Книга життя.

Олександр Чалий

Завтра сонце підніметься знову, тільки зникне нічна пелена, дасть комусь ще добу додаткову, і комусь і приділить сповна. Завтра з’явиться чиста сторінка, хтось напише в ній мудрі слова, в когось буде висока оцінка, а для когось вона рокова. Кожен пише, як сам розуміє, слово мудре, а може й дурне, пише тим, яким сам володіє, хтось веселе, а хтось і сумне. Хтось про злети а хтось про падіння, всі записують долю свою, хтось записує місцем сидіння, а хтось наче дає інтерв’ю. А нам хочеться ще дописати, тільки час все сильніше летить, він не може нас довго чекати, але може комусь пощастить.

2025-01-30 18:33:44

Інші вірші поета

Безмовний крик. Поступ часу. Сила слова. Батьківська хата.

Інші поети

Ren

@Panda_4010

Nika_Antonni

@Nika_Antonni

GannMorgana

@GannMorgana

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

3187

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13044