина причина, чому орден все ще існує, це те, що таких магів, як ви, що здатні лише знищувати, поки що є кому стримувати.

— Я знаю, що ми були по різні боки барикад в останньому конфлікті. Але тому хлопчині, якого ти щойно мало не вбив, тоді було три роки. Він не винен в тому, що сталося. Кров твоєї… — Джакор осікся, помітивши цікаві погляди шахтарів.

— Він винен в тому, що станеться через нього в майбутньому, — процідив Еаріат, підходячи до Джакора. — Я бачу це в його очах, — тихо, майже пошепки продовжив єгер, підійшовши впритул до старшого розвідника. — Гонор і ненаситна тяга до сили. Ви можете й досі сором’язливо називати війну конфліктом, але я ніколи не забуду, що ви зробили, слідуючи за Королем над попелом. Хлопчина заплатить ціну за свою пиху, але він житиме, — голосно мовив Еаріат, а потім знову стишив голос і запитав: — А скількох з тих, на кого сімнадцять років тому вказав Шааскеліс, ти залишив в живих? — Він посміхався, але очі холодно обпікали Джакора.

Джакор потупив погляд та  прочистив горло.

— Я не хотів роз'ятрювати старі рани.

— За мене можеш не перейматися, просто не треба мені тут мораль читати, — сказав Еаріат та відійшов від розвідника. Плюнувши на землю, він оглянувся і продовжив: – А тепер давай без зайвих сентиментів обговоримо поточні справи. Якщо ти правий, то це важливіше за старі образи.