Закон природи.

Олександр Чалий

Не може річка пити власні води, дерева не їдять свої плоди, для інших жити – це закон природи, щоб на Землі не сталося біди. Ми маємо для себе розуміти, життєві постулати головні, що зовсім не для себе пахнуть квіти, і сонце також світить не собі. Ми маємо завжди допомагати, і не важливо: важко це чи ні. Людині необхідно віддавати, заради гуманізму на Землі. Це добре, якщо в тебе щастя буде, але воно приходить лиш тоді, коли навколо тебе інші люди, щасливі будуть завдяки тобі.

2025-01-30 18:31:55

Інші вірші поета

Людина що вас цінувала. Книга життя. Безмовний крик. Батьківська хата.

Інші поети

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

rosbyta_chasha

@rosbyta_chasha

J. Allman

@jj_allman

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

2552

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12549